Постать святої рівноапостольної княгині Ольги оповита міфами. Для більшості її історія обмежується шкільними знаннями про спалення Іскоростеня та сувору помсту древлянам. Проте за цими літописними оповідями ховається глибока драма трансформації — шлях від жорсткої правительки язичницького світу до християнської святої, чия мудрість заклала фундамент для Руської держави та хрещення нашого народу.
Як зрозуміти її вчинки з погляду сучасної моралі? Чому за дві тисячі років християнства Церква визнала рівноапостольними лише трьох жінок-правительок, і наша Ольга — серед них? Про феномен княгині, її роль у державотворенні та справжні причини її святості ми поспілкувалися на каналі Fratelli tutti з ректором Львівської православної богословської академії, ключарем Свято-Покровського собору ПЦУ отцем Михайлом Сиваком.
Вступ (Андрій Толстой): Ми розмовляємо з отцем Михайлом Сиваком – ректором Львівської православної богословської академії, а також ключарем Свято-Покровського собору Львівсько-Сокальської єпархії Православної церкви України (Грушевського, 2).
Сьогодні наша тема досить важлива і цікава, адже ми будемо говорити про княгиню Ольгу – святу і рівноапостольну. Її пам’ять Церква за новоюліанським календарем згадує 11 липня. Ми хочемо говорити про цю постать, оскільки княгиня Ольга – це і видатний державний діяч, і свята, у той час як більшість людей про неї майже нічого не знає, або знає хіба те, що вона спалила Іскоростень, коли помстилася його мешканцям за вбивство свого чоловіка, князя Ігоря: жорстоко розправилась над древлянським посольством – одних зарили живцем, інших спалили в бані. Саме місто також згоріло, коли до птахів вчепили щось подібне до тліючого гноту, пташки полетіли і спалили Іскоростень, загинуло багато людей. Через це княгиню Ольгу часто звинувачують у жорстокості. Мабуть, на цьому і обмежується знання про неї у більшості українців – і навіть християн.
Ще хтось знає, що вона була бабусею князя Володимира, який хрестив Русь, а тому хто цікавився літописами, відомо, що вона була в посольстві до Візантії в Константинополі, і що там, мовляв, з нею хотів одружитися візантійський імператор Костянтин VII Багрянородний, але вона його перехитрила: попросила її похрестити, а коли її охрестили, сказала йому, що ось я тепер твоя хресна донька, тому ти не маєш права зі мною одружуватись.
Ще дехто з католиків може знати про те, що княгиня Ольга просила німецького імператора Оттона I прислати в Київ єпископа і священників, які би проповідували християнство, і ця подія відбулася. Просила вона про це приблизно в 960-му році, а в 961-962-му святий Адальберт Руський (Магдебурзький), прибув до Києва, щоправда, довго тут не затримався. Проти нього збунтувалася княжа дружина, яка була здебільшого язичницька, і він виїхав з Києва, хтось із його делегації навіть загинув. Адальберт канонізований Католицькою Церквою, вважається великим святим, тому що був великим місіонером в Німеччині, і навіть на західнослов’янських землях.
Отже, напевне, цим знання про княгиню Ольгу обмежується навіть для тих, хто цікавився – для більшості ж людей невідомим є навіть те, що я сказав, окрім того, що вона спалила Іскоростень.
Тож сьогоднішня наша розмова має важливе значення, бо ми хочемо більше зрозуміти, чому княгиня Ольга є свята, чому вона проголошена Церквою рідкісним чином – рівноапостольна, та згадаємо інші моменти з її життя, щоби поміж нас не було примітивного уявлення про неї. Водночас зразу застережу, що ми не будемо покроково розглядати її біографію, також ми не будемо розбирати літописи – це не мета нашої сьогоднішньої розмови.
Андрій Толстой: Отче Михайле, чому княгиня Ольга, по-перше, свята, а по-друге – рівноапостольна?
