Наш сайт має Екуменічний вимір. Вже під час свого відкриття ми зазначили: одним із наріжних каменів того, що ми намагаємось осмислити як «Духовна Велич Львова» є взаєморозуміння і взаємоповага між багатьма представниками різних конфесій і релігій мультиконфесійного Львова. І справді, не на словах, а буквально, галичани загалом і львів’яни зокрема є толерантними до релігійних вподобань своїх ближніх. А ще в більшості – досить-таки побожними, принаймні формально. Наведу приклад: чому під стінами храму Петра і Павла у Львові так довго служили сектанти-догналіти, люди їм у цьому не перешкоджали, а інколи навіть і долучались до їх «молитов». Та тому, що суто візуально їхні «літургії» нічим не відрізнялись від греко-католицьких, за вийнятком деяких деталей і поминання «іншої» єрархії; а побожні галичани навіть уявити собі не можуть, що особа, яка має на собі священичий і монаший одяг, може насправді бути сектантом.
Однак, так було не завжди. Згадаймо 90-ті. Скільки родин тоді залишились «по різні сторони барикад». Скільки сварок, побоїв, прокльонів, а навіть пролитої крові було тоді в середовищі «мегапобожних» галичан. Справа передачі храмів… Богу дякувати зараз таких конфліктів нема, у всякому разі на Львівщині. Зараз, з висоти прожитих років можна глянути на це по-іншому, спробувати забути як страшний сон. Чи може варто готуватись до наступного кроку? Дуже багато останніми роками говоритьсч про Екуменізм… А наскільки реальним є об’єднання «традиційних» українських Церков. У день пам’яті святого апостола Андрія Первозванного спробуймо дати відповідь на це питання.
Пов’язати цей текст із пам’яттю святого апостола надихнув мене один отець УПЦ КП. Нещодавно, знаходячись на Вечірні у одному із храмів УПЦ КП Львівщини, з уст цього отця на останньому виголосі Великого Відпусту, де він поминав дуже багато святих, серед інших він згадав і «святого апостола Андрія Первозванного – засновника Української православної Церкви». Не те, щоб я обурився, але оскільки ми з отцем були знайомі, то після Вечірні трішки побалакали. Говорили власне про можливий варіант єдності Київської Церкви, тобто чотирьох її віток – УПЦ, УПЦ КП, УГКЦ і УАПЦ. І в принципі такий варіант не дуже-то моїм співрозмовником і сприймався, мається на увазі – за участі УГКЦ. Звучали фрази на кшталт «ви ж частина РКЦ», «вийдіть із підпорядкування Папи і тоді єдності бути»…
Кілька рефлексій із цього приводу. Найперше стосовно святого апостола Андрія. Всі ми віримо в цю красиву легенду, про благословення апостолом гір, на яких згодом постало славне місто Київ, хоча вона й нема документального підтвердження. Але ми віримо в це. Так от, навряд чи апостол Андрій, благословляючи Київські гори, думав про те, що ось в цей самий момент він займається «створенням Української Православної Церкви», явно про це не думали і Папи Климент та Мартин, котрі відбували заслання на території сучасної України і рівночасно несли сюди світло Христової науки, котре проповідувалось у ЄДИНІЙ, НЕПОДІЛЕНІЙ ХРИСТОВІЙ ЦЕРКВІ.
Річ у тому, що шукаючи єдності, не варто намагатись вдарятись у ексклюзивізм і змушувати когось приєдунватись до себе… Власне про це вже давно говорив наш Мудрий Старець – Блаженніший Любомир. Саме він, ще у далекому 2004 році, запропонував модель інклюзивної єдності Київської Церкви – видавши послання «Один Божий народ у краї на Київських горах», а потім, через чотири роки підтвердив її у листі до Блаженнішого Володимира, Предстоятеля УПЦ, в якому повторив цю інклюзивну модель – сопричастя із збереженням власних структур і збереження сопричастя із історичними Центрами Християнства – Римом, Константинополем і Москвою. Насправді надглобальна, чудова модель, реалізація якої б була фактично моделлю єдності Церкви у цілому світі – не почули… Блаженніший Володимир тоді відповів, що так, єднання це чудово, але Ви, Ваше Блаженство, не є уповноважені робити нам такі пропозиції, бо Ви є частиною РКЦ.
Власне, про це хотів би поговорити. І тоді і тепер лунає багато неправдивої інформації на адресу одні одних. Якщо підсумувати ці взаємні звинувачення, то вийде, що нормальної Церкви в Україні немає взагалі… Адже одні «московські попи», агенти «ФСБ» ,»рука Москви».; інші «безблагодатні розкольники», «анафема», в кращому випадку «заблукані брати» а треті – «агенти Ватикану», «частина РКЦ» і «зрадники православ’я». В 90-х ця риторика звучала відкрито. Зараз вона звучить при внутрішніх бесідах, але все частіше вилазить у публічний простір…
Так от, якщо ми все-таки насправді хочемо єдності… То може все-таки варто почати цінувати і правдиво та по-християнськи любити одні одних. Може все таки варто будувати свої храми, а не відбирати чужі прикриваючись ура-патріотизмом..? Може все-таки варто перестати брати назви Церков і титули ієрархів у лапки, або писати перед ними «так называемый». Може все-таки вартоперестативідмовлятибратам у «благодатності» і можливості Спасіння… Може все-таки варто почитати уважно українське законодавство і зрозуміти, що в Україні немає Церков, офіційними главами яких є іноземці..? Може все-таки варто зрозуміти, що на «шапкозакидательстві», «ура-патіотизмі» і нових розділеннях Церкву не будують… Її будують на Христові.
Тому бажаю всім нам перейнятися тим духом місійності і любові, який палав у серцях святих апостолів, зокрема і апостола Андрія. Плекаймо Христову любов, а через любов обов’язково осягнем і правдиво Євангельську єдність!
Володимир Мамчин
Повязані записи
