Чому священним днем для мусульман є п’ятниця? Яке ставлення мусульман до спільної молитви з християнами? Як проводять мусульмани свій святий день? Чи справді у мусульман і християн один і той самий Бог? Та якою є мусульманська «Літургія»?
Мета нашої розмови — зробити іслам більш зрозумілим для суспільства, дізнавшись про нього з перших рук. Наш гість — Ібрагім Жумабеков, імам Львівського ісламського культурного центру імені Мухаммада Асада.
Відео розмови можна переглянути на YouTube-каналі «Fratelli tutti». Пропонуємо вам також дещо адаптовану текстову версію розмови.
Сьогодні ми хочемо розповісти українцям більше про іслам. Зробити іслам більш знайомим з перших рук.
Андрій Толстой: Отже, імаме Ібрагіме, перше запитання. Християни святкують недільний день. Юдеї – суботу. А мусульмани, наскільки ми знаємо, п’ятницю. Чому саме п’ятниця – святий день у мусульман?
Імам Ібрагім: Всевишній Аллаг обрав цей день [пʼятницю] для того, щоби створити в ньому першу людину Адама, для того, щоби завести його в рай (в цей день), для того щоби вивести з раю (цього дня), у п’ятницю буде й Судний День. Тобто це особливий день серед усіх семи днів тижня.
У чому полягає святкування цього дня? Наприклад, що не можна робити в п’ятницю, або навпаки – що мусульманин зобов’язаний у цей день робити?
Імам Ібрагім: Цей день вважається одним зі свят. У нас є загальні свята, два великих, і є п’ятничний день, він вважається щотижневим святом. Звичайно, що не такий помпезний рівень у порівнянні з тими двома, але в цей день у нас є певна ритуальна особливість, певний духовний смисл.
У нас, якщо коротко, в цей день працювати не заборонено. Навпаки, можна працювати. Сам Всевишній Аллах каже у Священному Корані: «Коли закликають на молитву в п’ятницю, то поспішайте до згадування Аллага й залиште торгівлю…» (Сура 62, 9).
Тому під час п’ятничної молитви працювати, продавати, купувати не можна. «А коли молитву буде закінчено, то розходьтеся по землі, шукайте милості Аллага і часто згадуйте Аллага, — можливо, ви будете спасенні!» (62, 10).
Цей день є особливим з духовної сторони, із навіть з фізичної сторони, тому що ми готуємося до цього дня у всіх відношеннях. Це [також] день сім’ї, тому що після цього ми збираємося з сім’ями, можна сказати – на обід. І об’єднуємося з родичами, сім’ями і так далі. Тобто смисл такий: це як свято, але можна працювати.
У православних і католиків у недільний день відбувається Літургія. У протестантів також свої зібрання. А скільки часу триває мусульманська «літургія», і взагалі як називається ваше основне, головне богослужіння тижня?
Імам Ібрагім: Я не впевнений, чи можна провести пряму паралель з Літургією, тому що, скажімо, ще в доісламський мій період [життя] я ходив на Літургію, там причащався, перед цим сповідався. П’ятничний день відрізняється в цьому плані: як імам я не ходжу перед людьми з певними символами нашої релігії, не звершую кадіння – але для нас це День зібрання – Джумаа. Ми в цей день збираємося, проводимо проповідь. Я проголошую проповідь і після цього одразу ми звершуємо молитву. Молитва у нас дуже проста, вона триває здебільшого 5-10 хвилин, і на цьому все. Тобто вся наша Служба, якщо так можна сказати, триває плюс-мінус пів години.
Найголовніше у цьому – проповідь. Це те, що Аллаг назвав [у Корані], «згадуванням Аллага». Тобто нагадуванням про Його милості, нагадуванням про обов’язки, які Він написав нам [виконувати] та заборони, які Він нам установив і так далі. Після цього – молитва, по її завершенню ми розходимося. Але є певні ритуали і до цього [зібрання], і після нього.
Чи можуть бути присутніми на цій спільній молитві в мечеті немусульмани?
