Свята Роза Лімська ніколи не бувала у Львові, проте відіграла важливу місійну роль для нашого міста. До 1946 року у Львові діяло Братство св. Рози Лімської, яке об’єднувало членів Третього Ордену Проповідників (домініканців). Сьогодні діяльність цієї спільноти відроджується, тож не лише фігура св. Рози Лімської прикрашає Домініканський собор у Львові, але й львів’яни знову пересвідчуються, що «долина сухих костей» може сповнитися життям, як про це написано в Книзі пророка Єзекиїла (Єз. 37, 1-14).
23 серпня Римо-католицька церква вшановує пам’ять Рози з Ліми – першої католицької святої родом з Америки, перуанської черниці Третього Ордену домініканців.
Свята з-за океану
Ізабелла Флорес де Оліва 1586 року народилася у столиці Перу – місті Ліма. Її родина походила з Іспанії. Через ніжний колір обличчя рідні почали називали дівчинку Розою – саме таке ім’я вона одержала у миропомазанні і ним згодом стала відомою в цілому світі.
Роза рано приступила до першого Причастя, яке вділив місцевий єпископ, святий Турибій. У п’ять років склала обіт чистоти, вирізняючись жертовною побожністю. За переданнями, мала видіння Богородиці з Ісусом, який назвав її своєю нареченою. Тому відмовилася від заміжжя, попри те, що на цьому наполягала її родина. У 20 років Роза вступила в Третій Домініканський Орден, продовжуючи жити з родиною і підтримувати її рукоділлям та вирощуванням квітів на продаж. Тим часом жила аскетично, багато часу проводила в молитві й пості, допомагала потребуючим. Своїм взірцем обрала відому домініканку Третього Ордену, Учительку Церкви Катерину Сієнську.
Духовне життя Рози не було простим – вона переживала напади сатани, самотність, нерозуміння й осуд оточення. Проте витривання у вірі було винагороджене даром містичного єднання з Христом та новими об’явленнями Богородиці з Немовлям, яке вона навіть брала на руки. Померла 24 серпня 1617 року, у день який передбачила. Біля її могили відбулося багато чудес. Роза з Ліми була канонізована 1671 року, стала першою із жителів Американського континенту, визнаних святими. Свята Роза – покровителька Америки, Філіппін, садівників, флористів, захисниця в сімейних сварках.
Також читайте: Заокеанська Роза, або 8 фактів із життя Рози з Ліми, першої католицької святої Америки
Спільнота помічників
Роза Лімська стала прикладом святого життя мирянки, визначної постаті в домініканському Ордені. Із проповіддю домініканців її ім’я поширилося по цілому світі. Саме так перуанська свята «примандрувала» до Львова – тут, при домініканському монастирі Божого Тіла постало братство терціарок, назване її іменем.
Терціарії – Третій Орден або братство мирян – це спільнота осіб, які живуть згідно з Третім правилом релігійних орденів або поза монастирем у світі, або в релігійній громаді. Терціаріями можуть бути миряни або навіть духовенство, що не живе у спільноті монастиря, проте супроводжує монаше згромадження, наслідуючи його духовність та служачи добрими справами.
При Ордені домініканців також здавна зародилося Братство мирян святого Домініка (або ж Третій Орден святого Домініка). Миряни-домініканці — це чоловіки та жінки, (як одинаки, так і пари), які живуть християнським життям з домініканською духовністю у світському світі. Вони знаходять натхнення, слідуючи тим самим духовним шляхом, яким йшли багато святих протягом понад 800-річної історії Домініканського ордену.
Про значення мирян у діяльності монашої спільноти та львівський Третій Орден домініканців «Духовній величі Львова» розповів о. Ігор Ґнюс, настоятель чернечого дому Пресвятої Євхаристії Ордену Проповідників у Львові.
«Практично з початком існування Ордену при монастирях громадилися чоловіки та жінки, які не могли, або не хотіли, чи не мали покликання, щоб стати домініканцями (в сенсі монахами), але мали велике бажання жити домініканською духовністю – це, власне, ревна молитва, пізнання істини і якась праця в допомозі братам, які проголошують Євангеліє, навертають», — розповів о. Ігор.
