26 квітня 1987 року, рівно через рік після катастрофи на Чорнобильській АЕС, у невеликому селі Грушів на Львівщині сталася подія, що похитнула атеїстичні підвалини Радянського Союзу. 12-річна Марія Кізин побачила на балконі зачиненої комуністами церкви постать Пресвятої Богородиці. Новина про диво поширилася блискавично: попри блокпости міліції, перекопані дороги та шалену пропаганду в газетах, щодня до села пішки сходилися і з’їжджалися десятки тисяч людей з усього СРСР.
Люди молилися, зцілювалися та передавали воду один одному з місцевого джерела. Для багатьох це об’явлення стало символом духовного пробудження українського народу напередодні виходу Церкви з підпілля та розвалу імперії.
Про те, як це відбувалося зсередини, чому Богородиця плакала у 2012 році та чому Грушів сьогодні, в часи виснажливої війни, є унікальним «оазисом спокою», ми поспілкувалися з отцем Мар’яном Мащикевичем, парохом в селах Тинів і Воля Якубова на Дрогобиччині. Він виріс у Грушеві, був свідком тих історичних подій і присвятив роки дослідженню Грушівської святині.
Андрій Толстой: Отче Мар’яне, якби Вам треба було за одну хвилину прояснити людині, яка ніколи не чула про Грушів, що саме там відбулося 26 квітня 1987 року – що б Ви сказали?
О. Марʼян Мащикевич: Того дня 12-річна дівчинка Марія Кізин, яка проживала неподалік, побачила об’явлення Пресвятої Богородиці. Вона помітила на балконі церковці Пречисту Діву Марію. Та церковця на той час була недіючою, бо в березні 1959 року її закрили. Однак люди все одно приходили туди на молитву і доглядали за нею: відмальовували, встановили хрест, який упав у 1958 році, ще за рік до закриття.
26 квітня 1987 року дівчинка зауважила, що на балконі цієї церковці ходить жінка у єврейському одязі та з дитиною на руках. З того часу там почали збиратися люди, багато з яких теж бачили Пречисту Діву Марію на балконі храму. Згодом об’явлення бачили на куполі, на вікнах… Являлася постать Пресвятої Богородиці та Ісуса Христа в терновому вінку.
Звідки дівчинка знала, що на Діві Марії саме єврейський одяг?
Це було досліджено й описано в німецькому виданні брошури про Грушів: згідно зі свідченнями, Жінка була вбрана в одяг єврейської традиції.
Чи Богородиця щось говорила дівчинці або ще комусь із тих людей, хто Її бачив?
Ні, Пресвята Богородиця дівчинці нічого не говорила, Марія Кізин Її просто бачила. Так само через шпаринку замка люди бачили, як Пресвята Богородиця ходить по церкві. На одній із проповідей отець Іван Гаваньо відзначив, що Пресвята Богородиця зображена на іконах з малими устами і великим вухом, що Вона за свого земного життя більше слухала і мало говорила.
Якою, на Вашу думку, була мета цього об’явлення?
Вважається, що це дало початок руйнуванню Радянського Союзу та виходу Української греко-католицької церкви з підпілля. Це об’явлення стало певним символом та імпульсом для пробудження українського народу.
Це ще був «совок», до того ж не було інтернету, мобільних телефонів… Як так сталося, що за дуже короткий час до Грушева з’їхалися десятки тисяч людей з усього Союзу?
Тоді не було інтернету, але були стаціонарні телефони. Я думаю, що багато людей, наприклад, вихідців із Грушева, телефонували своїм рідним, які були далеко від домівок, і розповідали про те, що сталося. Практично щодня приходили нові прочани, збиралося по 20-25 тисяч людей. Газети ж навпаки писали, що там ящур, що то все дурман і тому подібне. Робили антирекламу, але заборонений плід завжди солодкий. І приходило ще більше людей.
Чи правда, що комуністи брали село в кільце, перекопували дороги, щоб люди не могли дістатися місця обʼявлення?
