Львів — місто багатьох храмів, кожен із яких має свою унікальну історію. Проте костел Матері Божої Неустанної Помочі на Збоїщах (вул. Мазепи) вирізняється навіть на тлі багатої сакральної архітектури. Його незвичні округлі форми та висока дзвіниця з хрестом привертають увагу ще здаля. За цими модерними стінами – не просто римо-католицька парафія, а справжній осередок життя: із врятованими столітніми реліквіями, інклюзивною майстернею для молоді, укриттям у час війни та потужним духовним магнітом — мощами святого Шарбеля, до яких щотижня з’їжджаються люди у пошуках зцілення.
Настоятель парафії о. Микола Ліпітак CR розкрив «Духовній величі Львова» таємниці незвичайної святині.
Храм Матері Божої Неустанної Помочі
Історія римо-католицького храму на Збоїщах у Львові сягає 1930-х років. На місці, де нині височіє велична святиня, у 1935-му був зведений невеликий дерев’яний храм Матері Божої Неустанної Помочі. Церковця прослужила недовго: вже за кілька років почалася ІІ Світова війна, а після неї – радянська окупація. Комуністи закрили храм і перетворили його на склад. У занедбаному стані він простояв майже пів століття.
Нова сторінка в житті парафії розпочалася зі здобуттям Україною Незалежності. На початку 1990-х років до Львова приїхав о. Андрій Яґєлка – священник монашого Згромадження Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа, знаного як «Змартвихвстаньци» або Воскресенці, і заопікувався покиненим храмом. Разом із парафіянами священник взявся за віднову святині: кілька років громада працювала над документами, Літургію звершували на сходах старого храму. Проте костел був у критичному стані, тож зрештою вирішили його перебудувати. Зі сторони вул. Купальської звели тимчасову капличку, а тим часом храм розібрали та розпочали зведення нового.
Із чотирьох запропонованих проєктів обрали і затвердили роботу українського архітектора Олександра Матвіїва. Оскільки церковна територія була невеликою, проєкт передбачив споруду, що вмістить у собі і храм, і всі необхідні приміщення. Будівництво костелу Матері Божої Неустанної Помочі у постмодерному стилі тривало майже двадцять років – з 1998 до 2015 – зусиллями настоятеля о. Андрія Яґєлки CR, парафіян та жертводавців. Про це свідчить пам’ятна таблиця при вході. Храм був освячений на свято Матері Божої Неустанної Помочі 27 червня 2015 року.
Нетиповий проєкт справді поєднав ув одній споруді цілу низку важливих для храму приміщень. У цокольному поверсі облаштували каплицю, де взимку служать Літургію для дітей, катехитичні класи, а в одній з кімнат нині працює швейна майстерня «Ковчег», що шиє священничі ризи. Нижні приміщення використовують і як укриття – сюди під час тривоги приходять учні сусідньої школи, яка підписала відповідний договір із парафією незадовго перед початком повномасштабного вторгнення. Укриття вміщає близько 500 людей.
На верхніх поверхах – закристія, трапезна, кімнати для прожиття; тут мешкає і сам настоятель. Коли відвідуєш ці приміщення вперше, складається враження, наче мандруєш завитками мушлі: переходи й кімнати нагадують спіралі, що гармонійно довершують лінії округлого храму. Водночас проєкт не врахував деяких практичних деталей – наприклад, обігріву святині.
Коли стоїш поруч, то незвичайна архітектура і масштаби храму на Мазепи вражають. Одна з найвиразніших особливостей святині – дві підняті догори волюти – завитки – на фасаді, поміж яких розміщений великий хрест. За однією з інтерпретацій, вони символізують піднесені руки Марії-Оранти. Втім, як зазначив настоятель храму, точного авторського пояснення цього елементу немає, тому прихожани трактують його кожен по-своєму.
Внутрішня оздоба доволі мінімалістична. У вівтарі можна побачити низку богослужбових речей, виконаних в одному стилі – сам вівтар, амвон, хрестильниця, підставка під пасхал, підсвічники, хрест. Як розповів о. Микола Ліпітак CR, ці речі походять із лютеранського храму в м. Віттен (Німеччина). Храм закривали, і мер міста бажаючи зберегти сакральне обладнання кірхи (а також лавки і сповідальниці) разом зі священниками-воскресенцями особисто привіз їх до Львова. Тепер вони служать римо-католицькій громаді на Збоїщах.
