Єромонах Лука Михайлович, студит: «Найважливішим є невидимий портрет посту»

29341664_1825637310833311_1740721553_nУ церковному календарі черговий тиждень Великого Посту більшість вірян мають, окрім загальних правил, також особистий список завдань на найближчі десятки днів перед Пасхою. Для когось «у тренді» цієї весни справи милосердя, а хтось особливо суворо обмежує себе у запашній каві з молоком і у перегляді стрічки новин у Фейсбуці. Ми  попросили львівського єромонаха-студита Луку Михайловича поділитися думками відносно того, як не впасти у нездоровий «постовий радикалізм» і віднайти гармонію з собою.

– Отче, багатьом людям важко поєднувати насичений і активний ритм життя із значними обмеженнями у їжі. Який вихід з цієї ситуації?

– Відповідь вже дуже давно дали класики християнської думки. Варто лише до них звертатися і їх вивчати. Святий Йоан Золотоустий каже, що той, хто зводить час посту виключно до їжі, той найбільше його зневажає. Піст насправді є дуже універсальна і інтегральна величина. Вона пропонує людині можливість зустрітися з собою, з собою справжнім, з таким, як ти є. Для цього важливе бажання людини, щирість із собою. Без Бога цього зробити нам аж ніяк не вдасться. Ми часто зводимо піст до певної реліґійної культури. Споживання їжі насправді має велике значення. Тільки от питання якої їжі? Остаточно це критичний погляд на те, що для мене є найбільшою вартістю-їжею: можливо, це не ті люди, яких я надто близько впустив у життя, не та інформація, не ті стосунки, не ті вартості. Адже це теж їжа. Існує дуже багато чого, що вбиває нас. Отож, піст – це можливість перезавантажити важливі складові нашого життя.

– Чому піст є інтегральним?

29134928_1825643004166075_1261477467_n– Соматика людини, її тілесна сфера так влаштована, що у ній є 5 головних сенсорів, відчуттів. Слух, дотик, погляд, смак, нюх. Піст має заохотити впустити Бога у кожну з цих ділянок, зробити людину гармонійною і цілісною. Слово «повздержливість», або «стриманість», яке ми часто асоціюємо з постом, покликане до того, щоб внутрішні почуття поставити у норму. Іншими словами, нічого більше понад те, як допомогти людині стати нормальною! Торік у часі посту я їхав із таксистом і він мав гарний настрій, бо дуже очікував Пасхи і між іншим сказав мені: «Я пощу, отче, вже четвертий тиждень, але у моєму багажнику є аж 10 пляшок доброї горілки. От скоро прийде Великдень, і ми з друзями обов’язково все надолужимо». Мені насправді стало щиро шкода цю людину, адже Великдень – це не час, коли ми компенсуємо обтяжливу і скучну здержливість. Це час, коли ми могли б ставати переродженими і оновленими. Бо лише так людині відкриється чистий погляд на себе саму, на ближніх і на Воскреслого Христа.

Як віднайти очікувану гармонію?

– Будь-який процес життя, якщо він не проходить через фільтри усвідомленості – ніколи не буде мати добрих і, щонайважливіше, тривалих плодів. Тому я б радив тим, хто надто зациклений на їжі, відкрити Євангеліє і почати читати Боже Слово. Постійно, нащодень. У світлі Слова Ви зрозумієте, як потрібно постити, скільки потрібно стримуватися. Бог підкаже, попровадить. Він промовлятиме до Вас. Церква зараз пропонує дуже багато духовних засобів на шляху до Пасхи. Думаю важливо приходити до церкви частіше, вслухатися у своє серце, думати, менше слухати, ніж говорити. Це так важливо розмірковувати, про те, якими є наші думки, постава. Спробувати спілкуватися і розмовляти з Богом своїми словами, щоб молитви, до яких ми так звикли, не перетворилися на мантру. Питатися у Бога про те, що переживаємо, у чому сумніваємося, чого хочемо. Запитати у себе, які у мене є стосунки з людьми, може, я когось скривдив. Важливо зробити «сканування» наших відносин з найближчими, особливо в родині, на праці. І це насправді інколи буває так непросто попросити вибачення у того, кого ти скривдив. Переступити себе, зробити перший крок. От, наприклад, стосунки чоловіка і дружини в сім’ї. Інколи чоловік приходить і вдома все приготоване – їжа на столі, речі попрасовані, діти нагодовані, і він ні до чого не причиняється. І абсолютно цього не цінує. Може, варто спробувати сказати добре слово дружині, бодай інколи помити посуд, принести квітку. Подивитися на стосунки трохи по-іншому. Піст – це не культовий ритуал, це щось набагато цінніше. Між іншим, богослужбові тексти Церкви називають піст «великим очистилищем» – себто, часом нашого оновлення завдяки благодаті Бога, яка у цей період особливо виливається на світ. Але тільки при одній умові – якщо ми цього справді захочемо.

