Як комуністи підмінили релігію культом «9 травня» та чому сучасна «православна» Росія продовжує плекати це відверто антихристиянське явище? Що робити українцям, які досі залишаються в полоні нав’язаної ностальгії?
Сьогодні ми шукаємо відповіді на ці складні питання разом із отцем Михайлом Сиваком — митрофорним протоієреєм, ректором Львівської православної богословської академії та ключарем кафедрального Свято-Покровського собору Львівсько-Сокальської єпархії ПЦУ.
Розмова відбувалася на YouTube-каналі «Frattelli tutti».
Також пропонуємо вашій увазі дещо адаптовану текстову версію інтервʼю.
Андрій Толстой: Сьогодні ми спілкуємося з отцем Михайлом Сиваком, він є митрофорний протоієрей, ректор Львівської православної богословської академії, а також ключар кафедрального Свято-Покровського собору Львівсько-Сокальської єпархії Православної церкви України.
О. Михайло Сивак: Отче Михайле, чи можемо ми вважати культ «Дня Пабєди» своєрідною московською антипасхою? Тільки антипасхою не в літургічному розумінні, бо так називається в Церкві перша неділя після Пасхи, а антипасхою в розумінні антихриста? Тобто, коли «анти» – це є «проти» і «замість» Христа. Так і тут – радянською владою було встановлено, а теперішньою російською, московською владою підтримується свято на противагу християнському Великодню, християнській Пасці.
Отець Михайло Сивак: Дякую за запитання. Насправді воно дуже широке, дуже глобальне, і включає багато підтекстів. Ми спробуємо поетапно в цьому всьому розібратися. Коли ми говоримо про культ «9 травня» чи про інші культи, які пропагуються як ідеологія, то зустрічаємося з таким явищем, як паралельна реальність. Ця паралельна реальність у соціальній побутовій сфері називається пропаганда, а в духовній сфері – це диявольська неправда. Це те, що ми бачимо в Раю: коли диявол спокушав перших людей, він не говорив відверту брехню. Метод диявола – напівправда: створення паралельної реальності, в якій є певний відсоток правди, а решта – це брехня. І, по суті, пропаганда чи ось така ідеологія, яку ми бачимо з боку країни-агресора, –це і є диявольська напівправда.
Коли ж брати релігійний чинник, то справді в радянський період, і в сучасний період існування Російської Федерації, ось ця напівправда, ідеологія, пропаганда дійсно існує і має релігійний контекст – підміна релігійних явищ явищами ідеологічно-пропагандистськими. От, наприклад, в радянський час, коли була боротьба з Церквою, то культ найбільших церковних свят був підмінений культом «1 травня», «9 травня», «Днем Жовтневої революції»… Це були велелюдні свята, які мали б підмінити християнські свята.
В церковній практиці є також хресні ходи, і в радянський період це були демонстрації у дні, так би мовити, політичних свят. Ми бачимо у християнській традиції шанування святих, а в пропагандистській це був культ своїх «святих»: Карла Маркса, Енгельса, Леніна, Сталіна та інших членів комуністичної партії, проводарів і так далі. Навіть культ мощів у них був: коли християни шанують мощі святих, то в мавзолеї лежать «придумані» мощі. Це паралельна диявольська реальність.
І це ж стосується і поняття «9 травня», яке в Російській Федерації зараз (і в радянський час, але зокрема зараз) використовується суто у пропагандистських цілях.
Хоча, на мою думку, цей культ так званого «побєдобєсія» – це наруга над справжніми воїнами, які в часи Другої світової війни боролися проти нацизму. Я маю на увазі не тих, що в штабах працювали, чи енкаведистів, чи заградбати, а молодих хлопців, які боролися проти нацизму як тоталітарної системи. І коли ми говоримо про боротьбу в часи Другої світової війни проти комунізму – це воїни УПА. Саме ці люди боролися проти нелюдських систем та ідеологій. А це «9 травня» використовується тепер як пропаганда і наруга над тими реальними воїнами, які боролися проти нацизму.
Андрій Толстой: У радянські часи, коли держава була атеїстичною, цю підміну ще можна зрозуміти. Але сучасна Росія позиціонує себе як країна відродженого Православ’я, де патріарх [Московський] ледь не друга особа після президента як ідеологічний інфлюенсер. Як так сталося, що попри відродження релігійного життя (нехай це навіть зовнішні форми, але вони дійсно відродилися: богослужіння, храми, монастирі, духовні навчальні заклади) цей культ залишився? Я б назвав його навіть не язичницьким, а бісівським… І ось цей бісівський культ «побєдобєсія», залишився, попри так зване відродження релігії та Православ’я в Росії. Вони мирно співіснують, а Російська православна церква його навіть плекає.
