Сповідатись треба. Церква каже, що принаймні раз на рік. Звісно, це мінімум, щоб духовно не сконати. Папа Іван Павло ІІ зазвичай сповідався щосуботи. Досвідчені священники радять це робити хоча би раз на місяць. Звичайно, у випадку, якщо людина вчиняє смертний гріх, їй не потрібно чекати суботи або коли мине наступний місяць чи тим більше рік: якщо така можливість існує, то це потрібно зробити якомога швидше, звісно, виконавши умови для доброї сповіді.
Днями Папа Франциск звернувся до сповідників і заохотив їх прощати все і всім, не допитуючись нічого у каянників і не виконуючи роль психолога. Його слова зрозуміли по-різному. Одні розцінили їх як зелено світло для безумовної сповіді, інші, вважаючи, що, мабуть, «Папу невірно зрозуміли», побачили в його словах лише наголос на те, щоб священник був милосердний до людей, не надто вимогливий до них і не підмінював сповідь сеансом психотерапії (хоча, здається, деякі люди не проти посповідатись годинку).
Ні я, ні ви, ні ті ж самі священники насправді не знають, що мав на увазі Папа Франциск. Але кожен із нас може дізнатися, що мають на увазі, коли говорять про сповідь, Святе Письмо і Катехизм.
Покаяння
Найперша аксіома полягає в тому, що сповідь належить до видимої частини Таїнства Покаяння. Отже, без покаяння немає дійсної сповіді, немає Таїнства. Що це означає на практиці? Людина, яка стає або клякає біля священника, сповідається, отримує розрішення, але при цьому в гріхах не кається — не отримує прощення гріхів. А, можливо, навіть і додає собі ще й смертний гріх святотатства, особливо, коли причащається після такої «сповіді». Тож, помираючи в такому стані, подібний «каянник» піде до Пекла.
Жаль за гріхи
Покаяння людини повинне супроводжуватися щирим жалем за вчинений гріх. Католицька церква нараховує два види жалю: досконалий і недосконалий. Обидва важливі. Недосконалий жаль – це коли людина розкаюється в своєму гріху чи гріхах, але робить це швидше зі страху перед карою Божою (вічною чи дочасною). Цього жалю достатньо, щоб отримати прощення гріхів на сповіді, однак ще є куди рости.
Втім, якщо людина хоче отримати прощення гріхів поза сповіддю, оскільки через об’єктивні обставини не може до неї доступити, їй потрібно постаратись викликати в собі досконалий жаль. Він полягає в тому, що вона шкодує за гріх не лише тому, що боїться Пекла, але й тому, що любить Бога і образила Його своїми діями. У такому випадку, навіть якщо людина помре до сповіді, вона не буде вічно проклятою, але вступить або до Чистилища, або до Неба. Однак за першої нагоди такій людині треба все ж таки приступити до сповіді.
Іспит совісті
Та для того, щоб людина мала жаль за гріхи, вона повинна бути свідомою, що згрішила. Для цього потрібно насамперед знати Божі Заповіді, Церковні Заповіді, головні гріхи, а також гріхи, що кличуть про помсту до Неба. Але знання це лише половина справи — без просвітлення Святим Духом людина не бачитиме своєї провини взагалі, або буде виправдовувати себе. Іншими словами, її сумління або мовчатиме, або ж буде давати хибні сигнали. Тому перед сповіддю християнину потрібно зробити те, що в Церкві називають «іспитом совісті», тобто не лише послухати (бажано на самоті й у тиші) власну совість, але й скерувати на неї світло Божих Заповідей. Яким чином? Подумки. Прикладаючи до цього серце, щиро — найперше – перед собою, і звісно, перед Господом Богом. Пригадуючи (перечитуючи) при цьому Заповіді, варто задуматись, чи я їх не порушив: словом, учинком, думкою, або недбальством.
Якщо це був тяжкий гріх, то скільки разів я його вчинив? Якщо сповідався дуже давно, або тяжких гріхів багато, то варто сказати приблизну їхню кількість чи принаймні визнати, що їх було стільки, що порахувати (навіть неточно) неможливо. Це все треба робити в присутності Бога. Тому перед іспитом совісті важливо щиро і спокійно помолитись, запросити Святого Духа, а може, і святих, для допомоги і… захисту. Так, захисту, бо ж ви розумієте, що диявол та злі духи не будуть раді вашому покаянню. Так звані «легкі», або «повсякденні», гріхи також варто помітити, бо кожен менший гріх веде до більшого. І велика кількість маленьких доз отрути, якщо їх ігнорувати, може з часом завдати шкоди не меншої, ніж одна велика доза.