У вівтарі розміщено образ Матері Божої Неустанної Помочі, який 25 років тому під час свого візиту до України освятив на львівському іподромі Папа Іван Павло ІІ. Таку ініціативу проявили тоді самі парафіяни. На жаль, того дня падав дощ, образ промокнув і з часом почав руйнуватися. Тому нещодавно провели його реставрацію.
На стінах храму розміщені образи чотирнадцяти стацій Хресної дороги; її привезли до львівського храму з Америки, а виготовлена вона була, ймовірно, в Чехії.
Цікавий елемент інтер’єру – два бічні вівтарі. Вони складені із цегли, збереженої з фундаментів попереднього храму Матері Божої Неустанної Помочі. Отець Андрій Яґєлка CR вболівав над тим, щоби при будівництві нового костелу ніщо не було втрачене, тож в такий спосіб увіковічнив пам’ять про давнішу святиню. У правому вівтарі розміщене розп’яття із Львівської катедри: столітній хрест розташовувався над місцем, де тепер у Катедрі сидить архієпископ. Розп’яття для храму на Збоїщах пожертвували у 1990-их.
Отець Андрій Яґєлка CR був настоятелем парафії до 2017. Після свого відкликання зі Львова він живе та працює у Відні, проте дбайливу руку першого пароха можна побачити у всьому: костел нагадує скарбницю дрібних реліквій, антикварних меблів та пам’яток, які священник свого часу сумлінно збирав, рятуючи їх від занедбання. Так, наприклад, зараз в одній з гостьових кімнат триває реставрація фігури святого Антонія Падуанського, яку колись віднайшов та привіз о. Андрій; при вході до храму вірних зустрічає фігура ангела 1615 року, а з тильного боку святині можна побачити ще одну врятовану скульптуру – Божу Матір Побиту.
Ця фігура колись стояла за кілька зупинок на вул. Мазепи, проте її серйозно пошкодили вандали; згодом скульптуру замінили, а відновлений оригінал знайшов прихисток на парафії Неустанної Помочі. Нинішній настоятель з глибкою повагою згадує жертовну працю свого попередника – та вірно її продовжує. Цьогоріч парафія Матері Божої Неустанної Помочі відсвяткувала 32 роки свого відновлення.
Парафія
Нині римо-католицька громада на Збоїщах не дуже чисельна. За підрахунками пароха, у чотирьох недільних Літургіях бере участь близько 200 людей. Отець Микола Ліпітак CR пояснює: довкола є багато православних та греко-католицьких храмів, та й у самому Львові – 11 парафій РКЦ. Ба більше – навіть деякі місцеві парафіяни їздять на богослужіння в центр до Катедри. Втім, місцева спільнота жива й активна. Найбільше вірних у неділю відвідують ранкову Службу Божу о 9:00, приблизно стільки ж осіб приходять на дитячу Літургію о 10:30. Головна недільна Меса звершується польською мовою о 12:00. Ще одна польськомовна Служба Божа о 19:00, проте в літній час парох відмінив її через малу кількість учасників.
Із храмом Матері Божої Неустанної Помочі сусідить спільнота братів-альбертинців, що годують безхатченків.
«Ангельський цвіт»
При парафії діє кілька спільнот. Одна із найяскравіших – творча майстерня «Ангельський цвіт», що об’єднує молодь із особливими потребами. Майстерня була заснована в 2012 році. «Підійшли батьки, які мали дітей в особливих потребах, ми поспілкувалися і запропонували залучити їх до якоїсь спільної справи», – згадує о. Микола Ліпітак CR. «Моя перша спеціальність – вчитель малювання і художньої праці. Тому ми почали збиратися – клеїти, малювати, робити вироби з бісеру, і так започаткували майстерню». Священник зауважує, що своєю діяльністю спільнота нагадує «Лярш-Ковчег», проте зі всіх львівських парафій РКЦ таку особливу майстерню має лише храм Матері Божої Неустанної Помочі. Майстерня належить до Благодійного фонду «Даймо надію» при Катедральному соборі; цей фонд пізніше збуває речі, які виготовили друзі на своїх заняттях, передаючи їх на різноманітні благодійні ярмарки, зокрема в Польщу.
