Храм із червоної цегли на вулиці Замарстинівській, що трохи скидається на середньовічний замок, знайомий львів’янам. І, безумовно, про цю церкву чули багато вірних Української греко-католицької церкви, адже тут перебувають мощі блаженного священномученика Миколая Чарнецького, якого українці прозвали, подібно до його Мирлікійського тезки, «Чудотворцем» — і для цього є вагомі підстави.
Про історію та сучасність храму святого Йосафата і душпастирське служіння редемптористів на Голоско, про те, яку роль у ньому відіграє присутність мощей владики Миколая Чарнецького, а також про ще одну унікальну святиню, що зберігається тут, «Духовній величі Львова» розповів адміністратор парафії св. свщмч. Йосафата УГКЦ отець Ігор Колісник ЗНІ.
З історії церкви священномученика Йосафата
Храм на Замарстинові має майже столітню історію, пов’язану із римо-католицькими монахами-капуцинами. У Львові Орден Братів Менших Капуцинів діяв з початку XVIII століття до так званої йосифінської реформи 1781-1783 років. Та наприкінці XIX століття з’явилися перші плани відновити присутність капуцинів у Львові. Серед ініціаторів такої ідеї були о. Едуард Подольский, настоятель костелу св. Мартина на Підзамчі, львівський римо-католицький архієпископ Йосиф (Юзеф) Вебер та настоятелька жіночого монастиря францисканок на вул. Курковій (зараз там розташована Львівська православна богословська академія на вул. Лисенка) Марія Моравська. Розглядали можливість передати монахам якийсь із вже діючих храмів або ж збудувати нову обитель. Зрештою львівський архієпископ (канонізований у 2005 р.) Юзеф Більчевський запропонував оселити капуцинів під Львовом у селі Замарстинові. Місцева громада виділила на цю потребу півтора морги землі, де в 1904-1905 рр. звели тимчасову дерев’яну церкву та невеликий монастирський будинок. У 1909 році розпочалися плани будівництва нового костелу святого Франциска Ассізького, та реалізувати їх вдалося тільки у 1920-х роках. Спроєктував храм Ян Кароль Сас‑Зубжицький – відомий архітектор, реставратор, професор Львівської політехніки і засновник Товариства нагляду над пам’ятками мистецтв і культури у Львові. У цьому проєкті він реалізував власну концепцію так званого «Зиґмунтовського стилю», поєднуючи в архітектурі елементи епохи Відродження, маньєризму і раннього бароко разом зі середньовічними мотивами.
Наріжний камінь храму освятили 19 липня 1925 року по завершенні фундаменту. Тринавний храм звели з цегли та каменю і тинькували тільки всередині. З північної сторони було добудовано каплицю св. Антонія, покриту банею з ліхтарем (зараз тут захристія храму св. свщмч. Йосафата). У 1927 році розпочалося будівництво монастирського будинку, також за проєктом Яна Зубжицького. Восени 1930 року архієпископ Болеслав Твардовський освятив костел. У 1932-1933 роках поруч звели також парохіяльний дім, де діяла позичкова каса, бібліотека і аматорський театр. Свого часу при ньому працював гуртожиток і кухня для бідних.
Натомість для місцевої української громади залишалося болючим питання власного храму.
«Властиво, історія міжвоєнна – та й не тільки міжвоєнна – в українців і поляків була досить складна», — розповів о. Ігор Колісник. «І коли українці просили довший час, щоб їм дозволили побудувати тут свою церкву, польська влада не дозволяла – говорила, що нема місця, нема потреби. Тоді українці намагалися організувати будівництво бодай каплиці».
Втім, чернече життя у новозведеній обителі тривало недовго. Вже навесні 1946 року радянська влада ліквідувала монастир капуцинів на Замарстинові, а самі монахи були змушені покинути Львів. У храмі організували кіносховище, а монастир став житловим будинком. Попри те, що внутрішню оздобу й розписи костелу було втрачено, споруди збереглися у доброму стані, а після здобуття Україною незалежності храм передали під опіку Згромадження Найсвятішого Ізбавителя (редемптористів).
