Якщо ми опинилися в ситуації, небезпечній для життя, і не маємо можливості приступити до сповіді, варто звернутися до «рятівного круга» досконалого жалю, результатом якого є прощення гріхів, у тому числі й тяжких, розповів PAP о. Ґжеґож Стшельчик, доктор догматичного богослов’я.
Отець Стшельчик зазначив, що основою католицької віри є переконання в тому, що Христос хоче простити нам наші гріхи, а основний і найбільш дієвий спосіб, у який людина може відчути Боже прощення після хрещення, – це сповідь.
Священнослужитель нагадав, що сучасна форма Таїнства Покаяння була деталізована на Тридентському соборі. У 1551 році вийшов «Декрет про сповідь», в якому зазначено, що однією з головних умов отримання прощення від Бога є жаль і каяття.
«Коли ми говоримо про жаль, то маємо на увазі не просто емоції чи почуття провини, а раціональне визнання того, що я відповідальний за зло, яке сталося. Якщо головним мотивом визнання того, що я вчинив зло і вирішив, що більше не хочу його чинити, є любов до Бога, а не страх перед покаранням — такий жаль самостійно відкриває мене для прощення», – пояснив він.
Він додав, що, згідно з вченням Тридентського собору, такий жаль, який називається досконалим, примиряє грішника з Богом ще до того, як він чи вона піде до сповіді.
Водночас о. Стшельчик наголосив, що стандартним способом отримати Боже прощення є сповідь – адже досконалий жаль також призводить до прощення гріхів, але не без наміру приступити опісля до Таїнства.
Також читайте: Сповідь для зайнятих людей
«Це означає, що якщо я маю доступ до Таїнства Примирення, то досконалий жаль не звільняє мене від обов’язку йти до сповіді. Однак людина може опинитися в ситуації, коли сповідник тривалий час недоступний. У такому випадку досконалого жалю і самого наміру прийти до сповіді достатньо для того, щоб гріхи були відпущені», – сказав він.
Священнослужитель нагадав, що ускладнений доступ до Таїнства покаяння і примирення вірні пережили, зокрема, під час пандемії. «Досконалий жаль — це своєрідний рятівний засіб. Тож Бог дає собі раду і в ситуаціях, коли людина не має доступу до Таїнств, які Він установив», – відзначив о. Стшельчик.
Він зазначив, що подібна ситуація стосується і двох інших Таїнств: Хрещення і Євхаристії. «Якщо хтось хоче охреститися, але не може цього зробити, ми говоримо про хрещення бажанням. Так само й зі Святим Причастям: якщо ми маємо бажання його прийняти, але не можемо приступити до Євхаристії, наприклад, через хворобу, то можемо прийняти його в духовний спосіб», – сказав він.
Отець Стшельчик визнав, що в надзвичайних ситуаціях, коли людині загрожує смерть і вмикаються сильні емоції, на практиці важко однозначно визначити, чи мотивом жалю є виключно любов до Бога, а не страх перед покаранням за гріхи.
Також читайте: «Я був нечистим»: як сповідатися з гріхів проти шостої (сьомої) заповіді?
«Сучасна психологія вчить, що не існує намірів у чистому вигляді щодо будь-якого вчинку. Наміри завжди змішані. Коли ми спокійні та маємо час, ми краще здатні розрізняти і впорядковувати ці наміри. Однак, коли ми перебуваємо в екстремальних ситуаціях – а небезпека для життя є однією з них – це зробити не вдається. В екстремальних ситуаціях наш мозок запрограмований думати про те, що є для нас найважливішим. Саме тому Церква вчить, що якщо людина в небезпеці смерті спонтанно звертається до Бога, то це означає, що вона має стосунки з Богом і вона духовно спасенна», – сказав він.
Отець Стшельчик наголосив, що якщо людина, яка викликала досконалий жаль під загрозою смерті, залишилася живою, то вона повинна все ж таки визнати ці гріхи ще раз на сповіді. «Бог прощає гріхи в той момент, коли ми відкриваємося на Його благодать. З іншого боку, Церква закликає висповідатися з цих гріхів, які де-факто вже прощені, на найближчій сповіді, бо це також має виховний вимір», – пояснив він.
Священнослужитель застеріг, що істину про досконалий жаль не слід використовувати для того, щоб уникати сповіді, коли вона є можливою. «Якщо ми свідомо нехтуємо сповіддю, думаючи, що якби щось трапилося, то в останню хвилину я збуджу в собі досконалий жаль і це все вирішить, то нами керує не Божа любов, а лукавство», – відзначив він.
«Хоча я можу собі уявити, коли хтось так хитрував, але в останню мить життя стає перед Богом у щирому каятті й каже: вибач, що я хитрував — тоді прощення гріхів можливе», – додав він.
Отець Стшельчик зазначив, що деякі люди відчувають непідробний страх перед сповіддю, наприклад, через травми, отримані в минулому. «Якщо хтось справді не може подолати цей страх, тоді виправданою є практика досконалого жалю замість сповіді», – стверджує він.
Священнослужитель пояснив, що викликання досконалого жалю слід починати з іспиту совісті, тобто роздумів над тим, за яке зло я є відповідальним, і розповісти про це Богові.
«На другому етапі можна сказати Богові про те, що жалкуєш за скоєне зло і постановляєш ніколи більше цього не робити, або принаймні дуже старатися не робити. Це варто поєднати з духовним прийняттям Святого Причастя — у випадку, якщо не маєш можливості причаститися фізично», – сказав він.
Отець Стшельчик зазначив, що якщо священник вчасно приходить до вмираючої людини, але вона не може висповідатися, бо перебуває в непритомному стані, то (для розрішення) немає необхідності викликати досконалий жаль. У такому випадку священник уділяє вмираючому Єлеопомазання, яке також призводить до прощення всіх гріхів (PAP).
Також читайте: «Не бійтеся»: Слуга Божий Венантій Катажинець, коли біля Львова лунали вибухи
Таїнство Примирення: що треба знати про сповідь
Знову те ж саме. Як не впасти в рутину сповіді?
Повязані записи
