Трагедія на Чорнобильській АЕС назавжди змінила хід української та світової історії, розділивши життя на «до» і «після». Сьогодні, коли Україна знову бореться за своє виживання у жорстокій війні, а світ опинився перед лицем нового ядерного шантажу, уроки Чорнобиля набувають особливої гостроти.
Які паралелі існують між катастрофою 1986 року та нинішніми діями агресора? Яка справжня мета ховається за ядерним шантажем сучасних владоможців? І чому біблійні пророцтва про Апокаліпсис варто сприймати як пересторогу, а не як неминучий фатум?
Про це ми поспілкувалися з отцем Климентієм Стасівим ЧСВВ. У відвертій розмові священнослужитель поділився особистими спогадами про перші дні після аварії, роздумами про моральну відповідальність сучасних лідерів та християнський погляд на майбутнє створеного Богом світу.
Андрій Толстой: Чи пам’ятаєте той час, коли сталася аварія в Чорнобилі?
О. Климентій Стасів ЧСВВ: Звісно, що пам’ятаю. Мені тоді «тринадцятий минало…». Та спочатку ніхто нічого достеменно не знав. Радянські чиновники вирішили злочинно замовчати цю трагедію, обманути народ, наче нічого не сталося. Навіть дітей вивели на парад у Києві 1 травня 1986 року, хоча радіація зашкалювала. Я пам’ятаю, як ми ловили цю дозовану інформацію, що доходила до нас, пам’ятаю перелякані очі людей, які глибше усвідомлювали наслідки цієї трагедії, ніж ми, діти. Однак, без сумніву, нею були перейняті всі: дорослі й малі. Пригадую, мама забороняла мені виходити на вулицю: «Сьогодні і завтра ти на футбол не підеш…», а також довго бути на сонці чи під дощем без парасолі. Я не розумів чому. Загалом люди ще навіть не здогадувалися про руйнівні масштаби Чорнобиля.
Андрій Толстой: Як із часом змінювався ваш погляд на цю катастрофу?
О. Климентій Стасів ЧСВВ: Що більше дізнавався про катастрофу на Чорнобильській АЕС, то важчим було відчуття непоправного лиха, що сталося на нашій землі. З часом прийшло усвідомлення, що це не тільки українська трагедія, але й усього людства. Відчував, що життя вже не буде таким веселим і спокійним, як раніше.
Вже будучи студентом у Римі, я подивився там у 1996 році документальний фільм про Чорнобиль італійською мовою, який відкривав правду про те, чого ми не знали в Україні. Згадуючи його, ще й досі мурашки йдуть по тілу. У цьому фільмі я побачив, що сталося з людьми, які безпосередньо гасили вогонь. Вони були молоді й красиві, та за дуже короткий час їх уже не було в живих. Не можу не згадати про спотворених радіацією новонароджених дітей, на них неможливо було дивитися. Дуже вразило, що тодішні радянські функціонери відмовлялися від допомоги, зокрема медичної, яку хотіли надати європейські країни. Словом, тут була вже цілісна картина, а не фрагменти, хоча щось і залишилось утаєне.
Андрій Толстой: Ця аварія торкнулася тоді багатьох українських сімей…
О. Климентій Стасів ЧСВВ: Так, і нашої сім’ї, на жаль, теж безпосередньо торкнулася Чорнобильська аварія. Мого шваґра, Василя Височанського, як медика одразу відправили в Чорнобиль у 30-кілометрову зону, найбільше забруднену радіацією. Медики перші прибувають у місця, позначені смертю і болем, їм не звикати до екстремальних умов, але це була інша реальність, де близькість смерті вимірювалася дозиметром. Уся родина дуже переживала за його життя і здоров’я, бо не знали, які будуть наслідки, чого чекати після опромінення.
Ми розуміли, що завдяки мужності та героїзму ліквідаторів, медиків вдалося нарешті приборкати смертоносну стихію. І коли Василь за декілька місяців повернувся додому, то ми уважно слухали його розповіді про все, що він бачив та пережив. Тож окрім загальнодоступної інформації, яку тоді подавали в ЗМІ, ми багато почули від очевидця того, що там насправді відбувалося.