О. Михайло Сивак: Коли ми говоримо про відродження, знову ж таки, релігії чи церковного життя на теренах сучасної Росії, тут варто відзначити кілька моментів. Перш за все те, що державна влада царської Росії, потім Радянського Союзу і теперішньої Російської Федерації завжди використовували Церкву як інструмент політики та впливу. По суті, Церква в цій державі була перетворена на один із державних відділів по впливу, такий собі ідеологічний відділ, який повністю прислуговує державі. І тому, коли говорити про відродження, то навряд чи ось така політична ідеологія має щось спільне зі справжнім християнством. Тому що справжнє християнство – це пізнання Бога, пізнання Христа і життя в любові. А тут ми бачимо не життя в любові, а прислуговування державі і пропаганду зовсім не християнських цінностей.
Андрій Толстой: Цей феномен співіснування [культу християнського і бісівського] цікавий. Від російських пропагандистів можна навіть почути, що 9 травня це «наш самий большой празнік» – «найбільше свято». Отже, найбільше свято на «Святій православній Русі» – не Пасха, не Великдень, а згідно зі словами тих самих пропагандистів, «9 травня».
О. Михайло Сивак: Хтось із тих самих російських істориків (я не пам’ятаю хто, чи Василь Ключевський, чи хтось інший) сказав, що цей народ, московити, все, що взяли від християнства – це перехреститися перед тим, як відрубати голову. І тому, на жаль, воно діє і до цього часу. І тому і ми бачимо такі дивні явища, коли такі речі співіснують і взаємно підтримується.
Андрій Толстой: Отже, можемо сказати, що проблема в поверхневому сприйнятті християнської віри, Православ’я – більше по формі, а не по суті?
О. Михайло Сивак: Звичайно. Тому що християнство – це не стільки релігія, скільки спосіб життя. Спосіб життя у пізнанні Бога, в пізнанні любові. Ось це є християнством. Все інше – це просто ідеологія.
Андрій Толстой: А що робити людині? Тому що в нас багато таких, особливо на Сході України, які перебували в полоні того культу багато десятиліть, навіть в часи Незалежності. І до сих пір, я думаю, є люди, які і у Львові живуть з певними радянськими традиціями в душі. Це ж була ціла індустрія: фільми – купа фільмів про ту війну, «спогадів», книг, оці всі культистські речі впродовж року, походи до могил, «гвоздічки» і так дальше. Тобто як людині, яку виховали в культі «пабєди», позбавитись від цього? Бо здається, що для декого з них це стало чимось таким, як для нас Різдво і Пасха. Чи можливо людині визволитися від того?
О. Михайло Сивак: Я думаю, що найкраще визволення від цього культу – це є вивчення історії. Правдиве вивчення реальної історії України, історії нашого народу. І тоді ми бачимо; тоді в людини немов пелена з очей спадає, коли вона бачить, чим насправді була Друга світова війна. Коли ми читаємо про пакт Молотова і Ріббентропа, що цю війну насправді почала не тільки одна нацистська гітлерівська Німеччина, а цю війну почали спільно Гітлер і Сталін, розділивши Польщу. І тоді ми бачимо два тоталітарних режими в час Другої світової війни: нацизм і комунізм. І ми повинні вшановувати воїнів, які боролися проти цих тоталітарних систем, не дивлячись, по який бік барикад, так би мовити, вони були. Ось оце є правдива історія.
І тому ці дні, зокрема 8 травня, (тому що саме цього дня була підписана капітуляція в Європі, а вже 9 травня, ми знаємо, це вже відбулося за наполяганням Радянського Союзу), повинен був бути днем пам’яті, днем вшанування тих жертв, які полягли в часи Другої світової війни. І цей день повинен бути для нас днем молитви і нагадуванням того, які небезпечні є оці нелюдські тоталітарні режими. Ось це, на мою думку, є правильним вшануванням. А те, як цей день спаплюжила російська ідеологія – це просто гріх, напевно.
Андрій Толстой: Мені пригадалися слова з Євангелія, де Ісус сказав: «Пізнайте правду, і правда визволить вас».
О. Михайло Сивак: Правда визволить, звичайно.
