Рівноапостольні правителі

189483_originalДля усіх нас критика влади – повсякденна річ. До неї ми звикли. Мабуть, кожен із нас вважає право критикувати владу таким же невід’ємним і суверенним як право вибору та інші базові громадянські права. Особливо актуально це для нашої держави, громадяни якої десятки років радянської влади мали можливість говорити критичні речі на адресу влади лише пошепки й лише «на кухні», та й то – тільки із найближчими, адже була небезпека, що «донесуть», а потім за це кудись «зашлють»…

Зараз усе змінилось. Владу критикують всі і завжди, принаймні у нашій державі. При  чому (згадаймо хоча б 2005 рік) спочатку із тих, на котрих потім ллють тони нечистот, ліплять образ «месії» і возводять на п’єдестал. Чудовим у цьому контексті був даний у тому ж 2005-му коментар тодішнього Глави УГКЦ Блаженнішого Любомира, який сказав, що подальша велич події, котра сьогодні сталась (Інавгурація тодішнього Президента) залежить від кожного з нас.  Тобто Блаженніший радив не «зачаровуватись» і не уповати на новообраного «месію», а самим наполегливо працювати на осягнення результату. Не почули. Не чуємо і тепер. Бо замість того, аби сидіти і чекати на те, що до квітучих омріяних далей поведе вчергове обраний політик, і нам нічого самим при цьому не потрібно робити, можна засукати рукави і просто наполегливо працювати і як казав митрополит Андрей «будувати рідну хату».

Як би там не було – люди, які при владі – були, є і будуть критиковані. І після відходу їх, у найгіршому випадку, стратять або намагатимуться посадити як Хусейна, Чаушеску чи Берлусконі, або їм доведеться тікати з країни як Януковичу або Акаєву, у трішки кращому випадку їх будуть безжалісно критикувати як Ющенка, або до їх відходу із влади будуть байдужі, як у випадку Кваснєвського… Дуже мала імовірність позитивного ставлення після відходу від влади: як у Вацлава Гавела чи Нельсона Мандели…

А уявіть собі, що були правителі країн, яких після смерті визнали святими. Щоправда, жили вони, на відміну від перерахованих вище політиків, дуже давно… Але показали саме ту унікальну ситуацію, коли влада не просто не змінила людину в гірший бік, а сама людина-християнин використала свою владу з благими намірами. Зазвичай мова іде про правителів пізньої античності, або ж раннього середньовіччя. Всіх цих святих величають «рівноапостольними» і наділяють їх цим титулом за те, що вони привели свої країни до світла Христової віри.

Це і святі Костянтин і Олена у Візантії, і свята Ніна у Грузії, святий Іштван в Угорщині, святі Людмила і В’ячеслав у Чехії, ну і звичайно, святі Володимир і Ольга в Україні.

Саме про наших святих – великих Київських правителів, котрі за словом святого апостола Андрія Первозванного принесли на Київські Гори світло Божої благодаті, роздумаємо сьогодні. Особливо гарно цей роздум ляже у канву наших попередніх роздумів про те, ким же є святі, і яка їхня місія. Дивлячись на цих людей вкотре можемо констатувати, що слово «святий» ні в якому разі не є синонімом слова «безгрішний». Ці люди були звичайними, мали свої слабкості, гріхи і недоліки. Але своїм життям, попри всі його вади засвідчили вірність Христу і його науці.

ArticleImages_60636_Свята_княгиня_ОльгаКрок Блаженної Ольги Київської взагалі був революційним… Не буду змальовувати історичне тло її правління Києвом, адже воно відоме ще зі шкільної програми. Пам’ятаємо і про вишукану помсту древлянам, і про внормування податкової системи Київської Русі і про заледве достовірну легенду про те, як Ольга провела правителя Візантії, який бажав на ній одружитись, попросивши його стати хрещеним батьком… У Литійній молитві цю жінку як «Блаженну Ольгу Київську» ми згадуємо не за це. А власне за те, що правителька-регент, дружина князя-язичника і мати наступного князя-язичника таки ризикнула. Прийняла віру чужу і не до кінця зрозумілу загалу політичної  еліти Київської Русі. Тому шукати в її вчинку якісь політичні чи дипломатично-економічні нюанси не варто. Ні. Ця звичайна, хоча сильна і вольова жінка при владі не побоялась осуду і прийняла християнство. Більше того, у історичних джерелах читаємо, що й свого сина – князя Святослава, намагалась навернути у свою віру. Він, щоправда, як полководець, одразу ж заявив, що його вірна дружина такого кроку «не зрозуміє», тому й помер язичником. Зате віра Ольги була унаслідувана її внуком – Володимиром, котрий, власне і став спадкоємцем Святослава на Київському князівському престолі.

Volodymyr_02Святий рівноапостольний Великий князь Володимир – Хреститель Русі-України. Думаю всі ми чули про нього дуже і дуже багато. Ваш покірний слуга, навіть мав честь у святій Тайні Хрещення прийняти ім’я цього Великого святого 🙂 Знову ж, не будемо згадувати про його великі політичні перемоги, дипломатичні і військові успіхи. Це все ми чули від шкільних вчителів історії.

Безумовно, що причини хреститись самому і хрестити Київську Русь не замикались лише на духовному аспекті. Але і відкидати його, як би це з радістю зробило сучасне секулярне суспільство, теж не можна. Звичайно, факт хрещення Русі був надзвичайно сприятливим для державної політики, особливо у сфері зовнішніх політичних і торгових відносин. Проте, якби цей крок був зроблений Володимиром із суто прагматичних міркувань, то чи жертвував би він – пристрасний любитель жінок і поціновувач їх краси – своїм численим гаремом лише заради політичної ідеї? Дайте відповідь шановні чиновники побожної греко-католицької Галичини і побожного православного Києва… Адже Ви, панове, чудово знаєте, що одна справа – демонстративно хреститись у Церкві на камеру,  а зовсім інша – жити своїм християнством. Адже навіщо відмовлятись від хабарів і своїх пасій, головне кілька разів на рік засвітитись у храмі – і все – Ти суперпобожний. Чи не так панове можновладці?! А от Володимир так не міг… Раз сказав, що він християнин, то й почав жити за законами Христа.

Поважні дядьки, які зараз «чаклують» над новою Конституцією тихесенько вилучили звідти слова, що шлюб – союз одного чоловіка і однієї жінки, а все для того, аби комусь закордоном «вгодити». А от Володимир, вповні перейнявшись своєю вірою взяв і відмінив смертну кару, бо повірив у Христову заповідь – «Не вбий»…

Така ось історія. Бажаю всім нам наслідувати у святості Володимира і ольгу, і за їхнім прикладом, ради Христа вміти іти проти течії, проти ідей «просунутого» суспільства в які б солодкі і привабливі обкладинки ворог роду людського їх не загортав. Наслідуймо їх у святості! Живімо своїм християнством!

Додамо, що у Львові 8 парафій відзначають храмове свято на честь Святого рівноапостольного князя Володимира Великого, а деякі з них також і княгині Ольги.

Володимир Мамчин