Відомими домініканцями-мирянами були свята Катерина Сієнська (XIV століття), блаженний П’єр Джорджо Фрассаті, мирянин із Турина (ХХ століття), та багато інших. Такі особи окремо від ченців творять свої спільноти зі своєю структурою. Керує спільнотою настоятель або настоятелька, проте опікуном завжди є хтось зі священників-домініканців. Члени спільноти проходять формацію – спершу через новіціат, після якого отримують право носити власні скапулярії як символ покрову Діви Марії; згодом складають обітниці євангельського життя – спершу тимчасові, а потім – до кінця життя. Така спільнота в давнину діяла і в нашому місті.
Третій Орден домініканців у Львові
«У Львові при монастирі Божого Тіла було дуже багато різних груп, братств, пов’язаних із Розарієм або з певною професією. А спільнотою Третього Ордену у Львові, принаймні до 1946 року, було Братство святої Рози Лімської, щоправда до нього належали здебільшого жінки», – зазначив о. Ігор.
Священник зауважив, що, за історичними даними, львівських терціарок було досить багато: станом на 40-ві роки ХХ століття спільнота налічувала близько 50 осіб. У той час мирянки-домініканки мали дві основні галузі зовнішньої діяльності.
Перша – піклування про церковне начиння. Учасниці спільноти святої Рози Лімської шили або прали корпорал – квадратне полотно, яке розкладають на вівтарі під час Євхаристії, та інші полотна, зв’язані з витиранням і очищенням чаші під час Меси. Окрім прання й прасування корпоралів храму Божого Тіла, львівські терціарки також шили та висилали їх на місії до братів-домініканців.
Друга діяльність – публічна бібліотека у Львові, де нагромаджували і позичали католицькі книги. «Це була досить потужна діяльність; хоча зараз це може звучати трохи незрозуміло. Але тоді, на початку ХХ століття, не всі могли собі купляти книги і була потреба бібліотеки, де можна було людям радити, що почитати. Станом на той час Церква мала Індекс заборонених книг — ми ж не їмо все підряд, то чому думаємо, що їжа для розуму чи духу не повинна також ретельно підбиратися. На жаль, пізніше від цього індексу відмовились, “червоні лінії” стерли, наслідки чого ми можемо бачити сьогодні не лише у світі, але й в церковних колах», — зазначив о. Ігор Ґнюс.
Тому керування бібліотекою – це була своєрідна катехитична і місійна діяльність братства Третього Ордену святої Рози з Ліми у Львові. Хоча домініканці відомі високою освітою, двері Третього Ордену були відкриті для всіх, хто відповідав вимогам, незалежно від суспільного стану.
«Не було жодного критерію, якогось поділу – приймали всіх тих, які могли сповнити вимоги: бути практикуючим католиком, виконувати устав, який передбачав, наприклад, й аскетичні практики», — зауважив о. Ігор. Поділ відбувався природньо — з огляду на конкретну харизму Ордену: простіші люди вступали до Третього Ордену францисканців, а інтелігенція – до домініканців.
На жаль, конкретніше дізнатися імена й діяльність членів Третього Ордену у Львові майже неможливо – архівні дані спільноти були втрачені, коли домініканці вимушено покинули Львів. «Практично знаємо тільки те, що спільнота була. Натомість список членів, хто вступив, хто пройшов формацію – ця вся документація була, але під час того, як в 1946 році більшовики змусили домініканців виїхати, невідомо, де ці всі архівні дані ділися», — зауважив о. Ігор Ґнюс.
Так само важко відтворити долю мирянської спільноти в роки московсько-більшовицької окупації. Попри те, що отців-домініканців у Львові вже не було, Третій Орден ще певний час продовжував існувати. «Деякі терціарії залишилися під радянською окупацією у Львові. Хтось мені говорив, що вони опікувалися своїми членами: жіками, які хворіли, чи тими, хто сидів у тюрмі. За радянських часів за відкрите визнання, що хтось є католиком чи мав хрестик, чи наприклад, білий скапулярій – дискримінували, а в гірші часи гонінь — вбивали або садили до тюрми. Так що ці миряни якийсь час функціонували у такому підпіллі», — зазначив священник.
