17 серпня Католицька церква вшановує пам’ять святого Гіацинта – видатного домініканського проповідника, місіонера і чудотворця, що, за переданнями, благословив створення Львова. «Духовна велич Львова» з’ясувала, де можна зустрітися зі святим, і дізналася історію унікальної реліквії нашого міста – Гіацинтової Мадонни.
Ім’я святого Гіацинта у наш час майже незнане, проте свого часу він прославився яскравою місійною діяльністю та неймовірними дивами і став покровителем українських домініканців. За переказами, саме святий Гіацинт благословив майбутнє місто на львівських горах, а ще – врятував із палаючого Києва від татарської навали Пресвяту Євхаристію і скульптуру Богородиці, яка згодом примандрувала до Львова та стала чудотворною. Чи так це було насправді? Дізнайтеся в нашому матеріалі.
Апостол Слов’ян
Святий Гіацинт, або ж Яцек Одрово́нж – польський католицький священник, домініканець, місіонер XII-XIII століття. Походив зі Сілезії, був єпархіальним священником Краківської дієцезії. Приблизно в 1220 році разом зі своїм дядьком, краківським єпископом Іво Конським, пішов до Рима, де зустрів святого Домініка. Познайомившись зі щойно заснованим Орденом Проповідників, Яцек вступає в нього: сам засновник Ордену — святий Домінік — вбирає його в білий домініканський габіт. Тоді ж він одержує нове ім’я — Гіацинт.
«В Польщі його називають святий Яцек, дослідження вказують, що старопольською його звали Ячко – варіант імені Яків. Вбираючи домініканський габіт, він змінив ім’я на Гіацинт. У Польщі його вважають своїм і називають Яцеком, натомість в інших країнах – Гіацинт», – розповів «Духовній величі Львова» о. Ігор Ґнюс, настоятель чернечого дому Пресвятої Євхаристії Ордену Проповідників у Львові.
Після року новіціату Гіацинта відправляють назад до Речі Посполитої, звідки він згодом вирушає на євангелізаційну місію. За різними відомостями, він проповідував Євангеліє у Польщі, Померанії, Пруссії, Литві, Данії, Швеції, Норвегії, Візантії та Київській Русі – через це Гіацинта називають також Апостолом Півночі, або Апостолом Слов’ян.
Точний шлях діяльності Гіацинта практично неможливо відтворити. За даними істориків, домініканська місія в Києві тривала у 1228-1232 роках; за цей час було засновано монастир Матері Божої на Подолі. А після 1232 року обставини змусили домініканців покинути Київ. Це підтверджують листи Папи Римського до домініканців, датовані тими роками; проте в цих документах не згадується імені Гіацинта. Втім, його роль для столиці – неоціненна, адже святий Гіацинт разом зі святим Архангелом Михаїлом є одним із покровителів Києва. О. Ігор Ґнюс зазначив, що домініканці неодноразово зверталися до літургійної комісії Римо-католицької церкви, щоб цей факт літургійно відображався – аби Київ ушановував Гіацинта не просто спомином, а особливою урочистістю. Так чи інакше, саме Київ відіграв найлегендарнішу роль у подальшому формуванні його образу у цілому світі.
Врятована Богородиця
За переданням, під час монголо-татарської навали в 1240 році святий Гіацинт вирішив урятувати від знищення Святі Дари. Вже виходячи із палаючого храму, він почув голос Богородиці: «Мого Сина забираєш, а мене залишаєш?» На це Гіацинт відповів: «Не можу Тебе забрати, Ти дуже велика!» Проте Богородиця наполягла, після чого він узяв Її скульптуру зі собою – і, несучи фігуру та Євхаристію, перейшов поверхнею хвиль Дніпро.
Цей епізод став найвідомішим сюжетом із життя святого Гіацинта. Проте його достовірність з історичних джерел ще не доведена. Найперша неточність – у датах: за доступними історичними відомостями, домініканці покинули Київ раніше, ніж його спалили татари. Чи міг Гіацинт перебувати на той час на берегах Дніпра – малоймовірно.
Коли розпочався канонізаційний процес Гіацинта, що тривав близько 250 років, почали збирати свідчення й матеріали щодо його можливих чудес. У цей період було опубліковано багато текстів, зокрема і про діяльність Гіацинта в Києві, але в жодному з них не згадується про порятунок фігурки Богородиці та Євхаристії. Не згадував цього епізоду в своїх «Житіях святих» відомий тогочасний проповідник та агіограф Петро Скарга.