Так, вони навіть залучали до цієї справи військових, перекопували дороги. Також заборонили їздити рейсовим автобусам по сусідніх селах: Волоща, Дрогобич-Волоща, Дрогобич-Тинів, Літиня… Коли перекрили рух автобусів, люди пересіли на електрички — добиралися до Добровлян (залізничники тоді навіть додавали вагони і рейси). А вже звідти близько трьох кілометрів ішли пішки до Грушева. Їх не пускали, чинили різні перешкоди, але люди знаходили можливість: проходили через меліоративні канали, робили містки і приїжджали навіть машинами. Через Тинів і Волощу прорвалося близько тисячі автомобілів, які поїхали об’їзними дорогами і полями.
Скільки часу тривало об’явлення і коли воно завершилося?
Обʼявлення в Грушеві не завершилося, воно триває. Воно є і зараз! Коли це сталося вперше, мені було чотири роки. Відтоді й дотепер люди відвідують у Грушеві три відпусти на рік: на Пресвяту Трійцю, на Успення Пресвятої Богородиці та на Воздвиження Чесного Хреста. У селі є дві громади, воно поділене на Грушів Красний і Грушів Старе. У 2000 році, коли відбувалася загальноєпархіальна проща, на куполі знову було видно силует Пресвятої Богородиці. Подібні явлення тривають дотепер. У 1987 році через оптичні прилади його не було видно. Але десь у 2000-му до мене приїхала зі Стрия троюрідна сестра. Вона вже мала мобільний телефон, і коли наблизила камеру, то побачила на балконі церковці постать Пресвятої Богородиці.
Чи відбувалися на цьому місці зцілення?
Звичайно. У церковці в Грушеві є книга відгуків — там дуже багато свідчень про ласки, які люди отримали від Бога завдяки посередництву Пресвятої Богородиці. Були й зцілення. Наприклад, у книжечці пана Йосипа Бевза «Проща до Грушева» описується, як одна жінка прийшла з німою дівчинкою. Мати щиро молилася перед фігуркою Божої Матері, просила ласки. Дівчинка стояла поруч і раптом каже: «Мамо, мамо, я бачу Пресвяту Богородицю!». Жінка аж знепритомніла. З того часу дівчинка почала говорити.
Своє свідчення особисто мені розповів отець Михайло Коліщак. У нього була проблема зі здоров’ям: він якось застудив голову і дуже боявся протягів. Носив шапочку, навіть мав благословення служити Літургію у скуфії. Одного разу він приїхав на прощу до Грушева, і коли стояв на подіумі з північної сторони (де відбувається Літургія під час прощ), відчув легенький подув вітру по голові. З того часу голова в нього перестала боліти.
Отже, чудеса і зцілення відбуваються й дотепер, і люди залишають письмові свідчення?
Саме так.
Як склалася доля Марії Кізин — дівчинки, яка першою побачила Богородицю?
Спочатку її вивезли із села. Потім у радянських газетах писали різне: що вона з неблагополучної сім’ї, що там не виписують жодної газети чи журналу, що батько любить випивати, а мати — проста сільська жінка… Намагалися кинути на ту дитину хоч якусь тінь.
Пізніше Марія закінчила школу, вийшла заміж, створила сім’ю. Коли у 2001 році я писав дипломну роботу про об’явлення в Грушеві, то розмовляв із нею. Покликання до монашого життя вона не мала, однак є практикуючою християнкою, ходить до церкви, має чоловіка, дітей, працює.
І від того, що бачила у квітні 1987 року, вона теж не відмовлялася?
Ні, не відмовлялася. Вона розповідала, що її возили по різних санаторіях, бувало, переховували від надмірної людської та журналістської уваги. Для дитини це був величезний психологічний тиск. Про це мені також розповідав нині покійний пан Остап Баранецький, котрий був директором школи, де навчалася Марія Кізин.
Ви згадали, що писали дипломну роботу на тему об’явлення в Грушеві. Крім того, Ви народилися і виросли в цьому селі.
Так, я виростав у Грушеві. Часто ходив на місце об’явлення. Та й тепер їжджу. Навіть цього року мав запрошення від отця Зеновія Майкута на Зелені свята, на відпуст. Був на Літургії.
Чи відомі випадки, коли хтось із кадебістів, міліціонерів або партійних працівників несподівано для себе ставав свідком об’явлення?