Імам Ібрагім: Звичайно, можна, з цим немає жодної проблеми: проповідь – загальна [для всіх], немає особливих вимог до будь-кого. Навіть до мусульман. Найголовніше під час проповіді – слухати, от і все. Немусульмани не зобов’язані з нами молитися, але якщо мають бажання, то в цьому немає ніяких проблем. У мене є знайомі християни, причому такі, які люблять досліджувати Біблію, вони приходили на проповідь. І якщо у нас є гості, наприклад, студенти, я також їх запрошую послухати, тому що саме в цей час можна дізнатися, що таке насправді іслам. Спробувати на дотик [пощупати], як кажуть.
Але як гостям себе поводити під час «Служби» [в мечеті]? Вони ж не знають [як], не вміють молитися мусульманськими молитвами?
Імам Ібрагім: Проповідь можна просто сидіти і слухати, у цьому нема нічого особливого. Але молитва дуже проста, просто встаєш і повторюєш те, що роблять зліва і справа. Я сам колись, як прийняв іслам, а це був п’ятничний день, не знав, що таке п’ятничний день та всього іншого. Я прийшов до мечеті, дивлюсь – щось дуже багато там людей зібралося, чую, хтось там проповідує. Я запитав, чи можна зустрітися з імамом. Мені сказали, що так, але треба почекати, доки він закінчить проповідь. Поки я чекав, то присів біля стіни, слухав-слухав, а потім всі стали молитися, і мені кажуть: а чого ти не молишся? Кажу: я ж немусульманин [ще]. [А вони]: ставай до нас. І я просто встав, повторював те, що робили всі. В принципі, нічого складного у цьому немає.
А якою мовою відбувається молитва?
Імам Ібрагім: Саме [як] молитва, читається Священний Коран виключно арабською. Тому що це слово Бога. Ми вважаємо, що це пряме слово Бога. І умова – в молитві читати його арабською.
Але молитва в ісламі – це більш загальне поняття. У нас є молитва як прохання, коли ми піднімаємо руки і просимо Всевишнього Аллага про те, що нам потрібно в житті. Є ще молитва, яка називається намаз: тут вже [присутні] певні рухи, певні ритуали. Якраз у цьому намазі маємо читати [молитовні слова з Корану] виключно арабською, при цьому звершується певна послідовність рухів… Але проповідь відбувається українською. Тобто зрозумілою [всім присутнім] мовою.
Але ж Бог же розуміє українську мову, та й коли людина молиться чужою [для неї] мовою, то робить це не зовсім від серця. Як Ви це поясните?
Імам Ібрагім: Коран є прямим словом Бога, ми звершуємо поклоніння читанням того, що сказав Всевишній Аллаг. Але при цьому в намазі, наприклад, ми можемо паралельно молитися Богові рідною мовою. Наприклад, в земному або в поясному поклоні можемо молитися так, як нам зручно: можемо все своє життя розказати, поплакатися, можемо попросити. А можемо просто прочитати Коран і згадати певні слова, що передаються від Пророка. Тобто лише сам Коран не є молитвою. Читання Корану – не [єдина] молитва. Молитва [включає в себе] щось більш загальне.
Ще одне практичне запитання, імаме — про участь дітей у спільній молитві в мечеті в п’ятницю. Наскільки вони у ній задіяні?
Імам Ібрагім: Я думаю, буде корисно згадати в загальному, хто зобов’язаний приходити на п’ятничну проповідь. Цей обов’язок покладений на повнозрілих чоловіків. Жінки не зобов’язані приходити, але приходять. Діти також не зобов’язані приходити – але приходять. Також не зобов’язані приходити хворі. А якщо сильний дощ, наприклад, або якісь природні явища, то навіть чоловіки не зобов’язані приходити.
Але діти — це дуже нормально, на кожній проповіді я бачу дітей. Дуже радує, що батьки привчають уже з такого малого віку дітей до п’ятниці, до «Служби». І на них покладається те ж саме, що покладається на усіх інших. Єдине – що для них це не обов’язок. Тобто вони мають теж звершити ритуальне омивання, вони також слухають проповідь, а потім моляться. Різниці як такої немає, окрім того, що вони це не зобов’язані робити. Але якщо зроблять, то отримають нагороду від Всевишнього Аллаха.
