Сьогодні, 24 листопада, в Сполучених Штатах Америки святкують День подяки. Пастор львівської Реформатської церкви Святої Трійці Герой Хакєборд є американцем, тому «Духовна велич Львова» попросила його розповісти про це свято, його походження, традиції та духовне значення для людини.
Ви американець, але водночас пастор церкви у Львові, чи святкує Ваша церква сьогодні День подяки?
Ми святкуємо День подяки в Україні в інший день, наприкінці жовтня, тобто не американське свято.
День подяки в Америці – це християнське свято?
Воно дуже християнське; взагалі, це дуже хороше свято. Воно не так зіпсоване комерцією, як Різдво або інші свята. Звісно, є так звана «Чорна п’ятниця», але це вже наступного дня. А сам День подяки дуже хороший, сімейний і церковний теж. Люди зранку відвідують богослужіння, під час якого моляться і дякують Богові.
Отже, американські християни розуміють, що це день подяки Богові?
Так, і навіть чимало людей, які є нехристиянами, це розуміють. Взагалі переддень цього свята є найбільшим днем подорожей в США – машиною, літаками американці їдуть до своїх родичів у інших штатах. Тобто всі намагаються цього дня бути разом, готують святковий обід з традиційними стравами, які відрізняються в різних районах. Але обов’язково має бути індичка з начинкою. Разом з тим часто їдять картоплю пюре, також є «солодка картопля» – ямс чи батат, зверху її посипають цукром чи маршмелоу, опісля запікають у духовці. Ще роблять різні салати, часто з броколі – невареної, різні цікаві страви, які часто є солодкими. І обов’язково для індички має бути соус із журавлиною. На десерт готують пироги – яблучний, гарбузовий, з пекана.
Читайте також: Пастор Герой: «Все, що відбувається в Україні та в світі, є частиною Божого плану»
А перед їжею завжди моляться – не знаю чи всі, але навіть нехристияни мають традицію дякувати. Одного разу ми познайомились у літаку з християнином, і його родина запросила нас до себе в гості на День подяки в Чикаго. І перед початком обіду господар дому зачитав Звернення до народу Авраама Лінкольна 1863 року, коли він закликав людей до Національного Дня подяки. Дуже цікаво, що Лінкольн це зробив під час війни – закликав дякувати Богові за все, що Він дає. Відтоді це стало офіційним святом в США. Хоча ця традиція має свій початок в XVII столітті.
Із чим пов’язане її виникнення?
Люди, які приїхали в Америку з Європи, пережили дуже важку зиму, багато хто помер. Але наступного літа Бог дав їм хороший врожай, також їм допомогли корінні американці, яких в Україні називають індіанцями. Тому ці переселенці вирішили в особливий спосіб разом з індіанцями відсвяткувати свою вдячність Богові. Це відбулося восени 1621 року в Плімуті, штат Массачусетс; бенкет тривав три дні. Наступний день подяки відзначався в 1676 році. Того року була сильна посуха, тоді завдяки молитвам пішли дощі. У 1789 році Джордж Вашингтон вперше проголосив Національний День подяки в час війни з Англією, але остаточно він утвердився за Лінкольна.
Чи існують ще якісь традиції, окрім святкового столу та молитви цього дня?
Ще є традиція перед їжею, щоб кожен сказав, за що він вдячний. Звісно, якщо це християни, то можуть читати ще й Псалом подяки.
Чи святкуєте Ви американський День подяки в колі своєї сім’ї у Львові?
Ми святкуємо з іншими американцями, з якими працюємо в церкві, але не сьогодні, бо в Україні це не офіційне свято і діти йдуть до школи, та й інші справи є. Тому ми святкуємо в цю неділю.
Важко бути вдячним, особливо під час війни, коли в тебе нема світла, води після обстрілів. Чи це нормально бути вдячним, коли тобі погано?
