Червень у Католицькій Церкві традиційно присвячений вшануванню Пресвятого Серця Ісусового. Що насправді стоїть за цим набоженством: глибоке біблійне підґрунтя чи лише сентиментальна традиція? Чому в сучасному світі так важливо не плутати живу віру з мінливими емоціями, і як католицьке розуміння «життя серцем» перегукується з філософією Григорія Сковороди?
Про це та багато іншого в інтерв’ю сайту «Духовна велич Львова» розповів отець Ігор Ґнюс OP, домініканець із чернечого дому Пресвятої Євхаристії у Львові.
Андрій Толстой: Отче Ігорю, чому саме місяць червень присвячений у Католицькій Церкві Серцю Христовому?
О. Ігор Ґнюс OP: По-перше, 16 червня 1675 року сам Христос об’явився в місті Паре-лє-Моньяль у приватному об’явленні сестрі Маргариті Марії Алякок. Тож культ Серця Ісусового народився з тих приватних об’явлень. Церква його затвердила та встановила. Насправді ж він є цілком біблійним. Також цей місяць є часом особливого шанування Божого Тіла, урочистості якого були встановлені Церквою ще в XIII столітті. Тому червень також позначений євхаристійним культом.
Андрій Толстой: Що означає присвячення місяця певному культу, в цьому випадку — Серцю Ісусовому?
О. Ігор Ґнюс OP: Літургійний рік Церкви діє як формаційний та катехитичний час. Відомо, що грудень є місяцем Адвенту, підготовки до Різдва. Пізніше триває приготування до Великого посту. Також маємо свята Воскресіння Господнього, Зіслання Святого Духа та інші.
Використовуючи літургійний рік, Церква хоче дати своїм вірним певну формацію, звернути їхню увагу на те чи те. Травень — Марійний місяць, жовтень — Марійний і розарійний, липень присвячений Крові Ісуса, листопад — молитвам за душі в Чистилищі… А червень, з огляду на свято Божого Тіла, пов’язаний власне з культом Серця Ісусового, який полягає не в сентименталізмі, а у відшкодуванні за зневаги, завдані Божій любові, та є нашою відповіддю-скрухою на неї.
Андрій Толстой: Чому Господь звертає нашу увагу саме на серце? Хіба це не навіює думку якраз про сентименталізм, який Ви згадали?
О. Ігор Ґнюс OP: Це тому, що сучасна псевдокультура чи антикультура зробила з людського серця карикатуру. Оці всі «валентинки» перетворили великого святого Валентина, покровителя подружжя і хворих на епілепсію, на невідомо що, фактично прив’язавши його постать до порушення шостої заповіді.
Натомість у біблійному розумінні серце є осередком сумління. А сумління, за святим Томою Аквінським, — це насамперед дія вищого розуму, а не емоції чи інстинкт. Актом свого розуму, через добре сформоване сумління, людина оцінює вчинки, розрізняє добро і зло.
Не йдеться просто про фізичний орган, хоча на образах та іконах ми бачимо, власне, відкрите Боже Серце, пробите списом. Тілесне серце символізує осередок людської природи, яка в Господа Ісуса Христа була нероздільно поєднана з Його Божественною природою. Наш Спаситель повністю прийняв нашу людську природу, окрім гріха. А Його Серце, як сказано в літанії, «в лоні Матері Діви від Духа Святого утворене» і водночас «з (іпостасним) Словом Божим сутнісно з’єднане».
Це не про сентименталізм із тіктока, де люди пальцями утворюють сердечка, і не про смайлики. Йдеться про заклик до відшкодування Господу Богу за зневаги, завдані нами. Бо замість того, щоб карати людину, Христос показує нам Свою відкритість та любов, віддає нам найсакральніше — пробите за наші гріхи Серце.
Андрій Толстой: Ви згадали про Біблію. Та якщо у Святому Письмі й Апостольському Переданні є все необхідне для спасіння людини, то навіщо людям і Церкві нові об’явлення Ісуса, Марії чи святих, а також установлення нових набоженств?
О. Ігор Ґнюс OP: Варто розуміти, що Святе Письмо Старого і Нового Завітів — це приблизно 40% Божого Об’явлення. Отже, це ще не все. Записано було тільки те, що вважалося за потрібне. Натомість Апостольська Традиція є ширшою за Святе Письмо. І так вирішила не Церква. Це сам Христос забажав об’явитися святій Маргариті. Натомість Церква це ретельно дослідила та прийняла, вбачаючи в цьому актуалізацію Божественного Об’явлення.