Так само і жінки. Та через те, що у нас в мечеті місця недостатньо, ми практикуємо розділення залів на чоловічий і жіночий. В жіночий зал транслюється все, що я кажу [як імам]. Але в [присутності] жінок є певні особливості, тому що вони приходять з дітьми; тому можуть виходити під час проповіді, наприклад, щоб нагодувати дитину. Чоловік зобов’язаний вислухати все, що я кажу [як імам на зборах] – хоче він чи не хоче. А жінка може за потреби виходити.
Це, до речі, цікава особливість ісламу, тому що коли дивишся на християнські храми, то здебільшого [ті, хто в них молиться] це жінки, інколи – маленькі діти. Часто старшого віку жінки. А коли дивишся на молитву мусульман, чи то в мечеті, чи на вулицях, бачиш там одних чоловіків. І тоді виникає запитання: а де жінки і як так, що чоловіки так активно моляться? Як вам це вдається? Поділіться секретом, може, християнські священники [послухають] і теж заохотять чоловіків ходити в храм.
Імам Ібрагім: Якщо чесно, я теж помічав таке. Думаю, секрет – у п’ятиразовій щоденній молитві, яка є обов’язком і чоловіка і жінки; а коли ти часто згадуєш Бога, це вже стає твоїм способом життя. І тобі стає природно виконувати всі інші релігійні практики. Я по своєму християнському [доісламському] досвіду скажу таке. Так, звичайно, християнство – це не тільки неділя, це не тільки Літургія; це ще й всі інші дні, це покаяння, це пости, це молитва вдень, вночі, перед кожною нагодою і так далі. Але це не як обов’язок. Обов’язок – це тільки неділя. Звичайно, я можу помилятися, але я кажу згідно того, що я пам’ятаю.
У мусульманина щоденний обов’язок – п’ятикратний як мінімум, і потім уже п’ятнична молитва, тобто це зберігає тонус життя постійного поклоніння. Але насправді – я додам для об’єктивності – що якби всі [мусульмани] дотримувалися цього [правила], то мечеті були б іще більше заповнені. Тобто те, що ми бачимо – це лише верхівка айсберга; багато хто не може приходити у п’ятницю, деякі взагалі не моляться… Все як у людей.
Ви згадали за себе, за роль імама, але розкажіть трошки більше про неї. Імам – це мусульманський священник? Принаймні так сприймається зі сторони. Чи все ж таки є різниця?
Імам Ібрагім: Завжди коли мене запитують про це, я не знаю як [краще] пояснити, тому що, з одного боку, імам – це [ніби] як священник, тому що він знає ритуали. Водночас імам подібний до [юдейського] ребе, тому що до нього звертаються у вирішенні якихось питань, і щоб дізнатися [що говорить ісламський] закон. Імам і як протестантський пастор, який має надихати, планувати, вести общину і так далі. Тобто це все разом.
В плані молитви імам – це той, хто стоїть попереду, якщо перекласти з арабської – «це той, хто попереду» – імам. Він керує молитвою, всі, хто за ним стоять, мають повторювати в точності все, як зробить імам. Це для того, щоби уникнути балагану в молитві, якогось безпорядку. Він показує, як молитися, він читає Коран, він звершує мольбу, молиться – і всі за ним повторяють, і так триває молитва. Тобто він керівник у молитві. Це якщо дуже просто пояснити.
Також читайте: «Рамадан Карім». Львівський імам розповів, як і для чого постять мусульмани
А чи існує [в ісламі] ієрархія? Чи є над імамом ще якийсь вищий імам, якому він підпорядковується?
Імам Ібрагім: Є, в цілому він називається муфтій. У нас є імам Львова, є імам, можливо, в деяких країнах, області або регіону. І є ще муфтій. Муфтій у перекладі з арабської – це «той, хто дає фетву», тобто богословські рішення з певних питань. І він, по суті, теж є імамом.
Тому що я, наприклад, як імам у Львові, якщо в мене запитують, також даю фетву. Але муфтій – це більш традиційна назва, що означає – головний імам над усіма. Наприклад, патріарх [у християнській Церкві] – це єпископ. Але щоб підкреслити, що він над усіма, його називають Патріархом.
Як мусульмани, що живуть не в мусульманській країні пристосовуються до того, що святий день – це п’ятниця? Тому що у більшості вихідний день – неділя: в неділю всі йдуть до церкви, а мусульмани – в п’ятницю, коли це останній робочий день тижня. Як ви виходите на практиці з цієї ситуації в Україні, зокрема у Львові?