Цікаво, що перед ІІ Світовою війною у Львові також було священницьке братство святого Домініка. «Священники з-поза Ордену також могли належати до Братства св. Домініка в Третьому Ордені. Вони були священниками дієцезіальними, але за згодою єпископа могли долучитися до такої священницької спільноти, яка хотіла жити духовністю св. Домініка», – зауважив о. Ігор Ґнюс.
Відродження львівських терціаріїв
Відродження Третього Ордену у Львові розпочалося тоді, коли в 2010 році домініканці повернулися до Львова.
«Є таке неписане канонічне правило, що якщо від закінчення публічної діяльності Братства не минуло 100 років, його відновити. І ось така була ідея перших отців-домініканців, які повернулися до Львова в 2010 році. І, здається, свої перші обітниці нові домініканці-миряни у Львові склали у 2018 або 2019 році», — зазначив о. Ігор Ґнюс.
Діяльність Третього Ордену регулює устав, затверджений генералом Ордену. Він передбачає те, що для затвердження незалежної спільноти має бути шість осіб, які склали вічні обіти. Тоді вони можуть вибрати свого настоятеля і приймати рішення щодо своєї діяльності.
«Зараз є три особи, які склали вічні обіти. Натомість у формації є 10, також на зустрічі приходять симпатики. І за кілька років, думаю, у Львові буде шість осіб по вічних обітницях, тоді можемо, власне, не засновувати нову спільноту, а відродити ту що була до 1946 року», – підкреслив священник.
Раніше спільноти терціаріїв мали розмежування на чоловічі та жіночі. Львівський Третій Орден був жіночою спільнотою. Втім, через зміни у Церкві та канонічному праві, що відбулися після 1969 року, зараз можливі мішані братства — такою є і сучасна спільнота львівських домініканців-мирян. За словами о. Ігоря Ґнюса, є думка згодом створити окрему чоловічу спільноту імені святого Вікентія Феррера, домініканського проповідника. Крім того, на одній зі зустрічей духовенства виникла також ідея створення священицького братства святого Домініка у Львівській Архідієцезії, реалізація якої можлива у майбутньому.
Як стати членом Третього Ордену домініканців?
Якщо ви зацікавилися домініканською духовністю і хотіли би більше дізнатися до неї, то розпочати своє знайомство зі спільнотою терціаріїв не так вже й складно.
«Треба знайти або домініканця-мирянина (що деколи важко, бо в повсякденному житті вони не демонструють зовнішніх знаків свого посвячення Богові), або когось із отців-домініканців і дізнатися, коли найближча зустріч мирян-домініканців», — розповів о. Ігор. «Деякі зустрічі є закриті, вони тільки для членів спільноти або тих, які є в формації. Але переважно формаційні зустрічі відкриті для всіх – це спільна Свята Меса, Розарій, конференція».
Долучитися до Третього Ордену домініканців може католик будь-якого обряду. Шлях у спільноті розпочинають зі статусу симпатика, який може тривати від кількох місяців до року. Після цього, якщо особа приймає рішення вступити в Орден, вона пише заяву щодо вступу на новіціят. Саме з нього розпочинається формація, що пізніше провадить до тимчасових, а згодом – вічних обітниць.
За служінням домініканців можна слідкувати на соцмережевих сторінках Домініканці у Львові та Миряни св. Домініка у Львові .
Спільнота домініканців-мирян у Львові розвивається. Двоє її учасників поділилися з «Духовною величчю Львова» своїм досвідом у Третьому Ордені.
«Якщо ми стаємо святими, то Бог може краще через нас діяти»
Артур Рибчук – мікробіолог, лаборант, майбутній студент магістратури на біологічному факультеті. Артурові — 22 роки. Він родом із Івано-Франківщини, навчається у Львові та проходить новіціят у Братстві мирян святого Домініка.