Сучасні люди, і ми, духовенство, нерідко забуваємо те, що є справді важливим. Тому Господь Бог через святих, а також через дію Церкви допомагає нам усе це пригадати й актуалізувати. Порівняймо культ Серця Ісусового з культом Божого Милосердя — вони дуже близькі між собою. Це, знову ж таки, наступна актуалізація і заклик до навернення, до скрухи, до покути, до зміни життя, до зростання в чеснотах віри, надії і любові — тільки вже для XXI століття.
Андрій Толстой: Чому вірні, зокрема в Україні, так швидко прийняли та полюбили культ Серця Ісусового?
О. Ігор Ґнюс OP: Я думаю, що тут йдеться про те, що ми називаємо «відчуттям віри» (sensus fidei fidelis). Людина, яка усвідомлює свою грішність і безпорадність, шукає Божої допомоги. Бо ми добре знаємо, що власними зусиллями можемо зробити дуже мало, а з допомогою Христа чи власне через набоженство до Божого Серця знайдемо для себе велику підтримку.
Зрештою, тут ідеться не тільки про червень, бо ж культ Божого Серця пов’язаний також із першою п’ятницею кожного місяця, де є заклик до сповіді, причастя, до молитви літанією і до Акту присвячення свого життя Серцю Ісусовому. Тому все це не обмежується лише одним місяцем, а має стосунок до кожного місяця, зокрема до кожної першої п’ятниці. В Україні латинські єпископи присвятили душпастирський 2026 рік Божому Серцю. Тож маємо цілий рік, особливо огорнутий цим набоженством, коли парафіями перегринує (здійснює паломництво — ред.) образ Ісуса з Його Пресвятим Серцем.
Андрій Толстой: В об’явленні Ісус дарував святій Маргариті Алякок 12 обітниць. З Вашого досвіду (або, можливо, досвіду інших отців) – чи справді виконуються ці обітниці? Наскільки вони діяльні?
О. Ігор Ґнюс OP: Вони діяльні з огляду на авторитет самого Христа і на те, чи людина виконує умови, якими ці обітниці супроводжуються. Одна з цих великих обітниць дана священникам: вони матимуть силу Божою благодаттю сокрушати найтвердіші серця грішників (10-та обітниця — ред.).
Також є заклик, знову ж таки, особливо до священників, практикувати культ Божого Серця. Зокрема, в кожен перший четвер місяця відслужити вотивну Месу до Ісуса Христа Найвищого Священника. А також відправляти «Святу годину» з четверга на п’ятницю — від 23:00 до півночі, щоб відшкодувати за гріхи священника і поєднати його з Ісусом у Гетсиманії.
Якщо би ми запитали ревного католика, то, я думаю, він чи вона підтвердить, що Господь Бог не залишається в боргу перед шанувальниками Божого Серця.
Андрій Толстой: Це досить цікаво, тому що ідея кордоцентризму лежить в основі української філософії, зокрема Григорія Сковороди. Існує навіть таке поняття, як «український кордоцентризм». Як правильно сприймати цей кордоцентризм нашого народу, щоб він не виводив нас за межі здорової християнської духовності?
О. Ігор Ґнюс OP: Я читав Сковороду. Він справді надає великого значення серцю, але, знову ж таки, не відділяє його від сумління. Сковорода вважав найбільшою життєвою чеснотою саме «чисту совість» — місце, де ми можемо чути голос Бога. Емоції тут вторинні.
Як я вже говорив, сучасний світ хоче загнати справу кордоцентризму в сферу почуттів, деколи дуже суперечливих. Натомість Сковорода говорив, що йдеться передусім про сумління як про акт (вищого) розуму. Це збігається з розумінням Церкви.
Деколи навіть від представників духовенства можна почути: «Відкиньте думання, прийміть [щось там] серцем». Виникає запитання: чи духовна особа, яка щось таке говорить, сама до кінця усвідомлює, що це має означати? З яких це пір Церква проголошує, що треба щось прийняти без розуму? Це секти так роблять.
Почуття теж важливі, вони можуть нам допомагати, але їх треба тримати на вуздечці. Бо деколи буває так, що ми чинимо щось зле, а почуття нам кажуть: «Усе окей, радій». Або навпаки: робимо щось правильно, а вся наша плотська природа каже: «Ні-ні, це погано». Не можемо йти за нашими почуттями, а лише за розумом і сумлінням, яке розпізнає добро і зло. Особливо, коли це відбувається під натхненням Духа Святого, Який приходить через Таїнства Хрещення, Миропомазання, сповіді та причастя.
Андрій Толстой: Інколи взагалі нічого не відчуваєш…
О. Ігор Ґнюс OP: Ну власне. А що робити, коли апатія? Тут нам треба повертатися до Сковороди, якщо вже ми шукаємо авторитетів в Україні, а не до харизматиків, які зводять людей на манівці.
