У понеділок, 14 березня, в авторитетному французькому виданні «Ля Круа» з’явилась стаття під гучним заголовком «Митрополит Філарет хоче порвати з Москвою». У ній спеціальний кореспондент Франсуа д’Алансон описав свою розмову з керуючим Львівською єпархією Української православної церкви (Московського патріархату) Філаретом (Кучеровим).
Пропонуємо вашій увазі український переклад цієї статті та коментар нашого видання до неї:
«Митрополит Філарет хоче порвати з Москвою
Залежний від Московського патріархату митрополит львівський Філарет Української православної церкви виступає за створення ще однієї незалежної автокефальної церкви.
«Ми хочемо незалежну від Москви автокефальну церкву з простої причини: Росія є агресором, вона атакує Україну, а Патріарх Кирило не визнає цієї реальності», – наполягає митрополит Львівський і Галицький Філарет у своєму кабінеті за Церквою Святого Георгія, побудованою на схилі Високого Замку, який домінує над містом.
2 березня, через шість днів після початку російського вторгнення, він підписав відкритий лист від священиків своєї єпархії з проханням до Архієрейського Собору УПЦ оголосити про розрив з Московським Патріархатом. « Ми не повинні втрачати часу, і маємо це зробити зараз », — наполягає монах з чотками у лівій руці. «Наші священики зазнають дуже сильного тиску. Члени територіальної оборони погрожували представнику нашої Церкви в Івано-Франківську. Якщо так триватиме, ця ситуація може стати небезпечною для наших вірних». У четвер, 10 березня, Філарет зустрівся з польським кардиналом Конрадом Краєвським, який прибув з Риму передати послання Папи Франциска про мир.
Зведений у сан архієпископа в липні 2017 року, Філарет, справжнє ім’я якого Сергій Іванович Кучеров, 49 років, очолює єпархію з січня 2011 року. Народився в Києві, у сім’ї військового, навчався у середній школі в Целінограді (сьогодні Астана), в Казахстані, де його батько, науковець високого рангу, працював на радянському ядерному полігоні в Семипалатинську та на космодромі Байконур. Богословське навчання привело його до семінарії в Москві та до академії в Києві, в той час, його улюбленими предметами були екуменізм і духовне виховання молоді.
Сьогодні війна тяжіє на його плечі. «Це не духовна, а політична війна», – сказав він. «Нашій релігії і нашій Церкві нічого не загрожує, і ми ніколи не просили патріарха Кирила прийти нам на допомогу. До війни ми з ним мали лише канонічні стосунки. Відтепер вони припинилися».
Ще 3 березня 2014 року, на другий день вторгнення до Криму, Філарет відзначився тим, що написав Володимиру Путіну лист із проханням вивести війська. «Всупереч тому, що каже патріарх Кирило в унісон з російським урядом, додає він, Донбас і Крим – це українські території».
Митрополит хоче якнайшвидшого, навіть віртуального, засідання Єпископського Собору своєї Церкви, але більшість його соратників не бажають діяти під тиском. За його словами, лише 40% з них висловилися б за збереження зв’язку з Московським патріархом. Однак він не передбачає з’єднання з Українською автокефальною православною церквою, утвореною у 2018 році. «Наша церква до цього не готова», – стверджує він. Попередньо їм доведеться повернутися до огорожі і попросити пробачення. Українська православна церква має бути організована не за національною ознакою, а за традицією та канонічними правилами. Наша установа має продовжувати об’єднувати вірян Криму та Донбасу».
Коментар “Духовної величі Львова”:
Стаття в «Ля Круа» може видатися суперечливою, як і сама ситуація з УПЦ (МП). З однієї сторони ми бачимо, що митрополит усвідомлює необхідність розриву з Москвою та незворотність її автокефального існування. З іншої сторони, він продовжує триматись сюжетної лінії, що народилась в імперських надрах Московської патріархії, мовляв, значна частина православного світу в розколі, і єдиний шлях до єдності – це покаяння «розкольників». В українському вимірі це означає відмову приєднатися до Православної Церкви України, а починати творити якусь власну автокефалію, цементуючи церковний розкол не лише в Україні, але й у світовому православ`ї.
Наголос митрополита, що Церква не повинна організовуватись по національній ознаці догматично вірний, але неможливо заперечувати значний вплив етнічного та патріотичного чинника в кожній помісній православній церкві. Однак і тут Україна стала винятком, бо назва «Православна Церква України» свідчить про те, що ця церква ідентифікує себе в першу чергу не по національній ознаці, а по територіальній. То в чому проблема? Жодного етнофілізму на відміну від інших.
Ще одна суперечність полягає в тому, що митрополит заявляє про відсутність загрози їхній церкві в Україні і відразу зазначає, що «члени територіальної оборони погрожували представнику нашої церкви в Івано-Франківську». Це, мовляв, може становити небезпеку для членів церкви. Подібну риторику можна було почути та прочитати на ресурсах пов’язаних з УПЦ (МП) – це заяви про «націоналістів», «рейдерство», «насилля», «утиски» та «гоніння». Це незмінно слугувало московській пропаганді та виправданню агресії росіян проти України.
Дійшло до того, що глава РПЦ Кирил (Гундяєв) вже відкрито благословляє окупаційні війська на вбивство українців. Тому цілком природно, що представники територіальної оборони можуть подекуди виявляти певну недовіру до адептів цієї релігійної структури в Україні. І відповідальність за це не на них, а на керівництві УПЦ (МП), яке попри великі злочини Росії в Україні та лояльність до злочинців Московської патріархії, не робить жодних конкретних кроків по розриву з РПЦ.
Попри вище сказане варто відзначити, що проукраїнська позиція митрополита Філарета (Кучерова) ще з часу окупації Криму є послідовною та якісно виділяється на фоні інших ієрархів цієї церкви. Можна звичайно запідозрити його в нещирості, але враховуючи тоталітарну ієрархічну модель РПЦ позиція львівського єпископа УПЦ (МП) в неї абсолютно не вписується. Швидше за все його вимушені терпіти в Москві, аби повністю не втратити парафії на Львівщині.
Якими спонуками керується митрополит Філарет вповні знає лише він сам та Господь Бог, але безперечно що у нього є здатність та можливість скеровувати великий корабель УПЦ (МП) в українську та канонічну гавань. Чи скористається він нею покаже час. Як би там не було, від будь-якої церкви українці сьогодні чекають в першу чергу чистоти в служінні Богу та своєму народові, а не загарбнику.
Нагадаємо, що у Львівській єпархії УПЦ (МП) різко засудили агресію Росії проти України. Також від початку війни у храмах цієї церкви перестали молитовно поминати московського патріарха Кирила (Гундяєва). Водночас духовенство Львівської єпархії відкрито звернулось до правлячого архієрея з пропозицією ініціювати відокремлення від Московської патріархії та проголошення автокефалії УПЦ (МП).
Також читайте: Митрополит Олександр (Драбинко): Зміни в Московському патріархаті незворотні; Про майбутнє московської церкви в Україні; Молитва за Бандерою.
Повязані записи