Коли тобі погано – ще важливіше бути вдячним. Ми завжди маємо за що бути вдячними. Для початку треба зрозуміти, яке наше становище перед Богом. З Біблії розуміємо, що ми повстали проти Бога і заслуговуємо не життя, а покарання і смерті. Тому вже той факт, що я живий, є тим, що я не заслужив. За це мені вже треба бути вдячним – за те, що я живий. А далі – в мене є житло, одяг, їжа, повітря… і цього не заслужив, це все подарунок від Бога.
Ми завжди хочемо більше, щоб нам було комфортніше, маємо свій план на життя, щоб нам було якомога легше. А Божий план для нас – щоб ми Його пізнали і щоб ми стали святими в тому, як живемо, і більш вдячними. А коли в нас є все, що нам треба, – як правило, ми невдячні. Ми думаємо, що це все нам належить і Бог має нам то все дати. Коли є війна, коли в нас немає світла або води, або коли трохи важко стає, тоді ми маємо почати думати – а що нам Бог винен. І коли ми зрозуміємо, що Він нам нічого не винен, то будемо вдячні Йому за те, що маємо, почнемо більше цінувати світло, коли воно з’являється, або воду, або інтернет.
Однак є люди, які кажуть: «Що я заробив, те маю, до чого тут Бог». Також інколи можна почути: «За що нам дякувати Богу? Треба дякувати лише ЗСУ». І здається, що в цих словах є логіка.
Біблія вчить, що Бог керує всім, що є у Всесвіті. Якщо Бог на секундочку «засне» або перестане існувати – все перестане існувати, бо Він оживлює все, Він тримає все в своїх руках, і нас також. Ми Його не бачимо, але це не означає, що все, що ми маємо, не від Нього. Ми не можемо жити без Нього. Звісно, Він дає нам безпеку через ЗСУ, і ми дуже вдячні нашим військовим, і ми вдячні за силу, що можемо самі щось робити. Але треба завжди пам’ятати, що це Бог дає нам сили, це Бог дає нам їжу, повітря, сонце, життя. Тому все, що маємо, справді – від Нього, в тому числі і сили для ЗСУ, і все, що їм потрібно. Ми обов’язково вдячні людям, але Бог стоїть за цим всім.
Справді, якщо Бог не створив би світ, не дав би людині здібностей, то як би людина тоді могла взагалі існувати і чогось досягти.
Звісно, і Бог, якого ми бачимо в Біблії, не пасивний. Він створив і не залишив своє створіння, немов годинникар – годинник. Він – активний Бог, Він діє в нашому світі постійно.
Але як людина може побачити невидиму руку Божу у своєму житті чи в житті своєї країни, на роботі, в сім’ї? Ми бачимо людські руки, але Божу руку не помічаємо.
Я думаю, що коли нам зазвичай стає важко, тоді розуміємо, що Бог нам потрібен. Якраз війна – це дуже хороший час, щоб ми знову згадали, що ми не можемо самі зі всім впоратись. Я думаю, що наші солдати це добре розуміють. Коли вони на фронті і їм тяжко, вони знають, що таке молитва. Коли ж нам добре, коли всього вистачає, то не відчуваємо потреби в Богові. Тому Бог часто діє в житті людини, щоб дати їй віру через тяжкі часи. Я не можу створити віру в людині, що Бог є і дає, що потрібно, але Бог діє через складні обставини нашого життя, щоб ми це зрозуміли. І людина, коли щиро молиться до Бога, – бачить Його відповіді – Він або дає нам те, що ми просимо, або дає нам сили пережити складні часи без того, що ми просимо.
Спілкувався Андрій Толстой
Читайте також:
Імам Мурат: «“Слабкі” люди обуряться, чому це вони в пеклі»
Верховний суд США розгляне справу тренера звільненого за молитву
Єпископ Пфайфер закликав Верховний Суд США визнати особу у ще ненароджених дітях
Повязані записи