«Коли Гіацинт у 1257 році помер і був похований у Кракові, на його гробі відразу почалися чудеса, їх почали фіксувати, і в середині XIV століття був уперше написаний життєпис і розповідь про чудеса святого. В 1594 році Гіацинт Одровонж був офіційно проголошений святим. Тоді з’явилася книжка латинською мовою “Життя і чудеса святого Гіацинта”. Саме в цій книзі вперше опублікували розповідь про спасіння скульптури з Києва», – розповів «Духовній величі Львова» Микола Хмільовський, завідувач науково-методичного відділу Львівського музею історії релігії.
Автором праці «Життя і чудеса святого Гіацинта» був домініканський агіограф Северин з Любомля. Проте невідомо, звідки саме він узяв київський сюжет. Оскільки ця історія фігурувала під час канонізаційного процесу – імовірно, його міг віднайти у ватиканських архівах так званий «адвокат від диявола», тобто опонент у процесі проголошення святості. Попри те, що київська історія не увійшла до восьми чудес канонізаційної булли святого Гіацинта, вона набрала найбільшої популярності у житії святого. Ймовірно, це сталося тому, що епізод перегукувався з епохою і засвідчував героїчний учинок в порятунку віри. Так чи інакше, сюжет активно поширився в образотворчому мистецтві, а за образом святого Гіацинта закріпилися невід’ємні атрибути – Пресвята Євахаристія (у монстранції, чаші або кустодії) в одній руці та фігура Богородиці – в другій.
«Як ми знаємо, Церква, встановлюючи чи оголошуючи якусь людину святою, мусить представити якісь докази святості, засвідчити героїчність чеснот, а також якісь вчинки. Врятування Пресвятих Дарів і фігурки також було аргументом святості», – зазначив о. Ігор Ґнюс.
Однак за браком достовірних джерел однозначно стверджувати, що це було саме так, як традиційно описується, неможливо. Крім того, існують й інші суперечності. Наприклад, у Києві є популярне під час круїзів Дніпром місце, де вода брижиться у незвичайний спосіб – і це пов’язують з думкою, начебто саме тут святий перейшов ріку на своєму плащі. Натомість якраз це радше є тільки легендою, адже святому Яцекові не було сенсу взагалі переходити на лівий берег Дніпра із правобережного Подолу, де розташовувався монастир. Можливо, він долав якусь ріку, що впадала в Дніпро, але на півдні. Всі ці обставини лише додають легендарності сюжету, що, за іронією долі, став значно відомішим, аніж багато достовірно засвідчених чудес святого Гіацинта.
Святий Яцек у Львові
Якщо діяльність домініканців у давньому Києві підтверджують історичні документи, то зв’язок святого домініканця зі Львовом не фіксується ніде. І водночас святий Яцек для Львова є неймовірно важливою постаттю, яку протягом століть асоціюють саме із нашим містом.
«Львівська» історія святого Гіацинта сягає коренями часу ще перед заснуванням міста. Про це говорить переказ, дуже схожий на легенду про святого апостола Андрія: начебто Гіацинт поблагословив місце, де постане Львів, а за деякими версіями – навіть заклав тут перший храм. Втім, така думка наштовхується на ряд перешкод.
«З ХІХ століття є така традиція, що нібито Гіацинт, коли в нього була місія на руські землі, йшов тут і заснував костел Івана Хрестителя. Це легенда значно пізнішого часу, нічим, мені здається, не підкріплена, бо виходить, що він заснував тут храм ще до заснування самого міста – хіба що ми будемо відштовхуватися від чогось такого специфічного, що Львів виник значно раніше, ніж є загальноприйняті норми», – зауважив у коментарі для «Духовної величі Львова» Назарій Лоштин, к. і. н., науковий співробітник відділу рукописів ЛННБ України ім. В. Стефаника.
Водночас, ймовірно, домініканці у своїй місії до Києва справді проходили цим регіоном – за деякими свідченнями, саме тут пролягав торговий шлях; мандруючи через Галич, Гіацинт дійсно міг побувати на місці майбутнього Львова.
Ще одна паралель зі святим Андрієм – львівське узвишшя, де нібито відбулося благословення майбутнього, що згодом одержало назву гори святого Яцка чи Яцкової гори. Проте, на думку науковця, вона навряд чи якось підтверджує присутність святого Гіацинта на території майбутнього Львова.
