Легенда розповідає, що св. Патрик зупинився в Ноку під час однієї зі своїх місійних подорожей. Він поблагословив цю місцевість і передбачив, що одного дня вона стане місцем, яке притягатиме натовпи молільників. До 21 серпня 1879 року* нічого не вказувало на те, що ці слова сповняться.
Тривав третій поспіль неврожайний рік, всі очікували, що повториться великий голод 1845-1849 років, коли мільйон ірландців померло з голоду або втратило здоров’я від недоїдання — багато інших поїхало по шматок хліба за океан. В час цієї убогості та потрясінь селяни отримали незвичайну потіху: Небо вказало їм на Божу Матір, яка молиться за них.
Нок — це поселення, розташоване на безлюдній рівнині, яке складалось із кількох домогосподарств, що були зведені навколо невеликого католицького храму. Зрозуміло, що найповажнішою особою там був парох — о. Каванах, якого можна охарактеризувати чотирма рисами. По-перше, це був великий шанувальник Марії (парафіяни були впевнені, що Богородиця об’явилася в Нок саме завдяки його побожності до Неї). По-друге, він був людиною великого милосердя (за певних обставин він продав свій годинник, а іншого разу — коня, для того, щоб допомогти людям, які мали велику потребу). По-третє, він був хорошим сповідником (люди називали його Anam-chara — Приятелем Душі), а по-четверте, він практикував незвичне діло милосердя щодо померлих і відправляв по 100 Служб Божих за душі в Чистилищі. І хоча Марія об’явилася якраз у день, коли він закінчив цю довгу «григоріянку», всі природно очікували, що Матір Божа об’явиться саме йому, але отець Каванах тоді взагалі не побачив Богородиці. Це дивно, бо весь час він сидів на плебанії, за кілька метрів від місця чуда.
Живі фігури
На бідним селом стало вечоріти. Зі сторони моря прийшов дощ, який до сьомої години вечора перетворився на зливу. Сорокап’ятилітня Мері Логлін, яка допомагала пароху по господарству, залишила плебанію, щоб відвідати свою подругу Маргарет Бєрне. Під опорною стіною церкви вона побачила якісь фігури та вівтар. Вона не стала їх розглядати, але, йдучи, роздумувала, навіщо парох купив ще одні фігурки святих і чому не заховав їх від дощу.
Рік перед тим велика буря частково знищила храм — зірвала дах, вибила вікна, потовкла фігури Богородиці і св. Йосифа, які були всередині церкви. Замовили нові фігури, але по дорозі з Дубліна вони також були пошкоджені. Парох зробив нове замовлення, фігури безпечно прибули на місце і їх поставили у храмі після того, як відновили покриття церкви. Тож нові статуї видалися пані Мері зайвими.
Але вона була не першою, хто помітив ці «фігури». За пів години церкву замикала Маргарет Бєрне. Вона помітила якесь дивне світло на південній частині святині, але, мабуть, через велику зливу її природна людська цікавість не проявила себе.
Пані Мері провела у своєї подруги близько півтора години. Коли вона вирішила вже йти, то 22-літня донька пані Маргарет, яку звали також Мері, вирішила провести гостю. Коли дві жінки підійшли до муру, який оточував церкву, молода Мері вигукнула: «Подивіться на ці гарні фігури! Коли парох встиг їх поставити?» Пані Логлін відповіла, що не знає. «Але це не статуї, вони рухаються!», — закричала її супутниця.
Поміж стіною навколо храму і самою святинею була ділянка з нескошеною травою. Біля стіни церкви стояли якісь постаті, але це справді не були статуї, трава під ними не схилялась. Що більше, опорна стіна церкви була сухою, так само, як і ділянка навколо незвичного явища.