«Загалом це була історія, пов’язана з моїм навчанням на біологічному факультеті. Якраз тоді я почав більше шукати Бога, дивився різні відео і так дізнався про різних небесних покровителів, і загалом про святого Альберта Великого, який є одним із великих домініканських святих, а також покровителем біологів – узагалі геніальний вчений, богослов, філософ і великий святий.
Тому можна сказати, що завдяки йому я дізнався, що існує Орден домініканців. Я чув про них і раніше, а тепер вони мене зацікавили; я знайшов, що в цьому Ордені існує також гілка мирян. А я якраз в той час якраз займався пошуком якоїсь християнської спільноти, і роздумував над різними харизматичними групами.
Зі сайту домініканців дізнався, що така спільнота є у Львові. Тоді вже написав їм, трохи розвідав про їхню духовність, і коли закінчився карантин, я повернувся на навчання до Львова та відвідав першу зустріч — так і залишився у спільноті», — розповів Артур Рибчук.
У Братстві домініканців-мирян хлопець перебуває із вересня 2022 року – спершу як симпатик, постулянт, а в жовтні минулого року вступив на новіціат. Цьогоріч восени він складатиме перші обітниці.
«В нашому Ордені є кілька основних етапів. Спочатку це розпізнання покликання, потім постулят, потім вже вступаємо на новіціат — отримуємо скапулярій і нове ім’я в Ордені. Загалом це такий період, коли розумієш, що ти стаєш частиною Домініканського ордену, і починаєш роздумувати, що це насправді означає, що ти повинен робити як мирянин, зрештою, як проповідник. У цей період мені особисто дуже допомагає читання літератури – життів святих, творів духовних авторів про суть покликання. Наразі так розумію свою місію як мирянина – це перш за все становлення у святості. Якщо ми стаємо святими, то Бог може краще через нас діяти, навіть якщо ми вповні не розуміємо цього; стаємо джерелом благодаті для наших ближніх. Святе праведне життя також є формою проповіді, яка може інколи промовляти краще, ніж слова», – розповів Артур.
Також читайте: О. Ігор Гнюс ОР: «Домініканські проповіді можна порівняти до кави еспресо»
Зараз хлопець служить міністрантом на традиційній латинській Месі, а також робить перші кроки у проповіді через соціальні мережі – пише дописи про Бога чи публікує цитати святих.
За словами Артура, оточення сприйняло його незвичайний вибір добре. Він походить із християнської сім’ї, яка розуміє його прагнення служити Богові. Серед друзів також не було сильного здивування чи нерозуміння. «Я працюю в такій науковій сфері, де, здається, мав би панувати науковий матеріалізм чи щось подібне – але загалом мій вибір всі сприймають нормально», – зазначив хлопець.
Через домініканську духовність член Третього Ордену може відкрити для себе особливий шлях до Бога, зауважив він. «Всі духовності, вважаю, мають одну мету, якою є Ісус, але оскільки наш Бог є досить багатогранним, то веде всіх шляхами, які найбільш відповідні для їхнього спасіння. І загалом через цю духовність одним із найбільших дарів для мене було розуміння заступництва Марії, Матері нашого Бога, яка веде до Ісуса. І якщо практикувати досконале набоженство до Неї, яке описане святим Людовіком Марією Гріньйоном де Монфортом, то можна отримати дуже багато благодатей, вдосконалити своє духовне життя. Також мені дуже допомогли наші домініканські містики, особливо блаженний Генріх Сузо з його вченням, як переносити страждання — як здобувати великі духовні дари саме через жертвування своїх страждань Богові. І багато інших святих – такі як свята Катерина Сієнська, свята Роза Лімська, звісно, мої покровителі – святий Альберт і святий Вікентій Феррер – у всіх них можна почерпнути багато скарбів для свого духовного життя і навіть для своїх ближніх», – поділився Артур Рибчук.
