Д-р Крістофер Качор
Відповідно до Декларації незалежності (Сполучених Штатів Америки), люди «наділені своїм Творцем певними невід’ємними правами». Це твердження викликає запитання: чи відіграє Бог якусь практичну роль у Декларації? А може, слова про Творця є суто декоративними, чи вони виконують функцію певної опори ? Можна стверджувати, що апелювання Декларації до Бога прояснює статус людини та обмежує людську владу, яка не повинна зосереджуватися в руках однієї особи.
Звернення до Бога формує те, як люди розуміють власну природу. Ми «створені рівними». Ця фраза слугує неявним нагадуванням про те, ким людина не є. Люди не можуть створити самих себе. Ми не можемо створити умови, необхідні для людського існування. Ми здатні перетворювати вже створені речі, але не творимо з нічого (ex nihilo). Тож якою є наша створена природа?
Історик та політичний філософ Гаррі Джаффа пише: «Одним словом, оскільки люди не є ані звірами, ані богами, вони не повинні грати в Бога щодо інших людей, так само як не повинні ставитися до інших людей як до звірів. У цьому полягає елементарна основа не лише політичних, а й моральних зобов’язань». Оскільки ми не є божественними, ми потребуємо політичного стримування. Оскільки ми не звірі, ми несемо відповідальність за те, щоб спільно формувати наше майбутнє.
Ми наділені здатністю до рефлексії, яка уможливлює політичне обговорення, створення оркестрової музики та філософські спростування. Це визнання нашої створеної природи веде до глибшого розуміння нашого базового морального статусу щодо одне одного. Той, хто наділяє себе абсолютною владою над іншими людьми, узурпує місце Бога та неявно заперечує власну людяність. Люди не можуть справедливо вважати себе божественними щодо до інших людей.
Саме тому згода керованих є необхідною для справедливого урядування. Гаррі Джаффа стверджує, що згода потрібна, оскільки «люди не є нерівними, як людина і Бог або людина і звір; природа сама по собі не вирішує питання про те, хто має правити». У Декларації згода постає як альтернатива правлінню від природи, як джерело справедливих повноважень влади. Бог править за своєю природою, але жодна людина не є Богом для іншої.
Три гілки американської влади — законодавча, судова та виконавча — не лише гарантують, що федеральна влада не зосереджується в руках однієї особи, але й відображають три способи, у які Декларація звертається до Бога. По-перше, Декларація покликається на Бога як на законодавця, говорячи про «закони природи та Бога природи». По-друге, підписанти звертаються до Бога як до судді, «апелюючи до Верховного Судді світу». По-третє, Декларація звертається до Бога як до носія виконавчої влади, висловлюючи «тверду надію на захист Божественного Провидіння». Творці документа покликаються на законодавчу, судову та виконавчу владу Божества.
У Бозі зосереджена досконала справедливість, мудрість і доброта. Оскільки ми не маємо божественної природи, нам бракує цієї досконалості. Джаффа виводить політичні наслідки з цього розуміння: «Абсолютно необхідною умовою верховенства права є те, щоб три гілки влади ніколи не були зосереджені в одних людських руках. Адже їхнє об’єднання чи то в одній особі, чи в колективному органі, і є самим визначенням тиранії, як не втомлювалися повторювати Батьки-засновники. Бо рівність людства — це рівність у недосконалості, так само як і рівність у правах». Досконала тиранія була б абсолютною владою без абсолютної мудрості, справедливості та любові. Оскільки жодна людина не має абсолютної мудрості, справедливості та любові, жодна людина не може по праву здійснювати абсолютну владу над іншою.
Таким чином, згадка про божественне в Декларації підкреслює рівність людей, які не є ані богами, ані звірами, а також наголошує на належних межах людської влади, що ґрунтуються на факті нашого створення рівними. Якщо ми вилучимо Творця з Декларації, справа буде не лише в тому, що наші базові права людини перетворяться на звичайні дарунки від уряду. Те, що кесар дає, кесар може й забрати. Якщо Творець є найвищим законодавцем, суддею та керівником (виконавчою владою), то жодна людина не повинна зосереджувати у своїх руках найвищу законодавчу, судову та виконавчу владу над усіма іншими. Цей поділ влади підтримує людську свободу. Декларація звертається до Бога не як до звичайної декоративної сентиментальності, а як до фундаментальної передумови американського експерименту.
Д-р Крістофер Качор є президентом Американської католицької філософської асоціації та професором філософії в Університеті Лойоли Мерімаунт. Як стипендіат програми Фулбрайта, він є автором вісімнадцяти книг, серед яких «Чи варта віра довіри? Міркування про Бога від Платона й Аквінського до К. С. Льюїса та Джордана Пітерсона» (Is Belief Believable?: Reasoning About God from Plato and Aquinas to C. S. Lewis and Jordan Peterson). Качор був стипендіатом фонду Гумбольдта, членом Папської академії життя, запрошеним науковим співробітником в Університеті Нотр-Дам та запрошеним науковим співробітником імені Вільяма Е. Саймона в Прінстонському університеті. Його сторінка у мережі X — @Prof_Kaczor.
Джерело: wordonfire.org
Значення церемонії: солдат і священник
Християнські лідери США відвідали львівську Ратушу
Вперта монахиня і Божа мережа: що поєднує Львів та католицьку медіаімперію
Повязані записи