Перед вівтарем, на якому був агнець (ягнятко) «з головою, оберненою на захід», стояли три постаті. В тій, що була посередині, відразу впізнали Матір Божу — Марія мала на собі сліпучо-білу сукню, яку покривав широкий білий плащ (дехто казав, що він був із жовтуватим відтінком), зав’язаний навколо шиї. Його краї вільно спадали до босих стіп. Богордиця мала на голові золоту корону, прикрашену спереду неймовірно гарною трояндою. Її руки були ледь зведені до неба — пізніше люди розповідали, що це «була та сама постава, в якій священник тримає руки, коли молиться під час святої Меси». Її погляд опирався в небо. Марія жодної миті не споглянула на присутній натовп людей.
Праворуч від Богородиці стояв св. Йосиф, який виглядав «як літній чоловік». У нього було сиве волосся та сива борода. Його голова, звернена в сторону Марії, була ледь похилена як знак поваги та шанування.
З іншої сторони стояв святий євангелист Іван Богослов у літургічних шатах та митрі. В руці він тримав відкриту книгу. Друга рука була піднята в жесті повчання і здавалося, що вона вказує на Марію, в сторону якої він був легко нахилений. Він, як і Опікун Пресвятої Діви, виглядали «трохи меншими і дрібнішими», ніж Марія.
Понад 20 свідків
Мері побігла повідомити мешканців села і невдовзі мовчазне об’явлення споглядало 22 особи у віці від п’яти до сімдесяти чотирьох років. Через день виявилося, що об’явлення бачив ще один ще один чоловік: ним був Патрік Волш, який ішов через поле за кілометр від храму. Він побачив над святинею величезну кулю золотистого світла.
Наступала ніч і до незвичайних явищ додалося ще одне — опорна стіна церкви стала залитою яскраво-золотистим сяйвом. Світло інколи піднімалося догори, освітлюючи небо над храмом, часом воно ставало меншим і не сяяло навколо (водночас стіна церкви виглядала покритою снігом). Всередині цього світла, яке доволі гостро контрастувало з небом, покритим олов’яними хмарам, стояло троє посланців Неба.
Мешканці Ноку дивилися на об’явлення зі захопленням. Більшість із них молилися на вервиці (розарії), дехто пошепки ділився враженнями. Виявилося, що не всі бачили те ж саме. Дехто бачив ангелів, «які рухалися весь час», «вони відлітали і поверталися». Інші побачили на нижній частині вівтаря вирізьблених ангелів і святих. Хтось бачив за агнцем (ягнятком) хрест, інші — світло, а хтось — німб з діамантових зірок.
Патрік Гілл, Джон Кюррі та Юдит Кемпбел підійшли майже впритул до стіни храму. В цей час фігури трішки відступили…
Бріджет Тренч стояла на колінах та вигукувала кельтською мовою: «Cead mile failtre…! — Нехай буде подяка Богові і Пресвятій Діві Марії, за те, що дозволили нам побачити таке видіння!» Жінка була в такому захваті, що підійшла обняти стопи Богородиці. Але її руки відчували тільки повітря. Пізніше перед комісією єпископа вона засвідчила: «Мої долоні нічого не відчули, аж поки я не торкнулася до стіни, але постаті видавалися дуже правдиві, сповнені життя — були розміром як звичайні люди — так що я не могла цього зрозуміти і дуже дивувалася, чому мої руки не можуть доторкнутися до того, що я так виразно і чітко бачу очима».
Вона також додала: «Я ретельно промацувала долонями землю і виявилося, що вона була цілком сухою. Вітер дув з півдня, якраз на церковну стіну, але жодна крапля дощу на падала на місце, де стояли постаті».
Пані Тренч залишалася там більше години, ревно молячись на вервиці, вона була настільки захоплена постаттю Богородиці, що взагалі не звернула увагу на інші постаті.
