У публікації на своїй фейсбук-сторінці сестра-редемптористка Антонія (Шелепило), письменниця й авторка проєкту «Плани на завтра», у контексті свята Миколая роздумує про те, як стосунки можуть перетворитися на рахунки.
«Через підхід до свята Миколая я маю багато незадоволення тією “горбатою педагогікою”, яка звучить: “як будеш чемна, то Миколай принесе (вставте дитячу мрію)”. Зараз трохи вийшли з кадру різки, бо ними наче вже не лякають, але оте велике і абстрактне “чемна”, яке дитина носить перед очима інколи від вересня до грудня, – це трохи не ок», – зазначає сестра Антонія. «Важко любити святого чи навіть самого Бога, який чіпляє на мене “жучок” і сканує кожну думку, після кожної додаючи чи забираючи з мого кошика прохань якісь важливі речі. Зустрічаючи в уяві людей такий образ Бога, бонусом із ним ідуть багато духовних травм, які заважають жити. Я не хочу підважувати важливості дозволів та заборон, моралі та мотивації ставати кращою дитиною, християнкою, людиною. Але це трохи кепсько працює через “якщо”».
Насправді, зауважує монахиня, така логіка не працює в дорослому віці, адже якби Господь перед тим, як допомогти людині, рахував би кожен її гріх, то нас би вже не існувало. Дитина взагалі не може вчинити такої великої шкоди, як дорослий, навіть найбільш побожний. Якщо розуміти Бога як того, хто оцінює гріх як найважливіший складник людського життя, то ми нівелюємо Його жертву, якою наші гріхи були відкуплені (пор. Іс 53:4-5).
«Чи може Той, хто за кожен наш гріх заплатив, знову вимагати за нього плату? Чи хочу я любити ту людину, яка щоразу мені каже: буду з тобою, коли будеш чемна? Чи хочу я ставати кращою, коли за кожним моїм кроком пильнують? Я б хотіла показати іншу педагогіку Бога: Він настільки мене полюбив, що не мушу заслуговувати Його любов. Але завдяки тому, що я люблена аж настільки, я вже не хочу Його ранити, випробовувати чи питати щоразу: то вже гріх чи ще не гріх? Я просто хочу любити Його у відповідь з усіх своїх сил, а не просто бути чемною – зручною, тихою, ніякою. Така любов – безкоштовна, незаслужена, дає набагато більше сили зростати, аніж страх різки», – підкреслює сестра Антонія, підсумовуючи свої роздуми словами із Євангелія від Йоана (15:5): «Я виноградина, ви — гілки. Хто перебуває в мені, а я в ньому, — той плід приносить щедро. Без мене ж ви нічого чинити не можете.»
Також читайте: «Контраст навчив мене фокусуватися на світлому»: сестра Антонія про те, як перемагати темряву світлом
«Саме так Бог говорить мені про мене»: сестра Антонія про слова підтримки для себе й інших
«Слово “ні” – не розкіш, а життєва необхідність»: сестра Антонія про поміркованість
Фото з фейсбук-сторінки сестри Антонії
Повязані записи
