За що комуністи засудили отця-василіянина Ігнатія Янтуха? Як художник Дюрер може навчити нас любити Батьківщину? Де шукати початки України та кому стоїть на заваді існування національних держав? Про це та багато іншого ми поговорили з ієромонахом Климентієм Стасівим ЧСВВ.
Про нашу незалежність варто говорити не лише в серпні. Хоча цього року новітній незалежності нашої держави виповнилось 33 роки, а це, як кажуть, «вік Христа». А, отже, на думку відразу спадає Його хресна дорога на Голгофу. Здавалось би, кінець неминучий, однак із Євангелія ми знаємо, що на третій день Христос воскрес із мертвих.
Андрій Толстой: Отче Климентію, де шукати початки України? Московська пропаганда все не може визначитись — то нас придумали австрійці, то нас створив Лєнін, то ми «адін народ», то вже «два братскіх народа»…
О. Климентій Стасів ЧСВВ: Моя відповідь вас здивує. Але «Україна – на полях Святого Письма», – пише дисидент Мирослав Маринович. Це дуже влучна і гарна метафора, яка свідчить про особливе місце і призначення України. А ще вона – в людських серцях і в суспільній свідомості. Її історія пишеться не тільки чорнилом, але й молитвами, стражданнями і кров’ю.
Коли роздумую про нашу історію, то переконуюся в тому, що Україна – це Божий задум. Понад тисячу років її поборювали і поневолювали сусідні народи: поляки, угорці, румуни, північний сусід. Та попри те ми є, наша Церква є, живуть наші мова й культура! Століттями над нашим поваленням працювала імперія — безжальна та підступна. Але незалежно від тиску, заборон, заперечень та вироків – ми є! Нас штучно розділяли, але ми – вистояли. Хіба у цьому не видно Божий задум та Божу силу?
Право бути – це наше Богом дане право. І в цьому сенсі ми маємо себе приймати. Ось справжні витоки нашої державності! Це право дарувала нам не ООН і не якийсь історичний діяч, це право відповідає Євангелії – найвищій науці Христа. Своєю чергою християнські й національні цінності закладені в нашій ментальності.
Та чи вдалося нам втілити мрію тих, хто впродовж століть боровся за незалежність України?
На жаль, упродовж цих 33-х років ми не використовували всіх можливостей. Ми жили в певній ейфорії. Навіть наші отці з підпілля занадто акцентували на своїх заслугах. А тим часом ресурсами країни – і матеріальними, і політичними – розпоряджалися українофоби, олігархи, здебільшого сплав колишньої компартійної «еліти» і криміналу — словом, персонажі, для яких Україна була лише територією для збагачення. Та й у вирішальні часи, коли можна було щось змінити, український виборець часто наївно потрапляв на гачок популістів та авантюристів. Але найтрагічніше, що могло трапитися з нами – ця жорстока, безглузда війна, розпочата нашим одвічним ворогом – росіянами…
З чого почалося відродження України в кінці 80-х рр. минулого століття?
Я дуже добре пам’ятаю той час. Тому переконливо можу сказати, що відродження України почалося з відродження УГКЦ. Пригадаймо велелюдні мітинги, які проходили в кінці 1980-х в обласних та районних центрах. Тисячі народу вимагали від радянської влади легалізації УГКЦ. А вже потому порушувалися питання звільнення політичних в’язнів, функціонування української мови тощо. Суспільна свідомість відчувала, що має лежати у фундаменті національного і державного відродження.
Також читайте: Ієрм. Климентій Стасів, ЧСВВ: «Другу в Європі друковану книгу після Гутенберга видав українець»
Чи справедливе твердження, що незалежність дісталась нам задарма?
Нам, молодшому поколінню, незалежність у 1990-х роках, як кажуть, впала з неба. Ми до цього не були причетні. Але в основі Незалежності лежить титанічна праця наших предків, які вирощували хліб, будували житло, виховували дітей, врешті, домагалися свободи, ризикуючи життям. Словом, це праця всього свідомого українського народу. Вже виросло три покоління, які приймають її як даність.
