Сьогодні Марії було би трохи більше сімдесяти. Ми могли би зустріти її на львівських вулицях, дуже ймовірно – у Латинській катедрі, або ж у якомусь греко-католицькому храмі – може, навіть у монашому габіті. У її житті могло би відбутися багато цікавих подій, і вона, без сумніву, була б у перших рядах під час маніфестів визволення УГКЦ. Натомість життя Марії обірвала рука вбивці, який завдав їй смертельної рани у львівському під’їзді.
У наш час вона відома як Слуга Божа Марія Шведа – свята, що була нашою сучасницею, учениця Христа у час зневір’я. Вона стала свідком тихого мужнього служіння катакомбної Церкви та прикладом постійної готовності до Небесного Царства. Хоча процес беатифікації новомучениці ще триває, але її мозаїчне зображення вже розташоване у папській каплиці Ватикану. Ми побували на місці останнього подвигу Слуги Божої.
Сторінки укритого життя
Народилася Марія Шведа 17 жовтня 1954 року в с. Рудки Городоцького району на Львівщині у сім’ї Йосифа та Софії (з дому Грийовської). У її батьків уже була старша на вісім років донька Стефанія; ще через чотири роки народився син Богдан. Марію охрестив і миропомазав підпільний греко-католицький священник. Її дитинство минало в с. Яремків на Городоччині. Старша сестра покинула батьківський дім доволі швидко, а молодші діти росли разом. Мати виховувала їх у молитовному дусі і брала на богослужіння, на які вони ходили до православної громади в Рудках. Водночас за можливості відвідували підпільні Служби – завдяки сподвижницькій праці греко-католицьких священників зустрічі відбувалися таємно в оселях, і навіть у зачинених храмах.
1958–1964 роки – період після смерті Сталіна – стали для Греко-католицької церкви полегшенням: жорстокі репресії, арешти і фізичні розправи порідшали, проте не припинилися. Навіть слухняна радянській владі РПЦ не уникнула утисків. Православних священнослужителів обмежили, дозволивши їм обслуговувати не більше, ніж одну церкву. Відтак чимало колишніх греко-католицьких храмів, в яких на той час служили священники РПЦ, закрили.
Та це не знеохотило греко-католицького підпілля. Катакомбна Церква особливо активувалася після того, як Патріарх Йосиф Сліпий у момент свого вислання із СРСР 4 лютого 1963 року в Москві таємно хіротонізував єпископа Василія Величковського. Із поверненням владики Василія до Львова у житті УГКЦ відкрилося «друге дихання»: вірні навіть сподівалися, що її легалізують і Церква відродиться. 1965 року підпільні священники, серед яких, зокрема, отці Мар’ян Гірняк, Роман Єсип і Петро Періжок, почали регулярно відвідувати Яремків і довколишні села – Вістовичі, Підгайчики, Вишню. За спогадами Марії Горуц – с. Мирослави зі Згромадження сестер св. Йосифа – у Яремках служили редемптористи о. Микола Волосянко та о. Євстахій Смаль; богослужіння деко відбувалися навіть удень.
«Отця дуже вразила ця мала дівчинка…»
Духовне піднесення підпільної Церкви, безсумнівно, торкнулося життя родини Шведів – мати не пропускала практично жодного богослужіння, і завжди брала зі собою дітей. Та водночас буденність майбутньої новомучениці не відрізнялася чимось незвичайним. Марія ходила до школи в с. Вишня, після уроків із братом допомагала мамі, що працювала санітаркою в лікарні. Її запам’ятали як добру, безкорисливу, скромну та слухняну дівчину із чистою чутливою душею. Брат Богдан згадує, що Марійка дуже любила його, піклувалася і заохочувала до молитви: «Наставляла мене на праведний шлях, як щось не те зроблю. Трошки тримала в руках…». Сімейне життя не було легким – батько випивав, бив матір, вдома часто панувала колотнеча, і дівчинка дуже болісно це переживала. Із цим пов’язана чи не найяскравіша згадка про дитинство Марії, якою поділилася сестра-францисканка Галина Совган: «Одного разу, коли отець (Петро Періжок, прим. ред.) відправляв Службу Божу, [Марійка] плакала, просячи Бога про те, щоб тато змінився. Отця вразила ця мала дівчинка, котра так щиро молилася, плачучи. Від того часу вони сталися друзями».