Одному з чоловіків наказали завішати простирадлами балкон на церковці, де люди бачили Богородицю. Він сидів у тюрмі, та його туди спеціально привезли. Коли він заліз на балкон, то відмовився: «Я нє буду етого дєлать. Там женщіна з рєбьонком», — сказав російською. Комуністи стверджували, що це все опіум і вигадка. І навіть коли на куполі було видно силует Пресвятої Богородиці, вони світили на те місце прожекторами, щоб засліпити його.
Об’явлення в Грушеві розпочалося рівно через рік після Чорнобильської катастрофи — 26 квітня 1987 року. Чи бачите Ви зв’язок між цими подіями?
Справді, у 1986 році сталася аварія на Чорнобильській АЕС, багато людей поїхали на ліквідацію, багато хто захворів.
Усі глибоко переживали цю трагедію. Представники радянської влади забрали гроші, які люди жертвували на храм, і передали на лікування постраждалим ліквідаторам під час аварії на Чорнобильській АЕС. Близько 60 тисяч карбованців — на той час це були великі гроші. Купюри просушили на колгоспному току та передали ліквідаторам (до слова, двокімнатна квартира в новобудові тоді коштувала 15 тисяч). Однак піднесення народу було неймовірним, люди відчули Божу присутність в історії спасіння. Через людські помилки в Чорнобилі сталося велике лихо для багатьох держав, не лише для України, але Бог засвідчив свою присутність через появу Пресвятої Богородиці у Грушеві.
Хоча варто зазначити, що описи явлень у Грушеві з’являлися набагато раніше. Ще коли будували ту церковцю, на початку XIX ст., там уже бачили Пресвяту Богородицю, бачили три свічки біля криниці. За Її посередництвом перед іконою на цьому місці люди десятиліттями вимолювали ласки зцілення для себе чи для своїх дітей.
Тобто ще задовго до об’явлення 1987 року про це місце свідчили як про особливе?
Так. У 1806 році Степан Чаповський навіть написав у Грушеві ікону. Є припущення, що цей іконописець був зі сусіднього села Волощі. На цій іконі [Грушівської Богородиці] він зобразив молитву на святому місці: вербу, з дупла якої витікає вода, а навколо кринички стоять хворі. На вербі ми бачимо іншу ікону Пресвятої Богородиці, подальша історія якої нам не відома. Але вона була на тому дереві ще у XVIII столітті і перед нею також молилися.
На Вашу думку, чому Богородиця обрала саме Грушів?
Мені важко сказати чому. Люди вже давно помітили цілющість води з місцевого джерела. Перша відома історія розповідає, що неподалік верби жила вдова з дітьми, яка важко захворіла. Старша дочка ходила під вербу і плакала так, щоб інші не бачили. Якось вона набрала води з джерела, що било з дупла дерева, і дала напитися мамі. Жінці стало краще, тож донька приносила цю воду знову. Одного разу, коли вона знов плакала під вербою, то почула голос: «Не плач, іди додому, твоя мама здорова». Дівчина плакала далі, але голос повторив: «Не плач, іди додому, твоя мама здорова». Прийшовши додому, вона побачила, що мати встала з ліжка, молилася «Богородице Діво» і була абсолютно здоровою.
Друга історія розповідає про чоловіка, який випасав неподалік худобу і дуже страждав від болю в ногах. Якось він прийшов до джерела, помив ноги і відчув полегшення. Відтоді він мив там ноги кілька разів на день і з часом повністю оздоровився. Тому не дивно, що місце набуло молитовного значення: люди збиралися, молилися, черпали воду, обмивалися нею і зцілювалися.
Близько 1840 року джерело було сплюндроване, його закидали нечистотами. Це зробити євреї, котрі мали корчму недалеко від цього місця. І після цього розпочалася епідемія холери, від якої померло багато людей. А в 1855 році джерело було відновлено. І епідемія холери почала зникати.
Це джерело зараз існує?
Так, криничка розташована всередині церкви. Адже саме після відновлення джерела над ним і побудували церковцю. Спочатку побудували каплицю, а у 1878 році – дерев’яну церкву.
Це якраз та церковця, над якою з’явилася Богородиця?
Саме так.
Чи відчувають мешканці села та Ви особисто енергетику цього місця, яке було промолене сотнями тисяч людей у стані найвищої духовної напруги?
