Восьма молитва Вечірні: про що вона? Журналіст, піддиякон Василь Калита у своєму блозі роздумує про розміщення та значення в богослужінні цієї молитви.
Доволі однозначно можна сказати про розміщення у давній службі останньої, восьмої, молитви з переліку тих, які священник тихо читає під час початкового псалма на сучасній Вечірні.
«Бо́же вели́кий і всеви́шній, єди́ний, що ма́єш безсме́ртя, що у світлі живе́ш непристу́пному, що все творіння в прему́дрості созда́в, що розділення покла́в по́між світлом і по́між те́мрявою, і поста́вив со́нце, щоб пра́вило днем, а місяць і зо́рі – щоб пра́вили ніччю, що сподо́бив нас, грішних, і в сьогоча́сну по́ру ста́ти пе́ред лице́м Твоїм в ісповіданні і вечірнє славосло́в’я Тобі принести́. Сам, чоловіколю́бний Го́споди, вознеси́ моли́тву на́шу, як кади́ло, пе́ред Тобо́ю і прийми́ її як благово́нні па́хощі. Пода́й же нам ни́нішній ве́чір і наступа́ючу ніч ми́рні, зодягни́ нас у броню́ світла, ізба́в нас від стра́ху нічно́го і від уся́кої загро́зи, що бро́дить у те́мряві. І дай нам сон, яки́й на відпочи́нок не́мочам на́шим дарува́в єси́, від уся́кої дия́вольської прима́ри вільний. Так, Влади́ко всьо́го, благ Пода́телю, – щоб і на ло́жах на́ших ка́ючись, ми спомина́ли вночі Ім’я Твоє́ і, ро́здумом про Твої за́повіді просвіща́ючись, уста́ли в ра́дості душе́вній на славосло́в’я Твоє́ї бла́гости, моли́тви і моління Твоє́му Милосе́рдю прино́сячи за вла́сні прогрішення і всіх люде́й Твоїх, яки́х Ти, моли́твами свято́ї Богоро́диці, в ми́лості навідай. (Виголос). Бо Ти благи́й і чоловіколю́бний Бог єси́, і Тобі сла́ву» (переклад майстерні «Трипіснець»).
На відміну від попередніх семи, вона не належала до молитов восьми антифонів константинопольської «Пісенної Вечірні». Згідно з «Барберіні gr. 336», вона є молитвою відпусту. У «Пісенній Вечірні» М. Арранц визначає її місце після молитов оглашенних та вірних і перед мирствуванням, виголосом диякона «Голови ваші…», головоприклонною молитвою та кінцевим виголосом «В мирі вийдім», який завершував службу. Вона повторює зміст усіх попередніх молитов (А. Дмітрієвський).
Поряд з багатими алюзіями на різні біблійні тексти та прямими цитатами зі Святого Письма вона, як і попередні молитви, містить прохання, які вказують на її вечірній характер.
Розпочинає її поширене звертання біблійного походження – «Боже великий і всевишній». Атрибут Бога «великий» («ὁ μέγας») знаходимо, наприклад, у Дан. 9, 4; Єр. 32, 18; Неєм. 1, 5; 9, 32; Пс. 94, 3; 76, 14 тощо. А «всевишній» («ὁ ὕψιστος») – у Бт. 14, 20; Втор. 32, 8; 2 Сам. 22, 14; Тов. 1, 13; Іс. 14, 14; Пс. 9, 3; 17, 14; 46, 3; 77, 35; 86, 5; 90, 9; 91, 2 та інших місцях Старого і Нового Завітів. Природно, що тут є багато посилань на книгу Псалмів, в якій згадування тих чи інших атрибутів Бога мають доксологічне значення. І цей прийом перейшов у молитву Церкви. Прослава Бога продовжується згадуванням Його атрибутів, дослівно взятих тепер уже з Нового Завіту: «що ма́єш безсме́ртя, що у світлі живе́ш непристу́пному» (1 Тм. 6, 16).