Андрій Толстой: Буває так, що віра людини цілком залежить від емоцій: вона вірить лише тоді, коли відчуває тепло чи екстаз.
О. Ігор Ґнюс OP: Тому вона його постійно шукає і навіть творить нові форми «поклоніння» чи «прослави». Із часом така людина стає залежною навіть на тілесному рівні від легкого дофаміну, сплеску гормонів тощо.
Андрій Толстой: Ваші слова нагадали мені енцикліку Папи Пія X «Pascendi Dominici Gregis», у якій він засудив богословський модернізм. Однією з головних помилок модерністів він назвав ідею про те, що релігія випливає з внутрішнього релігійного почуття людини, а не з об’єктивного зовнішнього факту Божого об’явлення. Отже, йдеться не лише про сентименталізм, але й про небезпеку суб’єктивізму. Бо інколи ми можемо без особливих емоцій почати дуже суб’єктивно сприймати Бога, Істину, Церкву, своє оточення і світ узагалі.
О. Ігор Ґнюс OP: Передусім потрібно не піддаватися впливам не Божого світу. Наприклад, світу інтернету, де все подається навпаки — з ніг на голову. Григорій Сковорода якраз закликав до розсудливого і тверезого життя. Мені здається, що він ішов услід за стародавніми філософами, які говорили, що праведне життя вже саме в собі є нагородою для людини, дає їй справжнє задоволення та зміст. Якщо ж хтось потопає в задоволеннях (або шукає їх), він приречений на постійну нудьгу, страх та духовну порожнечу…
Андрій Толстой: Святе Письмо також надає великого значення серцю людини. У 50-му псалмі сказано, що «серцем сокрушеним» Бог не знехтує. У Матея, в Нагірній проповіді, Ісус каже, що блаженними є «чисті серцем, бо вони Бога побачать», а в Посланні до Римлян (10-й розділ) апостол Павло каже, що ми «серцем віруємо для праведності, а устами ісповідуємо для спасіння». Тобто бачимо, що серце відіграє дуже важливу роль у стосунках людини з Богом та у збереженні її внутрішньої цілісності. Але як зрозуміти, що означає «вірити серцем», мати «скрушене серце», бути «чистим серцем»? Здається, що йдеться не лише про розум та совість, а про щось більше й глибше.
О. Ігор Ґнюс OP: Що означає «вірити серцем»… Як на мене, це твердження говорить про те, що не можна тільки прийняти істину розумом. Треба жити так, як віриш. Коли Христос говорить: «Блаженні чисті серцем», також ідеться про те, що людина приймає розумом Боже об’явлення, Божі заповіді – але не тільки приймає, а й чинить. У цьому випадку, мабуть, ідеться про шосту і дев’яту заповіді: не просто розуміти чи погоджуватись із вартістю чистоти чи подружньої вірності, але й жити в чистоті.
Андрій Толстой: Якщо повернутися до питання культу Серця Христового, то чи немає тут якогось антропоморфізму? Чи людина просто не наділяє Бога людськими якостями, і чи не втрачається тут божественний аспект?
О. Ігор Ґнюс OP: Тут нічого не треба антропоморфізувати, тому що Друга Особа Пресвятої Трійці — Божий Син — дійсно став людиною. І мав такий самий орган, як маємо ми, — серце, яке качає кров. Натомість у глибшому сенсі це осередок не тільки Боговтілення, а також Воскреслого Спасителя. Це не так, що ми вигадали собі Бога з люблячим Серцем — ми прийняли об’явлення, правдиве об’явлення Бога.
Як ми вже казали, Христос сам хотів, щоб культ Його Серця був розповсюджений як ліки на зневагу Божої величі, Божого царювання — Царя Христа. Власне, Пій ХІ вже у XX столітті звертав на це увагу, саме він установив свято Христа Царя, практичне значення якого сьогодні вже мало хто розуміє. Він також підкреслював, що культ Божого Серця пов’язаний із царюванням Ісуса Христа в усіх сферах життя народів і держав. Звісно, людина може зробити з Божого об’явлення карикатуру і сприймати культ Божого Серця в якийсь дивний або поверхневий спосіб.
Андрій Толстой: Коли слухаю Вас, на думку одразу спадає слово «щирість». Ми говоримо про любов від серця, про роботу від щирого серця і маємо на увазі сумлінність та відданість. І знову ж таки, пророк Ісая каже, а потім Ісус повторює ці слова про те, що ми устами шануємо Бога, а наше серце далеко від Нього (див. Іс. 29:13; Мт. 15:8).