Звичайно. Я дуже люблю бувати там — як сам, так і зі своєю сім’єю. На мій день народження я завжди прошу рідних поїхати туди і відслужити молебень. Там я зустрічаю своїх однокласників, друзів, знайомих, а також знайомлюся з новими людьми. Там панує дуже добра атмосфера, відчувається глибокий мир і спокій.
Джерело тепер у церковці – наскільки воно доступне?
Церковця інколи може бути закрита, але вода виведена трубами на вулицю. Там стоїть гідрофор, тому набрати її можна будь-коли.
Якби людина хотіла більше прочитати про це чудо, де шукати інформацію?
Першим виданням про це місце була брошура ще з 1913 року. Ближче до наших часів отець Василь Боянівський (який був секретарем блаженної пам’яті владики Юліана Вороновського) також написав коротку брошуру про Грушів. На особливу увагу заслуговує книга блаженної памʼяті пана Йосипа Бевза. У той час він відповідав за пожежну безпеку і перебував на місці об’явлення практично щодня. Він вів щоденник і потім видав його книжечкою під назвою «Проща до Грушева». У ній він описує події того часу: як люди приходили, як зцілювалися та отримували допомогу від Бога.
І Ви також писали ліценціат на цю тему?
Так, я хотів зібрати якомога більше інформації про Грушівську Богородичну святиню, бо розумів, що час спливає і багато фактів може бути втрачено. Тому я обрав цю тему для дипломної праці, щоб увіковічнити історію цього місця.
Але в книжкових крамницях Львова жодної брошури чи книги про Грушів не знайти. Здається, маючи поруч таке велике місце об’явлення, ми втрачаємо його зі своєї свідомості.
Безумовно, потрібно активніше поширювати інформацію. Ось зараз я тримаю в руках книжку Йосипа Бевза, де він подав деякі подячні записи із церковної книги Грушева. Тут є свідчення пані Марії Кравець із села Поляна. Є записи зі Стебника, зі Львова, Стрия, навіть зі США та Канади…
Також читайте: Богородиця рятує дівчину-сержанта під час аварії вертольота
Лише кілька свідчень про вздоровлення від прочан до Грушева.
Свідчення про що?
Про отримані ласки. Якби люди дізнавалися про ці історії зцілення, це зміцнило би їхню віру та побожність. Ось, наприклад, пише Тетеря Іван Васильович 21 серпня 1996 року: «Прийшов до Грушева помолитися, бо мав йти оперувати очі. Два тижні вдома пив водичку з каплиці, мив нею очі. А коли прийшов до лікаря на перевірку, то він був здивований моїм зором. Перший раз я був у Грушеві на свято Святої Трійці в 1992 році. Тепер часто відвідую це місце і дякую Матері Божій за чудне оздоровлення».
Коли почалися об’явлення, людей до церковці навіть не підпускали, брами заварювали. Тоді прочани з вірою черпали воду з криниць тих людей, що жили поруч.
Що в цій історії та у свідченнях людей зачепило Вас найбільше?
Я багато читав про це. Звісно, не всі ділилися своїми свідченнями чи враженнями: хтось соромився, а хтось, можливо, боявся. Але відгуків усе ж було багато. І навіть ті факти, що німа дівчинка почала говорити, чи чоловік став краще бачити, є підтвердженням дії Божої ласки. Там, де лікарі розводять руками, Бог дає зцілення.
Наскільки актуальним є об’явлення в Грушеві сьогодні, в контексті сучасної війни, коли стільки смертей і горя? Бо тоді обʼявлення відбулося на зламі історичних подій, перед розвалом Радянського Союзу. А сьогодні та ж сама російська імперія знову в агонії перед своїм самознищенням і несе людям багато горя.
При в’їзді до Грушева зі сторони Дрогобича стоїть фігура Божої Матері. Її освятили в 1993 році. А у 2011-му люди помітили, що Пресвята Богородиця плаче — з її очей потекли сльози. Це побачили двоє учнів, які прийшли за дорученням вчителя сфотографувати фігуру, бо він складав історію сакральних місць Грушева. Зробивши знімок, вони побачили сльози.
То був знак, що вже за два-три роки розпочнеться війна — так зване АТО — з російським агресором. Я думаю, що послання Богородиці актуальне і сьогодні, адже завдяки Їй ми стоїмо. Як би ми змогли без Божої допомоги дати відсіч «другій армії світу» — ворогу, якого тоді по світі всі боялися? Ми потребуємо підтримки Бога та Божої Матері, але й самі маємо навернутися, стати правдивими християнами.
