У четвер після Великодня, 31 березня 1921 року, у Кальварії Пацлавській помер францисканський священник, якому було менше 32 років. Вже кілька місяців він важко хворів – так, що навіть не виходив зі своєї келії. Вранці він прийняв Святе Причастя і весь день молився, не випускаючи з рук вервицю. Здавалося, що стан монаха хоча й складний – його далі мучив кашель – та все ж стабільний. Священник відмовився від обіду, однак попросив брата, що приніс їжу, побути трохи з ним. Пізніше, о шостій вечора, коли монастирський дзвін скликав мешканців обителі на вечерю, брат знову зайшов до келії хворого отця з їжею. І з переляком вигукнув: «Отець-наставник помер!»
А вже наступного року інший священник, майбутній святий Максиміліан Марія Кольбе, в новому журналі «Лицар Непорочної» опублікував перші прохання і подяки, отримані за заступництвом нещодавно спочилого отця-францисканця. А ще за кілька років, в 1930-му, перебуваючи на місії в Японії, у своєму листі до провінціала він запропонував сприяти беатифікації цього ж священника. Однак минуло майже 90 років, аж поки в квітні 2016 року Святий Престол офіційно визнав героїчні чесноти францисканця, а його мощі стали одними із найбільш відвідуваних у Польщі. Більше того, кількість чудес, малих і великих, проливається таким рясним дощем, що Слугу Божого навіть назвали «Польським Шарбелем», вбачаючи подібність із великим чудотворцем із Лівану.
Йдеться про о. Венантія Катажинця, якого ми можемо сміливо назвати «Львівським Шарбелем», оскільки формування Слуги Божого значною мірою відбувалося в цьому регіоні та у самому Львові. Ми не ставимо собі за мету переповідати біографію святого священника, але в день його народження для Неба хочемо поділитися кількома фотографіями та короткими розповідями про деякі місця у Львові, пов’язані з ним.
Народився Йосиф Катажинець (Венантій – це його монаше ім’я) 7 жовтня 1889 року у селі Обидові, неподалік Кам’янки-Струмилової (тепер Кам’янка-Бузька), за 46 км на північний схід від Львова. Там він закінчив свої перші два класи школи, підготувався до Першого Причастя, яке прийняв дев’ятирічним у парафіяльному храмі Кам’янки-Струмилової. Опісля щодня ходив чотири кілометри (в одну сторону) до п’ятикласної школи в Кам’янці-Струмиловій, там почав прислуговувати на Службі Божій. Далі матеріальний стан сім’ї дозволив йому продовжити навчатись у школі в Радехові. Йосиф мріяв стати священником.
У 1904 році юнак переїхав до Львова, де вступив до училища, яке готувало вчителів. Оселився він в інтернаті на вул. Леона Сапєги, 33 (тепер вул. С. Бандери), навпроти теперішнього головного корпусу Політехніки.
Жив дуже бідно. Щодня о 6:30 відвідував Святу Месу у каплиці на вул. Мулярській (тепер вул. Єфремова). Каплиця розташовувалася у Будинку священників, і саме там мешкав його катехит.
Наступним особливим для Йосифа місцем у Львові став храм сестер-францисканок на вул. Курковій (тепер вул. Лисенка, 43). У ньому відбувалася постійна адорація Пресвятих Дарів. І хоча від інтернату до монастиря було близько 3 км, Йосиф ходив туди на адорацію часто.
Також читайте: Храмовий комплекс на Лисенка: місце православної формації у Львові
Колишній монастир контемплятивних францисканок, збудований за ініціативи Матері Марії від Хреста (Моравської). Головною харизмою спільноти було плекання культу Пресвятої Євхаристії і невпинної адорації Пресвятих Дарів. Тепер тут розташована Львівська православна богословська акадамія та чоловічий Іоано-Золотоустівський монастир ПЦУ. На фото: сакральна будівля вдень і вночі.
І, цілком можливо, саме тому, що його дорога пролягала повз монастир францисканців на вул. Францисканській (тепер вул. Тараса Бобанича «Хаммера»), саме сюди захотів вступити на новіціят майбутній Слуга Божий Венантій. Хоча коріння його покликання можуть бути й глибшими в часі, бо вже неподалік від родинного будинку Катажинців стояла дерев’яна каплиця на честь св. Франциска Ассізького. Ще маленьким хлопчиком він дуже любив молитися в ній, коли пас корови. Та й убогість, до якої з дитинства звик Йосиф, також була фундаментальною вимогою для святого Франциска.