Видіння продовжувалося ще кілька годин. Наприкінці Юдит Кемпбел, яка залишила вдома помираючу матір, відчула муки совісті та повернулася додому. Очевидно, що хвора намагалася встати, аби піти з іншими до церкви, але впала на порозі. Жінка ще була живою, сусіди поклали її назад до ліжка, а самі повернулися до храму. Але об’явлення вже не було — дощ шмагав по церковній стіні.
Паломництва і чуда
Через 10 днів після об’явлення була уздоровлена глуха дитина. Невдовзі після цього відкрилися очі у сліпого від народження. А помираючий чоловік, який вже харкав кров’ю, був миттєво зцілений. За короткий час вже було відомо про сім-вісім уздоровлень на день. Більшість із них сталися після того, як людина пила воду, в яку було опущено крихти цементу зі стіни храму. Тож незабаром тисячі людей виколупували тиньк з несучої стіни церкви та несли його до своїх хворих рідних і знайомих. Повідомлення про чуда стали приходити з цілого світу: одними з перших були вістка з Аравії, де одна молода монахиня одужала від смертельної недуги, вістка з Франції, де мати великої родини зцілилася від раку, з Америки, де жінка уздоровилася від водянки.
Позиція Церкви
Через два місяці після об’явлення Джон МакГал, архієписокп Туаму, скликав комісію для дослідження цих подій. Десятеро священників вислуховували особисто кожного свідка об’явлення. Була підозра, що якийсь протестант міг використати «магічний світильник», аби висміяти католицьку віру. Однак експертизи на місці подій довели, що проєкція фотографічних зображень на стіні храму не давала такого ефекту. В результаті єпископ отримав звіт. Один із членів комісії стверджував: «Важко мені повірити, що всі ці особи, прості люди різного віку, задумали обманути, коли говорили, що впродовж години або й довше стояли на колінах під проливним дощем, споглядаючи нерухомі постаті та освітлену стіну церкви».
Однак 90-літній архієпископ не видав жодного офіційного рішення. Але в 1940-му році новий архієпископ Туаму неофіційно визнав об’явлення в Ноку. Він сам прибув у паломництві до санктуарію і особисто вділяв благословення хворим. Так він отримав в Римі різні привілеї для свого улюбленого святилища.
Виняткові риси об’явлення в Ноку
У кожного об’явлення є щось своє особливе. Але об’явлення в Ноку має таких особливостей багато. Коли їх перерахувати, то на думку спадає лише те, що у цьому на перший погляд неважливому об’явленні у Бога були якісь доволі особливі наміри.
Які ж це були риси? Розглянемо їх.
Об’явлення бачило понад 20 осіб. Зазвичай Діва Марія об’являється одній, двом, максимум трьом особам.
Матір Божу бачили всі, хто перебував на місці об’явлення. Зазвичай надприродні з’явлення бачить лише обрані люди. У випадку Ноку треба говорити швидше про свідків об’явлення, а не візіонерів.
Жоден із цих людей не впадав у стан екстазу. Зазвичай візіонери переживають екстатичний стан. У Ноку люди моляться, розмовляють, відходять і приходять.
Об’явлення розпочалось без людей і закінчилось без їхньої присутності. Зазвичай люди чекають на об’явлення Богородиці, і Вона в їхній присутності завершує його.
У Ноку не було жодних слів. У цьому об’явленні було відсутнє навіть найкоротше послання.
Тож чи праві ті, хто каже, що оскільки не було усного послання, то об’явлення в Ноку не має значення? Ні, бо цього разу мовою послання з Неба були візуальні знаки і символи. Вони мають значення в кожному об’явленні, але зазвичай люди зосереджуються на словах Богородиці. А тимчасом те, як одягнена Марія, чи які жести Вона робить, або що було в Її оточенні, говорить інколи більше, ніж усні перекази (зрештою, деколи буває зовсім непросто їх зрозуміти, якщо не брати до уваги повну картину об’явлення з мовою образів). Часом символи допомагають змісту об’явлення, часом його скеровують, а інколи вони навіть важливіші за слова. Так було, наприклад, у Гваделупі. В Ноку візуальна символіка ототожнюється зі самим посланням.