Отець Михайло Сивак: Дякую за запитання. Слава Ісусу Христу! Дуже гарний вступ. Він відображає всю складність, дискусійність сьогоднішньої розмови. Ми будемо про це все говорити.
Чому свята, чому рівноапостольна? Перш за все слід сказати, що це правителька Руси-України того древнього періоду, яка прийняла християнство, коли народ у своїй більшості був ще язичницький. І, охрестившись сама, вона намагалася поширити християнство серед свого оточення, хотіла навернути навіть свого сина, (рекомендувала йому також прийняти християнство), і багато сприяла, щоби християнство, а відтак і культура, писемність, освіта приходили в її державу.
Багато розвивала церковних осередків, є свідчення про будівництво нею храмів. І через те, що вона сама стала християнкою і намагалася своє оточення і народ також навернути до віри, а також сприяла проповіді і розвитку церковної структури, Церква іменує її рівноапостольною. Свята та рівноапостольна – тому що подібно до святих апостолів, ширила християнство, віру Христову, серед язичницьких народів.
Андрій Толстой: Дякую, отче. Варто відзначити, що було не так багато рівноапостольних жінок за дві тисячі років історії Церкви; серед них найвідоміша – це Марія Магдалина. А з правительок їх усього три: це – Олена, матір Костянтина Великого – візантійського, римського імператора, також Ніна – Просвітителька Грузії, і наша Ольга. Тобто бачимо, що з-поміж стількох народів, стількох християнських країн, є лише три рівноапостольні правительки.
Отець Михайло Сивак: І як мінімум дві ці правительки між собою духовно взаємопов’язані. Адже коли княгиня Ольга в Константинополі, у Візантії, приймала християнство, то була охрещена з іменем Олена – якраз на честь матері імператора Костянтина. Тож у духовному вимірі ці дві великі постаті пов’язані між собою.
Андрій Толстой: Торкнемося питання, про яке люди найбільше знають і говорять. Як ставитись до того, коли кажуть: «Ольга свята була, а ось дивіться, що вона зробила з древлянським посольством і з мешканцями Іскоростеня». І справді, як це можна поєднати?
Отець Михайло Сивак: Для того, щоб пояснити цю історію і поруч з тим святість рівноапостольної княгині Ольги, варто сказати кілька завваг.
Перша: ми зараз говоримо про події понад тисячолітньої історії. І абсолютно справедливо ви сказали про те, що ми дуже мало знаємо про цей період. Наша інформація – це певні літописні відомості, які треба правильно інтерпретувати і відділяти певні перебільшення чи легендарну частину від того, що було насправді.
Друге – ми все-таки говоримо про тисячолітню історію, і ті моральні принципи, соціальна ситуація, яка була в той час, вимагала певних дій, зокрема від правительки. Коли князя Ігоря, чоловіка княгині Ольги, древляни вбили, то виникла загроза для самої княгині і для її малолітнього сина Святослава. І для того, щоби з однієї сторони захистити себе та сина, а з іншої сторони, щоб виконати – як регенту Святослава – свій державний обов’язок, рівноапостольна княгиня Ольга була змушена діяти саме так.
Літописи нам розповідають, як це все було, як були покарані древляни. Це певною мірою вказує на мудрість (розум) княгині Ольги – як їй вдалося це все зробити. Але, знову ж таки, коли говорити про духовне життя, духовну складову, то всі святі колись були грішниками. Кого б ми не взяли зі святих, у кожного був попередній спосіб життя, спосіб боротьби, спосіб пізнання істини, і майже всі святі цим шляхом проходили. Коли ми говоримо, наприклад, про князя Володимира Великого, перша частина його життя була також далеко не привабливою. Там була і розпуста, багато жінок, і руки по лікті в крові… Але людина навернулася, пізнала істину, змінила свій спосіб життя. Подібне ми бачимо і у княгині Ольги. У її перший період життя ми бачимо сувору правительку, яка жорстоко править державою і дає відсіч людям, які прагнуть зробити щось погане. А в другій частині життя, після хрещення, ми бачимо, що увага княгині зосереджена уже на просвітництві, на ширенні віри Христової, і тому оця друга частина життя є показовою і важливою для спасіння.