Коли молодий хлопець постукав до брами монастиря, йому відмовили, а точніше – поставили умову, яка, здавалося, була не до виконання. О. Переґрин Гачеля, що був на той час провінціалом (керівником монашої Провінції), відклав своє рішення на рік. При цьому він поставив вимогу, щоб за цей час Йосиф виконав три умови: вивчив на достатньо доброму рівні латину, закінчив викладацьку семінарію та склав випускні іспити. Здавалося, це був кінець: Йосиф не мав коштів продовжувати навчання; окрім того, щоб здати іспити і вивчити латину, одного року здавалося недостатньо. Однак хлопець усі три умови успішно виконав. Окрім латини, почав вчити ще й грецьку. О. Переґрин Гачеля був дуже здивований, коли тримав в руках атестат Йосифа Катажинця. Ще більше він і професор латини здивувалися, коли хлопець показав високий рівень знання цієї мови.
Варто відзначити, що о. Переґрин Гачеля був дуже ревним священником та приніс багато плоду у своєму служіння. Саме його проповідь запалила вогонь покликання у майбутнього святого Максиміліана Марії Кольбе. Під час Другої світової війни о. Гачеля був заарештований у Галичі за звинуваченням у переховуванні євреїв і вбитий німцями 26 липня 1942 р.
З 1908 львівський монастир францисканців стане домівкою Йосифа (а пізніше вже – Венантія) на роки. Щоправда, з трирічною перервою на навчання у Кракові та на рік служіння в Чишках.
Висвятили Венантія на священника 2 червня 1914 року, напередодні початку Другої світової війни. Тож поїхати відслужити свою приміційну Службу вдома він зміг лише в серпні. Це відбувалося саме тоді, коли австрійські війська відступали перед російськими. О. Венантій був у батьків в Обидові, тоді як 15 серпня російська армія вже стояла під Кам’янкою-Струмиловою. Чимало людей панікували та хотіли втікати. Попри це нововисвячений отець служив Меси в каплиці біля села Рожанка, сповідав і навіть хрестив.
Він говорив людям: «Не треба боятися смерті, а тільки того, аби не померти в тяжкому гріху, аби не постати грішними на Божому суді. Оскільки лише тоді наша смерть буде страхом, бо не буде кінцем страждань, але початком вічних мук».
Російській війська увійшли в село. Поміж них були і поляки, які, побачивши священника, відразу пішли до сповіді та причастя. Лише 20 вересня о. Венантій зміг повернутись у Львів до монастиря.
Храм св. Миколая в с. Чишки, де в 1914-1915 роках служив о. Венантій Катажинець. Сьогодні він належить до греко-католицької парафії.
21 вересня 1914 року він виїхав на свій перший священничий осідок у Чишках, розташованих за 16 км до Львова. Жодних речей священник зі собою не мав. Чишки були давньою францисканською парафією – у 1914 виповнилось 500 років від її заснування. Це була велика парафія, що разом із шістьма селами довкола нараховувала близько 3600 парафіян. За деякий час вірні усвідомили, якого чудового сповідника вони мають. Був час війни, коли через Львів проходив фронт, а окупаційна російська влада в різний спосіб дискримінувала католицьких священників у їхній діяльності. За кілька днів до звільнення міста від росіян о. Венантій Катажинець звернувся до парафіян у Чишках з особливим словом, відповідаючи на запитання: як християнину поводитись у час, коли на землі стріляють, а з неба летять бомби?
Дзвіниця храму в Чишках, де служив о. Венантій Катажинець, скульптури та барельєфи, які оздоблюють храм та дзвіницю.
15 серпня 1915 року у Чишки надійшов лист, згідно з яким о. Вентантія Катажинця призначили наставником францисканського новіцяту у Львові. Отцю щойно 26.
На фотографії нижче – місце, де колись був сад монастиря, і де любив проводити час о. Венантій. Тут він молився, відпочивав і спілкувався. Тепер сад поділений, а те, що залишились на його місці, є певним знаком спустошення, яке принесли зі собою у Львів спочатку в 1919, а потім в 1944 році безбожники зі Сходу. Сліди атеїстичної московської влади назавжди залишилася шрамами на обличчі Львова та його історії. Сьогодні все ще можна пройти алеєю, де ступали ноги святих і блаженних отців і братів-францисканців. Десь тут був кам’яний стіл, біля якого любив перепочити о. Венантій.