«По-перше, це постать XIII століття, а назва цієї гори фіксується, здається, з ХІХ століття; при тому так виглядає, що це назва вулиці – там була вулиця святого Яцека (сучасна Архипенка); це приклад того, коли назву вулиці перенесли на назву гори», – розповів Назарій Лоштин. Більше того, деякі автори ХХ століття локалізують Яцкову гору в зовсім іншому місці – в районі сучасної вулиці Лисенка. Тож, найімовірніше, ця назва не має історичного підґрунтя, окрім зв’язку зі сусідньою вулицею.
Проте, хоч і не фізично, святий Гіацинт справді мав великий вплив на тутешню місцевість. До «львівського» контексту належать документальні згадки про діяльність домініканців загалом. «Номінально вже після цієї місії, 1233 року, у Львові зберігся документ – це найстаріший документ в нас в історичному архіві; цим документом Папа Григорій ІХ, якщо не помиляюсь, дозволяє домініканцям, які вирушають в сарацинські і поганські землі (ймовірно, що наші землі трактувалися як поганські), сповідати католиків на цих територіях. Чи має цей документ якийсь стосунок до місії святого Яцека – важко сказати; можемо собі хіба що порівнювати контекст, що святий Яцек тут був, після нього традиція місійності в цьому регіоні продовжувалася. І цей документ, на щастя, є збережений», – зазначив Назарій Лоштин.
Крім того, саме святому Гіацинтові сучасні домініканці завдячують створенням місцевої провінції Ордену.
«Наш домініканський монастир, як і більшість домініканських монастирів на території Русі (сучасної України), входив до складу Польської Провінції, одним зі засновників якої вважається святий Яцек. Але, власне, місцеві домініканці вважали його і своїм патроном, як людину, яка тут проводила місіонерську діяльність. Канонізація Яцека у 1594 році дала такий поштовх, що місцеві домініканці зразу почали боротися за створення Руської Провінції», – зазначив Назарій Лоштин. За його словами, ця дискусія тривала кількадесят років та завершилася тим, що в 1612 році домініканці добилися створення провінції саме під патронатом святого Яцека Одровонжа. «Це їхній місцевий святий, і це давало їм можливість апелювати до давнішої, досить гарної традиції, за якою, по суті, три найдавніші католицькі ордени, які є у Львові – домініканці, францисканці, бернардинці – кожен мав, умовно кажучи, свого святого. У францисканців це – святий Якуб Стрепа, архієпископ Львова, місцевий святий; у бернардинців – святий Ян з Дуклі, місцевий святий, який тут діяв. У домініканців – не місцевий святий, і не факт, що він тут був; але, принаймні, він діяв у цьому регіоні. Відповідно, вони укладають таку своєрідну трійку – три ордени, які можуть похвалитися наявністю трьох святих патронів, безпосередньо пов’язаних до регіону».
Гіацинтова Мадонна
Попри дискусійність легенди про порятунок скульптури Діви Марії з Києва саме фігура Богородиці стала найвідомішими атрибутом образу святого Гіацинта. І її сліди прямують до Львова. За переданням, алебастрова фігурка Марії, врятована з Києва, опинилася в нашому місті, де й залишається дотепер у Львівському музеї історії релігії. Втім, на звання оригіналу претендують щонайменше чотири скульптури.
«Вважається, що таких алебастрових Гіацинтових скульптурок сьогодні є у світі чотири», – розповів Микола Хмільовський, який досліджував львівську фігуру Богородиці. «Одна у Львові, одна – в Перемишлі, і дві – у Кракові. Всі чотири з алебастру і так чи інакше пов’язані з Гіацинтом Одровонжем – через це їх називають Гіацинтовою Мадонною – але всі вони різні».
Дві з цих фігурок – сидячі: вони зображають Богородицю на троні; одна з них є найбільшою реліквією катедрального храму в Перемишлі та єдиною «Гіацинтовою Мадонною», що зараз виставлена до почитання, друга зберігається у Кракові. Дві інших – стоячі: одна також перебуває у скарбницях краківського музею, а друга – у Львівському музеї історії релігії.
Кожна з цих скульптур у якийсь спосіб пов’язана зі святим Гіацинтом, але походять вони з різних епох. Фігуру з Перемишля та сидячу краківську дослідники датують приблизно XVI століттям. Стояча фігура із Кракова походить, імовірно, з XIV-XV століття. А от львівська є серед них найдавнішою – вона виготовлена, найімовірніше, наприкінці ХІІІ – у першій половині XIV століття. Проте її вік не співпадає із переказами про святого Гіацинта, який помер у 1257 році.