Імам Ібрагім: Мені легше, бо я постійно в мечеті, у мене, так би мовити, кожен день як п’ятниця. Але для звичайного мусульманина інколи важко. Влітку, наприклад, молитва розпочинається [в пʼятницю] о другій годині. Це створює перешкоди, бо це вже не обідній час.
Ми в основному вирішуємо це питання обіднім часом. Або просимо [на роботі] вихідний у цей день. А якщо немає можливості, то стараємося прийти хоча би один раз на кілька п’ятниць. Тому це трошки складно.
Але я так скажу, що навіть у [деяких] мусульманських країнах перейняли цей тижневий порядок [як в Україні]: понеділок-п’ятниця – робочі дні, а субота-неділя – вихідні. Хоча для них це нелогічно. Чому неділя, якщо це не християнська країна? Думаю, це сталося як наслідок колонізації – перейняли певні звичаї [від немусульман].
[Якщо коротко], то вирішуємо питання або через обідню перерву, або домовляємося про вихідний – відпрошуємося у роботодавця. І якщо ми добрі працівники, то він йде нам назустріч.
У книзі «Дохристиянські вірування українського народу», яку написав митрополит Іларіон Огієнко, йдеться про те, що в дохристиянські часи у нас, він мав на увазі Україну, святкували п’ятницю. «І нічого в цей день не робили ані на полі, ані вдома. За християнства почитання п’ятниці значно збільшилось, як дня Христової муки й смерті, і злилося зі святою Параскевою…» Цікава річ, що в дохристиянському часі святкували п’ятницю. Підкажіть, чи вирізняли араби п’ятницю до пророка Мухаммеда, чи це відбулося лише тоді, коли був даний Коран?
Імам Ібрагім: П’ятниця, Джумаа, в доісламську епоху так не називалася, вона називалася «аруба», що означало гарний або світлий [день]. Отже певне значення цей день все ж таки мав. Але ще не було визначено його сакрального смислу. Навіть в деяких хадисах – словах Пророка, що передаються [поза Кораном] – говориться, що під час його правління час повернувся до того [стану], в якому він був створений – в день, коли були сотворені небеса та земля. Унаслідок цього п’ятниця [знову] стала сакральним днем.
П’ятниця і всі місяці, в принципі, були відновлені, і день п’ятниці з того моменту уже мав такий сакральний смисл, тому що у нас є дуже багато хадісів, слів Пророка, де він каже, що треба робити в цей день, чому цей день є особливим і так далі. Тобто при ньому у це вклався новий смисл такий, або відновився старий, якщо ми беремо за словами Пророка. І тому, наприклад, те, що ви згадували, я думаю, в певній мірі якось може пересікатися, тому що ще до християнства був певний порядок у слов’ян – чому саме п’ятниця. От і Пророк каже, що це ще з часів, коли були створені небеса та земля.
Також читайте: Знайомство з ісламом: у Львові православні студенти зустрілися з шейхом Ібрагімом
Ви згадували, що прийшли в іслам вже у дорослому свідомому віці. Наскільки Вам легко було прийняти п’ятницю, мечеть, намаз, всі ці практики, не кажучи вже про арабську мову? Тому що вони досить відрізняються від тих церковних служб, традицій, до яких у нас звикли навіть, мабуть, атеїсти. Тобто [це] зовсім інша культура, зовсім інша релігійна традиція. Наскільки легко Вам вдавалося адаптуватися?
Імам Ібрагім: Скажу, що не тільки атеїсти – навіть мусульмани звикли до цього порядку. В цілому це зовсім не було для мене складно. Мені Господь давав таке благословення, що воно просто йшло і йшло. Не було ніяких труднощів. Якось на роботі само собою склалося, що я одразу сказав, що в п’ятницю не можу приходити, і мені сказали – добре, тоді в п’ятницю не приходь, хай буде [в тебе] вихідний. І з того моменту, слава Богу, в мене з цим проблем не виникало.