Андрій Толстой: Святими не народжуються, святими стають, навіть ті, хто колись були великими грішниками.
Отець Михайло Сивак: Дуже часто наводять приклад розбійника, який був розіп’ятий разом із Христом. Там було два розбійники. І той, який навернувся і покаявся, почув від Христа: «Кажу тобі, сьогодні будеш в Раю». Тому багато богословів кажуть: от уявіть собі, якщо не врахувати момент покаяння цього розбійника, то якою тоді в нього буде біографія? Зовсім неприваблива, але людина навернулась, покаялась, пізнала Христа і увійшла в Царство Боже.
Андрій Толстой: Дуже важливий момент, який опускають критики княгині Ольги – це те, що згадані події в Деревлянщині, на теперішнім Поліссі, в Іскоростені, відбулися задовго до того, як вона прийняла хрещення. Ольга тоді не була ще християнкою.
Отець Михайло Сивак: Тож вона діяла за принципами, традиціями, і законами, які панували на той час в суспільстві.
Андрій Толстой: Для себе я встановив, що конфлікт із древлянами відбувся в 945-946 році, а рік хрещення княгині Ольги – 957, тобто це все (в Іскоростені) відбулось задовго до її хрещення. І ще один цікавий момент: вона не просто покарала людей, а побачила, проаналізувала ситуацію, і зрозуміла, що якщо зробити змін в суспільстві, то подібні спонтанні бунти з негативними наслідками будуть виникати знову і знову. І вона змінила податкову систему, чим показала свою мудрість ще до того, як стала християнкою.
Отець Михайло Сивак: Я знову ж навздогін скажу, що окрім політичних рішень, як податкова система, питання консолідації суспільства в одній релігії, в одному світосприйнятті – це також стратегічний хід. Вона думала над тим, щоб об’єднати народ, ви також згадували про посольство (від Оттона І), вибір віри…. Княгиня Ольга про все це думала задовго до князя Володимира Великого. Тому її діяльність, її служіння – це певні сходинки до майбутнього прийняття хрещення цілим нашим народом.
Андрій Толстой: Ви сказали про державницький погляд, а в письменника Олександра Олеся є поетична збірка «Княжа Україна». Я прочитаю кілька стовпчиків з його вірша про смерть князя Ігоря. Він пише:
«Перебили княже військо,
Порубали, посікли,
Князя Ігоря самого
Обезброїли взяли.
І, не стримуючи помсти,
Гніву лютого свого,
Враз два дерева згинають
І прив’язують його.
І, два дерева нагнувши,
Випускають наголо з рук, –
І живцем, роздертий Ігор
Умирає серед мук.
…Так за дужу Україну,
За соборну Ігор вмер.
За соборність України
Умирають і тепер».
Трошки такий дивний погляд на смерть Ігоря, але в чомусь перегукується з тими словами, що Ви зараз сказали. Наскільки дійсно це була боротьба за єдність держави, чи це було щось інше – збирання податків, питання фінансів?
Отець Михайло Сивак: Безумовно, коли ми говоримо про Україну і про всю історію нашого державотворення, то сягаємо княжої держави Руси, або, як ми кажемо, Руси-України. Ще є академічний термін – Київська Русь. Ми бачимо, що це величезна держава з централізованим управлінням, київським князем, і щоб держава функціонувала мали існувати всі ці системи: податкова система, судова система і духовне осердя. І тому різноманітні бунти, такі як бунт древлян проти оподаткування, також не сприяли зміцненню держави. І, звичайно, князь повинен якісь санкції запроваджувати – для того, щоб був порядок, була дисципліна, бо не може бути така розхитаність чи роз’єднаність, коли кожен робить лише те, що хоче. Повинен бути порядок. Тому цей вірш Олександра Олеся, можливо, чимось віддалено перегукується (з таким поглядом), бо і в наш час, наша держава також проходить тест на зрілість та самодостатність. Ми маємо великі випробування війною, агресор, північний сусід пішов повномасштабним вторгненням, і ми повинні боротися зі зовнішнім агресором, але також дбати про внутрішній порядок і дисципліну в самій нашій державі.