Цей відомий підпільний священник відіграв у житті Марії Шведи колосальну – можна сказати, доленосну – роль. Їхнє знайомство розпочалося зі сліз зворушеної дівчинки, продовжилося в школі, де о. Петро навчав музики. А згодом переросло у духовну дружбу вже у Львові, куди життя запровадило юнку за кілька років. Марія дуже хотіла навчатися в будівельному технікумі у Брюховичах, і справді поступила туди в 1971 році. Та навчання давалося їй важко. Вже за пів року дівчина залишає технікум, оселяється в сестри Стефанії (в заміжжі Корбут) і влаштовується працювати на львівську взуттєву фабрику «Прогрес». Тут розпочинається нова сторінка її життя: Львів відкриває дівчині не тільки поле праці, але й духовне поле боротьби підпільної Церкви, і Марія відважно стає на це поприще.
Збирання небесних скарбів
Зі середини 1960-х репресії щодо Греко-католицької церкви набирають нового характеру – спецслужби зосереджують увагу на конкретних священниках та діяльних мирянах. За ними стежать, в їхніх домівках проводять обшуки та конфіскацію майна, людей арештують, штрафують і затримують під час або після підпільних богослужінь. Один з таких масштабних обшуків відбувся у жовтні 1968 року; від нього постраждало близько двох десятків священників – у них конфіскували все, що стосувалося релігії. У наступні роки обшуки і допити стають масовішими: будь-який стосунок до підпільної Церкви був украй небезпечним.
У цей час Марія Шведа продовжує свою роботу у Львові – у 1975 році вона починає працювати на заводі телеграфної апаратури. Залишається все тією ж звичайною та привітною дівчиною. Сестра Надія Витвицька ЧСВВ, яка працювала на заводі разом із нею, згадує: «Запам’яталась мені тихою і скромною. Маленька, тендітна дівчинка, зовсім не виглядала на свій вік. Риси лиця дрібні, личко біле, а брови й волосся — чорні. Була непомітною в такім великім колективі за своєю поведінкою. Ніколи не говорила занадто голосно, і я ніколи не бачила її знервованою. На моє здивування, губи в неї були завжди намальовані. Вбиралася скромно, але гарно. Аж після смерті Марії я довідалася від її товаришки Слави, що в такий спосіб вона намагалася не відрізнятися від інших дівчат».
Чуйна і щира, завжди готова допомогти, навіть подарувати щось із власного одягу, коли її просили про це – вона намагається сумлінно виконувати свою роботу і не відрізнятися від інших. Але чимось Марія таки відрізняється.
Життя у Львові дає їй прекрасну можливість не тільки єднатися із підпільною Церквою, а й ходити до католицького храму, в якому відкрито триває богослужбове життя – Латинської катедри.
Узагалі роль львівського римо-католицького катедрального собору Успіння Пресвятої Діви Марії в житті української Церкви неможливо оцінити вповні – цей храм у найтемніші часи атеїстичного мороку став справжнім Божим даром. І не лише для римо-католиків, а й для підпільної УГКЦ. Тож знаково, що Латинська катедра у Львові є санктуарієм Божого Милосердя – якраз у час переслідувань Церкви вона стала справжнім притулком для всіх, хто потребував духовної опіки. У катедрі щоденно відбувалося кілька Служб Божих, а ще практикували Причастя без Літургії; вірні завжди могли прийти до сповіді – при чому разом із римо-католицькими, тут сповідали й греко-католицькі священники. Таке служіння, зокрема, здійснювали о. Євстахій Смаль та о. Петро Періжок. Все це відбувалося за підтримки тодішнього настоятеля катедри, відомого львівського священника (пізніше – єпископа), а нині Слуги Божого Рафала Кєрніцкого, який прихильно ставився до греко-католиків, адже й сам як польський патріот неодноразово зазнавав утисків.
