Після Молодіжної літургії — заходу до Дня молоді, організованого офісом «Молодіжна столиця Європи» та Львівською міською радою — у Митрополичих садах сакрального комплексу собору святого Юра відбулася відверта розмова єпископа-помічника Львівської Архиєпархії УГКЦ Володимира (Груци) з молоддю. Захід приурочили до 160-ї річниці з дня народження Андрея Шептицького (яка відзначалася кілька тижнів тому) та Міжнародного дня молоді, що припадає на 12 серпня.
Владика Володимир говорив про історичні виклики, які постали перед українцями того часу, корупцію, національну єдність і постійний вибір між добром та злом. Також він ділився роздумами про ставлення Митрополита Андрея до молоді та його настанови для неї.
Ось трійка найцікавіших питань від молоді на цій події та відповіді владики Володимира:
Максим:
— Владико, таке питання: як ви оцінюєте теперішню роботу з поширення християнства серед молоді та чи достатньо ми робимо для того, аби нести важливість християнства, важливість віри в сучасному світі?
Владика Володимир:
— Знаєте, я колись чув таку фразу: є спортивна команда (футбольна, баскетбольна, будь-яка); і якщо тренер цієї команди сказав би, що він задоволений нею, то його треба одразу звільняти. Чому? Бо не буде прогресу. Я особисто до кінця ніколи не є задоволений, тому що можна ще більше прогресувати. Але все ж дякую за те, що вже робиться. Перше: наші молодіжні спільноти при храмах, при монастирях, «Пласт» і їм подібні – це є надзвичайно великий скарб, і те, що ви робите, є надзвичайне, але можна зробити ще більше. Не у всіх парафіях є молодіжні спільноти, не скрізь є духівники. Я бачу по тому, як ми збираємось, що ніколи не буде «достатньо», бо є платформа поговорити про певні вартості, про те, про що не завжди говоритимуть у школі. Ми не завжди маємо доступ до школи чи до університетів. Хто зі студентів хоче – він це знайде, але є люди, які не знають, як шукати. Важливо запрошувати ваших ровесників у ці спільноти, а для цього треба діяти переконливо – отже, самим тим жити. Вогонь дає і світло і тепло, а попіл не дає ні одного, ні другого.
Анонімне запитання:
— Свого часу в Андрея Шептицького були складні стосунки з Організацією українських націоналістів: попри певну підтримку був і певний осуд. Він казав: не може любов іти нога в ногу з ненавистю. Скажіть, які ваші припущення: які думки були би в Андрея після повномасштабки, як би він реагував зараз? Чи засуджував би він ненависть з нашої сторони?
Владика Володимир:
— Кожна людина має природне право себе захистити: своє життя, свій дім, свою державу. Якщо ми, знову ж таки, будемо когось ненавидіти – це є втрата ресурсу і нашої енергії. Дуже важливо тут для нас – я думаю, Митрополит Андрей би це підтримав – будь-яку агресію злобу чи ненависть трансформувати у мужність, щоби себе захистити. То є болюче. Дуже часто я є на Марсовому полі – спілкування з рідними, з родинами, з батьками загиблих Героїв. Для всіх це є однаковий біль утрати. Ми навіть не можемо зрозуміти, наскільки це боляче, як віряни стараються цей біль загоїти, як вони несуть біль утрати. Ті, хто менше вірить – більше нарікають, час їм поглиблює ці рани, а не лікує.
Іван:
— Маю до вас запитання, пов’язане з гріхом нечистоти. Усвідомлюю, що є якісь спокуси у цьому плані, вони є у голові, наприклад – і деколи ти думаєш, чи можна іти до Причастя, чи треба піти до сповіді; не усвідомлюєш, де є легкий гріх, де є співпраця з цим гріхом – і де є вже важкий гріх. Мені це буває важко усвідомити.
Владика Володимир:
— Бог дав людині дар сексуальності: любити, бути любленими – ніхто ніколи у нас не може цього робити. Але що з цим робити? Чи маємо спокуси? Маємо, бо є здоровими людьми. Людина має очі, має вуха. Спокуси будемо мати – ну що ми з цими зробимо? Я завжди на це маю такий приклад для себе. Чи варто боротися проти спокус? Не дуже варто. Чому? Бо ми тратимо сили, а ми – немічні люди. Варто плекати діалог з Богом. Коли я є в діалозі з Богом, тоді спокуси щось пропонують, але не мають шансу увійти. Я є в діалозі з Богом: причащаюся, сповідаюся; коли я іду проти спокус боротися, я вже входжу в контакт з ними і втрачаю контакт із Богом, бо маю шарпанину з ними. Якщо ти будеш регулярно причащатися, сповідатися – Святе Причастя наповнює серце, щоби мати опір проти спокус, тобто єдність з Богом – сумління буде добре сформоване, будеш вести духовне життя. Не треба боятися своєї сексуальності, не треба боятися любити, бути любленим у будь-якому стані. Якщо хтось є неодруженими, це не позбавляє материнства і батьківства. Сестри з монастиря – ніхто не ліквідував їхнього материнства; вони є матерями надалі й мають [духовних] дітей, напевно, десятки, сотні у різних місцях свого служіння. Це їхні діти. Тому що материнство є покликане для того, щоби любити – це є просто природний дар жінки. Природний дар чоловіка – це бути батьком, навіть для багатьох.
Підготував Олег Челяк
Головне фото: Юлія Козіброда
Повязані записи