Андрій Толстой: Ольга хрестилась приблизно в 957-му році, а гостей (місіонерів) від Оттона із Західної Церкви, вона запросила приблизно в 960-961-му, кілька років після свого хрещення в Константинополі. Тому історики кажуть, що це значною мірою був дипломатичний хід, через те, що Ольга і Київ не отримали від Константинополя того, що очікували, і тому княгиня вирішила, так би мовити, пошантажувати Константинополь тим, що звернулася до Західної Церкви. Хоча це ще було до Великого розколу на Католицьку і Православну Церкви (який відбувся в 1054 році), але все ж, різниця вже існувала, і до розколу залишалось не так вже й довго. А потім Адальберт взагалі повернувся до Німеччини (його місія була провальною).
Наскільки віра Ольги була щирою? Можливо вона просто використовувала релігію як політичний інструмент? Ну, так принаймні може здатися.
Отець Михайло Сивак: Я думаю, що тут є дві складові, адже дуже важко розділяти, наприклад, внутрішній (духовний) порив і зовнішню політику в людини, яка перебуває на посаді правителя. Бо якщо вона є керівником, припустімо, держави, то думає як про своє особисте, так і про загальне, народне. Ці дві парадигми мислення обов’язково присутні у будь-якої людини, що займає певну посаду. Тому я вважаю, що в її випадку був і внутрішній порив, внутрішні духовні зміни, внутрішнє духовне життя як її, так і Володимира Великого, але водночас, оскільки це правителі, вони повинні мислити стратегічно, політично, й усі ці перипетії з пошуками союзників, пошуками певного центру (тяжіння), це також певна державницька інтуїція, коли людина дбає про народ і думає, як би було краще для цього народу.
Але, знову ж таки, це ми будуємо певні теорії; насправді дуже важко робити реконструкцію подій тисячолітньої історії. Історики досі сперечаються про дати та події. Наприклад, історія про хрещення княгині Ольги і про те, що імператор нібито хотів з нею одружитись… Деякі історики кажуть, що це надумана історія, бо дати не збігаються, наприклад, княгиня Ольга може бути набагато старшою в той час, ніж імператор, і тому було б нелогічно, що він хотів з нею одружитися. Дуже важко говорити про події такої давності. Але все ж таки певні напрями думки ми можемо формувати.
Андрій Толстой: Конкретно щодо візиту в Константинополь – історикам трошки легше, бо збереглися історичні джерела, які свідчать про те, що Ольга була в Константинополі, і навіть, здається, про це записано два рази. І там справді нема згадки ні про яке одруження, тому що імператор на той час вже був одружений, а він був християнином, не мусульманином – він не міг мати кілька жінок чи наложниць. Це перше.
І, як Ви кажете, друге питання – вік княгині. Ольга тоді мала 40-50 років, навряд у ті часи жінки в такому віці зваблювали імператорів. Також є хроніки про візит Адальберта в Київ, і тому можемо точно сказати, що історія про одруження Ольги – це міф, певною мірою ідеологічний. Я читав пояснення, що літописцю треба було показати, що Ольга була охрещена в Константинополі, на високому рівні, але водночас треба було відстояти свою автономію, що це не було хрещення неграмотної аборигенки, а мудрої правительки, яка мала власну позицію і змогла поставити на своє місце навіть Базилевса, візантійського імператора. Але з історичного погляду, такої події не було.
Отче, ще таке питання. Ми згадали про те, що княгиня Ольга мала підготовчий вплив на хрещення Русі-України. Вона, наприклад, збудувала храм на Аскольдовій могилі, дерев’яний Софійський храм в Києві. Вона запрошувала єпископа (місіонера) з Німеччини, сама їздила до Константинополя (де, ймовірно охрестилася). Як ще вона вплинула на те, що Русь прийняла хрещення? Бо її син Святослав був язичник, і категорично відмовлявся приймати християнство.
