Військовий капелан отець Руслан Матвієнко з Православної церкви України допомагає українській армії ще з 2014 року. Від 2018 року він служить у 109-му окремому гірсько-штурмовому батальйоні у складі 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс», а з 2024 року продовжує службу вже як офіцер Збройних сил України. Його шлях — це роки постійної духовної підтримки військових, спільних молитов, спілкування з бійцями та допомоги їм у найважчі періоди служби.
Станом на сьогодні у Силах оборони України служить близько п’ятисот військових капеланів, із яких приблизно чотириста є представниками ПЦУ. Усі вони виконують важливу місію — бути поруч із Захисниками та Захисницями, підтримувати їх і допомагати зберігати внутрішню стійкість у час війни.
Марина Коломієць, студентка 4-го курсу факультету журналістики ЛНУ імені Івана Франка, поспілкувалася із отцем Русланом Матвієнком про покликання до капеланського служіння, значення міжконфесійної єдності та силу віри на війні.
Марина Коломієць: Отче Руслане, Ви маєте богословську та філософську освіту і з 2018 року служите військовим капеланом. Як Ви відчули покликання до цієї служби, що стало вирішальним?
Отець Руслан Матвієнко: Очевидно, що з початком російсько-української війни у 2014 році я, як і багато наших громадян, не міг стояти осторонь. Тому намагався допомагати нашим воїнам усім, чим міг. Зокрема, як священник, я організовував різноманітну благодійну допомогу, яку разом з іншими священнослужителями особисто відвозив у райони виконання бойових завдань. Перебуваючи поруч із військовими, ми роздавали допомогу, молилися разом із ними та намагалися підтримати їх духовно.
З 2018 року я був призначений на цивільну посаду військового капелана 109-го окремого гірсько-штурмового батальйону 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади, а в 2024 році — на посаду військового капелана вже як офіцер Збройних сил України. Протягом цього часу я намагався виконувати все, що входить до обов’язків капелана: задовольняти духовно-релігійні потреби військовослужбовців, проводити релігійно-просвітницьку роботу та займатися соціально-доброчинною діяльністю. У цьому допомагав і допомагає мені Господь.
Переконаний, що кожен із нас повинен робити все можливе, аби допомогти. Не всі можуть чи вміють воювати, але є багато інших способів зробити свій внесок і наблизити перемогу — допомагаючи один одному, нашим воїнам, українському народу та нашій Батьківщині.
Марина Коломієць: Ви служите капеланом у 10-й окремій гірсько-штурмовій бригаді «Едельвейс». Що для Вас означає бути їхнім духовним наставником, які виклики виникають?
Отець Руслан Матвієнко: Від самого початку свого служіння я не змінював підрозділу. Незмінно перебуваю поруч із 10-ю окремою гірсько-штурмовою бригадою «Едельвейс», відомою своєю мужністю і славою. Для мене це не просто місце служіння — це спільнота людей, разом з якими я формувався як військовий капелан.
Саме тому для мене надзвичайно важливо бути поруч із цими військовослужбовцями, підтримувати їх і розділяти всі випробування. Безумовно, служіння у війську сповнене викликів. Тут доводиться зустрічати людей із різними світоглядами: тих, хто щиро вірить у Бога, тих, хто вагається і шукає, називає себе невіруючим, а інколи й тих, хто відверто заперечує віру або має інші переконання.
Проте священнослужитель покликаний бути поруч не лише з тими, хто вірить. Його місія — бути для кожного, незалежно від переконань. І навіть якщо людина не потребує молитви, завжди залишається інше — щира розмова, людська підтримка, готовність вислухати. Часто саме це стає першим кроком до довіри і внутрішнього відновлення.
Окремим і найважчим випробуванням є зустріч із наслідками війни: коли воїни втрачають здоров’я, коли бачиш каліцтва, коли приходить звістка про загибель тих, кого знав особисто. Надзвичайно складно знаходити слова для їхніх рідних, щоб хоча б частково заспокоїти біль їхніх сердець. Та попри всі ці виклики наше завдання — не втратити здатності підтримувати одне одного, розділяти біль і знаходити силу вистояти. Саме у взаємній підтримці та єдності формується духовна стійкість.