О. Ігор Ґнюс OP: Це власне те, про що ми говорили: йдеться про вчинки, про стиль життя, а не тільки про теоретичне визнання чогось правдивим. Якщо хтось не живе тим, що прийняв як істину, він просто нещирий.
Так було в давньому Римі, коли релігія перетворилась лише на соціальний конструкт і більше не торкалася сердець людей, які формально виконували ритуали. Вона не торкалася духовного осередку людини: видимого і невидимого. Бо ми, люди, не тільки матеріальні, а й духовні істоти. Як говорив Тома Аквінський, неможливо, щоб щось з’явилося в душі, а не проявилося в тілі.
Андрій Толстой: Яке місце у Вашому духовному житті займає культ Серця Ісусового?
О. Ігор Ґнюс OP: Я відкрив для себе культ Серця трохи раніше, ніж став священником, бо мав справу з отцями-серцянами. А вони кожної п’ятниці впродовж цілого року відмовляють Літанію до Серця Ісусового.
Ще більше зрозумів цей культ, коли став священником — Бог дав осягнути, що означає бути священником на взір Серця Христового. Ось хоча б ця обітниця, одна з 12-ти, що була дана святій Маргариті, де згадується здатність сокрушати тверді серця грішників. І це діє, бо хіба можна підозрювати Господа Бога, що Він дасть обітниці і їх не сповнить? Я сам досвідчив такої скрухи і стараюся цим жити й зараз.
Досить міцний за своїм змістом також Акт присвячення, що відмовляється після Літанії до Серця Ісусового. На жаль, мушу ствердити, що текст цього Акту присвячення, який написав Папа Лев ХІІІ*, після Другого Ватиканського Собору змінили: з якихось дивних «екуменічних» доводів викинули з нього те, що насправді є милостивою просьбою до Бога, щоб люди позбулися темноти і помилок, а також фальшивих богів.
Андрій Толстой: Серед обітниць, які були дані в об’явленні святій Маргариті Алякок, також сильною є 12-та обіцянка. У ній ідеться про те, що кожен, хто дев’ять перших п’ятниць місяця поспіль буде сповідатися і причащатися в намірі винагородження Серцю Ісусовому за всі зневаги, завдані Йому (зокрема, святотатським причастям), не помре без Божої ласки та без причастя.
О. Ігор Ґнюс OP: Звісно так, усі ці обітниці міцні. Пам’ятаю, що за радянських часів, коли священники вділяли Таїнство Подружжя, як довідку про нього завжди давали маленький образок Серця Ісусового, де вписували імена зашлюблених і дату шлюбу. Я бачив, що мої батьки мають такий ще чорно-білий образок, який вони зберегли з часів комунізму.
Андрій Толстой: Дуже дякую, отче, за цю розмову.
Також читайте: Закулісся фільму, який потряс сумлінням Франції
Перша п’ятниця місяця: набоженство, яке відкриває людині Небо
О. Ігор Ґнюс: Церкві потрібна теологія св. Томи Аквінського, а не «досвіди»
*Початковий текст Акту Присвячення Пресвятому Серцю Ісуса, який склав Папа Лев XIII:
«О Наймиліший і Найсолодший Ісусе, Відкупителю людського роду, поглянь на нас, що покірно припали перед Твоїм престолом!
До Тебе належимо й хочемо бути Твоїми
А щоб бути сильніше злученими з Тобою, кожен із нас добровільно посвячується сьогодні Твоєму Найсвятішому Серцю.
Багато людей Тебе не пізнало, багато від Тебе відступило, погордивши Твоїми Заповідями. Змилосердься над ними всіма, Всещедрий Ісусе, і пригорни їх до Свого Найсвятішого Серця!
Господи! Будь Царем не тільки для тих вірних, що не відступили від Тебе, але й блудних синів, що покинули Тебе.
Вчини, щоб вони скоро повернулися у Твої батьківські обійми і щоб не загинули з біди і голоду
Будь Царем зведених облудною наукою і тих, що їх відлучила незгода; приведи їх до пристані правди і єдності віри, щоб скоро стало одне стадо і один пастир.
Будь Царем і всіх тих, що перебувають у забобоні поганства та ісламі: зволь вирвати їх із пітьми і довести до світла і Божого Царства.
Поглянь також оком Свого Милосердя на синів того народу, що колись був народом особливо любленим. Хай кров, що її вони на себе кликали, сплине на них тепер джерелом спасіння і життя.
Дай, Господи, своїй Церкві тривалу свободу, пошли всім народам лад і спокій. Вчини, щоб від краю до краю лунало:
Слава Божественному Серцю, що дає нам спасіння! Йому честь і слава на віки! Амінь».
Повязані записи