Будинок колишнього монастиря капуцинів (одного з відгалужень Ордену францисканців). На стіні зберігся францисканський герб
«Врешті-решт якось так історично склалося, що українська громада таки дістала свою церкву – і тепер, від 1990 року, це є храм святого священномученика Йосафата», – поділився о. Ігор.
Адміністратор парафії зазначив, що церкву згромадження отримало як своєрідну заміну за монастир редемптористів на Збоїщах (вул. Плугова), який діяв у 20-30-х роках ХХ століття. Цю обитель, де зокрема було організовано ювенат (малу семінарію) Згромадження Найсвятішого Ізбавителя, радянська влада націоналізувала у 1939-му році, а в 1945-му монастир ліквідували. На його території розмістили військову частину, пізніше всі споруди передали Інститутові Прикладної Акустики. І хоча після виходу УГКЦ з підпілля редемптористи неодноразово намагалися повернути будівлі колишнього монастиря, проте безуспішно. Тому храм на Замарстинівській став сучасним осередком служіння згромадження.
Урочиста інавгурація парафіяльного життя у храмі святого священномученика Йосафата відбулася на свято Покрови, 14 жовтня 1990 року. Відтоді тут служать редемптористи із монастиря святого Альфонса, який розташований неподалік також на вул. Замарстинівський. У будівлі ж колишнього монастиря капуцинів, що безпосередньо біля церкви Йосафата, розташовані приватизовані квартири.
Монастир у серці парафії
Зараз монастир святого Альфонса є найбільшою спільнотою редемптористів в Україні – він налічує близько 30 монахів. Частина з них переїхала до Львова після того, як обителі в Тернополі та Кам’янці-Подільському були передані єпархіяльним священникам. Така ж доля спіткала і львівський храм Матері Божої Неустанної Помочі на вул. Сніжній — тепер там також служать священники – не ченці.
Львівська спільнота редемптористів порівняно молода: середній вік братів – 40-45 років, тоді як у Європі — 70-80 років. Динамічності монастирю додає наставництво старших співбратів, свідків підпільної Церкви та перших років Незалежності – серед них о. Тарас Дмитришин, о. Михайло Хрипа, о. Петро Мірчук, о. Володимир Вітовський, о. Роман Ониськів.
«Наш засновник, святий Альфонс Ліґуорі, колись казав, що йому достатньо 12 співбратів для того, щоби виконати місію згромадження. Я маю таку ж думку. Навіть кілька людей, вірних своєму покликанню можуть зробити багато, однак у нашому випадку маємо багато братів та отців, які готові йти в майбутнє», — зауважив о. Ігор Колісник.
Сучасне парафіяльне життя
Протягом майже 35-ти років храм Йосафата діє як осередок молитви, гуртуючи довкола себе греко-католицьку громаду свого району. Парафія святого Йосафата об’єднує і присвячену йому церкву, і церкву блаженного Миколая Чарнецького на вулиці Під Голоском.
«Нас дуже тішить, що багатьом людям затишно і легше з нами, а нам – з ними. У нас велика, чисельна громада, яка є нашою родиною у церкві Чарнецького і в церкві Йосафата. Багато людей приходять до сповіді – і це також певний знак їхньої довіри до нас. Ми не завжди маємо відповіді на всі запитання, але нас тішить, що люди приходять до нас зі своїми проблемами, клопотами та запитаннями», — зазначив о. Ігор Колісник.
В обох храмах діють кілька парафіяльних спільнот. В церкві святого Йосафата збирається молодіжна спільнота «Світло Христа», а в церкві блаженного Миколая Чарнецького – «Іхтус». «Ці молоді люди, які присвячують свій час і багатьом спільним проєктам серед молодіжних спільнот, і допомозі в парафіяльному житті, є величезною для нас радістю», — підкреслив священник.
Серед парафіяльних спільнот – «Матері у молитві», біблійне коло, вівтарні дружини. Збирається тут і спільнота «Віра і Світло», якою опікується о. Леонід Григоренко.
