автор: Скотт Вентурейра*
Щоб зрозуміти зміну дискурсу про біологічну стать, ми повинні дослідити, як сучасні ідеологічні рухи, такі як Франкфуртська школа, поширили марксистську критику на культуру та політику ідентичності, яка інфікувала природничі науки.
5 лютого троє видатних біологів і президентів найбільших біологічних асоціацій написали листа президенту Трампу і Конгресу, в якому виступили проти його Указу № 14168 від січня 2025 року під назвою «Захист жінок від екстремізму гендерної ідеології та відновлення біологічної правди у федеральному уряді». У листі стверджується, що наукові дані суперечать бінарному погляду на стать, підкреслюючи складність визначення статі, пов’язану з хромосомами, гормонами та анатомією, а також висвітлюючи варіації, які свідчать про те, що стать і гендер не є строго бінарними ознаками.
Про що насправді свідчать дані?
З точки зору біологів, біологічна стать ототожнюється з гендерною ідентичністю. Біологічна стать визначається типом вироблених гамет: чоловіки виробляють сперматозоїди, а жінки – яйцеклітини. Ця дихотомія є послідовною для всіх видів, що розмножуються статевим шляхом, підкреслюючи бінарну основу статі. Про це йдеться у листі-відповіді, який написали деякі видатні біологи, зокрема неоатеїсти Джеррі Койн і Луана Мароха, а також підтримав британський зоолог Річард Докінз, де сказано про хибні уявлення щодо визначення біологічної статі: «Універсальним біологічним визначенням статі є розмір гамет».
У листі, який оскаржує указ Трампа, стверджується, що «стать і гендер є результатом взаємодії генетики і навколишнього середовища», ототожнюючи гендер – соціальний конструкт – з біологічною статтю. Незважаючи на те, що твердження, начебто стать існує в широкому спектрі, поширюється в деяких академічних і політичних колах, – це ненаукова точка зору. Як стверджують Койн і Мароха: «Однак ми не розглядаємо стать як “конструкцію” і не вважаємо, що інші згадані людські характеристики, такі як “життєвий досвід” або “[фенотипічні] варіації в межах континууму від чоловічого до жіночого”, мають щось спільне з біологічним визначенням статі».
У листі, що оскаржує указ Трампа, стверджується, що «стать і гендер є результатом взаємодії генетики і навколишнього середовища».
Дехто стверджує, що інтерсексуальні прояви ставлять під сумнів бінарну природу статі. Однак такі захворювання як синдром Тернера (XO), синдром Клайнфельтера (XXY) і синдром нечутливості до андрогенів, є рідкісними аномаліями, а не окремими статями. Як зазначає біолог Джеррі Койн у листі до журналу Nature: «У тварин, до яких, звісно, належить і людина, стать настільки близька до бінарної, наскільки це можливо, так що лише 0,018% особин не є ані чоловіками /самцями, ані жінками/самицями, а є інтерсексуалами». Ці рідкісні винятки не перевизначають біологічну структуру, а натомість підтверджують, що стать є бінарною з випадковими аномаліями.
Біологічна стать як конструкт: Як ми до цього дійшли?
Щоб зрозуміти зміну у дискурсі про біологічну стать, ми повинні дослідити, як сучасні ідеологічні рухи, такі як Франкфуртська школа, розширили марксистську критику на сфери культури та політики ідентичності, яка інфікувала природничі науки.
Як ми дійшли до того, що видатні вчені (Ніл де Грасс Тайсон є прикладом цього явища) відчувають себе змушеними заперечувати фундаментальні біологічні реалії? Частково відповідь криється в емоційних закликах і поширеній помилці апеляції до жалю (співчуття), яка часто спонукає вчених відкидати істину на користь ідеологічного конформізму. Поєднайте це з помилкою звернення до авторитету, як у президентському листі, і ви отримаєте комбінацію хиб, які процвітають у наших освітніх, медичних, юридичних та медійних установах.
