Свято-Покровський кафедральний собор Львівсько-Сокальської єпархії ПЦУ – давній храм середмістя Львова, що не лише вражає вишуканістю оздоб, а й береже в собі цілу скарбницю пам’яток і святинь. Чудотворні ікони Богородиці, мощі святих, незвичайні архітектурні елементи – все це можна не просто побачити у церкві на вулиці Грушевського, 2, а й долучитися до молитовного життя храму.
Святиня має непересічну історію: протягом свого існування вона була і монастирським храмом, і парафіяльним костелом, у якому впродовж 35 років служив великий львівський святий, «отець убогих» – священник Зигмунт Гораздовський – засновник монашого Згромадження сестер святого Йосифа РКЦ. Також тут розташовувалось книгосховище, а тепер це православний собор, що став митрополичою кафедрою.
Про історію та сьогодення храму «Духовній величі Львова» розповів отець Михайло Сивак, ключар кафедрального собору, проректор Львівської православної богословської академії.
Під опікою святого Миколая, Архистратига Михаїла та Богородиці
«Будівництво цього храму розпочалося 1739 року, а закінчилось 1745 року. Археологи говорять, що на цій горі був спершу дерев’яний храм, а потім уже на його місці постав кам’яний – в тому вигляді, в якому ми його зараз бачимо. Початково це був костел святого Миколая Ордену тринітаріїв разом з монастирським комплексом», — розповів о. Михайло Сивак.
Орден тринітаріїв мав особливу місію: його головна діяльність була спрямована на те, щоби збирати кошти і викупляти невільників з турецької неволі. У час теперішньої війни ці добрі монахи мали би багато справ. Тоді ж ченці рятували по всьому світі полонених християн, чи, як би то сказали сьогодні, людей, які попали в рабство.
«Є відомості, що монахи, які служили безпосередньо в цьому храмі, викупили більше 500 невільників. І можна припустити, що в цьому храмі в ті давні часи якраз і відбувалися зустрічі визволених з полону та рабства зі своїми близькими та рідними – можливо, ця атмосфера любові збереглася тут до цього часу», — зауважив священник.
Існують різні думки щодо будівничого цієї святині. Більшість дослідників схиляються до думки, що храм побудований за проєктом італійського архітектора Ф. Плассіді. До речі, те, що першочергово цей костел був монашою обителлю тринітаріїв з їхньою особливою харизмою, відобразилося в архітектурі святині: храм оздоблений морською тематикою і відомий унікальною ліпниною у вигляді хвиль. За словами о. Михайла, це має двояке значення. По-перше, це символ моря, яке необхідно було переплисти, аби звільнити невільників. По-друге, елементи морської тематики самі по собі близькі християнам: апостоли були рибалками, звершували своє служіння на Середземному морі та Галілейському озері, знак риби здавна символізував Христа-Спасителя, корабель – Церкву, а риболовля — євангельську проповідь.
Морська тематика у внутрішньому оздобленні храму
Протягом своєї історії храм та монастирський комплекс кілька разів змінював своє підпорядкування. «Коли під час Йосифінської реформи в 1784 році Орден тринітаріїв було розпущено, храм деякий час перебував під началом Ордену єзуїтів, а з 1786 року він став парафіяльним. У 1842–1844 роках поряд з костелом було збудовано будинок Львівського університету, відтоді церква св. Миколая стала університетською. Після Другої світової війни, у 1946 році, її закрили. У 1947 році святиню відновили, але вже як православний храм Архистратига Михаїла. Він діяв до 1961 року, коли був удруге закритий під час Хрущовських гонінь», — зазначив о. Михайло Сивак. Священник нагадав, що метою нової хвилі переслідувань у часи Хрущова було остаточне знищення релігії і перемога атеїзму та комунізму. Для того, аби закрити храм Архистратига Михаїла придумали причину, начебто гучні Служби заважають навчальному процесу університету, що діяв у сусідньому будинку. Щоб уникнути таких звинувачень, священники храму облаштували невелику каплицю святого Пантелеймона в захристії, де тихо звершували богослужіння протягом тижня, і тільки в неділю молились у храмі. Проте це не допомогло – святиню все одно закрили. Сусідство діючого храму та студентів для комуністів було небезпечним.
Сучасний інтер’єр захристії, де в радянський час священники облаштували храм святого Пантелеймона
«З 1961 року по 1990 рік цей храм використовувався як книгосховище університетської бібліотеки. Всередині поставили великі стелажі. Можна сказати, що цьому храму пощастило, багато інших комуністична влада взагалі знищувала, особливо в центральних та східних регіонах України – так, наприклад, підірвали Михайлівський Золотоверхий собор. На Заході України храми використовувалися як сховища хімдобрив, лікарні (наприклад, храм теперішньої духовної академії на Лисенка служив венеричною лікарнею) або якісь складські приміщення. А цей храм використовувався як книгосховище; І в 1990-му році, коли вже в повітрі витала свобода, незалежність України, храм відновили як Свято-Покровський кафедральний собор — він став кафедрою православного митрополита. Таку роль він відіграє і дотепер», – зазначив о. Михайло Сивак.
Скарби Свято-Покровського собору
Протягом майже трьохсотлітньої історії храм зібрав у своїх стінах різноманітні святині та духовні пам’ятки.
Особливу увагу привертає алебастровий вівтар Страстей Христових 1599 року, відомий як вівтар Шольц-Вольфовича. У храмі він розміщений ліворуч від Святилища. Бароковий вівтар було свого часу перенесено до цього храму як дар із костелу єзуїтів. Цікава річ, на яку звертають увагу деякі дослідники, начебто в центрі вівтаря серед картин Господніх Страстей зображено персонажа в окулярах. Це риса, притаманна бароковому мистецтву – накладання сучасних реалій на історичні події.