Також читайте: Отець Гавриїл Костельник отримав розрішення після пострілу в нього, — свідчення
Тож громаду катакомбної Церкви Латинська катедра на свій страх та ризик взяла під свою опіку. Це стало виявом справжньої християнської любові, що є добрим прикладом і для нас сьогодні: перед обличчям спільного ворога між римо- й греко-католиками зникали багатовікові розбіжності. Напевне, Марія Шведа була би щасливою у наш час відвідувати богослужіння в її улюбленому храмі українською мовою (що було неможливо за часів радянської влади).. Звісно, українці-греко-католики залишалися вірними візантійському обряду, за можливості намагалися відвідувати підпільні богослужіння, проте саме в катедрі могли брати відкрито брати участь у храмовій Літургії та користати з церковних Таїнств.
«Від неї вже тоді віяло святістю»
Для Марії Шведи Латинська катедра стала особливим прихистком. Із цим храмом пов’язані спогади більшості її знайомих. Марія щоденно приходила сюди на Літургію; її часто можна було побачити на молитві, з особливою любов’ю дівчина ставилася до Пресвятої Євхаристії. Сестра Галина Совган згадує: «Я запізнала її з катедри. Була завжди спокійна, врівноважена, ніколи не бачила її зажуреною, похмурою. Молилася довго в скупленні і задумі. Не існував тоді світ для неї. Це була правдива молитва – розмова з Тим, хто для неї був усім, це була правдива зустріч „я – Він“… Треба було бачити цей глибокий, в Ісусі затоплений, не тільки погляд, а щось більше – серце. Для неї не існував світ, нікого поруч. Вона вся була втоплена в Ісусі».
«Пам’ятаю її скромну дівочу постать в костелі на молитві. Чорнява, худесенька, очі опущені. Довго клячала біля Святих Тайн. Скромно одягнена. Від неї вже тоді віяло святістю», – пригадує ієромонах Студійського уставу Микола-Методій Костюк.
Скарб катедри був для Марії таким великим, що вона страшенно хотіла ним поділитися. З цим пов’язаний курйозний випадок, про який розповіла с. Галина Совган: «Одного разу вона сказала: „Сьогодні мушу запровадити до катедри маму“. Вигадала для неї історію, щоби тільки та погодилася поїхати до Львова. Сказала, що сестра хвора і потребує, щоб мама приїхала. Спочатку мама відмовила, що не може їхати з порожніми руками, то, може, завтра щось приготує і поїде. Але Марія наполягала, що треба саме сьогодні. Зажурилася, коли мама ствердила, що, оскільки нема часу на приготування, то візьме живу курку. Коли приїхали до Львова, Марія вигадала, що зашвидко, і запропонувала мамі йти до катедри, щоб не мерзнути на вулиці. Як благала вона Бога, щоб та курка сиділа в сумці тихо… і все вдалося. Розповідала, як переживала цю Службу Божу, як просила Бога за свою маму».
Саме Латинська катедра у Львові стала місцем третьої зустрічі Марії Шведи та о. Петра Періжка. Вже невдовзі дівчина стає його помічницею.
«Була Марія відважна»
Священство підпільної Церкви було неабияким викликом. Для повноцінного служіння священник завжди потребує деяких релігійних речей, без яких неможливо здійснювати Таїнств чи звершувати Літургії. У час радянської окупації такі речі могли стати підставою серйозного штрафу чи навіть арешту й ув’язнення. Тому на допомогу священникам приходили помічниці – дівчата або жінки, що носили необхідні речі, а також повідомляли вірних про місце й час богослужінь, передавали повідомлення, літературу тощо. Таку роль перейняла на себе і Марія. За спогадами сучасників, вона також «дбала про сповідь та інші Святі Тайни для кожного, хто до неї звернувся б».