«Нашою особливою любов’ю від давніх часів є Архибратство Матері Божої Неустанної Помочі, яке діє також у церкві Чарнецького. Його члени є знаком вірності Богові — багато з них пройшли часи підпілля та були підтримкою для нашого душпастирства в часи гонінь», – розповів о. Ігор Колісник. «Отже, маємо нові спільноти, такі як молодіжна чи “Матері у молитві”, а з другого – є наше Архибратство Матері Божої Неустанної Помочі, з яким ми співпрацюємо майже 100 років».
Ще одна цікава чоловіча спільнота – громада молодих батьків, які щочетверга збираються на молитву і вчаться разом зростати в духовності. Крім того, чоловіки при парафії ініціювали щоп’ятниці після вечірніх богослужінь спільно молитися вервицю.
Тут діє також спільнота святого Альфонса, що допомагає нужденним. Зокрема, щопонеділка при монастирі організовують обіди для тих, хто в потребі. З них користають від 100 до 180 людей.
Хоругви парафіяльних спільнот
Обидві церкви парафії об’єднує катехитична школа. Завдяки ініціативності та жертовності багатьох вчителів тут викладають не лише катехизу – учні вчаться гри на сопілці та гітарі, співу, рукоділля, інформатики тощо.
«Багато речей відбуваються тут завдяки активності людей, їхньому постійному пошуку. Люди мають бажання не тільки від церковної спільноти отримувати, але щось у ту спільноту вкладати. Нас дуже тішить, що таких людей є дійсно багато, і вони стараються робити чимало добрих речей», – зазначив священник.
У храмі святого Йосафата – доволі класичний графік богослужінь. Щодня вранці тут служать дві Літургії – за всяке прошення і за померлих; між Літургіями в певні дні є молебні. Ще одна Служба – увечері, о 18:00, окрім суботи, коли тут звершують Вечірню. Щочетверга після вечірньої Літургії здійснюють молебний чин на оздоровлення за молитвами блаженного владики Миколая Чарнецького і намащення оливою, благословенною на його мощах. В інші дні відбуваються зустрічі парафіяльних спільнот.
Найбільш насичений день – неділя: вранці служать Утреню, чотири Літургії, а ще одну – увечері.
Сучасний інтер’єр храму
У храмі співають три хори під керівництвом Лесі Ставиноги, також молодь відновила зустрічі, щоб співати Літургії в деякі будні ввечері. Священник зазначив: тут ставлять наголос на тому, що призначення хору – допомагати людям молитися, а не перешкоджати їм у цьому, тому всі співці служать із максимальним старанням.
Графік богослужінь можна побачити на вході до храму, а за життям парафії зручно стежити у соцмережах. Зокрема, свої фейсбук-сторінки має і храм блаженного Миколая Чарнецького, і храм святого Йосафата. І той, і той храми також можна знайти в інстаграмі. Крім того, окремі сторінки ведуть парафіяльні спільноти.
Домівка українського Миколая-Чудотворця
Храм святого Йосафата – непересічний духовний осередок, проте відомий він не лише львів’янам, а й багатьом гостям міста тим, що саме тут перебувають мощі блаженного священномученика УГКЦ Миколая Чарнецького. Цей єпископ підпільної Церкви вже багато років шанується в народі як чудотворець, адже з кожним роком з’являється все більше свідчень про чудесну допомогу та оздоровлення завдяки молитвам за його заступництвом.
Владика Миколай помер 2 квітня 1959 року і був похований на Кульпарківському цвинтарі у Львові (вул. В. Симоненка-Володимира Великого, м. Львів). Коли цвинтар ліквідували у 1960-х рр., його перепоховали на Личаківському кладовищі. Тут могила владики Миколая стала місцем паломництва. Чисельні вірні Церкви навіть брали з могили додому землицю чи камінці, як реліквії святого. І чуда ставались!
В 2001 році папа Іван Павло ІІ зарахував до лику блаженних 28 новомучеників УГКЦ, серед них був і владика Миколай Чарнецький. 4 липня 2002 року мощі блаженного перенесли із Личаківського цвинтаря в храм свщмч. Йосафата і поклали у правій наві, де перед ними можна помолитися і зараз. Отець Ігор Колісник зазначив, що мощі тут перебувають тимчасово – згодом, коли завершиться будівництво храму Миколая Чарнецького на вулиці Під Голоском, їх передадуть туди. Втім, поки що будова триває; ймовірно, до кінця цієї весни буде завершено цокольну частину церкви. Але частинка мощей владики Миколая вже зараз перебуває і там. Ще одна є в монастирі святого Альфонса; з нею спеціальна місійна група їздить на різні реколекції та місії.