Великою підтримкою для України був також приїзд папи Івана Павла ІІ до України в 2001 р., фактично через десять років після відновлення незалежності. Понтифік не тільки вклонився нашій землі, але й поцілував її, говорив нашою мовою, цитував наших геніїв, пастирів. Він пробудив дух свободи й любові до своєї землі.
Мені здається, що візит папи Івана Павла ІІ досі приносить плоди для нашої державності. Без його візиту годі уявити собі Помаранчеву революцію, а отже, і останній Майдан. Минуло ще вісім років, і залюблена у свободу українська нація дала відсіч одній з найсильніших армій світу, чим, власне, весь світ і здивувала. І мало хто розуміє, що такі речі не відбуваються лише на голому ентузіазмі, без глибокого коріння, яким є духовність народу, хто би що про нас не казав і не думав.
У нас не було держави впродовж багатьох століть, усіх, хто боровся за неї — знищували, відправляли у тюрми та на заслання, або ж вони були вимушені виїхати в інші країни. Затиралася або спотворювалася навіть пам’ять про цих людей. Ті, хто залишився, були вимушені пристосовуватись, або й з радістю служили поневолювачам. Євреям було потрібно 40 років, щоб вичавити зі себе раба, скільки часу треба нам?
У незалежній державі кожна жертва, покладена на вівтар її свободи, є безцінною і пошанованою. Українські історики, дослідники національно-визвольних змагань відкривають ці імена і воскрешають їх зі забуття. Але цей процес справді потребує часу і набагато більшої участі держави, ніж ми мали дотепер.
Усі, хто народився в радянській імперії до 1991 р., були рабами, бо мають досвід поневолення. Зрозуміло, що досвід поневолення маємо не тільки ми, але й єврейський народ, корінні народи Америки і Канади, європейські народи, які були під пануванням загарбників-сусідів чи імперій. Тому святкування незалежності не є чимось притаманним винятково нам, але й усім незалежним країнам. Відзначаючи 33-ю річницю Незалежності, з великою вдячністю згадуємо покоління вільних людей, народжених у вільній Україні, які стали в обороні своєї Вітчизни, щоб не стати рабами!
Також читайте: О. Климентій (Стасів) ЧСВВ: «Часу на нарікання і розчарування у нас немає»
Чому ворог так ненавидить кольори нашого прапора?
Історично кольори нашого прапора присутні ще від княжих часів. А отже, вказують на те, хто є справжнім спадкоємцем Київської Русі. Хто був у степу, то бачив цей стяг також у природі – безкрає синє небо і ниви золотого колосся. У радянський період випадкове поєднання цих красивих кольорів – навіть в одежі – могло створити великі проблеми. Що вже казати про стяг! Отця-василіянина Ігнатія Янтуха засудили за прапор, який знайшли в його келії на Ясній Горі в Гошеві. Під час допиту слідчий сказав: «Візьми, потопчи його, а я тебе відпущу». Отець відповів: «Трупом впаду, а прапор ніколи не потопчу». За це був покараний засланням у сибірські табори, де мав відбути 10 років.
Синьо-жовтий стяг є чимось більшим за символ. За нього, як і тоді, платять кров’ю. Ми пам’ятаємо тих героїв, які не давали скидати українські прапори з державних будівель Донеччини і Луганщини у 2014 році. Ми пам’ятаємо тих героїв, які в окупації виявляли свою приналежність до України бодай синьо-жовтою стрічкою. І теж поплатилися життям. Цілий світ облетів моторошний знімок у час великої війни з російськими окупантами: рука зі синьо-жовтим браслетом вбитої рашистами жінки.
Наш прапор – це стяг свободи. Під ним ми ніколи нікого не підкоряли. Не може такого бути, щоб ми мали прапор свободи і когось поневолювали: представники різних народів, які жили на нашій землі, завжди почували себе поруч з нами безпечно, звісно, якщо вони самі були добрими сусідами, а не намагалися накинути нам ярмо.
