Що ще приховують «тихі» молитви священника на Вечірні? Своїми роздумами з цього приводу ділиться у своїй колонці на «Духовній величі Львова» студент-богослов, журналіст Василь Калита.
Молитва третього антифону константинопольської «Пісенної Вечірні», як і другого, є специфічно вечірньою, наповненою цитатами з псалмів (М. Арранц).
Звучить вона так:
Го́споди, Бо́же наш, пом’яни́ нас, грішних і негодя́щих рабів Твоїх, коли́ ми призива́ємо святе́ Ім’я́ Твоє́, і не посоро́м нас у сподіва́нні на ми́лість Твою́, але́ дару́й нам, Го́споди, все, чого́ про́симо для спасіння, і удосто́й нас люби́ти і боя́тися Тебе́ з усьо́го се́рця на́шого, і твори́ти в усьо́му во́лю Твою́. (Виголос). Бо Ти благи́й і чоловіколю́бний Бог єси́, і Тобі сла́ву возсила́ємо, Отцю́, і Си́ну, і Свято́му Ду́хові, ни́ні і повсякча́с, і на віки віків. Амінь (переклад майстерні «Трипіснець»).
Молитва третього антифону починається із доволі поширеного біблійного звертання до Бога «Господи, Боже наш» – «κύριε ὁ θεὸς ἡμῶν», яке трапляється у багатьох книгах Старого Завіту (2 Цар. 19, 19; 1 Хр. 29, 16; 2 Хр. 14, 11; Пс. 98, 8; Пс. 105, 47; Іс. 26, 13; Іс. 37,20; Вар 2,12-27; Дан. 9, 15). Характер цього звертання – спільнотний. Якщо проаналізувати кожний із цих біблійних фрагментів, то побачимо, що розміщене воно переважно у контексті всенародного лихоліття та усвідомлення Божим народом своїх гріхів. Тому виражає благальну і покаянну молитву Ізраїля.
Також читайте: Василь Калита: Літургійні тексти оживають… І під час війни також
Одразу після звертання до Бога іде прохання: «Пом’яни нас» («μνήσθητι ἡμῶν»). Попри всю свою незвичність (немовби Бог міг про щось чи про когось забути), це прохання є доволі поширеним у Святому Письмі, особливо у Старому Завіті. Ізраїль чи окремий молільник просять Бога згадати про них, про Його певні риси (доброту, щедрість, милосердя, могутність тощо) або про несправедливість ворогів. Ось кілька прикладів зі Святого Письма, де цей заклик звучить: Тов. 3, 3; Іов 7, 7; 10,.9; Пс. 73, 2; 74, 18-22; 88, 51; 105, 4; 118, 49; 131, 1; 136, 7; Іс. 38, 3; Єр. 15, 15; Пл. Єр. 5, 1 тощо. Цим самим словом звертається до Ісуса на хресті благорозумний розбійник, просячи згадати його у Царстві Божому (пор. Лк. 24, 42).
Подібно, як звертання «Господи, Боже наш», це прохання міститься в контексті скрути того, хто молиться і виражає посилене благання, що також збігається з характером молитви третього антифону. У зовнішніх чи внутрішніх скрутних обставинах молільник просить згадати про нього і про союз (завіт), який Бог уклав з ним. Уся історія спасіння побудована на завіті Бога з людиною. Кожна згадка про нього у Святому Письмі «пов’язана з минулими подіями, у яких відбувалося взаємне єднання людини і Бога» (Словник біблійного богослов`я).
Пам’ять про Бога кріпить молільника «і допомагає переживати сучасність з інтенсивністю присутності Божої, відтвореної в Союзі» (Словник біблійного богослов`я). Натомість Бог пам’ятає про людину постійно, Він «зостається вірним, бо сам себе зректися не може» (2 Тим. 2,13). Бог забуває людину, згідно з особливою манерою висловлювання Святого Письма, коли допускає певному нещастю трапитись у її житті, щоб ним «спонукати її до навернення» (Словник біблійного богослов`я), і згадує про неї, коли вислуховує її благання та втручається своєю дією у її життя (Бут. 8, 1; 19, 29; 30, 22; Вих. 2, 24; Ест. 10, 12; Вар. 5, 5; Дії. 10, 4 тощо).
Також читайте: Василь Калита: Невловимий жаль за гріхи
Просячи Бога згадати її, спільнота у молитві третього антифону характеризує себе як «ἀχρείων δούλων» – «негодящих слуг», використовуючи вислів Ісуса Христа з Євангелія від Луки: «Отак і ви, як зробите все, що звелено вам, кажіть: Ми слуги непотрібні, виконали те, що повинні були зробити» (Лк. 17, 10). Такий самий вислів вжито і щодо слуги із притчі, який змарнував даний господарем талант (Мт. 25,30). Усвідомлюючи свою повну залежність від Бога, спільнота висловлює прохання про все необхідне для спасіння, і щоб Господь вчинив її достойною любити і боятися Його з усього серця. Це відсилає нас до заповіді боятися Бога й любити Його усім серцем у Втор. 6, 2-5.
Страх Божий і любов до Бога передбачають творення в усьому Його волі, про що часто згадує Святе Письмо. Останнє прохання молитви третього антифону також стосується Божої волі – спільнота просить, аби Господь вчинив її достойною творити волю Його, що перегукується з аналогічним проханням із Пс. 142:10.
Тож і в третій молитві Вечірні не знаходимо нічого такого, що стосувалось би виключно священника і вимагало би тихого способу її читання. Навпаки, її зміст стосується кожної людини, особливо пригнобленої стражданням як особистого, так і всенародного масштабу.
фото: facebook.com/KyivSeminaryUGCC
Автор: Василь Калита – працівник Львівської духовної семінарії Святого Духа УГКЦ, випускник філософсько-богословського факультету УКУ, журналіст, піддиякон.
Також читайте: «Тихі молитви»: темрява нерозуміння замість світла вечірнього
«Тихі молитви»: темрява нерозуміння замість світла вечірнього
Перша молитва Вечірні: людське безсилля та Божа сила
Друга молитва Вечірні: ціль людського життя та спосіб її осягнути
Повязані записи
