Коли дні стають коротшими, а ночі прохолоднішими, цілком природно, що ми більше згадуємо різні історії на тему смерті й потойбічного життя. Це справедливо навіть у наш час скептицизму та споживацтва, коли ми не хочемо думати про останні речі*.
Багато хто, можливо, не підозрює, що католики розповідають історії про те, як мертві відвідують живих, ще з апостольських часів. І вони не припинилися в далекому минулому. Одна з таких історій про привидів походить від святого Івана Боско, який жив у XIX ст.
Незважаючи на важке дитинство і попри труднощі з оплатою навчання, юний Іван Боско був відмінником у школі. У 1835 році, у віці 20 років, Дон Боско вступив до семінарії разом зі своїм другом Луїджі Комолло. Пізніше Боско згадував про Луїджі і про те, як багато цей юнак навчив його терпеливості і духовному життю, адже вони були близькими друзями в перші роки навчання в семінарії.
Одного разу, читаючи Житія святих, Іван та Луїджі розмовляли про смерть і поцікавилися напівжартома, чи не будуть для них певною розрадою відвідини померлого друга. Вони вже говорили про це раніше, і тому невимушено домовилися: «Хто з нас помре першим, той, якщо Бог дозволить, принесе звістку про своє спасіння своєму товаришеві, який залишився живий». Це була невеличка забава між двома перспективними молодими людьми, але жоден із них не усвідомлював всієї серйозності цієї домовленості. Хоча Луїджі був більш кволим, кожен із них думав, що вони проживуть ще багато років.
Луїджі Комолло помер 2 квітня 1839 року, всього за кілька днів до свого двадцять другого дня народження. Завжди сумно, коли хтось втрачає життя в такому молодому віці, але це особливо сильно вразило молодого Дона Боско. Наступного дня, після того, як закінчилася заупокійна Меса за Луїджі, Дон Боско сидів у семінарській церкві і чекав знаку. Він пам’ятав ту угоду, яку вони уклали ніби жартома, і тепер сподівався, що Луїджі дотримається цієї угоди. На жаль, у церкві він не отримав жодного знаку, тож пішки повернувся до гуртожитку в глуху темряву ночі.
Дон Боско був неспокійний, коли ліг на своє спальне місце в гуртожитку. Він не міг перестати думати про свого померлого друга і про угоду, яку вони уклали. У глибині душі Боско прагнув розради і втіхи, яку міг би принести йому візит Луїджі.
Лежачи в ліжку, молодий семінарист почув щось близько опівночі. Спочатку шум був схожий на важкий віз, запряжений великою кількістю коней. Це було дивно, зважаючи на годину, але шум ставав дедалі гучнішим. Шум долинав з глибини коридору, і його інтенсивність постійно зростала. Тепер вся будівля здригалася, змушуючи всіх семінаристів покинути свої ліжка і притиснутися один до одного для більшого комфорту. Дон Боско пізніше напише: «Це був перший раз у моєму житті, коли я справді злякався. Страх і жах були настільки сильними, що я відчув себе хворим і був на порозі смерті».
Раптом над цим гуркотом усі семінаристи почули знайомий голос Луїджі, який тричі вигукнув: «Боско, я спасенний!». Не всі зрозуміли значення цього речення. Однак Дон Боско і кілька інших, які знали про домовленість, були приголомшені і вдячні за те, що почули.
Згодом святий Іван Боско не рекомендував укладати угоди, подібні до тієї, яку уклали вони з Луїджі. Як пізніше зазначав святий, Бог рідко зважає на такі домовленості. Однак у цьому випадку Боже милосердя було таким, що Дон Боско і кілька інших свідків отримали можливість побачити надприродне, і це дало їм велику втіху. Втрата близького друга і відвідини духа справили глибокий вплив на майбутнього святого, і пізніше Дон Боско напише про свого дорогого приятеля. Дон Боско став улюбленим святим, який допомагав незліченній кількості знедолених дітей у Турині та по всій країні. Можна не сумніватися, що йому також допомогло палке втручання його дорогого друга Луїджі Комолло.
Примарна розповідь про те, як Луїджі відвідав святого Івана Боско вночі, має деякі таємничі і навіть лякаючi елементи – з фантомними звуками і незрозумілим трясінням. Однак для людей, які це пережили, то був момент надзвичайного Божого милосердя, коли Він дозволив мертвому відвідати живих, надихаючи їх утіхою і силою. Хоча семінаристів спочатку охопив страх, він змінився радістю, коли вони нарешті зрозуміли, що сталося.
Навіть для читача давніх історій про духів та привидів розповідь про святого Івана Боско та його друга буде здаватися швидше чудесною, ніж моторошною. В цій історії, безумовно, присутнє почуття страху, але це скоріше страх перед дивовижною потойбічною силою Божою. Це звичайне явище, коли ми бачимо надприродне, саме тому ангели часто кажуть нам не боятися. Тож, хоча історія святого Івана Боско може змусити волосся на моїх руках стати дибки, для мене вона є однією з найкрасивіших і найбільш надихаючих історій у житті цього натхненного святого.
Серед найвідоміших і перших книг святого Боско була біографія Комолло. Згідно зі спогадами Дона Боско, Комолло передбачив свою смерть принаймні за рік до її настання.
*останніми речами для людини, згідно з наукою Святого Письма і Церкви, є смерть, суд, небо, пекло. Впродовж усієї історії свого існування Церква заохочувала вірних пам’ятати про них, оскільки, яким би довгим не було земне життя людини, його результатом стануть саме ці останні для неї речі.
Використано матеріал зі статті Майкла Ліченса з сайту catholicexchange.com та en.wikipedia.org.
фото: Святий Дон Боско
Також читайте: О. Михайло Сивак: «Стінка між духовним і матеріальним світом дуже тонка»
Сказати замість «вірую» — «знаю»: львів’янка Фуля Горак про сопричастя святих
«Пекло є»: Свята Фаустина Ковальська описала, як там
Повязані записи