«За давньою традицією редемптористів, коли когось зі співбратів проголошують блаженним, то стараються частинки мощей того блаженного розіслати по цілому світі. Через те ви можете зустріти мощі владики Миколая Чарнецького в багатьох країнах світу. Наприклад, у Канаді, в нашій церкві святого Йосифа, де ми служимо і де є мощі владики Василія Величковського. Натомість частина мощей владики Василія також є тут, в Україні, де він жив і працював довший час, адже в нас є його музей на площі Соборній. Кажуть, що там є ліжко, на якому владика Миколай помер», – розповів священник.
Тому можна сказати, що владика Миколай Чарнецький є всюди у Львові. Та все ж саме в храмі на Замарстинівській перебуває його тіло, святі мощі. Це для багатьох ніби «магніт», адже люди в більшості спрямовують свою увагу на щось надзвичайне, очікуючи, що блаженний вимолить в Господа якесь чудо, поділився о. Ігор. Це прагнення — обґрунтоване, адже існують свідчення непояснюваних подій, які діялися за молитвами до владики Миколая. Але найбільше чудо священномученика – це його власний приклад, коли він у нелюдських обставинах ув’язнення і репресій не лише не втратив Святого Духа в собі, а й свідчив іншим.
«Таке свідчення віри в тяжких життєвих обставинах є величезним чудом владики Миколая Чарнецького, яке заохочує, напевно, і нас у тих найтяжчих обставинах, в яких ми перебуваємо — не полишати нашої довіри до Бога, наших відносин із Богом, і не казати, що Бог нас полишив. Для владики Миколая було зрозуміло, що Бог — завжди з ним: у концтаборах, на допитах, у всіх тих знущаннях. Хоча хтось би сказав, що святців Бог мав би від усього того оберігати. Мені здається, що саме чудо свідчення вірності Богові, явлене в житті владики Миколая, особливо притягує до нього людей», – поділився о. Ігор Колісник.
Слова священника підтверджує той факт, що ісповідницьке життя блаженного, яке завершилося мученицькою смертю, засвідчило Божий тріумф.
«Система хотіла його зламати, і здавалося, що вона це зробила, бо випустила з табору вже повністю фізично знищену людину тільки для того, щоб він вмер поза табором – а він за тих кілька років до своєї смерті зміг зробити величезну кількість важливих справ для зміцнення нашої Церкви. І те, що він був таким тихим свідком стійкості Церкви у кінці 1950-х років тут, у Львові, також дало силу іншим людям вистояти в часах переслідування. І вийшло так, що не його система зламала, але він зламав систему», – підкреслив о. Ігор Колісник.
Ім’я Миколая Чарнецького добре знане далеко поза межами України. Проте, хоч беатифікація піднесла його до лику блаженних, чи можливий наступний крок, тобто проголошення святим – канонізація? Отець Ігор зазначив, що такий процес є доволі складним. Зокрема, необхідне чудо чи кілька чудес здійсненні за посередництвом блаженного. Але складність часто виникає не зі самими чудами, а з їхнім документуванням та підтвердженням на рівні, який вимагає процес канонізації. Попри все допомога владики Миколая не припиняється – навіть у самому храмі Йосафата біля його мощей люди постійно залишають свої свідоцтва у спеціальній книзі.
Важливим у вшануванні пам’яті священномученика Миколая став його ювілейний рік – адже в 2024-му виповнилося 140 років з дня народження і 65 років з дня відходу до вічності блаженного. Заходи, присвячені ювілеєві, відбувалися зокрема в місцях, де владика Миколай народився, працював та служив. Протягом року екскурсійні групи відвідували і храм Йосафата, а також музей священномученика Миколая в монастирі святого Альфонса.