А як щодо тризуба? Цікава Ваша думка як священника, тому що історично тризуб, здається, походить із поганських часів. Також досі тривають дискусії стосовно необхідності розміщення знаку хреста на ньому.
Тризуб вже є у святого Володимира Великого. Можливо, він і прийняв його з поганських часів. Однак важливо те, як ми прочитуємо той чи інший символ. Тризуб багатьма українцями завжди сприймався як знак волі. Наша національна прикмета назнаменована стремлінням до неї. Можна тризуб позначити хрестом, і тоді побачимо в ньому знак Трійці… Це наш спадок, коріння, тому воно дуже легко прийнялося.
Століттями ми були бездержавним народом, а зберегли все: мову, символи, віру і навіть державність. Назвіть мені аналоги? Запорозька Січ – це лицарський орден. Навіть якщо Січ не була ідеальною, все одно в дусі свободи сформувався козацький дух непідлеглості. Конституція Пилипа Орлика – інші народи того часу на це не спромоглися. Маємо літописи з перших століть нашого християнства, чого інші цивілізовані народи також не мають.
Ми з природи були християнами і хотіли ділитися цим скарбом віри з дикими племенами, які жили поруч. Коли з Києво-Печерської лаври пішли місіонери на північ, то їх там убивали, не приймали. У нас теж було військо, але для захисту. Коли ми були з плугом і книгами, наші вороги йшли до нас зі зброєю. Тому почався період, коли ми перебували то під одним, то під іншим ярмом. Та ми збереглися. Тому не повинні щось калькувати ні від одних, ні від інших. Наш шлях – це шлях свободи. У Божому задумі все має своє місце, в тому числі й наша самобутність.
Очевидно, що в усі дні нашої неволі та звитяги серед народу жили святі люди. Яка їхня роль у творенні історії?
Ми часом уявляємо собі, що святі – це люди, які живуть в паралельній дійсності, відірваній від світу. Та історія духовності не знає такого святого, який би не любив своєї Вітчизни; який би не був занурений в справи свого середовища; який не був би відповідальний за тих, що в ньому живуть. Святі – це найбільш заангажовані люди, які міняють дійсність.
Упродовж тисячолітнього тривання України бачимо, скільки святих людей формували нашу історію. Не політики, які не дотримуються своїх обіцянок. Насправді історію нашого народу, історію світу творять святі люди. До прикладу, митрополит Андрей Шептицький, який мав реальний вплив на суспільні справи і разом з тим зумів бути святим, хоч ще не є офіційно проголошений. Кожен християнин, на думку папи Франциска, наскільки освячується, настільки стає більш плідним для світу. Святість не є справою приватною, вона має суспільні наслідки.
Також читайте: О. Климентій (Стасів) ЧСВВ: «Правдива переміна світу походить не від революцій, але від святих»
Сьогодні у світі панівною течією є глобалізм, який виражається у космополітизмі. Іншими словами, існування національних держав та національної свідомості стоїть комусь на заваді. Що Ви про це думаєте?
Гадаю, це розмивання кордонів – бич часу, нонсенс, ба більше, космополітизм є наслідком гріха. Він штучно зумовлений, за ним стоїть ідеологія, яка зіштовхує, а ми маємо бути братерським, шляхетним народом. Космополітизм не є вкорінений в нашу землю, а занесений іншими вітрами. Кожен має любити, освятити свою землю. Якщо б у Божому задумі не було націй, народів, то ми б говорили однією мовою. А так не є! Космополітизм не відображає того, що було в Божому задумі.
В Писанні сказано, що ми не можемо любити Бога, якого не бачимо, якщо не любимо свого брата, якого бачимо (1 Ів. 4, 20). Так само й тут – глобалістами, а точніше сучасними марксистами, створюється ілюзія любові до всього людства. А як ти можеш любити африканця, якщо не любиш українця, або вболівати за Індію, якщо не вболіваєш за свою країну? Це нонсенс та збочення. Це як любити чужих дітей, а своїх занедбати. Це суперечить природному стану речей, а, отже, є хворим та приреченим до вимирання. Чи хочемо ми як народ йти цим шляхом?