Звичайно, є певні обряди, ритуали, послідовність, це все [вивчаєш] із часом. Найголовніше, з чого я почав – це просто приходити у п’ятницю [на спільну молитву], робив так, як усі робили; я ще не знав тоді, чому саме так. І вже з часом я почав заглиблюватися. Насправді цей день відбувається [для мусульман] як і зазвичай – [треба] помитися ритуально, прийти, помолитися і піти. Це якщо дуже просто сказати. Та я можу описати більш детально, що роблять мусульмани [в пʼятницю] – в принципі, це щоденні гігієнічні процедури – для всіх [і не мусульман] це нормально.
В ісламі є ритуальне омивання? Тобто є велике омивання і маленьке омивання, саме перед молитвою.
Імам Ібрагім: Так. Якщо хочете, я можу [детальніше] розказати, як проходить наш день [в пʼятницю].
Розкажіть – це цікаво.
Імам Ібрагім: Насамперед зазначу, що цього дня ми не працюємо, проте в нас немає припису не працювати. Але в цей день у нас є припис більше поклонятися Богу. Тобто цей день ми вирізняємо, наприклад, більшими пожертвами, читанням Корану, розмовами з друзями на релігійні теми, вивченням уроків і так далі. Тобто смисл [святкування п’ятниці] – збільшити поклоніння, ніж [це відбувається] зазвичай.
День мусульманина [у п’ятницю] починається з того, що він приймає душ, (якщо просто сказати), але насправді – це велике ритуальне омивання. Важливо омитися повністю.
Потім мусульманин укорочує вуса, підстригає нігті – намагається привести себе до ладу повністю, щоби прийти до Всевишнього Аллага в Його дім і у фізичній, і у ритуальній, духовній чистоті. Цього дня ми також читаємо більше Священного Корану, зокрема суру «Печера», це 18 сура Священного Корану – там згадуються чотири основні історії, які навчають нас, як жити.
Також ми, зазвичай, стараємося прийти цього дня якомога раніше [до мечеті], не тільки для того, щоби зайняти зручніше місце, але й для того, щоби присвятити себе Богу в цей день якомога більше. Звичайно, в наших реаліях не у всіх це виходить – хтось із роботи одразу поспішає до мечеті.
Після цього ми слухаємо проповідь, потім читаємо молитву – вона звершується двома циклами. І після цього, як Всевишній Аллаг каже: якщо була завершена молитва, то розповсюджуйтеся по землі і бажайте блага Аллага і поминайте Аллага багато, можливо, ви будете помилувані; тобто смисл у тому, що після п’ятничної проповіді робота навіть більш бажана. Не можна сидіти, нічого не робити – треба обов’язково іти та щось корисне зробити для суспільства, якщо [особистої] роботи немає.
Після цього у нас є передвечірня молитва: ми її молимося і з цього моменту аж до самого заходу сонця шукаємо той самий момент, коли Всевишній Аллаг відповідає на наші молитви, скажімо, більше вірогідно, ніж у зазвичай. Більше просимо Його, каємося, очищаємося, згадуємо свої гріхи, обіцяємо Аллагу більше такого не повторювати. Якщо дуже коротко, саме так проходить наш [п’ятничний] день.
Окрім того, ми намагаємося вдягнути наш найкращий одяг, бажано білий. Наприклад, в арабських країнах багато хто приходить [до мечеті] в білому одязі. Це є бажаним, а не обов’язковим приписом; також [існує практика] – обмащувати себе парфумом. От наприклад, у мене є такий – мені його подарував один брат зі своєї країни, він араб. І я змащуюсь ним, щоб коли до мечеті заходиш, [можна було відчути] дуже різні приємні аромати. Окрім цьгого, ми палимо бахýр – це ладан, що розпалюється в кадилі [в церкві], адже увесь ладан – із країн арабського походження. Тобто ще здавна навіть Візантія купувала ладан у арабів, в тому числі – у Мецці.
Також читайте: Імам Мурат: «“Слабкі” люди обуряться, чому це вони в пеклі»
Якщо я Вас правильно зрозумів, імам веде в молитві, але не виконує функцію посередника [між людиною та Богом], як священники в традиційних Церквах. Чи все ж таки імам – це посередник?
Імам Ібрагім: Ні, не посередник. В ісламі немає посередників [між Богом та людиною]. Кожен несе відповідальність за себе і кожен зобов’язаний – не просто може, а зобов’язаний – звертатися до Бога напряму.