Проте о. Ігор Колісник відзначає, що владика Миколай «притягує» до себе людей незалежно від ювілейних років, багато вірних і надалі приходять молитися перед його мощами. А є люди, які не пропускають жодного четвергового молебня до священномученика; подібна ситуація стосується й інших храмів, де перебувають частинки його мощей і триває моління перед ними.
Тож чи буде Миколай Чарнецький канонізований? Отець Ігор зауважив, що визнання на загальноцерковному рівні дійсно важливе, проте не визначальне для цього блаженного – адже навіть тепер практично всі, хто приходить з молитвою про його заступництво, вже вважають його святим.
Зранена Богородиця – свідчення віри
Ще одна особлива реліквія у храмі священномученика Йосафата – ікона Матері Божої Неустанної Помочі. Через кілька пошкоджень її часом називають «простріленою», проте отець Ігор зауважив, що краще казати «зраненою». Її історія – незвичайна.
Ікона Матері Божої Неустанної Помочі має особливе значення для Згромадження Найсвятішого Ізбавителя: її під опіку редемптористам для поширення у всі куточки світу передав Папа Пій IX. Оригінал ікони зберігається в римському храмі святого Альфонса. А одна з перших справ у будь-якому монастирі цього згромадження в цілому світі – замовити з Рима копію цієї ікони для місцевої обителі. Тож Матір Божа Неустанної Помочі, яку зараз можна побачити у храмі священномученика Йосафата – це одна з перших таких ікон в Україні, привезена для монастиря редемптористів, який діяв колись на Збоїщах.
Цей монастир опинився на лінії фронту в 1939 році. За спогадами владики Филимона (Курчаби), єпископа УГКЦ й очевидця цих подій, обитель не постраждала під час бойових дій між поляками та німцями, проте згодом потрапила під обстріл польських військ. Одна з гранат влучила всередину монастирської каплиці. Ніхто з монахів не постраждав, проте каплиця була зруйнована, а ікона Богородиці – пошкоджена: на ній залишилися сліди від уламків. За ще однією з версій, в ікону вистрелив радянський солдат, який згодом сам загинув від кулі – звідси й назва ікони – «прострілена». Але ця розповідь, швидше, легенда, що нагадує українцям про прихід на їхню землю безбожників зі Сходу.
В радянський час ікону переховували люди, а з приходом Незалежності повернули до церкви, де можна не тільки молитися перед святинею, а й черпати з неї особливе свідчення. Адже це ікона має на собі сліди війни.
«Ми дуже часто думаємо, що ми в тій дорозі є самотні, що Бог лишив нас терпіти, і мусимо собі самі давати раду; але перший приклад — Христа, а другий — хоча б цієї ікони Матері Божої Неустанної Помочі зраненої – показує нам, що Бог терпить з нами. Не тому, що Йому подобається людські страждання, але тому, що Він хоче підтримати нас у тих терпіннях, які людство постійно собі завдає», – поділився о. Ігор Колісник.
Особливе вшанування цієї ікони можна побачити після кожної Літургії: у храмі формуються цілі черги охочих приступити як до мощей блаженного Миколая Чарнецького, так і до неї. Це цінне свідчення, наскільки для вірних важлива не сама присутність у церкві реліквій, а можливість власноруч доторкнутися до справжнього свідчення незламної віри.
«Люди хочуть мати безпосередній, особливий, інтимний контакт з тими свідченнями віри. Бо і мощі блаженного Миколая Чарнецького є свідченням віри і сили людини в терпіннях, і та зранена ікона Матері Божої Неустанної Помочі також є свідченням того, що Бог є з нами. Він приймає ті всі рани також на себе, Він не стидається всіх тих ран, які ми маємо. Він завжди дає нам – і у владиці Миколаї Чарнецькому, і в тій іконі – нову перспективу, що з того терпіння Він нас поведе до життя вічного і Царства Небесного», – зазначив о. Ігор Колісник.
Також читайте: Обитель Ізбавителя: свідчення монастиря редемптористів на вулиці Франка
О. Богдан Гелета ЗНІ: У боротьбі з власним гріхом ми вириваємося з трагедії, яка нас спіткала
Львівська скарбниця Митрополита Андрея: храм-музей на вулиці Кривоноса
Підготувала Марія Цьомик
Повязані записи