– Чимало львів’ян, які прагнуть перезавантажитися у період посту, відмовляються від улюблених напоїв, телевізора і від соціальних мереж.  З’являється більше вільного часу, як його заповнити?

29135052_1825644334165942_984220137_n– Я навпаки почав у Великий Піст набагато більше писати у Фейсбуці. Бо відчуваю, що це моє служіння. Можливість власне долати лінивство. Варто зрозуміти – у кожного є своя зона росту. Для когось кава – проблема, а для іншого цей напій не має жодної вартості. Кожен з нас має віднайти свій шлях до гармонії і прочитувати між рядків свою дорогу на шляху до Пасхи. У певній мірі піст – це дуже творчий і цікавий процес.

Але через соціальні мережі можна втратити певний контроль над собою. Яка може бути альтернатива, наприклад, Фейсбуку?

– Соціальні мережі – це тільки частина життя. Мережами треба користуватися, через них можна служити іншим. Головне не жити в них. Коли ми від чогось відмовляємося, то варто запитати: а до чого остаточно це обмеження мене провадить? Якщо ми постимо, акцентуючи тільки на обмеженнях, то ми втомимося дуже швидко. Це піст зі знаком мінус. Ми перетворимо період сорока днів на муку. Насправді варто подивитися на Піст, як на можливість. Позбавивши себе соціальних мереж, можна вийти на вулицю і присвятити час, аби купити потребуючому бутерброд або просто поспілкуватися з матусею. Зробіть щоденно три дзвінка людям, яких Ви давно не чули, поцікавтеся як у них життя. Можна відвідати власну класну керівничку, почитати цікаву і корисну книгу.

– У Ваших постах у Фейсбуці я знайшла такі слова: «Піст і молитва – це два крила, на яких душа злітає до Бога!». Прокоментуйте, будь ласка.

29341611_1825644967499212_1092076996_n– Відомий святий християнства Йоан Ліствичник казав: «Якщо ми говоримо про піст, акцентуючи на їжі, але не маємо іншого крила – молитви, то ми насправді ми не постимо». Оскільки піст сам в собі може перетворитися на дієту. Це не той піст, який приємний Богові. Піст – це спілкування з Богом. Властива комунікація з Богом проектуватиме благодать і мир на ближніх. Піст має теж значно ширший суспільний вимір. Я глибоко віру, що якщо б більше українців у Піст справді запросили Бога стати “Владикою і Господом їхнього життя”, то це дало б дуже відчутний імпульс на суспільні процеси. Духовність – це марґінес людської життєдіяльності, це її енергетичне ядро.

– На одному із сайтів я знайшла поради «посту у банці». Коли родина на кольорових стікерах пише собі завдання на кожен день. Наприклад, «не вживати мяса», «не йти у зоопарк». Зекономлені кошти передають на благодійність. Як Ви ставитеся до таких креативних ініціатив?

– Це підкреслює, що такі люди осмислено підходять до життя і до посту зокрема. На передпостовій зустрічі нашої спільноти «Передання» я запропонував кожному спеціальну таблицю з графою на кожен день посту, щоб було легше вести щоденник посту, мобілізувати себе.

Я б теж хотів звернутися до всіх спробувати робити якісь добрі справи. Це позитивно впливає також і на динаміку виховання в сім’ях. Коли у родині формуються гарні традиції. На цьому виховуються діти, які беруть з батьків приклад. Вони тоді бачать, що їх батьки – це особи, які проявляють свою віру у вчинки. Теж було б дуже корисно читати Євангеліє – фрагмент щодня, і намагатися втілювати його. Пророк Ісая закликає впустити у дім подорожнього, нагодувати голодного, потішити засмученого – це насправді дуже гуманістичні речі. Природа посту – це людяність, зичливість. Тому будьмо добрішими, свідомішими, не забуваймо трішки і про себе, про своє здоров’я. І це зробить Вас гармонійними особами – здоровими як в середині, так і назовні.

Тобто, Піст буде в радість?

29019977_1825637474166628_674818163_n– Без радості – ні на крок! Христос пропонує відмовитись від лицемірних шат смутку і траурної одежі самобичування. “Завжди радуйтеся” – каже ап. Павло. Навіть тоді, коли в серці біль. За цим має бути рішення людини, вибрати дорогу радості. Радість – це не тоді, коли від вух до вух посміхаєшся. В житті є місце і для сліз. Радість – це радше рішення бути щасливим. Вирішувати нам! Радість як вибір, як антитеза до всього того, що остаточно бажає зломити нас і вкрасти у нас нашу Надію. Бо ми маємо жити не виключно завдяки власним потугам, самоконцентрації, а довір’ї до Того, хто полюбив нас і повсякчас піклується нами.

Розмовляла: Оксана Бабенко

Фото із фб-сторінки ієромонаха-студита Луки Михайловича

Поділитись!Share on FacebookTweet about this on TwitterShare on Google+Share on LinkedInEmail this to someone

Comments are closed.