Андрій Толстой: Слово «Чорнобиль» знає весь світ, всі були шоковані наслідками цієї аварії. Однак світ сьогодні стоїть знову на грані ядерної війни. Що керує сучасними лідерами, які допускають таку загрозу?
О. Климентій Стасів ЧСВВ: На жаль, світ ідентифікує Україну не тільки через наукові відкриття, твори письменників, композиторів, рекорди спортсменів, але й через Чорнобиль — це слово з 1986 року на його вустах. Наслідки аварії страшні, мільйони людей постраждали від радіації. Чорнобиль назавжди залишиться в наших серцях вічним болем.
Як бачимо, навіть мирний атом може призвести до катастрофи, а що вже казати про ядерну зброю. Аналітики твердять, що у світі найвищий ризик ядерної війни за всю історію, «ядерна параноя» Путіна справді лякає. Та всім відомо, що в такій війні переможців не буде, не виживе ніхто.
Що керує сучасними лідерами? За ширмою геополітичних амбіцій, ядерного шантажу тощо насправді ховається аморальність, звиродніння особи, намагання стати володарем людських доль, а в підсумку – тотальне служіння злу.
Андрій Толстой: Чи не вбачаєте Ви паралелі між тодішньою трагедією і теперішньою війною?
О. Климентій Стасів ЧСВВ: Слушне запитання. Все це справді ланки одного ланцюга, адже Москва століттями намагалася підкорити українців і всі засоби для неї були добрі. Будівництво атомної станції під Києвом, столицею, де найбільше скупчення людей – чи ж це не геноцид? Чорнобиль став символом смерті, бо забрав не одне людське життя, трагічною сторінкою в нашій історії. Ще згадаймо Голодомор 1932-1933 років. Теперішня війна, розв’язана росією, абсолютно вписується в її парадигму: або підкорити, або знищити Україну. За жорстокістю та кількістю жертв це той самий геноцид.
Андрій Толстой: Як Ви думаєте, чому Папу, коли він закликає до миру, ті, хто розпалює війни, слухати не хоче? Це через брак авторитету Церкви чи є інші причини?
О. Климентій Стасів ЧСВВ:Точно не через брак авторитету Церкви, можете в цьому бути певні. Ісуса також не слухали, і ми не кажемо, що через брак авторитету, бо це абсурд. Так не можна ставити питання.
На жаль, наш ворог, з яким ми сьогодні ведемо війну, хоче заволодіти нашими іншими атомними станціями, які ми маємо. Він не засвоїв уроку. І тим хоче лякати світ. Ми через війну маємо багато таких місць, де немає життя через заміновані місця чи знищені міста і села. Ворог це робить, бо не живе по заповідях. Для нього людина не становить цінності.
Андрій Толстой: Багато хто пов’язує Чорнобиль із Біблійним пророцтвом про зірку Полин із книги Об’явлення (Апокаліпсису). Як Ви ставитися до такого трактування?
О. Климентій Стасів ЧСВВ: Раніше слово «Чорнобиль» асоціювалося зі спокоєм і красою, а тепер – зі смертю, скаліченими долями, з табличками біля криниці: «Пити воду – заборонено», «Радіація». А кращих криниць, здавалося, не було. Із праглибин били джерела дзвінкі.
Книгу Апокаліпсису не треба розуміти у фатальному ключі. Чорнобиль – назва полину, знак апокаліптичного відгомону, одна з пересторог, але точно не фатум. Християнство не є фаталізмом. У ньому важлива постава людини. Бог не знищить свого створіння. Злий дух може нищити руками людей. Світ був створений не для того, щоб згоріти, але перемінитися у Царство Боже. Такою є наша есхатологічна перспектива. Христос переміг смерть і переміг диявола. Бо який сенс християнства? Світ має переобразитися. Богородиця перемагає смерть, як її Син. Найперше має перемінитися людина, а потім світ. Немає розв’язки апокаліптичної. Хоч, можливо, світ може згоріти.
Бог кличе людину володіти землею і перетворювати її, щоб завдяки людському розумові та людським старанням було продовжене божественне діло творення. Християнину замало виправити несправедливість. Від нього вимагається бути правдивим свідком та ініціатором справедливості.