Маленькими кроками наслідувати великих святих
Наталя Шира-Фалькевич – мирянка-домініканка. Її чоловік, Ян Фалькевич, також належить до Третього Ордену. Зараз він як військовий захищає Україну. У подружжя є син, якому майже чотири роки. Наталя родом зі селища Запитів на Львівщині, зараз живе у Львові. Має швацьку освіту, працювала за фахом до народження дитини, а тепер застосовує свої вміння, творячи речі на ярмарки на підтримку військових, а також виховує сина.
«Я познайомилася зі своїм чоловіком саме в домініканців. Тоді Служби Божі відбувалися ще церкві Стрітення – ми туди ходили; там я почула, що є такий Орден мирян. Мене це зацікавило, але я не наважувалася вступати. Наша сім’я підтримувала постійний духовний зв’язок з домініканцями – ми там і шлюб брали, і хрестили дитину, відповідно, з часом захотілося більше пов’язати себе з домініканською спільнотою», — розповіла Наталя Шира-Фалькевич.
Вона розповіла, що належить також до харизматичної спільноти, але зараз вже її залишає: «Відчуваю, що якось закінчилося моє перебування там, бо я з дитиною туди зовсім не ходжу і розумію, що в дві спільноти ходити не будеш, а домінікацнська мені ближча по духу».
Постулят Наталі розпочався 8 серпня 2020 року — у спільноті домініканців-мирян вона вже чотири роки.
«Це чоловік мене заохотив, бо сама я не наважувалась. Я не знала, чим буду там корисна, тим більше з дитиною. Але він дуже хотів; він сам відвідував зустрічі і мене запитував, чи я не хочу – і ми почали разом. Зараз я трошки швидше по обітницях іду, бо він на війні, тому не зміг зробити повторні обітниці, чекаємо, коли він приїде на постійно. Але починали ми разом», — зазначила жінка.
Найскладнішим, на думку Наталі, був період карантину, коли спільнота не мала живих зустрічей. «Коли ми не зустрічалися було емоційно і духовно важко. Зрідка було тільки включення онлайн. Здавалося, що спільнота є, але її немає. Тепер, слава Богу, ми вже відновили живі зустрічі, дитина дорослішає, тому маю можливість там бути».
Завдяки домініканцям Наталя відкрила для себе по-новому молитву на вервиці. Розарій вона відмовляла і раніше, але саме з чоловіком почала молитися його вдумливіше — зрозуміла і полюбила цю молитву.
«Такої любові до Розарію в мене раніше не було. Також я зацікавилася святими. Пам’ятаю, що коли ми довго, як мені здавалося, не могли мати дитину, я почала молилася в цьому наміренні до святого Домініка.
Приналежність до домініканців-мирян стимулює мене більш структуровано вести духовне життя. Наприклад, є Літургія Годин, вечірня, утреня – тобто я настільки звикла молитися, що не уявляю себе без цього. І через Розарій, і через Літургію я пізнаю заново те, що вже знаю. Я не можу назвати якогось одного великого плоду у своєму житті, але оці маленькі мені дуже допомагають.
Також читайте: Святий Домінік та його Орден продовжує своє служіння у Львові та Україні (відео)
Наприклад, мене дуже втішає, коли я можу когось зацікавити нашою спільнотою. Я розумію, що як мама не можу виконувати якесь більше служіння; але я можу робити щось маленьке – наприклад, молитвою, як святий Домінік молився і за ворогів, і за грішників – тобто якось наслідувати домініканських святих. Це ніби маленькі кроки, але ця спільнота мене стимулює не киснути вдома, а трошки більше працювати над собою», – поділилася Наталя.
Звісно, духовний шлях не минає без викликів, проте їх можна подолати наполегливістю і вірою. «З труднощів хіба можу назвати одне — коли я вже склала перші обіти, то були сумніви – а чи мені це треба, а що я там зможу робити, ще й з дитиною? Потім це поступово відійшло – а я весь час пам’ятала слова з Біблії “тривайте в тому, з чого ви починали, у вашому покликанні”. І якось це слово мене тримало — просто хотілося бути вірною в тому, яким шляхом йти», – зазначила Наталя Шира-Фалькевич.
Також читайте: Львівські сліди святого Гіацинта
Повязані записи