Про що «говорить» Богородиця з Ноку?
Марія об’явилася людям з очима і руками, піднятими до неба. Представила себе як Оранта, яка молиться. Її цілковите віддання молитві було підкреслено глибоким мовчанням, духовною відстороненістю Богородиці. Марія мовчала, бо хотіла звернути увагу на сам факт своєї молитви. Зрештою, краще показати молитву, ніж говорити про неї.
Пресвята Богородиця показала себе нам як Посередницю в людській недолі. Не повинна нас у цьому переконувати. В Ноку Вона показала, що завжди заступається на нас перед Богом.
Марія запрошує нас наслідувати Її поставу. Невід’ємною частиною нашого християнства (в документі Rosarium Virginis Mariae св. Іван Павло ІІ говорив навіть, що основною) має бути стан задуми, зосереджених роздумів, певний стан святого захвату. Можливо саме тому Святіший Отець так сильно наголошував на значенні вервиці (розарію) — молитви роздумів та контемпляції?
Марія також запрошує нас до мовчання. У нашому світі, де мовчання перестало бути чеснотою і вже майже забуте, тиша, яка оточує Діву Марію з Ноку, зачаровує. Це мовчання, здається, може бути ключем до нашої релігійності, тому що нав’язує контакт із Богом, а що може бути більш важливим у нашому житті вірою, ніж поєднання з Богом?
Далі, Марія об’являється в Ноку як знак правовірності. Пригадаймо собі перше задокументоване об’явлення, в якому Марія з’явилася св. Григорію Чудотворцю, «щоби об’явити йому побожну віру». Так і тут Богородиця показує себе як гарантію перебування (селян) у правдивій католицькій вірі.
Наступними темами об’явлення є показ значення Божественної Літургії (вівтар з ягнятком) і священства (літургічні шати св. ап. Івана Богослова), а також наголос на особливу роль св. Йосифа як опікуна родин, які намагався знищити голод, крайня бідність, дискримінація політична і релігійна, а також розділення сімей через масову трудову міграцію за океан.
Можливо, це об’явлення було нагородою для за те, що ірландський народ залишався вірним Марії не лише в часи легкі, але й у смертельні. Мері Френсіс Клєр, перший хроніст об’явлень в Нок, пише:
«Наша раса зникає. Так, не раптово, але поступово, і цьому дуже сприяє голод. Люди не дуже нам співчувають… Але це терпимо, бо ми маємо Марію. Матір Божа нами не гордує. Приходить до нас з руками, повними благословень, і втішає нас своєю присутністю і своєю любов’ю. В бідній Ірландії можемо страждати через нестачу їжі, але не через брак віри. Йдемо слідами наших батьків, які бажали краще страждати з Богом, ніж втішатися пошаною цього світу ціною відмови від Бога. У страшні часи Реформації ми мали можливість обирати, і обрали Бога і страждання, Марію і біду, віру і переслідування, і ніколи, аж дотепер, вірна Ірландія не впала ні на мить».
За матеріалами Вінцентій Лашевський «Світ Марійних об’явлень»
*Це був незвичайний день, бо якраз того самого дня, 21 серпня 1879 року, Папа Лев XIII офіційно провів канонічну коронацію Образу Богоматері в Її базиліці Ла-Салетт. Цей збіг вказує на зв’язок між містечком Нок і Посланням Ла-Салетт, де 1846 року Пресвята Діва передбачила голод і брак картоплі в усій Європі, але передусім в Ірландії, де між 1845 і 1850 роками померло більше мільйона людей.
Також читатйте: Що написав єпископ Акіта щодо об’явлення, про яке свідчила Агнеса Сасаґава
Мама плаче в Ля Салет. «Немодне» об’явлення, з яким у нас проблема
Таємниця образу Богоматері Ґваделупської
Повязані записи