І останнє питання, богословське і дуже непросте. Ви згадували сьогодні про те, що християнин може прийти в мечеть і помолитися разом із мусульманами. Але в той самий час ми часто чуємо про те, що Бог – один – відповідно, можемо молитися всі разом [незалежно від віросповідання]. Але ми знаємо, що християни вірять у Трійцю, Другою Особою Якої є Ісус Христос. І ця Трійця – єдиносущна і нероздільна. Тобто неможливо відділити Ісуса Христа від Бога – християнського Бога. А в мусульман не так, у мусульман – надстрогий монотеїзм. Ісус Христос – це лише людина, хоча й свята і велика.
Як ми можемо тоді говорити, що у нас той самий Бог, у християн і мусульман? Якщо у християн це – Свята Трійця, Ісус Христос – Бог, Святий Дух – Бог, а в мусульман Бог тільки один – Аллаг; Ісус Христос пророк, а Святий Дух – як ангел, [у будь-якому випадку] не є частиною Святої Трійці. Як це тоді розуміти?
Імам Ібрагім: Я так скажу, що всі ми – і мусульмани, і юдеї, і християни – сходимося на тому, що Бог – один. Але у нас йде дискусія щодо Його природи. Тому що ніхто не заперечує, що Він тільки один – ні юдеї, ні християни… Наприклад, християни-араби ще до ісламу називали Бога Аллагом; навіть юдеї, які жили в арабських країнах, називали його Аллагом – тобто вони знають точно, що це той самий Бог.
Різниця виникає, коли ми починаємо розглядати природу Бога. Тут у нас уже богословські розбіжності. Але, коли у мене зустрічі з друзями-християнами, ми інколи спілкуємося на богословські теми і починаємо наше зібрання із молитви. Зазвичай молитву проголошують християни. Я в кінці кажу «амінь». Єдине, що я прошу: будь ласка, звертайтеся до Бога Отця. Якщо дуже узагальнити, ми всі сходимося на тому, що до Ісуса Христа у юдеїв не було поняття «Трійця». Від Мойсея і до останнього [старозавітного] пророка Івана [Хрестителя] – всі вони вірили, що Бог – один і ніхто ніколи не казав, що там є якась «Трійця». Про таку природу Бога ніхто ніколи [в Старому Завіті] не казав. І тому, коли я прошу когось із християн помолитися, або хтось мені пропонує це зробити, я кажу: добре, але звертаймося, будь ласка, до Бога в дохристиянському розумінні. І тут ми всі сходимося, що Він той самий.
В цьому сенсі – так, але все ж таки догматично розділити [Бога] в християнському віровченні та розумінні неможливо. Тому що, як казав Ісус Христос, «Я в Отці, а Отець – в Мені» (Ів. 14, 10-11). Тому, насправді, це складне питання, як на мене, і непросте у визначенні ідентифікації, ким є Бог і Його природа.
Імам Ібрагім: Тут є така тонкість, що, згідно з християнським догматом про Трійцю, можна, в принципі, молитися окремо або тільки Ісусу, або тільки Святому Духу, або тільки Батькові. Тому ми всі можемо молитися Батькові. Ніякої проблеми взагалі тут немає і не виникає.
Я знаю що православні – не знаю як греко-католики або католики – не можуть молитися ні з ким окрім православних. Думаю, що католики, в принципі, можуть, принаймні згідно з їхнім сучасним розумінням, мусульмани все ж таки мають шанс на спасіння, тому що ми, мусульмани, віримо в Бога, ми не заперечуємо Ісуса Христа. Єдине, що заперечуємо – це Його спасительну роль. Але в цілому ми поклоняємося як поклонявся Мойсей, як поклонявся Іван Хреститель і всі пророки до нього. Тобто немає ніякої різниці, окрім ритуальних речей. Віровчення те ж саме.
Дякую за пояснення, тому що воно дещо проясняє, як Ви виходите з цієї ситуації, коли кажете про те, що це цілком нормально, що християнин може бути присутній у мечеті навіть на спільній молитві, при тому, що є різне розуміння, різне бачення того, ким є Бог.