Ці логічні помилки впливають на політичні рішення без урахування фактичних даних і логіки. Ця тенденція була не більш очевидною, ніж у випадку з Covid (про що я розповідаю у своїй книзі «COVID-19: антиутопічна омана»), кліматології, а в цьому конкретному випадку – у дебатах щодо гендеру та статі. Зростання біологічного скептицизму – заперечення статі як бінарної реальності – можна простежити в кількох сучасних філософських течіях, неявно чи явно.
Гегелівська діалектика
Діалектика Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля – це тріадичний процес: 1) Теза: домінуючий погляд або існуюча реальність; 2) Антитеза: протилежна ідея, яка кидає виклик тезі (протиріччя або заперечення); і, нарешті, 3) Синтез (а): інтеграція елементів тези та антитези, формулювання нового способу мислення або парадигми. Цей тріадичний процес підживлює біологічний скептицизм таким чином: 1) Теза: традиційний погляд, що біологічна стать є або чоловічою, або жіночою і не може змінюватися; 2) Антитеза: ідеї, які ставлять під сумнів біологічний есенціалізм на користь небінарних поглядів; і 3) Синтез: Синтез виходить за межі опозиції (протистояння) між бінарною та небінарною статтю, пропонуючи гендерний спектр або гендерну плинність. Ця позиція стверджує, що стать і ґендер існують у континуумі, визнаючи розмаїття людського досвіду.
Розширення марксизму: Франкфуртська школа
На відміну від економічного марксизму, який зосереджується на класовій боротьбі, Франкфуртська школа поширила марксистську теорію на культурну та ідеологічну сфери. Франкфуртська школа на чолі з такими мислителями, як Герберт Маркузе, Макс Горкгаймер і Теодор Адорно, критикувала раціональність Просвітництва і буржуазне суспільство, заклавши основу для критичної теорії. Ці мислителі розширили сферу застосування марксизму за межі економіки, зосередившись на культурі та ідеології, а також вони включили психоаналіз, вивчали вплив засобів масової інформації та досліджували роль масової культури у формуванні суспільства.
Їхньою метою було кинути виклик успадкованим владним структурам впровадити марксистську теорію в сучасний соціальний дискурс.
Як наслідок, вони намагалися демонтувати секс як біологічну категорію, використовуючи критичну теорію. Ідеї Франкфуртської школи призвели до переформулювання марксизму в неомарксизм (широко відомий як культурний марксизм). Цей ідеологічний зсув дозволив теоретикам критичної теорії стверджувати, що біологічна стать є лише соціальним конструктом, незважаючи на численні наукові докази протилежного. Книга Джеймса Ліндсі та Гелен Плакроуз «Цинічні теорії: Як активістська наука створила все про расу, гендер та ідентичність – і чому це шкодить усім» є чудовою критикою критичної теорії загалом і того, як вона сильно проникла в академічну науку з 1970-х років.
Постмодернізм
Подібним чином постмодерністська філософія також відіграла значну, хоча й непослідовну, роль у формуванні заперечення об’єктивної істини і, як наслідок, багатьох фундаментальних аспектів науки. Наприклад, деконструктивізм Жака Дерріди кидає виклик західним бінарним розрізненням, включаючи дихотомію «чоловік-жінка», стверджуючи, що всі категорії, навіть біологічні, є нестабільними і мінливими. У роботі Мішеля Фуко «Влада і сексуальність» стверджується, що секс сам по собі є продуктом дискурсу, а не об’єктивною істиною, як він стверджує в «Історії сексуальності».
Фуко критикує те, що прийнято вважати «природним», ставлячи під сумнів ідею стабільності та одноманітності природи, натомість наголошуючи на соціальному та історичному розумінні того, як люди співвідносяться з природою.
Своєю чергою він стверджує, що секс є результатом історичної та культурної обумовленості, яка, зі свого боку, функціонує для того, щоб поставити під сумнів істинність біологічної статі. Книга Джудіт Батлер «Проблема гендеру: Фемінізм і підрив ідентичності» вводить поняття «гендерної перформативності», де вона стверджує, що секс, як і гендер, також є соціальним конструктом, який формується культурними нормами і повторюваною поведінкою, а не універсальністю бінарної природи біологічної статі.