Не можу не запитати про Вашу думку щодо свідчень, які залишив дисидент і містик Йосип Тереля. Він описав свої внутрішні діалоги з Богородицею у Грушеві. Як ставитися до його свідчень, зокрема до книги «Свідок»?
З ним більше контактувала їмость Віра, дружина отця Зеновія, вони багато спілкувалися. Думаю, вона змогла б краще про це розповісти.
Також читайте: Чому Богородиця плаче?
А Ви особисто читали його свідчення?
Читав, але це було вже досить давно.
Він говорить про багато речей, які зараз справджуються: застерігає, що Радянський Союз послабився лише тимчасово, і якщо Росія не навернеться (якщо Україна не допоможе навернути Росію до Бога), то зло з іще більшою силою прийде на нашу землю.
Якщо проаналізувати об’явлення Пресвятої Богородиці не лише в Україні, а й у Фатімі, Вона скрізь закликає молитися за навернення Росії. І Йосип Тереля також писав про це. Адже росіяни християнством лише прикриваються. Вони виправдовують свою агресію проти України, зокрема, бажанням навернути нас до «традиційних християнських цінностей». Але нехай спочатку навернуться самі, а вже потім беруться за інших! Не можна робити добро, творячи зло.
На Вашу думку, чим відрізняється сучасна людина, яка приїжджає до Грушева у 2026 році, від тієї, що стояла в натовпі прочан наприкінці 1980-х? Це вже інший рівень віри та богосприйняття?
Тоді більшість церков були закриті. Дозволяли діяти лише поодиноким храмам, але люди туди йшли, долаючи пішки по кілька кілометрів. У Грушеві церква була відкрита лише у Старому, якраз там, де я жив. Люди приходили на Літургію з Тинова, йшли з Красного — це 4–6 кілометрів пішки. Йшли попід річку, скорочували шлях полями. Зараз я не впевнений, чи сучасні люди йшли б до храму так далеко. Тепер усе простіше: сів в авто і поїхав.
Крім того, багато нашого часу краде інтернет, який має як плюси, так і великі мінуси. Сьогодні там часто намагаються підірвати авторитет християнства, пропагують вседозволеність і культуру споживацтва — мовляв, «живеш один раз, тому маєш спробувати все». Диявол має свої виклики на кожну епоху. Однак у часи випробувань людина більше схильна шукати допомоги в Бога. Кажуть: «Як тривога, то до Бога», і це правда. Тоді людина стає побожнішою, добрішою… Агресія ні до чого хорошого не приводить і лише б’є по нашому здоров’ю через різні хвороби. Тому маємо довіритися Богові.
Також читайте: Хто насправді розвалив Радянський Союз?
Кому і чому варто відвідати Грушів?
Хто шукає Божої ласки і благодаті — нехай їде до Грушева. Там можна знайти глибокий душевний спокій, якого нам усім зараз так бракує. Сирени, тривоги, важкі події навколо — хочемо ми того чи ні, усе це психологічно тисне на нас. А Грушів — це немов оазис, де відпочиваєш і духовно, і фізично.
Тому, якщо хтось відчуває виснаження цією війною чи життєвими проблемами, я б щиро рекомендував поїхати туди, взяти в руки вервицю і помолитися. Або просто побути в тиші. Там навіть слова не потрібні. Достатньо просто бути присутнім, і відчуваєш Божу благодать, бо це місце глибоко намолене. Воно відоме ще з кінця XVIII — початку XIX століття. Навіть у міжвоєнний період, під час Другої світової війни, чи коли церква була закрита комуністами, люди все одно збиралися біля її дверей на молитву. Там справді відчувається Божа присутність, яка допомагає людині повернутися у звичне русло та віднайти внутрішній мир.
Дякую за розмову.
Спілкувався Андрій Толстой
Також читайте: Богородиця Мовчазна: об’явлення в Нок — не подібне на жодне інше
Образ Богоматері Люрдської, якого немає, але усі його бачать
Вражаюче чудо: «Не бійся, дитино моя, я – Богородиця»
Знову 22 серпня. Що зробить цього разу Та, яка поклала кінець імперії зла?
Повязані записи