Імам Ібрагім: Хто насправді був на мусульманській службі, той бачив, що абсолютно немає якихось речей, які можуть заборонити йому бути там присутнім. Тому що, наприклад, візьмімо протестантів. Якщо вони прийдуть сюди, тут не вимагається від них поклоніння комусь, окрім Бога. Протестанти (принаймні, деякі), наприклад, кажуть, що не треба молитися до святих, [у них] заборонені ікони – тому тут [у мечеті] немає ніякої проблеми для протестанта.
Якщо беремо православного, для нього не є обов’язковим молитися лише перед іконою чи молитися тільки до святих. Що нас тут об’єднує – це Бог. Ми всі виходимо з нашого розуміння «Служби»: вона має бути така, як ми звикли в церкві. Тому коли ми думаємо – а як там в мечеті, ми чекаємо, що мають бути певні ритуали, які обов’язково руйнують наше віровчення. Коли ж ми приходимо до мечеті – все це розуміння відходить. Я просто бачу це по людях, які приходять: вони дивуються, бо в них було зовсім інше уявлення церкви. І тому коли вони приходять, а ми тут показуємо зовсім інше, вони дивуються, кажуть: о, я думав – тут зовсім не так. Тобто один раз прийти достатньо, щоб зрозуміти, наскільки це нормально.
Також читайте: Імам Ібрагім про Діву Марію: «Усі мусульманки світу беруть з неї приклад»
Наскільки я знаю, коли люди заходять у мечеть, вони знімають взуття. Чому така традиція, чому цього важливо дотримуватись?
Імам Ібрагім: Тут дещо історичне. Перші мечеті за пророка Мухаммеда зовсім не мали того виду, який зараз [мають] великі [мечеті], як-от, наприклад, в Туреччині. Перші мечеті були найпростіші – якісь три-чотири стіни, [під ногами] кам’янистий пісок. Люди просто приходили; навіть передаються слова, де Пророк забороняв, щоби люди підкладали якийсь одяг під лоба, коли падають в земний поклін (щоби зберегти свою красу, бо зараз я забруднюся).
Тепер все по-іншому, зараз у нас уже є килими, через це не треба заходити у взутті, бо це бруд. Раніше такого не було. Пророк молився і у взутті, і не у взутті, тобто раніше було трошки інакше. На вулиці, наприклад, якщо працюємо в полі – немає жодних проблем помолитися у взутті. Навіть якщо це місце молитви. В мечеть ми заходимо і просто заради чистоти знімаємо взуття.
Це цікаво, бо в християнській, та і в юдейській традиції, є приклад Мойсея, який молився і побачив неопалиму купину (Вих. 3 розд.), коли Бог до нього говорив через кущ, який горів і не згорав, і був йому голос: «Зніми взуття, бо місце, на якому ти стоїш – це святе місце».
Імам Ібрагім: Ну, в певній мірі можемо теж так сказати, тому що мечеть – це дім Аллага, дім Бога. Але це не є обов’язковим приписом.
Дуже дякую Вам за розмову, за пояснення. Думаю, що хтось сьогодні для себе щось дізнався нове і цікаве. А хто хоче глибше копати, то завжди така можливість є. Так що хто іде в мечеть, то нехай перевірить, щоб у нього шкарпетки були без дір і чисті, бо треба буде зняти взуття.
Імам Ібрагім: Дякую, Андрію, вам за запитання, вони були дуже цікаві – вони розкривають мусульман трошки більше. І щодо шкарпеток, якщо можна додати: в Туреччині склалася традиція, що заходити без шкарпеток до мечеті не можна. Це, я думаю, більше пов’язано з гігієною, тому що в шкарпетках все ж таки чистіше. Але треба дбати, щоби шкарпетки теж були цілі, бо можна запам’ятати, що перед тобою хтось сидів із дірками.
На цьому ми завершуємо нашу розмову. Всім гарного дня і миру. З Богом.
Імам Ібрагім: Всім миру, з Богом.
Спілкувався Андрій Толстой
Також читайте: Імам Ібрагім: «Якщо життя йде в нікуди, то не має значення, скільки тобі років»
«Від Пекарської до Мекки». Імам Ібрагім про іслам із львівським обличчям (+ відео)
Де поховані львівські мусульмани? Розповів імам Ібрагім Жумабеков
Повязані записи