Епістемологія позиції, розроблена теоретиками-феміністками Ненсі Гартсок і Сандрою Гардінг, стверджує, що маргіналізовані групи мають унікальну епістемічну перевагу завдяки своєму життєвому досвіду (президенти біологічних товариств посилаються на «життєвий досвід»). У книзі Гартсок «Гроші, секс і влада: до феміністичного історичного матеріалізму» поєднується марксистський історичний матеріалізм з феміністичною теорією, стверджуючи, що досвід жінок у патріархальному суспільстві забезпечує унікальну епістемологічну точку зору.
У книзі «Питання науки у фемінізмі» Гардінг пішла ще далі, стверджуючи, що для того, щоб наука була об’єктивною, вона повинна включати погляди пригноблених груп, щоб протистояти упередженням домінуючих дискурсів. У застосуванні до біології ця концепція ставить під сумнів наукову об’єктивність, надаючи пріоритет суб’єктивним претензіям на ідентичність над емпіричними доказами. Ця перспектива вплинула на сучасні гендерні дебати, стверджуючи, що біологічна стать є радше конструктом, сформованим соціальним та історичним контекстом, аніж об’єктивною категорією. Більш глибоку дискусію про гендерну ідеологію та її численні небезпеки можна знайти в моїй книзі «Як знайти сенс у нісенітниці: Навігація в сучасній трясовині Заходу».
Наслідки біологічного скептицизму
Біологічний скептицизм загрожує свободі слова та науковим дослідженням. У Канаді законопроект C-16 вніс поправки до Закону про права людини та Кримінального кодексу, щоб захистити гендерну ідентичність та самовираження. Хоча він був представлений як антидискримінаційна міра, критики – зокрема, найвідоміший серед них, психолог Джордан Петерсон – попереджали, що він може призвести до примусового мовлення, змушуючи людей використовувати бажані займенники або стикатися з юридичними наслідками. Коли він робив такі заяви, з нього насміхались. Але його слова виявилися пророчими, як показав випадок з неповнолітньою жінкою (AB), яка виступила проти незгоди свого батька (CD) на її [гендерний] перехід. Батькові загрожував штраф і тюремне ув’язнення за його опір.
Різні філософії, згадані вище, проникли в усі сфери суспільства, включаючи науку, політику, медицину, право і культуру, тавруючи тих, хто відстоює біологічну стать, як трансфобів. Згідно із законопроектом C-16, люди ризикують бути покараними за відмову від мандату гендерної ідентичності, що створює негативний (стримуючий) ефект для наукового дискурсу та публічних дебатів. Така політизація статі підриває права жінок, спотворює медичну етику та підриває батьківську владу над дітьми, що змінюють стать.
Гендерна ідеологія наполягає на тому, щоб ми відкинули об’єктивну реальність – непорушну відмінність між чоловіками і жінками – на користь всеохоплюючої ідеологічної системи, яка диктує нам, як ми повинні думати, говорити і жити.
Гендерна ідеологія в її найзловмисніших проявах негативно впливає на дітей, сприяючи плутанині щодо біологічної статі, часто спонукаючи їх ставити під сумнів власну ідентичність у ранньому віці. Школи та установи постійно підривають батьківський авторитет, просуваючи гендерно-підтверджуючі моделі без їхньої згоди.
Гормональні втручання, такі як блокатори статевого дозрівання, несуть серйозні ризики, включаючи безпліддя, втрату кісткової маси та когнітивні порушення. Індоктринація через ЗМІ та освіту нормалізує біологічний скептицизм, ефективно промиваючи мізки дітям, змушуючи їх приймати ідеологію, а не емпіричну реальність, що несе за собою психологічні та медичні наслідки впродовж усього життя. Фізична та психічна шкода, яку завдають дітям такі медичні втручання, є незворотною; про це докладно йдеться в книзі Абіґейл Шрайєр «Незворотна шкода: Манія трансгендерності, що спокушає наших дочок».
