Це не просто складне питання, це важке питання. Проблема страждання. Проблема болю. Проблема зла. Ми звикли думати про це розпливчато, але коли страждання приходить в наше життя, то відповідь із Катехизму, що Бог обертає добро на зло, не сильно допоможе.
Я був там
Коли моя мати помирала від бічного аміотрофічного склерозу, вона запитала мене — через апарат, тому що не могла говорити, їсти, піклуватися про себе чи стримувати слину — «Чому Бог допускає це?» Мені здавалось недоречним відповісти їй тоді, що Бог оберне страждання їй на добро, тому зі сльозами на очах я мовчав.
Приблизно в той самий час католицька група, якій я присвятив своє доросле життя, виявилася заснованою педофілом, який використовував мою групу для того, щоб збагатитися та вести подвійне життя. Тож сталось так, що значна частина мого покликання опиралась на обман егоїстичної потвори.
Це означало, що я мав змінити все своє життя, і молитва не буде швидким рішенням в тих обставинах.
Ось чому я відповів так своїй дочці того тижня, коли вона пережила страждання (набагато) меншого масштабу. Багато чим жертвуючи, вона планувала поїхати на весняних канікулах у місіонерську поїздку до Індії, подорож скасували через коронавірус і замінили на мандрівку по країні.
«Але ж це означає, що Бог благословить цю поїздку особливим чином, правда?» – запитала вона.
«Сподіваюся, що так і буде», — відповів я. «Але, чесно кажучи, іноді це може бути лише першим в серії розчарувань. Іноді за стражданнями приходять гірші страждання».
Отже, як зрозуміти, чому ми страждаємо? Я маю відповідь із чотирьох частин.
По-перше, найгірші страждання, які я бачив, завжди були підсолоджені любов’ю.
Моя мати постійно усміхалася, навіть коли помирала, тим самим надихаючи всіх нас. Наша друга дитина народилася саме того тижня, коли ми дізналися правду про священника, яким захоплювалися, і це дитя принесло в наш дім величезну любов.
Я читаю своїм дітям книги «Маленького будинку» — там розповідається про сім’ю, яка намагається вижити при лютому морозі, нічого не маючи в погано ізольованому будинку, — вони страждають від малярії та втрат, і не мають різдвяних подарунків, але це зовсім не сумна історія; це радісна оповідь про любов.
Навіть – а іноді особливо тоді, коли ми страждаємо – любов робить життя гарним.
По-друге, життя — це ще не все, що є.
Це життя навіть не є краплею в морі всього того, чим наше життя є. Це не означає, що воно не має значення, але наш погляд на це життя може бути неправильним.
Мені дуже подобається, як це висловив тихий, серйозний Папа Бенедикт XVI: «Вічне життя, — сказав він, — це не безконечна послідовність днів у календарі, це більше схоже до найвищого моменту задоволення, в якому всеосяжність охоплює нас, і ми охоплюємо всеосяжність. Це було б схоже на занурення в океан безмежної любові… занурювання знову і знову в безмежжя буття, в якому ми просто приголомшені радістю».
Небо також є Божим мешканням, новим небом і землею, і зустріччю зі Самою Любов’ю, і нашим справжнім домом.
По-третє, в Ісусі Христі любов і страждання стають одним цілим.
Ісус був «стражденним слугою» все своє життя. Він плаче, коли Лазар помирає, Він плаче над Єрусалимом, Він страждає через невірність і зраду, Він обливається кров’яним потом і молиться, щоб чаша Страстей обминула Його — і тоді приймає Божу волю, навіть коли це означає муки та смерть.
У Христі любов і страждання є одним цілим, і це створює нашу найвищу солодкість і наш остаточний шлях до вічного життя, де «кожна сльоза буде витерта».
Четверте: якщо не віриш мені, запитай Ісуса.
Я не впевнений, що пояснив усе якнайкраще, можливо, це буде звучати банально.
Але, якщо Ісус є тим, ким каже наша віра, — а Він є — то ви маєте єдиний надійний вихід. Запитайте Його. Скажіть: «Господи, допоможи мені зрозуміти, чому це все відбувається, ніби так і має бути».
Я запитував Його знову і знову в найтемніші дні, і я отримав відповідь: любов є основою, біль тимчасовий, і наші найсильніші бажання миру та радості існують, тому що Бог здійснить їх.
За матеріалом Тома Хупса /Aleteia
Також читайте: Чому з часом ми перестаємо вірити в Бога?
Культ Божого Милосердя у Львові: понад 75 років виправданої надії
«Моє ім’я в монастирі – “Теона”, що означає – “Божа”»
Повязані записи