Особлива святиня Свято-Покровського собору – список (копія) ікони Львівської Богородиці. Оригінал цієї ікони перебуває у львівському палаці Потоцьких. «Це унікальна ікона, вона написана у візантійському стилі, є досить давньою; її можна назвати екуменічною, тому що історія свідчить, що ця ікона в різні історичні періоди перебувала у різних львівських храмах – і в католицькому, і в православному, і у вірменському. Ця ікона була заново прославлена в 2010 році з ініціативи митрополита Львівського і Сокальського Димитрія і також з ініціативи Бориса Возницького, на той час директора Львівської картинної галереї. У 2010 році оригінал був принесений в наш собор і три списки урочисто освятив тоді ще патріарх Філарет — з того часу ікона вшановується тут в особливий спосіб», — розповів о. Михайло.
Цікаво, що за цей час, з 2010 року по 2024 рік, багато людей засвідчили, що їхні молитви перед цією іконою були вислухані. Священник наголосив, що такі свідчення для багатьох людей — це їхній особистий духовний досвід, тому зазвичай вони про це не розголошують. Втім, про реальність відповідей на молитви свідчать дарунки від вдячних молільників. «В подяку за певні зцілення чи вислухану молитву люди почали приносити різні дарування – хрестики, медальйончики – і чіпляти біля цієї ікони. Ми бачимо, що з кожним роком цих дарів стає все більше – отже, бачимо, що люди отримують відповідь на свої молитви перед цією іконою», – зазначив о. Михайло.
У храмі є ікони святої великомучениці Варвари і священномученика Макарія, митрополита Київського, з мощами цих святих — охочі можуть щодня помолитися біля них, а щовівторка та щочетверга до цих великих святих у храмі служать акафісти.
Ще одна велика святиня – ікона Богородиці, яка має назву «Годувальниця». На ній зображена Діва Марія, що годує Немовля Христа. «Ця ікона нам була дарована і привезена зі Святої Гори Афон, де є її оригінал. Цей список, здається, написав хтось із ченців-святогірців. Багато матерів, які бажають завагітніти чи які вигодовують дітей, звертаються до Божої Матері саме перед цією іконою і також свідчать, що їхні молитви є вислухані», — розповів о. Михайло Сивак.
Крім давніх святинь у храмі є ще кілька оригінальних ікон. Їхній автор – священнослужитель Свято-Покровського собору отець Віктор Кайда. Він – не професійний іконописець, проте служить талантом, яким його обдарував Господь. Отець Віктор Кайда прикрасив храм своїми іконами Марії Магдалини, святителя Спиридона і Миколая Чудотворця.
Ікони отця Віктора Кайди
Старі й нові сторінки історії храму
Цікаві пам’ятки збереглися не лише всередині, а й зовні храму, і продовжують доповнюватися – а деякі з них – і відкриватися у незвичайний спосіб. Так, наприклад, коли кілька років тому, коли відновлювали фасад у внутрішньому дворику комплексу, під нашаруванням виявили зображення усміхненого святого Миколая з подарунками в руках та оточеного дітьми. Отець Михайло зазначив, що, ймовірно, воно було заліплене у радянський час. Так само вдалося відреставрувати і пам’ятні дошки на стінах, раніше приховані під шаром цементу.
Внутрішній двір храму з відновленими елементами фасадів
Праворуч від храму увагу привертає дзвіниця – її дзвони, як зауважив священник, датуються ХХ століттям; їхніх попередників, імовірно, раніше було перенесено до львівського храму святих Ольги і Єлизавети.
Натомість тепер Свято-Покровський собор пише нову історію. Так на подвір’ї, неподалік від входу до храму, з благословення митрополита Димитрія (Рудюка) установлено пам’ятний хрест на честь Об’єднавчого Собору Української Православної Церкви у 2018 році. Це один із перших в Україні пам’ятних знаків (а, можливо, й найперший), що присвячені даруванню Томосу Українській Церкві.
Сучасне парафіяльне життя
Теперішнє життя Свято-Покровського собору, як зазначив о. Михайло, досить активне – у храмі щоденно відбуваються богослужіння, в неділі та свята, як правило служить архієрей. Є постійні парафіяни, що відвідують храм уже багато років.
Митрополичі богослужіння супроводжує співом професійний Архієрейський хор, який об’єднує професійних музикантів, зокрема й викладачів музичної школи. «Хто бажає не тільки помолитися, а ще й помилуватися красою співу нехай приходить до собору в неділю об 11:00 та у суботу о 17:00 — цей хор супроводжує наші богослужіння», — зауважив о. Михайло. Водночас дві перші недільні Служби у храмі о 7:30 та 9:00 співають люди разом з дяком – це додає особливого колориту і дозволяє парафіянам долучитися до Служби.
Інтер’єр собору
Окрім богослужінь, при храмі вже багато років діє молодіжна школа «Львівські братські студії» – це зустрічі, які об’єднують парафіяльну молодь. «Щоп’ятниці о 18:00 ми збираємося разом та вивчаємо богослів’я, Священне Писання, історію Церкви — зустрічаємося в невимушеній атмосфері. Практикуємо таким чином, що ці зустрічі проводять всі четверо наших отців, які служать при соборі. Першу частину зустрічі проводить священник, а друга частина присвячена відповідям на питання», – розповів о. Михайло Сивак. Невдовзі планується відкриття недільної школи для дітей.
При кафедральному соборі працює інтернет-радіо «Град Лева». Окрім того, за життям собору можна слідкувати на офіційному сайті єпархії, а також у фейсбук-групі.
Фото – «Духовна велич Львова»
Повязані записи