Постанова більше не грішити
Завершивши іспит совісті, треба також помолитися, і зі щирим жалем попросити в Бога пробачення. А що є також важливим, і навіть ще однією умовою для доброї сповіді: треба прийняти рішення, зробити постанову більше не вчиняти виявлених під час іспиту совісті гріхів. Якщо людина каже, що кається, але не збирається припиняти грішити, це не покаяння, а лицемірство і самообман. Без чесної і твердої постанови не повторювати гріха сповідь буде недійсною, а можливо, і святотатською. Але ж є гріхи, які ми постійно повторюємо, особливо саме ці «легкі» і «повсякденні». Та й тяжкі гріхи для багатьох з нас є важким тягарем, який нам важко остаточно скинути з себе інколи впродовж багатьох років, або й до кінця життя.
Кожен гріх ми долаємо лише Божою благодаттю, яка пронизує наші зусилля в боротьбі з ним. Тому важливо запам’ятати одне: скільки би разів ми не згрішили, ми можемо і повинні в цьому щиро каятись і сповідатись, а при підготовці до сповіді нам треба, як би не було складно, приймати постанову більше цього гріха не повторювати. Тільки світло Святого Духа може допомогти людині у такому випадку залишатись щирою перед Богом, священником та собою. Добре, коли людина знайшла досвідченого постійного сповідника; ще краще, якщо він прозорливий, як оптинські старці чи отець Піо, але таких духівників дуже мало в сучасному світі. Якщо ви знаєте таких в Україні, розкажіть. Через це людині зазвичай знадобиться чимале зусилля, щоби вставати кожного разу. як вона падає, і вірою відкриватись для безмірної Божої благодаті, яку кожен щирий каянник отримує під час здійснення Таїнства Покаяння.
Ось вона… сповідь
На самій сповіді треба спочатку перехреститись і привітатись зі священником, як це у вас прийнято. У католиків, а в Галичині та на Західному Поділлі ще й у православних, прийнято вітатись словами «Слава Ісусу Христу!» і відповідати «Слава навіки», або «Навіки слава», хтось ще додає «Богу».
Після того потрібно сказати, коли сповідався останній раз. Далі добре є згадати, що покуту виконав (якщо справді це зробив) і гріха свідомо не затаїв. Якщо ж якийсь гріх згадав після останньої сповіді, то треба про нього сказати.
Після цього варто відкрити сповідникові свої гріхи, які пригадав під час іспиту совісті. Не потрібно описувати їх детально, треба просто назвати гріх (а якщо він тяжкий, то скільки разів його вчинив). Священник може задати запитання для уточнення, на них треба щиро відповісти, звісно, якщо вони не виходять за межі здорового глузду і сповіді (про сповідників ми поговоримо трохи нижче).
Завершити сповідь варто словами про те, що щиро жалієте за свої гріхи і маєте постанову їх більше не повторювати, або ж боротися з ними.
Наприкінці сповіді священник зазвичай дає каянникові покуту, це здебільшого якась молитва.
Завершує сповідь священник, читаючи (в православ’ї – над каянником, покриваючи його голову єпитрахиллю) молитву відпущення гріхів та інколи повторюючи в самому кінці слова Христа: «Твої гріхи прощенно. Йди (в мирі) і більше не гріши». У цей час каянник б’є себе легко в груди, повторюючи молитву митаря: «Боже будь милостивий мені грішному». Якщо сповідь відбулася біля сповідальниці, то священник може злегка постукати по ній, сповіщаючи, що сповідь остаточно завершена, каянник може відійти.
Про священників-сповідників
Щодо священників-сповідників. Ніхто не може вказувати вам (а змушувати – й поготів), у якого священника сповідатися. Взагалі в цьому питанні існують крайнощі. Інколи людина стає надто вимогливою чи капризною, і починає надмірно перебирати священниками, думаючи вже не стільки про власні гріхи, як про вимоги до кваліфікації сповідника.
З іншого боку, дехто відчуває докори сумління, якщо не може піти сповідатися до будь-якого священника або ж до отця, який на останній сповіді якщо духовно не травмував людину, то якимось чином образив.
Звісно, є такі каянники, що ображаються лише на те, що священник хоче допомогти їм добре висповідатися або ж дає настанови, які їм не подобаються, бо вимагають змін у житті згідно з Божими заповідями. У будь-якому разі ніколи не треба різко спалювати мости або робити поспішні висновки щодо себе чи священника. Якщо ситуація для вас складна чи нетипова, краще порадитися з іншими духівниками чи досвідченими християнами, знайти щось про питання, які вас турбують, в інтернеті або ж у хорошій духовній книзі. І найголовніше – прийти зі своїми побоюваннями, тривогами, а можливо, і болем до Бога. Інколи не треба нічого Йому казати. Просто в мовчанні дайте Йому зцілити вас і направити. Якщо у вас є можливість адорувати Святі Тайни, це було би ще краще. Не забувайте, що «оздоровлення в Його променях» (див. Мал. 3, 20).