Назву придумали майже випадково: першим виробом учасників було рукодільне зображення квітки, а свою діяльність спільнота розпочала в день спомину Ангелів-Хоронителів, тож діяльність присвятили їхній опіці. Зараз у майстерні працює 10 друзів. Заняття тривають з понеділка по п’ятницю з 10:00 до 16:00 в одному з катехитичних класів. Тут діти малюють, грають в теніс, співають, створюють різноманітні вироби власноруч. Там же для них готують обіди.
«В перші роки, коли заснували майстерню, у нас був хлопчик Адам. Спершу він тікав, був закритий: друзі, молодь з особливими потребами, на початках тримають дистанцію і треба завоювати їхню довіру. Потім вже звик, спокійно приходив, творив зі всіма. І раз він побачив, що я сиджу, переживаю за те, як нам все вдасться. Адам підійшов до мене, поклав руку на плече і каже: “Отець, не переживайте, я вам допоможу. Все буде добре”. Я зрозумів тоді: часто, коли ти даєш, сам отримуєш ще більше – доброту, підтримку від тих, кому ти стараєшся служити», – ділиться спогадом о. Микола Ліпітак CR.
При храмі діє дитяча «схолька» – хор із понад 12 дітей, яких навчає сестра-монахиня, що є органісткою. Також діють парафіяльний хор, спільнота міністрантів, група «Живої вервиці» та харитативна групка, що допомагає старшим особам.
Найчисельніша тут – спільнота Воскреслого Ісуса Христа «Галілея». Відома вона не тільки серед римо-католиків, а і в УГКЦ, та об’єднує чимало вірних. Первісно «Галілея» була заснована близько 30 років тому в Стришаві (Польща) через отця-воскресенця Кшиштофа Червьонку як одне із апостольств цього Згромадження. Згодом отець Ігор Козанкевич зі Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ запросив представників спільноти в Україну. Отець Кшиштоф приїхав з командою, заснував перший «Дім Воскресіння» в Дрогобичі та розпочав перші реколекції.
«Апостолати – це різні спільноти служіння для світських людей. Існують, наприклад, зовнішні брати-воскресенці, які мають сім’ї, але живуть нашою духовністю. Подібно й спільноту “Галілея Воскреслого Ісуса Христа” об’єднує духовність воскресенців. Люди раз в тиждень зустрічаються у Домах Воскресіння – це біблійні групки, на яких є прослава Отця, і Сина, і Святого Духа співом і молитвою, читання Божого Слова і спільна молитва в різних намірах – особистих і Церкви. Крім того, є етапів п’ять формацій, поступове вивчення історії та харизми Згромадження. Спільнота також користає з різних євангелізаційних курсів», – розповідає о. Микола Ліпітак CR.
Зараз при парафії Неустанної Помочі діє 11 Домів Воскресіння: два з них – дитячі, один – молодіжний, один – для подружніх пар, решта об’єднує різних учасників. Зустрічі мали би відбуватися вдома в членів спільноти, проте, щоб не створювати зайвих незручностей, вони зустрічаються в храмі в різні дні. Засновник «Галілеї» отець Кшиштоф Червьонка відвідував львівську парафію в 2015 році і давав тут місії.
Отець Микола зазначає, що «Галілея» діє не у всіх єпархіях та дієцезіях – це залежить від бажання і дозволу правлячого архієрея. Оскільки ця спільнота належить до апостолату воскресенців, то вона природно збирається в їхніх осередках, де може вільно діяти в рамках харизми Згромадження без особлвиих дозволів. Тому раніше всі охочі долучитися до «Галілеї» – і римо-, і греко-католики, гуртувалися саме при парафії Матері Божої Неустанної Помочі на Збоїщах. Згодом місцеві єпископи визначили межі діяльності спільноти. У Львівській Архиєпархії УГКЦ декретом митрополита Ігоря (Возьняка) духівником спільноти призначено о. Олег Саранчука. Два роки тому таку ж місію при Львівській Архідієцезії РКЦ офіційно отримав о. Микола Ліпітак CR. Тож зараз спільнота діє офіційно, євангелізуючи в харизмі воскресенців: «Вмирання для гріха, воскресіння кожного для того, щоб жити з Богом».
