Продовжуємо знайомити Вас із визначними пам’ятками сакральної спадщини Львова у відеоформаті. Сьогодні розпочинаємо цикл унікальних публікацій присвячених Свято-Покровському Катедральному собору Української Православної Церкви Київського Патріархату. Храм, який є виразною домінантою центральної частини міста Львова біля підніжжя Калічої Гори, історія його охоплює цілу низку періодів. Храм, який змінив кілька посвят і кілька статусів.
Заснований, як монастирський храм святого Миколая Мир Ликійських Чудотворця ордену тринітаріїв, після його ліквідації, був звичайним парафіяльним костелом львівської римо-католицької архидієцезії. У ХІХ столітті впродовж певного часу належав єзуїтам. А після другої світової війни, у 1947 році був відкритий, як перша, за радянської влади, православна парафія святого архистратига Михаїла. Після 1961 року храм був переданий під книгосховище університетській бібліотеці, а з 1990-го року став православним кафедральним собором у Львові.
Витоки ордену Пресвятої Трійці (з лат. – тринітаріїв) сягають ще часів хрестових походів, коли 1198 року римський папа Інокентій ІІІ заснував його для ведення надзвичайно складної добродійної і дипломатичної роботи, а саме – викуп полонених християн із неволі під час воєн із мусульманськими народами, мусульманськими країнами.
Через кілька сотень років осередки ордену відкрилися в різних країнах. З Італії, Франції орден поширював свої центри і в інші країни, в інші міста Європи, які потерпали від на той час уже християнсько-турецьких воєн. У 80-их роках XVII сторіччя тринітарії з’явились і у Львові. Король Речі Посполитої Ян ІІІ Собєський, переможець над турками під Віднем, був не проти надати можливість ордену заснувати свій осередок і в столиці держави. Але географічне положення, дипломатичні взаємини, специфіка культурних та економічних зв’язків все ж визначила Львів, як центр заснування осередків ордену.
Спочатку було засновано перший монастир тринітаріїв на Краківському передмісті, там, де нині Преображенська церква. А наприкінці XVII сторіччя, 1694 року, з фундації жидачівського підчашого Миколая Стжалковського, постав величний храм, спочатку дерев’яний, посвячений його небесному патрону – святому Миколаю.
Статут ордену передбачав, що третина прибутків з надходжень, які отримує орден, повинна бути скерована на підтримку, допомогу і викуп полонених. Власне сама організація діяльності ордену виглядала таким чином, що кожного разу створювались спеціальні експедиції. Члени ордену проводили надзвичайно велику дипломатичну роботу для того, щоб з’ясувати, де і в яких містах, під чиєю опікою перебувають полонені християни. Після чого скеровували місіонерські експедиційні групи, які складалися з трьох осіб – це був редемптор (той, хто безпосередньо викуповував полоненого), перекладач, міг бути ще хтось із провідників-монахів.
Вони вирушали у небезпечні подорожі. Такі подорожі насправді таїли у собі дуже багато небезпек: траплялися випадки, коли ченців обманювали і викупні операції не вдавалися; траплялися випадки, коли гинули представники ордену, віддаючи власне життя, допомагаючи врятувати життя полонених.
За весь час існування тринітаріїв у Львові було здійснено близько двадцяти експедицій, у загальному підрахунку яких було врятовано 517 християн із турецького полону. Тому цей храм бачив, мабуть, сльози радості, тих, хто повертався із неволі, тих, хто пізніше вже, завдяки монахам тринітаріям, міг бачити своїх рідних і повертатися у свої домівки.
Кандидат історичних наук, історик-медієвіст, архівіст Василь Кметь
Публікація є продовженням співпраці нашого сайту Духовна велич Львова і сайту Фотографії старого Львова.
Повязані записи