Андрій Толстой: Чорнобиль – це насамперед наслідок людської самовпевненості та помилки. Де, на вашу думку, проходить межа між технологічним процесом і духовною сліпотою?
О. Климентій Стасів ЧСВВ: Важко знати, що на твоїй з діда-прадіда землі не можна жити. Дорога, що веде в нікуди… Спорожнілі будинки з розбитими вікнами вдивляються у вічі, душу, в саме серце, наче кричать і благають про допомогу. Холодом віє пустка… Жодної живої душі, а на підвіконні залишена дитиною лялька, як згадка про щасливе минуле, як надія на добре майбутнє, як доказ страшного сьогодення. Перед цією трагедією, яка стала катастрофою всієї Європи, ніхто не може залишитися байдужим чи нейтральним: ані звичайні громадяни, ані політики. Але віра робить крок нам назустріч навіть у такі важкі хвилини, коли будь-що сказане з приводу трагедії видається неадекватним.
День, коли це сталося, є чорним днем нашої історії. Якщо світ досконалої техніки не поєднаний із простою мовою природи у певній здоровій рівновазі, то це може стати причиною дедалі більших небезпек, тривожні ознаки яких ми бачимо сьогодні.
Андрій Толстой: Чому попри війну варто пам’ятати про Чорнобиль?
О. Климентій Стасів ЧСВВ: Є багато причин. По-перше, думаю, ми не усвідомили до кінця причини і наслідків Чорнобильської катастрофи. По-друге, Україна є найбільшою жертвою Чорнобиля і ми з цією травмою живемо, тож маємо про неї говорити і ділитися досвідом її подолання з іншими. По-третє, у відкритих дискусіях наше бачення та розуміння трансформується і ми беремо на себе більшу відповідальність за майбутнє.
Вшановуючи тих, хто ціною свого життя та здоров’я ліквідовував наслідки Чорнобильської катастрофи, ми повинні організовувати різноманітні заходи пам’яті, молитися за них.
Минають роки після аварії на ЧАЕС, та біль не вщухає, тривога не покидає людей, пов’язаних зі скорботним часом ядерного апокаліпсису. Чорнобильська біда надовго залишиться у нашій пам’яті. Ще довго будемо відчувати на собі її наслідки, ще довго чутимемо її дзвони. Вони лунатимуть за тими, кого вже немає, кого не стане завтра, хто заплатив за чиюсь помилку своїм здоров’ям, життям. «Мирний атом» став для України і прилеглих земель гірше війни. Збитки від аварії на ЧАЕС доведеться відшкодовувати ще дуже довго…
Андрій Толстой: Чорнобиль – це глибока рана нашого народу. Як від неї зцілитися, особливо, якщо ми переживаємо велику війну, що завдає нам все нові рани?
О. Климентій Стасів ЧСВВ: Чорнобиль – це рана, яка, на жаль, не гоїться і тому болить досі. Вона нагадує про крихкість людського життя, про ціну безпеки, про велич людського духу. Це не лише біль минулого, це урок на майбутнє та вічне застереження тим, хто і сьогодні посягає на мирне життя людей, розв’язавши війну, та погрожує світові ядерною зброєю. Ми, українці, які впродовж чотирьох десятиліть живемо з цим болем, знову змушені боронити свою землю від імперських зазіхань. І знову, ціною неймовірних жертв, рятуємо себе та увесь світ від жахливої катастрофи. Зцілення лежить у духовній площині, у слідуванні Божому замислу щодо свого творіння, у любові до ближнього.
Автор: О. Климентій Стасів, ЧСВВ (хресне ім’я Василь; нар. 1 січня 1973, Церківна на Франківщині) — церковний діяч, священник УГКЦ, василіянин, письменник, перекладач, есеїст. Член Національної спілки письменників України.
Також читайте: О. Климентій (Стасів) ЧСВВ: «Часу на нарікання і розчарування у нас немає»
О. Климентій Стасів ЧСВВ: «Якщо вас свобода не навчить, то примус вас не визволить»
О. Климентій (Стасів): «Бути ненавистю – душа холоне, бути любов’ю ‒ це небо»
Повязані записи