Свідок Воскреслого Христа
Сам настоятель парафії Матері Божої Неустанної Помочі – особистість непересічна. Перший воскресенець із України, нині він – один із трьох братів Згромадження, що залишилися в нашій країні, і єдиний – у Львові.
Отцю Миколі Ліпітаку CR виповниться 50 років, 15 з них він є священником, 21 – монахом-воскресенцем. Розпізнавати покликання розпочав у молоді роки. В 90-х роках ходив на відпуст у Кальварію Пацлавську в Польщу; тоді захопився духовністю францисканців та хотів піти до них в монастир, але батьки не дозволили. Хлопець вступив у навчальний заклад в Холмі, що носив ім’я Богдана Янського – засновника Згромадження Воскресенців. Там серед студентів із різних країн він почав пізнавати харизму цього Згромадження, також вступив у спільноту «Оаза» – «Рух Світло-Життя». А згодом продовжив навчання у Варшаві, де на два роки зупинився знову ж таки у монастирі воскресенців. Перед захистом диплому подав документи в монастир. Тоді в монастирі було 10 братів з України. Згодом залишився тільки він – решта розійшлася. Коли його рукоположили в священство, першим місцем призначення став Львів. Спершу о. Микола був сотрудником парафії Матері Божої Неустанної Помочі, а з 2017 він – її настоятель.
Попри те, що нині на парафії залишився лише один монах, вона наповнена духом засновників Згромадження і зберігає спадок львівських воскресенців, адже їхня історія в Галичині розпочалася 1881 року саме зі Львова – з обителі на вул. Пекарській. Тут в закладі, що називався Інтернатом руським, розташовувався монастир і семінарія, де аж до 1945 року служили у двох обрядах – для поляків та русинів. Нині ці приміщення на Пекарській, 59, розділені між різними структурами – тут є і готель, і осідок монастиря ПЦУ, також облаштовують новий корпус реабілітаційного центру UNBROKEN, а в колишньому костелі воскресенців молиться спільнота церкви християн віри євангельської «Воскресіння». О. Микола відзначає, що протестантська громада, яку очолює єпископ Василь Боєчко, відкрита до спілкування, дозволяє відвідувати храм і навіть проводити там заходи Згромадження.
Також читайте: Єпископ Василь Боєчко: «Приготовся не до кар’єри, а до страждань»
Нині ж львівська обитель воскресенців – це храм на Збоїщах, проте, як відзначає його настоятель, брак спільноти дається йому взнаки. За Харизматом Згромадження, монастир мав би налічувати щонайменше двох монахів.
Що ж у такому випадку дає священникові силу продовжувати служіння? Отець Микола відповідає – сам Ісус. «Коли нема поруч братів, Ісус питається – а для кого ти прийшов? Ти прийшов Мені служити, обіти переді Мною склав? Так, спільнота – це люди, дані тобі, але перш за все мають бути особисті стосунки з Богом», – підкреслює священник.
Він зазначає: чимало роботи й обов’язків не дозволяють йому занурюватися у похмурі думки. Багато служить не лише на парафії, але й там, де цього потребують. Настоятель є капеланом Християнської служби порятунку, раз на тиждень відвідує центр «Джерело» на вул. Миколайчука, де співає під гітару й проводить час із дітьми. Крім того, зовсім поруч комплекс лікарень, які отець також регулярно відвідує. Оскільки це – найближча парафія РКЦ, то священника можуть в будь-який час покликати зі сповіддю, Причастям, Єлеопомазанням. Волонтери «Галілеї» приводять до храму Матері Божої Неустанної Помочі військових із реабілітаційного центру UNBROKEN. Всі ці справи не залишають часу для нудьги та нарікань. «Я 15 років живу на квартирі в Ісуса Христа і Матінки Божої», – жартує священник. «Живу серед людей. Якщо проповідувати власним прикладом, то, може, будуть і покликання в майбутньому».