Наступне твердження «все творіння в премудрості создав», яке також, визнаючи діла Божі, прославляє Його, відсилає нас до Пс. 103, що у сучасній Вечірні став початковим псалмом. М. Арранц зосереджує свою увагу на способі, в який Бог тут творить усе – ἐν σοφίᾳ, мудро, пов’язує початок восьмої молитви «ὁ θεός ὁ μέγας» («Боже великий») з початком того ж псалма і показує, що загальна тема цього псалма, яка стосується прослави Божої мудрості, виявленої у сотвореному світі, збігається із загальною темою восьмої вечірньої молитви.
Це підсилює і використання інших біблійних текстів на цю тему. Пс. 103 органічно поєднаний із Бт. 1, оскільки у цих двох фрагментах ідеться про створення світу. Наступне визнання восьмої молитви, що Бог «розділення покла́в по́між світлом і по́між те́мрявою», якраз і відсилає нас до першого розділу книги Буття (ст. 4) у формі молитовного звертання.
Єдність теми сотворення світу підтримує ще один біблійний текст, виражений у пригадуванні восьмої вечірньої молитви, яке іде далі, що Бог «поста́вив со́нце, щоб пра́вило днем, а місяць і зо́рі – щоб пра́вили ніччю». Він натхнений 8 і 9 стихами псалма 135.
Після визнання Божої мудрості, виявленої у творінні, безкорисної Його прослави спільнота, яка молиться, плавно переводить акцент восьмої вечірньої молитви на себе. Молитва набуває подячного характеру, що, зрештою, притаманне для вечірніх і ранкових богослужінь ще у Старому Завіті.
Вдячність у восьмій вечірній молитві виражається фразою: «сподо́бив нас, грішних, і в сьогоча́сну по́ру ста́ти пе́ред лице́м Твоїм в ісповіданні», закінчення якої відсилає нас до тексту Пс. 94, 2.
Наступна частина восьмої вечірньої молитви є проханням прийняти молитву як кадило та благовонний запах і пов’язана з Пс. 140 та Вих. 30. Спільнота просить Бога вознести молитву їхню, немов кадило перед Ним, що майже дослівно відтворює Пс. 140, 2. А у Вих. 30, 1-8 описується принесення кадила – «θυμίαμα» під час ранкової та вечірньої жертви у Старому Завіті, які також включали запалення світла та принесення тваринних жертв.
Частим у Старому Завіті є вислів «благовонний (приємний) запах». Він вживається тоді, коли богонатхненний автор хоче показати, що жертва справді дбайливо, згідно з усіма приписами принесена, а відтак приємна Богові і прийнята Ним. Найбільше згадок про «благовонний (приємний) запах» містять книги Вихід, Левіт, Числа, де є приписи щодо різних видів жертв. Використовує цей вислів і пророк Єзекіїл, коли докоряє Єрусалиму, що той приносив жертви, призначені Богові, на приємний запах ідолам (пор. Єз. 16, 19).
Зі Старого Завіту вислів переходить у Новий. Тут він стосується милостині (Флп. 4, 18) та врешті-решт найдосконалішої жертви «приємного Богові запаху» (Еф. 5, 2), яку приніс Ісус Христос, і наслідувати яку апостол Павло закликає своїх послідовників.
Восьма молитва містить специфічно вечірнє прохання: «Пода́й же нам ни́нішній ве́чір і наступа́ючу ніч ми́рні» і кілька прохань виразно біблійного походження. У ній спільнота просить зодягнути її у броню світла (Рм. 13, 12), визволити від нічного страху (Пс. 90, 5) та речі, що у темряві з’являється (Пс. 90, 6).
Вкінці молитва відсилає нас до Пс. 4, 5 («щоб і на ло́жах на́ших ка́ючись») і до Пс. 118, 143 («ро́здумом про Твої за́повіді просвіща́ючись»), чим пригадує призначення будь-якої молитви – вести до переміни способу мислення та життя згідно з Божими Заповідями.
Авт
ор: Василь Калита – працівник Львівської духовної семінарії Святого Духа УГКЦ, випускник філософсько-богословського факультету УКУ, журналіст, піддиякон.
Також читайте: «Тихі молитви»: темрява нерозуміння замість світла вечірнього
Молитва восьмого антифону: цілодобове предстояння та захист від ворогів
Василь Калита: Літургійні тексти оживають… І під час війни також
Повязані записи
