Володимир Гірняк вже 11 років є пастором християнської церкви «Відновлення» у Львові. Із початком повномасштабного вторгнення він активно долучається до волонтерського капеланства, підтримуючи військових і поранених бійців у Львові й на Сході України.
Марина Коломієць, студентка 4-го курсу факультету журналістики ЛНУ імені Івана Франка, поспілкувалася пастором Володимиром Гірняком про те, як він відчув покликання до цього служіння, чому для військових сьогодні важливі молитва та людська підтримка, а також про моменти, які найбільше показали силу віри навіть у найважчих обставинах.
Марина Коломієць: Пане Володимире, як Ви відчули покликання до служіння волонтером-капеланом?
Пастор Володимир Гірняк: Із початком повномасштабного вторгнення у нашому місті значно побільшало військових. У лікарнях Львова перебувало багато поранених бійців. Як пастор я хотів підтримати їх, але спершу навіть не знав, як правильно заговорити з людьми, які пройшли фронт і пережили важкі втрати.
Згодом мені запропонували поїхати на Схід України, ближче до передової. Щиро кажучи, я хвилювався і не був упевнений, чи зможу там бути корисним. Коли ми приїхали, військові дуже тепло нас прийняли. Саме тоді я зрозумів, що можу бути для них духовною підтримкою — вислухати, підтримати, помолитися разом.
Після першої поїздки враження були настільки сильними, що я вже не зміг залишитися осторонь. Потім була друга поїздка, третя… І сьогодні мені вже значно легше спілкуватися як із військовими, так і з пораненими бійцями.
Ви активно долучаєтесь до підтримки військових. На Вашу думку, у чому особливість волонтерського капеланства та з якими викликами Ви стикаєтесь?
Особливість волонтерського капеланства для мене полягає в тому, щоб бути поруч із військовими не формально, а по-людськи. Дуже важливо показати нашим воїнам, що ми про них пам’ятаємо, чекаємо на них вдома, поважаємо і молимося за них.
Серед найбільших викликів — емоційне навантаження. Ти чуєш багато болю, історій втрат, бачиш поранення, втому та внутрішнє виснаження людей. Це непросто, але саме тоді особливо важливо бути поруч.
Часто навіть проста присутність, щира розмова чи спільна молитва можуть дати людині сили рухатися далі. Ще одна важлива річ — капелан має вміти слухати. Військові не завжди відразу відкриваються, але коли бачать щирість і підтримку, починають довіряти.
Ви берете участь у навчаннях і психологічних тренінгах. Наскільки важливою є така підготовка для капелана сьогодні та як вона впливає на якість допомоги військовим?
Щороку по декілька разів я проходжу навчання та психологічні тренінги. Такі зустрічі дуже допомагають мені зберігати внутрішній баланс і не вигорати емоційно. Для мене це можливість переймати досвід інших людей, які служать у подібних обставинах. Ми вчимося краще розуміти психологічний стан військових, правильно реагувати на травматичні історії та розуміти, які теми краще не порушувати. Сьогодні капеланське служіння потребує не лише духовної підготовки, а й розуміння психології людини, яка переживає війну.
У своїх дописах в Instagram Ви писали, що сьогодні люди стають більш відкритими до Божої дії та сили молитви. Як це проявляється у Вашому спілкуванні з військовими та їхніми родинами?
Я справді бачу, що сьогодні багато людей стали більш відкритими до Бога. Були хлопці, які спочатку не дуже хотіли спілкуватися чи говорити про віру. Попри це, ми продовжували їздити до них з духовною літературою, солодощами, проводити час разом і спілкуватися без тиску. Саме через цю довіру вони ставали більш відкритими до молитви й Божої присутності.
Пам’ятаю одного військового, який вийшов з оточення. Після пережитого він одразу сказав: «Дайте мені Євангеліє. Я хочу читати, бо Бог дав мені другий шанс на життя». Такі моменти дуже сильно показують, як у найскладніших обставинах люди починають шукати духовну опору.
Якої духовної підтримки сьогодні найбільше потребують військові, і чи були у Вашому служінні моменти, які особливо показали силу віри та надії?
Пам’ятаю одну розмову з командиром, який переживав дуже складну ситуацію і був у розпачі. Ми поспілкувалися, і я запропонував разом помолитися про цю проблему. Того ж вечора ситуація несподівано вирішилася. Для нього це стало дуже сильним переживанням. Він по-особливому побачив, що молитва справді має силу і що Бог діє навіть у найважчих обставинах.
Сьогодні військовослужбовці дуже потребують простої людської підтримки та розуміння. Для багатьох важливо, щоб їх вислухали без осуду. Вони потребують молитви, Божого Слова, християнської літератури, а іноді просто тиші та можливості висловити свої переживання. Важливо нагадувати їм, що вони не самі, що Бог бачить їх, а люди вдома вдячні їм за їхню жертву та служіння.
Спілкувалася Марина Коломієць, студентка 4-го курсу факультету журналістики ЛНУ імені Івана Франка, в рамках практичного бакалаврського проєкту на тему «5 запитань військовому капелану. Цикл міжрелігійних інтерв’ю»
Фото надала Марина Коломієць
Також читайте: «Бути своїм серед своїх»: капелан о. Роман Ментух про службу, віру та підтримку військових
Саід Ісмагілов: «Духовна мотивація – сила, що робить воїна незламним»
Отець Руслан Матвієнко: «У взаємній підтримці та єдності формується духовна стійкість»
Повязані записи