Втім, львівська скульптура (і дуже подібна до неї краківська) має свої особливості навіть без достеменного підтвердження безпосереднього зв’язку із Гіацинтом. Йдеться про незвичайний сюжет, за яким Богородиця тримає на одній руці Христа із двома яблуками в руках, а в другій руці – хрест, Дерево Життя, топчучи водночас змія, що обвиває його.
«Натронних скульптур у світі сотні. Вони різні – алебастр, мармур, дерево – до безконечності. А саме отаких, стоячих, у всьому світі є дві – саме з таким сюжетом», – зазначив Микола Хмільовський.
Матеріал і сюжет скульптур зі Львова і Кракова практично тотожні, щоправда, краківська фігура відрізняється готичними стилем, тоді як львівська більше наслідує романський – це теж свідчить про її давність.
Суперечка про походження та істинність цих фігур триває дотепер. Вперше розвідка про три алебастрові скульптури Богородиці була опублікована в 1906 році. Пізніші джерела не фіксують історії львівської фігурки. Натомість два зображення збереглися в давніших брошурах 1856 і 1866 років; у цих документах є згадка, що у Львові така скульптура – єдина. Втім, співставлення фактів доводять, що це не так. «Зображення засвідчують різницю між двома скульптурами. Одна львівська – старша, коронована, вона була предметом культу, до неї приходили і молилися, а інша, напевне, була на той час некоронована – десь у запасниках», – зазначив Микола Хмільовський.
Найімовірніше, оригінал стоячої Богородиці ще в 1911 році був переданий у сховища Львівського історичного музею, філією якого став теперішній Музей історії релігії. Саме так вона і збереглася у його фондах.
Натомість пізніша копія була коронована і виставлена для вшанування у львівському домініканському соборі. Відомо, що її коронація відбулася у 1903 році, а почитання тривало аж до 1946 року, коли домініканці, полишаючи Львів, забрали її зі собою до Кракова. Ця фігура була відреставрована у 2006 році, проте зараз вона зберігається у фондах краківського музею: оскільки у Кракові вже є місце поклоніння – гріб святого Гіацинта, та храм на його честь – реліквію не було виставлена для постійного вшанування. А от саме для Львова Гіацинтова Мадонна здавна була особливим предметом культу.
Матір Львова
Як ми вже сказали, автентичність львівської фігурки залишається дискусійною. Зрештою, як зауважив Назарій Лоштин, у початковій легенді йшлося про велику й важку скульптуру, а фігурки, які називають реліквіями святого Гіацинта, насправді невеликі та не могли створювати дискомфорту при перенесенні. Цьому відповідає ще одна версія, за якою святий Гіацинт після своєї руської місії брав участь у з’їзді Домініканського ордену в Парижі, де й придбав собі невеличку скульптуру Діви Марії для приватної молитви.
Водночас аргументом київського походження фігури є особливий елемент при її основі – зображення святого Юрія. «Юрій Змієборець був символом руських князів – і для XVI-XVII століття це було ознакою, що це не західне – наприклад, польське, мадярське, німецьке, французьке – мистецтво, так що Гіацинт міг принести Юрія Змієборця тільки з Києва», – зауважив Микола Хмільовський. Але цю теорію, знову ж таки, підважує датування реліквії.
Так чи інакше, алебастрову Богородицю до Львова принесли домініканці. Тут її культ вже у XIV столітті поширився так сильно, що в 1401 році для неї було установлено спеціальний відпуст.
«1401 року архієпископ Львова Якуб Стрепа надає відпуст вірним, які приходять до костела і будуть вшановувати алебастрову статую Богородиці, однак про Яцека він не згадує», – зазначає Микола Хмільовський. Житіє святого Гіацинта з львівською скульптурою пов’язали вже після його канонізації у 1594 році.
Проте, яким би не було походження святині, є точні свідчення, що у Львові вона була оточена великим почитанням. «В хроніках львівського монастиря говориться, що на день святого Яцка, 17 серпня, була коротка процесія на площі перед домініканським собором, власне, з фігуркою Матері Божої святого Гіацинта. Тим більше, що така близькість свята на честь Гіацинта від Внебовзяття Богородиці також була доброю нагодою пригадати, що святий Гіацинт врятував Діву Марію з Києва під час нашестя монгол», – зауважив о. Ігор Ґнюс. Таким чином, вшанування святого Гіацинта природно поєдналося із культом Богородиці, а Її львівська фігурка стала Гіацинтовою незалежно від того, чи тримав святий її коли-небудь у своїх руках.