Священники, які сповідають, бувають різними. На жаль, подкуди є приклади, коли дехто з них невиправдано ображав людей, або ж завдавав їм духовної шкоди. Як тут не згадати практику Православної церкви в Греції, де сповідати може не кожен священник, а лише досвідчений духівник. Хоча гадаю, і там трапляється різне. Та ми – в Україні, і сповідати у нас дозволено кожному священнику. Папа Франциск у згаданому вже виступі, на мою думку, намагався виписати один рецепт для всіх і на всі випадки життя, але так це не працює. Хороші та сумлінні лікарі знають, що кожен випадок певною мірою індивідуальний, навіть коли йдеться про типові захворювання. Тому є різні сповідники і ще більш різні каянники.
Як би там не було, слухати, подекуди годинами, гріхи людей досить непросто. До того ж каянники мають різний емоційний стан, життєві обставини та, зрештою, перебувають на різному інтелектуальному і духовному рівні. А дехто з них мав негативний досвід попередньої сповіді. Тому на місці Папи Франциска я хоча би раз закликав парафіян мати милосердя до сповідників. Я не Папа, але до цього закликаю.
І ще важливий момент
Покуту потрібно не лише на сповіді отримати, але й виконати. І бажано її не відкладати. Хоча б із практичних причин: покута покликана духовно зцілити каянника і спокутувати не лише сам гріх, але і його наслідки.
Підсумуймо
Тож підсумуймо умови доброї, а точніше – справжньої й дійсної сповіді. Їх п’ять: іспит совісті, жаль за гріхи, тверде рішення залишити гріх, щира сповідь та виконання покути. Ось так, згідно науки Церкви, і формується Таїнство Покаяння. Бо солодка пігулка під назвою «прощайте всім, все і завжди», якщо буде сприйнята неправильно, може не лише зруйнувати людині життя, позбавити її Божого благовоління зараз і тут, на землі, але й приректи на вічні муки, в цьому випадку – вже справді назавжди.
І ще кому цікаво. Навіщо взагалі йти до священника сповідатись?
Таїнство Покаяння встановив сам Ісус Христос. Спочатку Він пообіцяв Апостолам, що вони отримають таку владу в майбутньому. «Запевняю вас: усе те, що зв’яжете на землі, буде зв’язане на небі; й усе те, що розв’яжете на землі, буде розв’язане на небі» (Мт. 18, 18). Після Свого Воскресіння Христос цю владу апостолам передав, коли явився їм, сказавши: «Прийміть Святого Духа! Кому простите гріхи, — будуть прощені їм; кому затримаєте, — будуть затримані» (Ів. 20, 22-23). Цю владу Апостоли передали своїм учням і таким чином вона дійшла до наших днів. Тому сповідати можуть лише єпископи (прямі спадкоємці апостолів) та священники, які допомагають єпископам звершувати їхнє пастирське служіння. Таке розуміння сповіді збереглося в церковній свідомості (традиції, переданні) з першого століття історії християн до нашого часу.
Як це працює?
Таїнство Покаяння звершується для нас невидимо. Ми не бачимо Христа, який прощає нам гріхи (хоча це робить саме Він), і не відчуваємо цього прощення якось фізично. Однак для нас доступна видима сторона цього Таїнства, що виражається якраз у сповіданні гріхів, яке християнин, що кається, промовляє перед Богом у присутності священника і в прощенні гріхів священником, який промовляє слова розрішительної молитви.
Упродовж століть сповідь мала різні форми, але її суть залишалася тією ж. Так, між іншим, на початках християни сповідалися публічно, при всій церкві. Тому ті, хто хоче повертати Церкву «до джерел», нехай почнуть із такої сповіді і на власному прикладі покажуть ревність за Церквою апостольських часів. Насправді ж теперішня форма сповіді є найкращою для наших часів, тому що витворилась органічно завдяки синергії досвіду і дії Духа Святого, який із часів П’ятидесятниці не залишає Свою Церкву.
«Хочу доказів!»
Ніщо краще не свідчить на користь сповіді, як її плоди в житті людини. Той стан, який переживає щирий каянник після сповіді, свідчить на її користь краще за найкрасномовніші проповіді про необхідність належної сповіді. То що… коли до сповіді?
Також читайте: 10 найбільш поширених перешкод для Сповіді
Знову те ж саме. Як не впасти в рутину сповіді?
«Я був нечистим»: як сповідатися з гріхів проти шостої (сьомої) заповіді?
Що таке досконалий жаль? Чому про це треба знати
Повязані записи