Частина колишнього францисканського саду у Львові, алея
Неподалік монастиря францисканців на вул. Курковій (тепер вул. Лисенка, 53) розташовувався монастир сестер-йосифіток, який заснував св. о. Зигмунт Гораздовський. При монастирі були будівлі, в яких сестри опікувалися важкохворими та літніми людьми. Одного разу о. Венантій відправив молебень в сестринській каплиці замість капелана. Після цього відвідав хворих і посповідав кількох із них. Сестри попросили отця, аби він частіше приходив до них, бо їм складно знайти священника, який би відгукувався на таке служіння.
Впродовж кількох років о. Венантій навантажив себе цим додатковим «волонтерським» капеланським служінням у домах сестер-йосифіток на Курковій, про що в його монастирі дізналися лише тоді, коли він важко захворів. О. Венантій просто не міг відмовити, так шкода йому було хворих, літніх людей і сестер, які їм героїчно служать. Варто відзначити, що в той час святий засновник Згромадження сестер-йосифіток, о. Зигмунт Гораздовський, ще був живим. Тож два подвижники, найімовірніше, зустрічалися та спілкувалися один з одним.
Сучасний вигляд каплиці в НРЦ «Мрія» у Львові на вул. Лисенка, 53, де колись була розташована каплиця сестер-йосифіток
Страждання отця Катажинця почалися у серпні 1917 року. Однією із причин була його інтенсивна і безперервна праця у Львові. Однак замість відпочинку та лікування навантаження на священника збільшувалося. Окрім того, отець Венантій сам умертвляв себе на кожному кроці, їв дуже мало, перемерзав у храмі. Надмірна праця, втома та погане харчування на додачу з епідемією та війною, що вирувала довкола, все більше виснажували його організм. Незабаром з’ясувалося, що він захворів на туберкульоз.
Також читайте: «Батько убогих»: у Львові відкрили пам’ятну експозицію святого Зиґмунда Ґораздовського
На початку 1918 року важкі умови воєнного життя, а також навантаження, яке брав на себе о. Венантій, послабили його здоров’я і він відчув, що хвороба, яку він до того часу ігнорував, насправді серйозна. Тож у червні 1918 священник вперше за останні чотири роки знайшов час на відпочинок: він їде відпочити до Ганачева, також у францисканський монастир. Однак у вересні повертається до Львова і далі служить, хоча доволі ослаблений. У листопаді місто переживає бої між поляками та українцями, в грудні люди помирають від «іспанки», у монастирі відчувають велику нестачу. Отець Венантій продовжує віддавати служінню всі сили.
Коли о. Максиміліан Кольбе на початку 1920-го запропонував о. Венантію долучитися до видавництва журналу Лицарства Непорочної, той охоче погодився, однак його мрія не здійснилася через хворобу.
Отець Венантій залишив Львів у останні дні серпня 1920-го та поїхав на лікування в монастир в Кальварії Пацлавській, що близько 100 км на захід від Львова, південніше Перемишля. Навіть там він продовжував служити, поки йому дозволяв фізичний стан. На Святвечір 1920 року він востаннє сповідав у храмі, три дні служив Літургію. Але відразу після того почалось погіршення його стану. Зі середини березня він довірливо чекав смерті. 28 березня, хоча його стан різко покращився, Венантій попросив настоятеля уділити йому відпуст у годину смерті. Це було дещо дивно, але настоятель погодився. І вже 31 березня «отець-наставник помер».
Прочекавши століття майже в забутті, о. Венантій ніби ще раз підкреслив свою скромність, яка була його невід’ємною рисою за земного життя. Він нікому себе не нав’язував, але те, що мав зробити, завжди виконував на 200%. Так і тепер – потік свідчень і подяк людей, які отримують ласки за його посередництвом, не припиняється. І хоча його мощі перебувають нині в Польщі, хоч і близько українського кордону, та немає сумніву, що улюблений ним Львів, назавжди залишиться його містом. І саме сюди, за словами отця-францисканця Славоміра Бистри — настоятеля римо-католицької парафії Святого Антонія у Львові, Венантій Катажинець повернувся саме тоді, коли він тут найбільш потрібний.
Підготовано за матеріалами книги «Венантій Катажинець. Звичайне життя, незвичайна людина».
фото, якщо не зазначено інакше і не архівне, Андрій Толстой
Також читайте: О. Славомір Бистри: Венантій Катажинець повернувся до Львова тоді, коли він тут найбільш потрібний
«Не бійтеся»: Слуга Божий Венантій Катажинець, коли біля Львова лунали вибухи
Всесвітньо знаний святий отримав монашу формацію у Львові
Повязані записи