Отець Михайло Сивак: Щодо цього є дуже цікаві розвідки відомого українського історика Брайчевського Михайла Юліановича, який у своїх працях говорить про п’ять хрещень Київської Русі-України. Він аналізує нашу історію від появи християнства на наших землях – від апостольських часів, хрещення Аскольда, хрещення княгині Ольги. Усі ці хрещення були певними потужними сходинками до християнізації нашого народу.
Княгиня Ольга теж не стала християнкою на порожньому місці, християнство на наших теренах було ще з часів Аскольда і (навіть) з апостольського періоду, – так кажуть нам літописи. Тому християнство було для неї знайоме. Але коли релігія приймається на найвищому рівні правителем, то це спричиняє потужний вплив і є певним вказівником для народу.
І звичайно, її вплив на свого внука – князя Володимира – був беззаперечний. Коли ми читаємо його історію, то в літописі є вказівка, що коли князь Володимир думає про вибір віри, то (як аргумент) йому кажуть, що якби християнство було чимось поганим, твоя бабуся його б не прийняла. Отже, шанують бабусю, вважають її авторитетом, і внукові, князю Володимиру, про це говорять. Тому я думаю, що заслуга Ольги у майбутньому хрещенні цілого нашого народу є досить велика.
Андрій Толстой: Одразу зазначу, що княгиня Ольга померла приблизно за 20 років до хрещення Русі – не дожила 20 років до своєї мрії. Та є ще один цікавий момент. Княгиня Ольга – це жінка, яка жила в X сторіччі. Тогочасне суспільство досить жорстке, ми бачимо це, наприклад, з її стосунків із древлянами. І нам часто навіюють думку, що жінки змогли себе реалізувати лише з другої половини XX-го сторіччя. А до того був патріархальний устрій, жінок тільки гнобили, також постійно згадують про «Домострой». Отже, виникає запитання: княгиня Ольга – це якийсь феномен, чи справді жінка на Русі мала вагу, у неї був вплив, так, що вона могла стати княгинею такого високого рівня? Це ж треба було керувати дуже мужніми і жорсткими чоловіками, і вони мусили її слухати?
Отець Михайло Сивак: Це дуже слушна заувага, бо загалом у давньому світі ставлення до жінки було справді далеко не ідеальним; ми бачимо як античні автори загалом не дуже добре говорили про жіноцтво, такою ж була тенденція в усьому античному світі. Але коли ми говоримо про український народ, то бачимо, що історично в нас ставлення до жінки було набагато кращим. Княгиня Ольга, жінка, стала правителькою… Культ матері в крові нашого народу, для нас мама – це найсвятіше. Скільки пісень в нашому народі про маму, про жінку… І тому я думаю, що в нашому українському народі історично ставлення до жіноцтва було набагато кращим, ніж загалом у світі.
Андрій Толстой: До речі, варто зауважити, що той так званий «Домострой» – це пам’ятка Московського царства XVI-го сторіччя. Це не «Руська Правда», яка була написана в Києві. І тут дуже важливо не плутати деспотичне Московське царство (з українською традицією), деспотія якого переносилася і на сімейне життя. Жінок там саджали в «тєрєм». Нашу жінку в терем не посадиш…
Отець Михайло Сивак: Навіть етимологічно ми говоримо про жінку як про дружину чоловіка. Дружина від слова «друзі», «дружити», що передбачає рівні відносини і повагу один до одного.