Чи вплинула на життя парафії повномасштабна війна? Отець Микола каже, що вона дала йому можливість краще відчути зв’язок із парафіянами. «Я навчився під час війни більше працювати з лаїкатом – світськими людьми. Перед тим був ще один священник, ми намагалися більше все організувати самі. Тепер я навчився доручати це іншим. Перші півтора місяця повномасштабної війни я звідси взагалі не виходив. Коли були тривоги – треба було відчинити, зачинити двері, про все подбати… Потім хтось каже: ти ж маєш людей! І я почав співпрацювати з людьми. Я не сам, бо є люди», – підкреслює настоятель. Парафія не приймала біженців, бо не мала на це умов, проте виконувала функцію бомбосховища.
На жаль, війна мало вплинула на людей в Україні, каже священник: «Я надіявся, що буде бум навернень. Але так не сталося. Війна не змобілізувала людей до більшої молитви. Навіть в час атак, коли тут було по 300 осіб – я пропонував сповідь, але…».
Також читайте: Культ Божого Милосердя у Львові: понад 75 років виправданої надії
Чи були приклади радикальних навернень за роки його служіння? Отець Микола пригадує випадок, коли охрестив шістьох дорослих мешканців притулку альбертинців. «Вони були з різних куточків України, навіть зі Сходу; один із братів мав катехези цілий рік, і за дозволом нашого архієпископа я уділив Таїнства Хрещення, Миропомазання і Причастя. Деякі з цих осіб є зараз на війні», – ділиться священник.
Також читайте: Перший Воскресенець з України о. Микола Ліпітак: “Життя для Бога — це щоденне Воскресіння”
Мандрівник із Лівану
Вже сім років парафія є незвичайним духовним центром, адже тут постійно перебувають мощі відомого ліванського святого Шарбеля Махлюфа – і відбуваються чудеса.
Отець Микола зауважує, що до 2019 року не знав цього імені.
«В 2019-му до мене подзвонили архієпископ і його секретар, і кажуть: “Отець, чи приймете мощі святого Шарбеля?”. Я кажу: “А хто це?”. Вони мені: “Як, хіба ти не знаєш такого святого чудотворця?” (на той час було відомо про 20 тисяч зцілень за його заступництвом, тепер – близько 35 тисяч). Я кажу “Тоді нехай приїжджає”», – розповідає священник.
Святий Шарбель приїхав – і зробив це дуже урочисто: участь у святкуванні взяла спільнота ліванських католиків, мароніти з України; частичку мощей першого ступеня почали молитовно вшановувати у храмі кожного понеділка.
Приблизно три роки тому священник зауважив у храмі пару, що прийшла помолитися. Він підійшов поспілкуватися з ними – чоловік розмовляв англійською, жінка – українською. «Пані розповіла, що вона з Рави-Руської, вийшла заміж за ліванця, живуть в Лівані, а сюди приїхали з внуком – хлопчика звати Шарбелем, тоді він мав 9 років. Виявилося, що дитина мала рак нирок і метастази на легені – лежав у лікарні святого Миколая на Орлика. Вони приходили сюди молитися: шукали католицький храм, тож потрапили до нас – і якраз до святого Шарбеля. Ми молилися разом з ними кожен день. За кілька тижнів виявилося, що рак почав відступати – і повністю зник. Все задокументовано, і минулого року ми завезли всі свідчення до Аная в Лівані: там монахи-мароніти підтвердили надприродність цього зцілення. Лікарі взагалі були шоковані, бо шансів видужати майже не було. Після чуда дідусь хлопчика замовив та привіз до нас копію фігури святого Шарбеля, що розташована при храмі в Лівані. Два роки тому вона була освячена як вотум (дар) – подяка Богові за зцілення хлопчика Шарбеля від його родини», – розповідає о. Микола Ліпітак CR.
Після цього випадку настоятель парафії звернувся до митрополита Львівського із проханням установити в храмі другий празник на честь святого Шарбеля.
