Отець Кевін Дрю
11 листопада 1918 року закінчилося жахіття для Західної цивілізації, відоме як Перша світова війна. Перемир’я було підписано об 11-й годині 11-го дня 11-го місяця. Після війни Сполучені Штати, за прикладом Франції та Англії, поховали останки американського солдата, ім’я якого «відоме лише Богові», на схилі пагорба у Вірджинії з видом на Вашингтон, округ Колумбія.
11 листопада — День ветерана, день, коли ми вшановуємо всіх військових ветеранів, живих і мертвих. І цей пагорб, що височіє над Вашингтоном, називається Арлінгтонським національним цвинтарем. На ньому розташована Могила Невідомого Солдата, яка символізує честь і шану до солдатів, що віддали життя за свою країну.
Вартові чергують біля могили Невідомого солдата двадцять чотири години на добу сім днів на тиждень. Дощ, сонце, спека, холод — не має значення, хтось завжди стоїть на варті біля могили. І цей хтось охороняє її ціною власного життя. Чому? Тому, що він щиро вірить. Цей охоронець розуміє, що солдат ніколи не вмирає — доки про нього не забувають.
Кілька років тому один науковець запропонував своє бачення зміни варти в Арлінгтоні. Він написав, що людина «має вроджену потребу і жагу до церемоній — багатих за структурою, сповнених краси, пронизаних таїнственністю і символізмом». В людині, писав він, є «антропологічна жага до видовищності, яка виражає наші найвищі устремління». Далі вчений зазначив, що існує дивовижна схожість між церемонією зміни варти і благоговійними літургійними обрядами, такими як Свята Жертва Меси (Служба Божа).
Ритуал в Арлінгтоні починається зі дзвону, коли бездоганно вбраний офіцер проходить у ідеально впорядкованому темпі на площу, на якій розташована могила. Сама площа огороджена. Відвідувачі лишаються за її межами. Плац — це царство солдатів, так само, як під час Служби Божої святилище (вівтар) — це царство священника, який входить у священному одязі, що має «формувати поведінку того, хто служить і всіх присутніх».
Коли військовий досягає центру площі перед могилою, він робить різкий поворот під прямим кутом до могили і повільно віддає їй честь. Цей жест пошани, що повторюється тричі, відображає більш глибокий уклін священника при вході до святилища перед тим, як він поцілує вівтар, що традиційно був кам’яним або мармуровим і нагадував не стіл, а гріб.
Серією трохи дивних і чітко впорядкованих рухів командир перевіряє особу, форму та гвинтівку нового вартового — блискучу на вигляд зброю з відполірованим дерев’яним прикладом. Ця перевірка є частиною перезміни, яка займає близько дев’яти хвилин від початку до кінця.
Байдужому глядачеві складні жести командира можуть здатися абсурдно ірраціональними та позбавленими сенсу. Але майже так само дивовижною, як і сама церемонія, є реакція глядачів, серед яких чимало підлітків. Глядачі не вважають загадкові жести обряду безглуздими та абсурдними, вони дивляться серйозно, зосереджено, ніби розуміючи те, що виражається без слів, що передається самою тишею.
Бо є в цій церемонії щось таке, що викликає повагу. Глядачам не потрібно заходити у внутрішнє святилище площі, щоб взяти участь у цьому обряді подібно до солдат; їхня активна і повна залученість написана на їхніх обличчях. (Джеймс Монті)
Наберіть в пошуку «Арлінгтонська зміна варти» (Arlington changing of the guard), і ви зможете спостерігати за церемонією на своєму пристрої. На початку сержант дуже владним тоном повідомляє натовпу, що через урочистий характер ритуалу всі присутні повинні зберігати повну тишу. І, як зазначає дослідник, цікаво спостерігати за обличчями в натовпі. Молоді люди, які ще кілька хвилин тому, мабуть, нудьгували і гадали, що ж буде на обід, пожвавішали. Тепер вони пильно дивляться, розуміючи, що відбувається щось серйозне.