Для дівчини це був справжній ризик і, як з’ясувалося згодом, вона також потрапила в поле зору органів держбезпеки. Про це згадує с. Надія Витвицька ЧСВВ: «Одного разу я попрохала Марію допомогти мені знайти квартиру. Ми поїхали у будинок на вул. Шевченка, де мешкала її сестра — там сусідка шукала квартирантів. Не знала я тоді, що за Марією слідкують. Потім у цеху мені сказав співпрацівник Іван Потягайло: „Ви десь там з Марією шукали квартиру?“ Одна моя товаришка розповіла мені, що Іван є „тайником“, і з ним треба бути обережною. Дійсно, не один раз потім я бачила його біля катедри».
Та служіння катакомбній Церкві і любов до неї перевершували страх. «Була Марія відважна, не раз бували ми на могилі єпископа Чарнецького», – згадує сестра Галина Совган.
«…Сьогодні маєш час заробити собі на вінець слави в небі…»
У той час (можливо, через о. Періжка) Марія Шведа дізнається про монаше Згромадження св. Йосифа і запалюється бажанням вступити в монастир. Їй це не вдається – сестри бояться провокацій і можливої нової хвилі репресій, тому не беруть кандидаток. Та дівчина не полишає спроб: спілкується з монахинями, приходить до них на богослужіння, навіть одного разу бере участь в облечинах, про що пізніше захоплено розповідає матері. Приблизно у 1979 році Марія Шведа оселяється в сестер-йосифіток на вул. Кутузова (тепер вул. ген. М. Тарнавського) – тут сестра Лукіяна Притула провадить новіціат, часто звершують богослужіння владика Филимон Курчаба, отці Володимир Баран та Михайло Хрипа.
«Марійка мала дуже спокійний характер, була лагідна і невинна. Багато молилася, читала. Багато молилася за Церкву, була дуже релігійна», – згадує Марію сестра Лукіяна. «Таке було спокійне дівчатко, добра була дитина, дуже добра».
Крім того, дівчина духовно опікувалася сім’єю своєї сестри Стефанії – часто відвідувала їхній дім, розповідала малому племінникові про Бога і заохочувала старших ходити на Літургію. «Вона завжди приходила з такою радістю, весела… Завжди щось розказувала. Ми могли сидіти з нею цілий вечір, вона всякі історії розказувала, такі смішні, ми могли сміятися цілий вечір з нею. Ніколи не нарікала», – розповідає Стефанія Скрабут. А Онисим Скрабут, її чоловік, у лютому 1982 року на іменини отримав лист-привітання від Марії зі словами: «Працюй, поки час. Не відкладай на завтра. Чини добрі діла, сьогодні маєш час заробити собі на вінець слави в небі… Час втрачений — навіки втрачений».
Таку настанову написала 27-літня дівчина, непримітна працівниця львівського заводу, без вищої освіти чи окремих студій, подібна на тисячі молодих людей, що шукають свою дорогу в житті. Ці слова можна вважати певною вершиною її духовного пошуку: її власний вінець небесної слави вже наближався.
«Випадковість» Божого Промислу
Пам’ятного 29 вересня 1982 року Марія збиралася поїхати до мами Софії на іменини. Після роботи пішла до катедри на Літургію, де хотіла зустрітися з о. Петром Періжком. Не знайшовши його, вирушила в сторону залізничного вокзалу, та несподівано зустріла священника біля оперного театру. Вони сіли в трамвай, не помітивши двох «супутників», які за ними стежили, і приїхали до костелу Єлизавети (тепер – церква святих Ольги і Єлизавети на пл. Кропивницького). До потяга ще залишався час, тому Марія з отцем сіли на лавку в сквері поговорити. Священник передав подарунок на мамині іменини – образок Спасителя.