Це те, що принесли свого часу більшовики на чолі з Леніним і Троцьким. Вони говорили, що держави, нації, релігія і навіть сім’я – це буржуазний анахронізм, який стоїть на перешкоді щастю трудящих всього світу. Тому з ними треба боротися. Спочатку була знищена свобода слова, а потім полилися ріки крові. Але навіть Сталін зрозумів, що це шлях в нікуди, тому повернув в порядок денний своєї пропаганди поняття патріотизму, сім’ї і навіть релігії, звісно, йому підконтрольної.
Сучасні ж марксисти чи глобалісти захищають вже не робітничий клас, а різні так звані меншини, наприклад, сексуальні. Їм плювати на ці меншини, але вони використовують нібито їх інтереси для того, щоб руйнувати сім’ю, патріотизм і, звісно ж, релігію у її належному стані. Навіть такі, здавалось би, хороші речі як турбота за екологію, боротьба з вірусами, допомога біженцям або мирне співіснування релігій, вони намагаються використовувати, щоб зруйнувати природний порядок речей у суспільстві та запроваджувати «культуру смерті». Ми живемо в часи великої маніпуляції свідомістю людини, нема жодного безпечного місяця, де би людина могла собі дозволити розкіш сліпо довіряти комусь і не думати.
Які події за час нашої новітньої незалежності Вам здаються найважливішими?
За часів незалежності України можна виділити низку знакових подій. На мій погляд, найважливіші з них ‒ це революції: починаючи від Революції на граніті, Помаранчева революція та Революція гідності. Кожна з них дала свій поштовх для утвердження демократичного суспільства. Адже простого шляху до свободи і демократії не буває.
Що би Ви сказали людям, які сповідують філософію, що «ця країна мені нічого не дала, тому я їй нічого не винен»? Бо, знову ж таки, Ви згадали політиків, які часто обманювали народ, але зате вміють гарно вчити любити Батьківщину.
Коли в Ісуса Христа запитали, яка заповідь найбільша, то Він вказав на дві заповіді любові — до Бога і до ближнього. Ми так звикли до слова «ближній», що рідко замислюємось над його значенням. А ближній – це якраз той, хто близько, поруч мене: вдома, на роботі, в маршрутці і в храмі, а у наш час – ще й в окопі. Тому любити свій народ – це любити того, кого Господь сьогодні поставив на твоєму життєвому шляху. Хоча правильніше буде сказати – вчитися любити.
Видатний німецький художник доби Відродження Альбрехт Дюрер серед багатьох картин намалював портрет мами, що є найкращим твором у його художній спадщині. Він попросив маму, щоб йому позувала. Та вона не годилася на це. Казала: «Я старша жінка, моє обличчя потяте зморшками, я погано виглядаю і не надаюся до позування». «Для того, хто тебе любить, ти є найкращою, ‒ відповів мамі художник. – Дозволь намалювати тебе. Буду малювати тебе серцем». І так постав портрет чудової жінки.
Наша мама Україна справді вкрай змучена, зморшки скорботи глибоко помережили її лице. Тому треба малювати її серцем, подібно як Дюрер. Вона потребує, щоб її любили, бо тільки так може виявитися її краса. Без любові ми ніщо. А Україна – це ми, і це люди навколо нас.
Спілкувався (і фото) Андрій Толстой
Також читайте: О. Климентій (Стасів): «Бути ненавистю – душа холоне, бути любов’ю ‒ це небо»
О.Климентій (Стасів) ЧСВВ: «Святий Йосафат здатний об’єднувати людей мислячих»
О. Климентій (Стасів) ЧСВВ: «У своїх книгах Папа Бенедикт XVI говорить Божою мовою»
Повязані записи