«Культ цього святого на нашій парафії досить великий, бо з усіх Служб Божих впродовж тижня найбільше людей саме у понеділок. Приїжджає на молитву до Шарбеля 50-60 осіб з цілого Львова, потім є Адорація та Літанія про зцілення, люди вшановують мощі, а ми помазуємо їх олійкою святого Шарбеля. Вже є багато гарних різних свідчень», – зазначає священник.
Свідчення дійсно вражають. Один із випадків стосується священника, який служив у львівських сестер-альбертинок. Він захворів та лежав у лікарні на вул. Топольній. Отець Микола відвідав його з мощами святого Шарбеля, помазав олійкою і помолився. Через якийсь час той, що був хворим, засвідчив чудо: виявилося, що він мав тромб – шансів вижити лише 10%. Стан був такий складний, що йому навіть не казали всієї правди, тому коли тромб просто зник – для лікарів це стало шоком.
Інший випадок стосується людей, які просто гостювали поблизу і зайшли помолитися біля мощей Шарбеля. Священник прочитав молитву та помазав їх олійкою. Через короткий час дізнався – одна з гостей, що ціле життя мала проблеми з головним болем, видужала цілковито після тієї одної молитви.
Фігурка святого, його мощі та олійка з мощей дійсно приваблюють до храму чимало молільників, хоча у Львові є ще кілька місць, це можна зустрітися з Шарбелем – це собор Святого Юра, церква святої Софії на вул. Франка та церква Різдва Пресвятої Богородиці на Сихові. Це греко-католицькі святині; натомість серед римо-католицьких храмів Львова лише костел Матері Божої Неустанної Помочі на Збоїщах є особливим осідком великого чудотворця. Тут навіть облаштована невелика капличка, в якій установлена мозаїка, що її разом із мощами привезла з Лівану спільнота маронітів-мирян – «Маронітська родина в Україні».
В каплиці: мозаїка святого Шарбеля; образи Серця Христового та Помпейської Богородиці – дарунок родини отця Андрія Яґєлки CR; під стелею – символічна вервиця з цеглин фундаменту попереднього храму.
Священник підкреслює: йдеться не про спеціальне місце чудес, а про те, що відчуває сама людина. Літанія, яку моляться до чудотворця, побудована на заклику «Святий Шарбелю, зміцни нашу віру». Це пригадує про слова самого Господа, Який сказав «нехай тобі станеться за твоєю вірою». «Ми молимося до святого Шарбеля, а Господь Бог керує», – наголошує священник. Якось бабуся приїхала до храму з внуком. У дитини були постійні проблеми зі сном, і хтось їй порадив помолитися до святого Шарбеля. За тиждень вона приїхала знову і каже: з дитиною все нормально – спить, не боїться, не має проблем.
Жінка розповіла про цю ситуацію сусідці, і та теж приїхала із внуком у тій же справі. Священник помолився – а воно «не подіяло». Тож бачимо, що святий Шарбель – не чарівник, який виконує чудеса на замовлення, він діє по вірі людини та згідно з Божою волею.
З огляду на культ святого Шарбеля в цьому храмі було установлено другий празник, який парафія святкує щороку 24 липня. Роздумували навіть над тим, аби тут створити санктуарій святого Шарбеля, але вирішили поки що з цим зачекати. «Фігурка святого Шарбеля показує на його життя Божим Словом і Марійною побожністю. Так, як Марія показує на Ісуса, так само святий Шарбель вказує на Бога і просить в Марії заступництва. Я це пояснюю людям, коли маємо в понеділок Літургію і Адорацію, або так зване Люрдське благословення Найсвятішими Дарами: закликаю звертатися до Христа, Який присутній, зокрема в Євхаристії. Ми маємо різних святих, але всі вони скеровують нас до Бога», – наголошує отець Микола Ліпітак CR.
Матеріал підготували Марія Цьомик, Андрій Толстой
Фото: Андрій Толстой
Також читайте: Лілійний санктуарій на Личакові: львівська оселя святого Антонія
Сихівська Марія: невідоме чудо Богородиці з Гваделупи, що триває у Львові
Ordo et Pax: львівський монастир бенедиктинок – традиція, що не боїться викликів
Повязані записи