Саме тоді до них підійшли двоє «дружинників» із червоними пов’язками і почали вимагати в о. Петра документи для перевірки. Марія розуміла, що в сумці священника – богослужбові речі – ризи, молитовник, речі до Служби Божої: якби її вміст викрили, то отець мав би великі неприємності. Тож, поки о. Петро спілкувався із правоохоронцями, вона взяла сумку і спробувала непомітно відійти. Дівчина побігла вулицею Тургенєва (нині – вул. Героїв УПА) і забігла в двері під’їзду будинку № 10. «Дружинники» забігли за нею.
Вулиця Героїв УПА (Тургенєва) та будинок №10, куди забігла Марія Шведа, тікаючи від переслідувачів
Дехто з мешканців будинку почув галас і крик. Старша росіянка, що піднімалася сходами, побачила дівчину, яка усміхалася, спершись на підвіконня; також побачила високого чоловіка, що гортав книгу. Відійшовши далі, вона почула крик і повернулася. Тут побачила, як дівчина зробила кілька кроків, спираючись на стіну, і впала, а чоловіка вже не було. На стіні виднілися криваві відбитки рук.
Люди викликали швидку допомогу і дівчину забрали до лікарні, проте врятувати її не вдалося: під час підготовки до операції через півтори години після нападу на неї Марія померла. Медичний висновок засвідчив, що смерть наступила внаслідок «фахового удару в перенісся кулаком з металевим предметом: або масивною печаткою, або кастетом». Під час сутички в коридорі будинку «дружинник», наздогнавши Марію, вдарив її кастетом по голові; дівчина зробила кілька кроків до вікна, тримаючись стіни ліворуч, проте переслідувач вдарив її ще раз. Він забрав сумку священника та втік, залишивши поранену стікати кров’ю.
Місце нападу. Під’їзд та єдине вікно в ньому, біля якого найімовірніше мешканка дому побачила Марію
Парадокс цього убивства полягає в тому, що в ньому не було жодної необхідності. Двоє «правоохоронців» легко могли затримати беззахисну дівчину для подальшого допиту, а конфісковані речі послужили б доказом на суді проти неї. На перший погляд, ця смерть виглядає зовсім випадковою і повністю позбавленою сенсу. Проте в Божій «випадковості» полягав значно глибший план. А жорстоке вбивство вкотре викрило сатанинську суть радянської системи, яка жадала фізичного знищення кожного, хто не хотів йти на компроміс зі своєю совістю.
Мужній порив Марії Шведи також не був випадковим – він засвідчив її повну самопосвяту: вона думала не про себе, а про порятунок священника. «Ця смерть мене чекала. А вона пішла. Це була правдива невинна жертва за священика», – згадує отець Петро Періжок.
«Довгий час я себе мучила тим, що якби цього вечора була з нею, того б не сталося. Того дня після роботи я пішла одразу додому. Але з часом я зрозуміла, що Марія дозріла до неба… Вона була простою, доброю, скромною, милосердною, вона просто любила людей і вміла приймати те, що Ісус їй готував на щодень», – скаже пізніше с. Галина Совган.
Небесні жнива
Наступного дня органи держбезпеки розпочали «розслідування» – і найперше за звинуваченням у вбивстві затримали самого о. Петра Періжка. Втім, «слідство» нічого не довело – священника згодом відпустили, але й убивць “не знайшли”. Зрештою, близькі Марії Шведи й не очікували справедливого з’ясування обставин її смерті та покарання винних.
Сестра Надія Витвицька ЧСВВ згадує, що співробітники КДБ приходили на завод, де працювала Марія, і розповідали офіційну версію події – мовляв, загинула дівчина від рук «своїх же»: начебто вона ходила до якоїсь «секти» у катедрі, де їй доручили певне завдання, а коли не змогла його виконати, то «ксьондзи» її вбили, щоб уникнути викриття.