Андрій Толстой: Я, до речі, цікавився, з чим це може бути пов’язано, і знайшов пояснення, що такий статус жінки прийшов до нас від варягів. Наші князі – вони ж із варягів були, і оскільки варяги дуже часто і довго, інколи місяцями, перебували в походах, то господарство було на жінках, і тому жінки мали велику повагу. Ти там десь їздиш, плаваєш, воюєш, а на мені сім’я, на мені господарка – тому жінки мали відповідні великі права в тих сім’ях як морально, так і юридично. З тих самих причин, я розумію, і традиції козацької України. Козаки теж часто і надовго залишали свої домівки, тому маємо багато фольклору про те як козак їде, залишає дружину, жінку, дівчину… Дім залишався на жінці.
Отець Михайло Сивак: Так, і все було на плечах тендітної, ніжної дружини. І в сучасному світі такі тенденції зберігаються. Тому потрібно шанувати жінок. І Ольга якраз показує цікавий яскравий приклад того, що навіть в X сторіччі жінки на Русі – тогочасній Україні – мали важливе значення.
Андрій Толстой: Ще, отче, питання більш загального характеру. Ольга покарала мешканців Іскоростеня тим, що прив’язала до пташок від кожного двору ґніт, пташки поверталися в свої двори, і на солом’яні дахи несли вогонь, тож згорів увесь Іскоростень. В час теперішньої війни можемо побачити, що Ольгу використовують в образі покровительки безпілотників. Інколи це чисто політичний трюк, але про це можна почути і в церковних колах.
Водночас в Росії центр ядерних досліджень ще з радянських часів розташований в Сарові. І Серафима Саровського, великого православного святого, вони проголосили покровителем ядерної програми, ядерної зброї, «ядерного щита» Росії, як вони це називають, і, відповідно, (в РПЦ) освячують ядерні ракети – кроплять їх святою водою.
Як ставитись християнину до такого явища, коли святих використовують як покровителів смертоносної зброї? Навіть якщо вона проти ворога – але ж ядерна зброя буде вбивати всіх, безпілотники також часто вражають не виключно військового чи злочинця, це можуть бути і жінки, і діти, та будь-хто, навіть невинних тварин шкода. Як ставитись до такого явища?
Отець Михайло Сивак: На мою думку, це викривлення християнства, оскільки проповідь Христа – це проповідь любові, проповідь Царства Божого. До святих ми звертаємось як до наших друзів і просимо їхнього молитовного заступництва за нас, але заступництва в плані нашого спасіння. І коли святих роблять покровителями ядерної зброї чи ще чогось подібного, я думаю, що це речі не сумісні, зовсім не сумісні з християнством.
Андрій Толстой: Вони ніби хочуть те зло освятити, виправдати якимось чином. Той, хто читав житіє Серафима Саровського, розуміє, де Серафим Саровський, а де ядерна бомба… Це як сухе з мокрим поєднати, це речі абсолютно несумісні.
Отець Михайло Сивак: Сюрреалізм такий.
Андрій Толстой: Сюрреалізм або, знаєте, хочеться жорсткіше сказати, психічний розлад.
Отець Михайло Сивак: Ми бачимо, що в тій країні, яка на нас напала, багато чого не тримається здорового глузду.
Андрій Толстой: Я хочу нагадати кілька важливих дат з життя княгині Ольги. Деякі, як Ви казали, важко визначити, але більшість сходиться, що княгиня Ольга народилася з 910-го по 920-й рік. А померла 11 липня – тому її пам’ять і святкується цього дня – 969-го року. Її відспівав християнський священник отець Григорій. Вона була похована спочатку в землі, як всі християни, а потім її перенесли до Десятинної церкви. Це зробив князь Володимир, який збудував той храм, близько 1007-го року. І коли монгольське іго на нас напало, це був 1240-й рік, Київ був спалений – тоді Десятинна церква згоріла і мощі святої княгині були втрачені. Потім нібито святитель Петро Могила їх знаходив, але щодо цього є великий сумнів і навіть вони також зникли. Отже, мощів святої княгині Ольги, на жаль, у нас нема. Чи може Ви чули, отче, щось десь таки мощі святої Ольги все ж таки є?