Андрій Толстой: Правда – в цьому випадку про історію, про те, що дійсно було – може визволити людину, яка хоче цієї свободи, звичайно. Але, з іншого боку, тут навіть є неправда в цій даті. Чому? Тому що Друга світова війна ще продовжувалася після неї [після 9 травня 1945 року] ще була війна з Японією, і в Україні УПА воювала ще роками (ми знаємо, що Роман Шухевич був убитий тільки в 1950-му році).
О. Михайло Сивак: Звичайно. З Японією, так… Та й початок війни, я перепрошую, не в 41-му році, а в 1939-му. А ще перед тим ми бачимо підготовку до цієї війни: навіть спільні паради, які були між німецькими і радянськими військами.
Андрій Толстой: І тим більше, що ми знаємо, що 30 червня 1941 року у Львові було проголошення відновлення української державності урядом Ярослава Стецька. Справді, все виглядає так, як Ви на початку казали – існують паралельні реальності: одна твориться в кабінетах ідеологів, псевдоісториків, інша – як історія відбувалась насправді. І хотілося би, щоби дійсно люди більше тієї правди знали.
Водночас від тих захисників культу «побєдобєсія» можна почути: «ну люди же погибли, мальчики же гибли, герои гибли, нет семьи, которая бы не пострадала»… І ось цей сентименталізм, оцю емоційність вони насаджують: оскільки, мовляв, від тієї війни постраждала ледь не кожна родина в колишньому Радянському Союзі, значить, це загальнонародний «празнік», і ніхто не має права проти нього виступати. От яка аргументація. А що би Ви на це сказали?
О. Михайло Сивак: Це те про що ми говорили з самого початку. Пропаганда – це напівправда, де є певні відсотки правди, і певні відсотки неправди. Відсотки правди – справді гинули люди. Гинули цивільні люди, гинули ні в чому не винні, гинули воїни, які щиро намагалися виконувати свій обов’язок і боротися за свою рідну землю, за свої сім’ї, і це правда.
Але водночас великий шлейф неправди – це ідеологічна пропаганда. І ось цю неправду ми повинні відсівати, а намагатися залишати правду і вшановувати саме тих людей, які цього заслуговують: молитися за них, за тих полеглих невинних жертв, а їх мільйони – які полягли в часи Другої світової війни.
Андрій Толстой: Ми знову маємо війну, масштабну війну, де гине дуже багато людей. І вшанування пам’яті цих людей відбувається вже і буде відбуватися по закінченні цієї війни. Та де проходить межа між вшануванням пам’яті загиблих і культом, як його можна би умовно назвати, язичницької Вальгалли? Як нам уберегти себе в Україні від того, щоби, належно пам’ятаючи і вшановуючи героїв та захисників і мирних жертв цієї війни в тилу, це не перетворилося на квазіхристиянське язичницьке дійство на подобі радянського московського побєдобєсія?
О. Михайло Сивак: Ми зараз справді перебуваємо в часи війни, п’ятий рік кривавого повномасштабного вторгнення країни-агресора, Російської Федерації. І оскільки ми перебуваємо в часі війни, гинуть люди – воїни, захисники, захисниці… І живучи в цьому, ми розуміємо, що повинні шанувати, молитися, боротися. Питання, яке ви поставили, стане більше актуальним, напевно, після війни: як чиновники, можливо, влада чи якісь інші сили будуть це використовувати.
Коли говорити про християнську позицію, то ми повинні все робити щиро і по правді. Воїни, які віддали своє життя за волю, незалежність нашої держави, за наш народ, виконали Божу заповідь, що хто покладе душу свою за друзів – це є найбільша любов. Відповідно, тих людей, які щиро це роблять, які захищають нашу державу, невинних жертв війни ми повинні вшановувати молитовно, а також підтримувати всіх, хто живий, хто перебуває в цій боротьбі. Давати належну увагу: і спочилим, і тим, які посеред нас. А коли ми побачимо, що починаються якісь маніпуляції чи якась вигода, чи нажива на цій пам’яті, це вже можна розглядати як гріх – як великий гріх перед Богом.
Андрій Толстой: Дуже дякую, отче, за Ваші відповіді. До наступних зустрічей. Всім нам бажаю швидшого закінчення війни, перемоги, а нашим загиблим – вічної пам’яті і безсмертної слави. З Богом!
О. Михайло Сивак: Амінь!
Також читайте: О. Михайло Сивак: Чому Бог – один, але в трьох Особах?
«Промисел Божий діє в житті кожної людини». Ректор ЛПБА о. Михайло Сивак про духовну освіту
О. Михайло Сивак про Зелені свята, духовні дари і Таїнство Миропомазання (відео)
Повязані записи