Тіло Марії Шведи все ж таки віддали рідним, але аж на п’ятий день. Похорон відбувся 4 жовтня у рідному Яремкові. Приїхало чимало львів’ян, було багато молоді.
«У суботу приблизно сотня людей вибралася на похорон у село. Зробили вінок з живих квітів. Марійка лежала в рідній сільській хаті, вбрана в усе біле… Тиха осіння днина. В дерев’яній маленькій церковці, яка була замкнена, дзвонив одинокий дзвін. Ми співали побожних пісень і несли Марійку на цвинтар», – згадує ієромонах Микола-Методій Костюк.
Греко-католицьким священникам було небезпечно публічно виявляти себе, тому хоронив Марію о. Людвік Камілевський із львівської Латинської катедри. Для цього був необхідний окремий дозвіл від голови сільської ради, а самого священника кілька разів перевіряла міліція. На похороні також було чимало одягнених у цивільне міліціонерів, у якийсь момент вони спробували затримати отця – проте цього не дозволили люди з похоронної процесії. Врешті-решт «охоронці правопорядку» поїхали геть.
Вже на похороні багато людей були переконані, що Марія Шведа – мучениця, яка своєю жертвою засвідчила вірність Богові та Церкві. До цієї жертви вона готувалася усе своє життя, особливо в останні роки, постійно перебуваючи в стані освячуючої ласки. Про це у проповіді сказав сам отець Людвік, наголосивши тоді, що молитися треба швидше не за Марію, а до неї, адже її вічність у раю запевнена. Вона завжди була висповідана, щоденно приймала Святе Причастя; навіть перед смертю взяла участь у Божественній Літургії.
З перспективи наших днів, мучеництво Марії сталося на завершальному етапі підпілля Греко-католицької церкви, і на перший погляд воно виглядає незрозумілим і навіть нелогічним. Та жертва Марії Шведи зрештою долучилася до тектонічного внутрішнього зрушення, яким вже за кілька років катакомбна Церква блискавично вийшла з підпілля. Більше того: своєю жертвою дівчина довела, що мученицький вінець – це ніколи не випадковість. Так само випадковою не буває жодна смерть – на фронті, в тилу, на лікарняному ліжку чи в якійсь катастрофі. Будь-яка хвилина життя може стати миттю зустрічі з Творцем – справа лише в тому, наскільки людина готова до неї. На це запитання відповіла сама Марія Шведа: Сьогодні маєш час заробити собі на вінець слави в небі.
«Душі праведних у руці Божій, і мука не спіткає їх. Очам безумних видалось, що вони вмерли, і їхнє переставлення вважано за нещастя, а відхід їх від нас – за згубу, вони однак – у мирі» – каже Книга Мудрості. «А праведник, хоч і вмре передчасно, знайде спокій, бо чесна старість – не в довголітті і не міряється числом років… За короткого часу ставши досконалим, він виповнив довголіття, душа бо його Господеві була вгодна, тим і забрав він його поспішно з-посеред лукавства. Люди ж те бачать, та не розуміють, їм і на думку не спадає те, що ласка й милосердя – для вибранців його і опіка – для святих його» (Муд. 3:1-3, 4:7-8, 13-15).
За матеріалами книги Катерини Лабінської-Снігур «Вірні до кінця. Мученики й ісповідники віри ХХ століття» (Львів: Свічадо, 2016), статті «Марія Шведа: історія одного мучеництва» с. Ігнатії Гаврилик ЧСВВ та статті «Українська новомучениця Марія Шведа» Комісії у справах мирян УГКЦ.
Також читайте: Латинська Катедра: дев’ять вівтарів, де святі моляться разом з львів’янами
Культ Божого Милосердя у Львові: понад 75 років виправданої надії
«Випадкова» дорога в монастир: як Господь відкрив Василію Величковському його покликання
Підготувала Марія Цьомик
Фото (де не вказано інакше): Андрій Толстой
Повязані записи