Отець Михайло Сивак: Історія, яку ви розповіли, традиційна: Десятинна церква була знищена, і навіть якщо пізніше знаходили певні саркофаги чи певні мощі, то ставитися до них (до їхньої автентичності) треба дуже з великою обережністю, критичністю, бо ми стовідсотково не маємо підтвердження, що це саме вони.
Андрій Толстой: Тим більше, що коли монголи напали на Київ, то люди ховалися в церкві, і дуже багато людей в тому храмі тоді загинуло.
Отець Михайло Сивак: Також слід сказати, що княгиню Ольгу незадовго після її упокоєння вже вшановували як праведну людину, як святу. Пізніше була офіційна канонізація, приблизно в XVI столітті, але в народі її шанували ще задовго до того.
Андрій Толстой: Це цікавий факт, тому що в сучасному світі через вплив Католицької церкви люди думають, що святих завжди канонізували так, як це роблять тепер (у Ватикані): збираються церковні комісії, багато років щось досліджують і потім Папа Римський приймає рішення та проголошує людину святою. Але в більш ранньому християнстві (а в грецькій традиції і досі) якщо людина свята, то народ Божий знає, що вона свята, хоча її ще довго можуть офіційно не канонізувати. Наприклад, в наші часи такими були Паїсій Святогорець, Порфирій Кавсокалівіт, Йосиф Ісихаст чи Єфрем Арізонський, який помер кілька років тому. Ще до того, як їх канонізували, люди вже йшли молитися до їхнього гробу, є чудеса, є зцілення, малюють їхні ікони, образи. І ось наша княгиня Ольга так само, не була накинута нам якимось царем з Петербурга, чи ще кимось, і це, на мою думку, дуже важливий момент – що люди шанували княгиню Ольгу (як святу) вже з XI сторіччя.
Отець Михайло Сивак: Так, абсолютно вірно, ми бачимо, що спочатку вшанування святих відбувається на місцевому рівні, і кажуть, що такий святий – місцевошанований. Можуть ще жити люди, які святого чи святу пам’ятають, вони цю пам’ять зберігають, передають своїм внукам, дітям, нащадкам, і поступово ця любов до святого збільшується, зростає, а Церква з часом лише засвідчує цю любов через акт канонізації.
Андрій Толстой: Отже, якщо нашу розмову підсумувати, то, напевне, з цих небагатьох речей, які ми згадали, вже видно, що всі ті, хто критикує, (інколи в соцмережах), княгиню Ольгу, роблять це з однієї простої причини – через своє невігластво, безграмотність. Звичайно, є ті, що роблять це з лихим умислом, (це вже інша тема), але більшість людей щиро не знають, про що самі говорять, бо якби вони розуміли і знали про принципи святості і життя княгині Ольги, то зрозуміли би, що це не лише свята, а велика свята, якою ми можемо пишатися, бо таких святих у світі були одиниці за всі тисячоліття.
Отець Михайло Сивак: Тому всім нам необхідно досліджувати історію нашого народу, досліджувати церковну історію і брати необхідне для душевної користі, для духовного спасіння.
Андрій Толстой: Якщо ми щось упустили, а ви (наші глядачі, слухачі, або читачі) вважаєте це важливим, можете розповісти в коментарях. Можливо, щось із життя Святої рівноапостольної княгині Ольги для вас особливо значуще чи цікаве, тож також пишіть (діліться з іншими). А ми вітаємо всіх Ольг з іменинами: ви маєте гарну заступницю, моліться до неї і за себе, і за свою сім’ю, і за Україну. І Вам дякую, отче. Завжди радий з Вами спілкуватися.
Отець Михайло Сивак: Я також дякую вам.
Також читайте (дивіться): О. Михайло Сивак про московську антипасху «9 мая» та справжню пам’ять (+ відео)
О. Михайло Сивак: «Стінка між духовним і матеріальним світом дуже тонка»
«Промисел Божий діє в житті кожної людини». Ректор ЛПБА о. Михайло Сивак про духовну освіту
Повязані записи