Марина Коломієць: Ви долучаєтесь до курсів підвищення кваліфікації з питань військового капеланства. Наскільки важливим є регулярне навчання для капеланів сьогодні та наскільки чисельною є спільнота православних військових капеланів в Україні?
Отець Руслан Матвієнко: Станом на сьогодні у Силах оборони України служить близько п’ятисот військових капеланів, з них приблизно чотириста — представники Православної церкви України. Усі вони в різний час проходять спеціалізовані курси, де мають можливість обговорювати актуальні питання служіння, ділитися досвідом і спільно шукати відповіді на виклики, з якими щоденно стикаються.
Нині і я перебуваю серед тих капеланів, які проходять двомісячний курс підвищення кваліфікації. Це новий і водночас надзвичайно цінний досвід. Саме тут, у колі однодумців, ми маємо можливість не лише осмислити власний шлях служіння, а й разом знаходити рішення тих питань, які поодинці часто залишаються складними. Досвід кожного з нас стає спільним надбанням — він збагачує, зміцнює наше покликання і допомагає краще підготуватися до майбутніх викликів.
Марина Коломієць: Вас часто можна побачити серед учасників екуменічних молитов разом із представниками різних конфесій. Чому така міжконфесійна єдність особливо важлива саме в умовах війни, як її сприймають військові?
Отець Руслан Матвієнко: Так, я часто беру участь у міжконфесійних заходах, зокрема у спільних молитвах. Переконаний, що це необхідно, адже наше суспільство є поліконфесійним — у ньому співіснують різні традиції та способи осмислення віри.
Попри ці відмінності, нас об’єднує значно більше: ми всі є громадянами своєї держави і прагнемо одного — перемоги України, справедливого миру та гідного майбутнього для нашого народу. Саме тому важливо, щоб на рівні Церков не було розбіжностей у ключових питаннях — передусім у підтримці держави, солідарності з військовими та баченні майбутнього України.
Для воїнів ця єдність має практичне значення. Вона дає їм відчуття підтримки, внутрішню впевненість і силу. Військові бачать, що за ними стоїть народ, об’єднаний не лише спільною метою, а й спільною молитвою. І саме в цій єдності народжується духовна сила, яка допомагає вистояти, зберігати гідність і продовжувати боротьбу.
Марина Коломієць: Яка духовна підтримка сьогодні є найважливішою для військових, і які моменти у Вашому служінні найяскравіше показали силу віри?
Отець Руслан Матвієнко: Сьогодні надзвичайно важливою для військових є всебічна підтримка, зокрема духовна. Саме вона допомагає воїну вистояти в умовах війни.
Більшість наших захисників — це люди, які в мирний час жили звичайним життям: працювали, створювали сім’ї, молилися. І тепер, перебуваючи далеко від дому, вони особливо гостро відчувають потребу в Божій присутності та духовній опорі. Коли поруч є священник, з’являється можливість відверто говорити про страхи, біль, сумніви. Військові звертаються за порадою, благословенням, підтримкою — адже живуть у постійній невизначеності, а війна природно породжує страх.
Саме тому важливо бути поруч і свідчити: вони не самі. Поруч є Бог і є люди, готові підтримати. Є багато випадків, коли у найскладніших обставинах воїни зверталися до Бога — і переживали те, що самі називають дивом: уникали небезпеки, залишалися живими, отримували шанс продовжити життя.
Тому наше завдання як капеланів — бути поруч, підтримувати і давати те, до чого ми покликані: живу духовну опіку, силу віри і надію.
Спілкувалася Марина Коломієць, студентка 4-го курсу факультету журналістики ЛНУ імені Івана Франка, в рамках практичного бакалаврського проєкту на тему «5 запитань військовому капелану. Цикл міжрелігійних інтерв’ю»
Фото надала Марина Коломієць
Також читайте: «Бути своїм серед своїх»: капелан о. Роман Ментух про службу, віру та підтримку військових
Саід Ісмагілов: «Духовна мотивація – сила, що робить воїна незламним»
Головний військовий капелан Львова розповів, як не зневіритись в час війни
Повязані записи