За день до чергування вартовий витрачає шість годин на те, щоб підготувати свою важку вовняну форму, начистити черевики та почистити гвинтівку. Він стрижеться. Це має наштовхнути нас на роздуми: а що, якби вартовий вийшов на площу не у своїй бездоганній формі, без спеціального кашкета та гвинтівки, а у вуличному одязі, аби нічим не відрізнятися від туристів і перехожих?
Що, якби замість того, щоб суворо оголосити людям про тишу, він привітно посміхався, дивлячись у вічі кожному? Що, якби він навіть попросив їх обернутися і привітати свого сусіда, або ходив би по плацу, запитуючи, чи в когось сьогодні день народження, а, може, ювілей? Яке враження, на твою думку, це справило б на людей? Швидше за все, вони би покинули Арлінгтон з думкою, що вартовий був милим дотепним хлопцем, який прагне об’єднати спільноту і зробити так, щоб люди почували себе добре.
Звісно, такого ніколи не трапляється. Замість цього люди залишають Арлінгтонський цвинтар, розуміючи, що вартовий був там лише для того, щоб охороняти могилу — власним життям. Вони йдуть, думаючи про себе: «Цей вартовий — справжній віруючий. Йому байдуже, що думає світ».
Які враження ти отримуєш, коли відвідуєш Службу Божу? І яке враження справляєш ти сам? Про що тобі говорить зовнішній вигляд і тональність священника? Про що говорять його довгі шати? Чи кажуть вони, що це людина, яка звеличує себе і обдирає вдів? Чи все ж про те, що він справжній віруючий, якому байдуже, що думає світ?
То як щодо тебе? Чи ти справжній віруючий?
Задумайся:
Адже Христос увійшов не в рукотворну святиню, яка відображала істинну, але в саме небо, щоб тепер з’явитися перед Божим обличчям за нас (Євр. 9, 24).
Ключове слово тут — «тепер»: «…, щоб тепер з’явитися перед Божим обличчям за нас». Святий Павло розумів, що єдина жертва Христа за гріхи була вічною. Це була подія раз і назавжди, але не одноденна подія. Вона була принесена один раз, щоб забрати гріхи багатьох, але вона все ще триває. І відбувається досі.
Борошно в діжці не закінчиться, і олія в глечику не вичерпається аж до того часу, доки Господь пошле на землю дощ (1 Цар. 17, 14).
Ці слова до Іллі стосувалися вічної жертви Христа. Йдеться про Святу Літургію.
Отже, невідомий солдат загинув за свою країну. Його вшановують і ховають у могилі, що охороняється. І це правильно і справедливо, що люди йдуть віддати йому честь — адже він уособлює всіх хоробрих воїнів, які віддали своє життя за інших. Ісус Христос, знаний воїн, віддав своє життя не лише для того, щоби врятувати країну, але й увесь світ. Богочоловік помирає, щоб ти міг жити. Що може бути більш священним, урочистим і таїнственним, ніж це?
Христос віддав кожну краплю Своєї крові. Подібно до бідної вдови, Він пожертвував на Голгофі все, що мав… Все, що у Нього було. А як щодо тебе? Чи пожертвуєш ти все своє життя, чи стримаєшся і даси лише з надлишків того, що маєш?
Мої друзі, зверніть на це увагу і послухайте. Зараз відбувається щось дуже серйозне. Візьміть свою блискучу зброю з дерев’яним прикладом — своїм хрестом. І носіть його щодня, в дощ чи в ясну погоду, в спеку чи в холод. Стійте на варті своєї душі і захищайте її ціною власного життя. Будь справжнім віруючим. І коли прийде час твоєї перезміни, твій Капітан і твій Цар перевірить тебе, а потім скаже: «Молодець!».
Про автора: о. Кевін Дрю — висвячений у 2012 році, він є священником і душпастирем єпархії Святого Йосифа в Канзас-Сіті. Він добре відомий через свої проповіді та євангелізацію. Його щоденні Меси та проповіді англійською мовою можна знайти на Католицькій радіо-мережі.
Джерело: catholicexchange.com
Переклад: Духовна велич Львова
Повязані записи
