Знаний польський письменник і журналіст Томаш Терліковський прокоментував заяву Папа Франциска, в якій римський понтифік засудив заборону в Україні релігійних організацій, пов’язаних з державою-агресором. Аналізуючи публічні заяви глави РПЦ Кирила Гундяєва та мету, яку переслідує РПЦ в Україні, польський фахівець відзначає, що вважати московський патріархат спільнотою молитви може лише людина необізнана.
«А тепер про заяви Папи Франциска на захист Української Православної Церкви», розпочав свій сьогоднішній допис Томаш Терліковський і продовжив, цитуючи слова контроверсійного висловлювання Папи Бергольйо:
«Я продовжую зі сумом стежити за бойовими діями в Україні і в Російській Федерації, і, думаючи про закони, нещодавно прийняті в Україні, я боюся за свободу тих, хто молиться, тому що ті, хто по-справжньому молиться, завжди моляться за всіх. Ніхто не чинить зла через те, що молиться», — сказав Папа.
«Якщо хтось чинить зло проти свого народу, то він буде за це відповідати, але він не може чинити зло через те, що він молився. Тому нехай дозволять тому, хто хоче молитися, молитися в тій Церкві, яку він вважає своєю. Будь ласка, нехай жодна християнська Церква не буде усунена прямо чи опосередковано. Церкви є недоторканними!» — зазначив Франциск.
Але річ у тім, і в цьому суть проблеми, що все далеко не так, як це представляє Папа Франциск. Чому? Тому що протягом багатьох років патріарх Кирил робив усе можливе, щоб московський патріархат не сприймався як релігійна організація, головною метою якої є молитва. Московський патріархат за своєю суттю є політичною організацією, і його політичні цілі є ворожими щодо суверенних держав – не тільки України, але й Литви, Латвії та Естонії. Останні заяви Кирила це підтверджують.
«Попри появу політичних кордонів на так званому пострадянському просторі, для Російської Православної Церкви їх не існує, тому що ми – ВсеРуська Церква, і для мене Київ, Мінськ та інші столиці республік є духовно важливими центрами єдиної Святої Русі», — заявив нещодавно Кирил. І далі пояснив, яким чином він як патріарх бачить боротьбу за суверенітет України.
«Небезпека в тому, що будь-які заворушення на Русі завжди підтримувалися ззовні. Так само і зараз — всі ці проблеми в історичному просторі Русі виникли не без участі ворожих Росії політичних сил. Але Росія здатна витримувати всі ці удари, і, щобільше, вона продовжує розвиватися. Всупереч санкціям і обмеженням, економіка зростає, а політична система зміцнюється. Звичайно, це величезна заслуга нашого президента Володимира Володимировича Путіна і його команди. Але за всім цим стоїть потужна підтримка як народу, так і нашої Церкви. Тому що Церква повністю усвідомлює важливість змін, що відбуваються, і молиться за нашого Президента, за владу і за вирішення всіх проблем на безкрайній історичній Русі», — заявив він.
«Російська Церква — це єдина інституція, яка сьогодні об’єднує Росію, Україну, Білорусь та інші країни так званого пострадянського простору. Тому що всюди є православні люди, і архіпастирська відповідальність Патріарха Москви і всієї Русі поширюється на весь цей простір. Ось чому відбуваються такі нападки на нашу Церкву — тому що противники збереження духовної єдності Святої Русі бачать в російській Церкві головного ворога. Але російська Церква дає надію людям, які усвідомлюють себе громадянами — не в юридичному сенсі, а в духовному, або, якщо хочете у філософському, — громадянами єдиної Святої Русі», — додав він.
І важко не побачити, що в цих словах — виражений квазірелігійний порядок денний російського імперіалізму. Тут не йдеться про духовність, а про політичну, релігійно виправдану агресію. Патріархія є інструментом кремлівської політики і бачить себе такою. І політики з країн, які належать до так званого пострадянського світу, це усвідомлюють. Саме тому влада Латвії та Естонії, а також Литви тисне на місцеві Церкви (ті, що пов’язані з Москвою, бо канонічна ситуація там складна), щоб вони розірвали стосунки. І ці православні Церкви підкоряються.
Українська Православна Церква теж стала на цей шлях, але з величезним запізненням, не маючи можливості ефективно притягнути до відповідальності ієрархів та духовенство, які були просто агентурою, а тому влада ухвалювала саме такі рішення, а не інші.
Москва, до речі, так і ставилася до цієї Церкви (УПЦ МП, ред.), і деякі її пастирі – не всі – охоче прийняли цю роль. Рішення України дещо вдаряють по вірних Києву вірянах та ієрархах (а такі є), що залишаються в УПЦ, бо не визнають канонічності Православної Церкви України (як і значна частина автокефальних православних Церков); вони, безперечно, політично вмотивовані, але ця мотивація також має вагоме обґрунтування в багаторічній політиці Москви і, на жаль, також у помилках та недбалості митрополита Онуфрія.
Нарешті, аргумент про те, що московський патріархат — це спільнота молитви, є виявом необізнаності Франциска. Якось так склалося, що патріарх Кирил позбавляє священничого сану російських православних священнослужителів, які моляться в православних храмах за мир (а не за перемогу Путіна), і накладає канонічні покарання на тих, хто служив панахиду за вбитим у таборі Алєксєєм Навальним. Це досить чітко показує, що, хоча в Росії, безсумнівно, є віруючі, але московський патріархат не є релігійною організацією. Це філія терористичної держави, в якій, звісно, звершуються дійсні таїнства, і в якій деякі люди практикують справжнє релігійне життя, але це не є її основною метою. І це треба мати на увазі, коли розглядаємо політику України.
P.S. У коментарі до свого допису Томаш Терліковський пояснив, що його спонукало відреагувати на слова Папи Франциска. Зокрема, він написав таке:
«Я розмірковую над значенням слів Папи Франциска, і мені просто погано від цього. На щастя, він говорить це як звичайна людина, а не “ex cathedra”.
Ці роздуми Папи Франциска про молитву в контексті війни та релігійної напруженості в Україні змушують мене потужно замислитися над тим, що означає молитва в часи конфлікту. З одного боку, молитва є актом духовного єднання з Богом і прагненням миру, але, з іншого боку, не слід забувати, що в історії траплялося (і трапляється, як ми спостерігаємо), що молитва слугувала і продовжує використовуватись як інструмент для легітимізації агресії чи насильства. Слова Папи про те, що “ніхто не чинить зла, бо молиться”, вказують на інтенційний аспект молитви, яка має бути чистою та справжньою. Однак в умовах війни, коли релігією іноді маніпулюють для виправдання збройних дій, ці слова можуть бути сприйняті як занадто загальні і не відповідні до реальності.
Ця молитва часто виправдовує кров… Чи означає це, що українці мають бути мучениками? Адже московський патріархат відкрито виступає і виступав прямо проти України?
І прохання Папи: “Церкви не слід зрушувати”, як на мене, особливо зворушливе, бо нагадує слова багатьох на тему зла в Церкві, що з ним не треба боротися, а краще сидіти тихо…»
фото: Томаш Терліковський, джерело – facebook.com/tomasz.terlikowski
Також читайте: Томаш Терліковський: Невже Ватикан цього не бачить чи не розуміє?
Томаш Терліковський: «Не існує чистої сторінки в стосунках між народами»
УПЦ – троянський кінь Московської патріархії в Європі
Який статус отримала УПЦ (МП) після змін в статуті?
Повязані записи