Де знайти святого Гіацинта?
Попри те, що сюжет із порятунком Євхаристії і Богородиці є дуже знаковим у житії святого Гіацинта, його особа аж ніяк не обмежується ним. Навпаки: святий Гіацинт невипадково став одним із найшанованіших святих у Католицькій церкві. Одразу по смерті (а за переказами – і при житті) він прославився великими чудесами. На гробі святого зібрано свідчення про унікальні оздоровлення і навіть воскресіння померлих. За цими оповідями, люди визнавали його святість задовго до офіційної канонізації, і зверталися до нього як до святого у різноманітних потребах.
І хоча Яцек – європейський святий, найбільше його культ розвинувся у країнах Латинської Америки.
«Це також пов’язане з тою подією, як він врятував від татар фігурку Пресвятої Діви Марії і Пресвяті Дари», – зазначив о. Ігор Ґнюс. «Коли в XVI столітті протестантизм заперечив культ Євхаристії і Пресвятої Діви Марії, то, власне, та подія з ХІІІ століття була дуже актуальною. Коли Колумб відкрив Латинську Америку в 1492 році, то з іспанцями туди прибули й домініканці, францисканці, і головними місійними темами проголошування Євангелія була свята Меса, Євхаристія і культ Марійний, Розарій. Тому так сталося, що в Латинській Америці святий Гіацинт до сьогодні є дуже популярний».
Для охочих дізнатися більше про цього незвичайного святого протягом 30 років існує польський інтернет-ресурс. Тут зібрані розповіді, свідчення, документи, наукові статті та ілюстрації, які доволі вичерпно розкажуть про домініканського чудотворця.
Фігура святого Гіацинта є в Римі – на балюстраді площі святого Петра. Вона впізнавана за традиційним зображенням із монстранцією і скульптуркою в руках.
І, як ви вже зрозуміли, Львову він теж не чужий: попри те, що фізично Гіацинт жив ще до заснування міста, є кілька локацій, де львів’яни можуть «зустрітися» з ним.
Природно, що у Львові культ святого Гіацинта завжди поширювали домініканці – тут вони служили 800 років, аж до середини ХХ століття, і продовжують служити зараз. Тож саме на фасаді домініканського собору можна побачити найвідомішу львівську скульптуру Гіацинта.
Друге зображення – також на колишньому домініканському храмі – костелі святої Марії Магдалини, де зараз діє Львівський будинок органної музики. Тут святий теж у своїй класичній постаті
І третя, дещо неочікувана локація – новий римо-католицький храм святого Архангела Михаїла, що на Сихові. Тут ім’я святого Яцека носить один із дзвонів – його можна наразі побачити біля входу до костелу.
Львівський спадок святого
Легендарний святий, що, за переданнями, колись проходив околицями сучасного Львова, може видатися нам далеким. Проте він не просто вписаний у історію міста, а продовжує мати на неї вплив.
«У релігійному житті давнього Львова він був важливий, бо наявність скульптури, до якої приходили з молитвами, показує, що його вшановували і про нього тут знали. Постать так чи інакше пов’язана з цим регіоном», – підкреслив Назарій Лоштин.
«Більш він був пов’язаний з Києвом, натомість його справа діє дальше. Якщо він завжди представляється з Євхаристією і Пресвятою Дівою Марією, то це ми маємо у Львові, власне, Домініканський собор, який є під назвою святої Євхаристії, а в головному вівтарі маємо досить стародавню ікону Матері Божої яку, зрештою, привезла до Львова Констанція, дружина Князя Лева – вона також була домініканкою-терціаркою, належала до Третього Ордену. Справа святого Гіацинта увесь час актуальна, це – Євхаристія і Пресвята Діва Марія», – зазначив о. Ігор Ґнюс.
Постать святого Гіацинта має не лише релігійний вимір — через особу цього святого львів’яни можуть долучатися до його світової слави та відчути свою глибинну спорідненість саме зі Західним світом.
«Мешканцям Львова варто усвідомлювати, що ми не є якимось островом, бо ми належимо – принаймні, католицька частина Львова – до християнської європейської цивілізації, сином якої був святий Гіацинт», – підкреслив о. Ігор Ґнюс.
Повязані записи