Без сумніву, найбільш тривожним і небезпечним аспектом біологічного заперечення є медикаментозна зміна статі – за допомогою фізичної чи хімічної кастрації – дзеркальне відображення євгеніки, яка спирається на псевдонауку, щоб виправдати стерилізацію дітей. Якщо євгеніка була відверто примусовою, то нав’язування гендерної ідеології дітям до того, як вони досягнуть віку свідомої згоду (залежності від країни це 14-16 років), є більш підступною формою маніпуляції. Тривожно, що інституції по всьому світу схвалюють цю практику, але ті, хто цінує правду і захищає дитячу невинність, продовжують виступати проти неї.
Такі законопроєкти, як C-16 і C-4 (законопроєкт, який забороняє конверсійну терапію, примусову гендерну ідентифікацію та кримінальні покарання) є прикладом того, як нав’язана державою гендерна ідеологія загрожує фундаментальним свободам. Захист біологічної реальності – це не акт фанатизму, а боротьба за правду проти ідеологічного примусу.
Епоха ідеологічного божевілля
Намагання заперечити біологічну реальність перегукується з романом Джорджа Орвелла «1984»: «Партія наказала вам відкинути свідчення ваших очей і вух. Це була їхня остання, найголовніша команда». Ця тенденція створила середовище, в якому сумнів у ідеологічних догмах має соціальні та правові наслідки. Аналогічно, Гад Саад у своїй книзі «Паразитичний розум» стверджує, що ідеології, подібні до біологічного скептицизму, заражають суспільство «ідейними патогенами», які приносять в жертву розум, логіку і здоровий глузд. Чи то богослови, які спотворюють Святе Письмо через синдром сум’яття Трампа, чи то вчені, які заперечують біологічну стать – істина перебуває під загрозою. У такі часи дуже приємно бачити, що такі затяті атеїсти, як Койн, Докінз та інші, готові стати на захист істини та наукової чесності, коли багатьом церковним лідерам бракує сміливості.
Нещодавнє дослідження, опубліковане в «Журналі сексуальної медицини», проаналізувало дані 107 583 пацієнтів з гендерною дисфорією і дійшло таких висновків: «Ті, хто пройшов [гендерно-підтверджуючу] операцію, мали значно вищий ризик депресії, тривоги, суїцидальних думок і розладів, пов’язаних із вживанням психоактивних речовин, ніж ті, хто не робив операції». Ті, хто ховається за псевдонаукою та деструктивними ідеологіями, більше не можуть прикриватися співчуттям та емпатією. Доведено, що ці медичні втручання є надзвичайно шкідливими, особливо для дітей, а також загострюють основні проблеми психічного здоров’я.
Правда не є відносною. Реальність не є соціальним конструктом. Біологію не можна переписати на догоду ідеологічним імпульсам. Якщо ми хочемо зберегти наукову цілісність, свободу слова та фундаментальні права, ми повинні протистояти ерозії біологічної істини – поки не стало надто пізно.
Автор: Скотт Вентурейра здобув ступінь доктора богослов’я в Карлтонському університеті/Коледжі Домініканського університету в Оттаві, Канада, у 2017 році. Він публікувався в таких наукових журналах як Science et Esprit, Американський журнал біблійного богослов’я, Studies in Religion та Maritain Studies (журнал Канадської асоціації Жака Марітена). Він також писав для журналів Crisis Magazine і Convivium та газет The National Post, City Light News, The Ottawa Citizen і The Times Colonist. Він є автором і редактором книги «COVID-19: Антиутопічна омана: Дослідження махінацій урядів, організацій охорони здоров’я, глобалістських еліт, великої фармацевтики, великих технологій та застарілих ЗМІ». Його веб-сайт: www.scottventureyra.com.
Переклад українською: Назарій Петрів
Джерело: crisismagazine.com
Також читайте: Стать демонів. Чого прагнуть ті, хто пропонує молоді «терапію» зі зміни статі?
Дмитро Колесник: Якщо це нормально, Богові потрібно вибачитись за Содом і Гоморру
Єпископ Василь Боєчко: «На нас розлютилися два епіцентри зла»
Повязані записи
