Ми звикли сприймати львівські храми як архітектурні шедеври та історичні пам’ятки. Так воно і є, але храм це найперше – святиня, місце, де люди моляться — приватно і під час спільного богослужіння. Не випадково говорячи про Єрусалимський храм Ісус Христос процитував слова пророка Ісаї: «Дім Мій буде домом молитви» (див. Іс. 56, 7; Лук. 19, 46).
Це стосується і комплексу храму Успіння Пресвятої Богородиці на куті вул. Руської і Підвальної у Львові — він не лише унікальний за своїм мистецьким та епохальним значенням, але також є місцем молитви, в якому перебувають різноманітні реліквії. Нагадаємо, що до архітектурного комплексу входить сама Успенська церква, Каплиця Трьох Святителів і Вежа Корнякта, яка виконує функцію дзвіниці.
Безумовно, що молитовний настрій людина отримує вже від одного усвідомлення, що на цьому місці українці моляться з княжих часів. Теперішній храм, за словами істориків, є вже четвертою сакральною будівлею збудованою на цьому місці. Але її також було зведено давно — близько 400 років тому. Тож порахуйте, скільки поколінь там молилось. Звичайно, християни не езотерики, і немає такого догмату, як віра у «промолене місце», але існує перевірена часом практика, яка свідчить на користь давніх святинь, де людині набагато легше торкнутися Бога, а Богові — людину.
Як правило, в наші дні людина попадає в Успенський храм через Каплицю Трьох Святителів, яка була збудована давніше за церкву. Тепер там богослужіння не проводяться, але є можливість помолитися та поставити свічку. Хоча, ні, є виняток — на Страсному тижні саме в цій каплиці, а не в храмі, виставляють плащаницю для її вшановування вірними — така традиція. У час Великого посту, який зараз триває, в каплиці встановили ікони страстей Господніх.
Першою святинею, яку бачить людина зайшовши в каплицю, є ікона преподобного Іова Почаївського з його святими мощами. Біля ікони можна помолитися, а до мощів прикластися. Біля входу з каплиці до храму праворуч розміщений ще один образ — Святої Анастасії Царгородського, і також з мощами.
Якщо все ж таки згадати про каплицю як історичну пам’ятку, то вона справді унікальна: чого вартує лише майстерне внутрішнє оздоблення трьох бань та композиція навколо входу, точніше виходу з каплиці, яка залишилися такою ж як їх бачили наші предки понад чотири століття тому.
Фото: в Каплиці Трьох Святителів
До речі архітектори каплиці не забули закарбувати себе, однак зробили це доволі смиренно внизу при вході до неї. Тому розгледіти їх може лише той, хто знає. Ось вони на фото нижче.
Найбільшою святинею храму є, мабуть, мощі святого Великомученика і Цілителя Пантелеймона, які зберігають в церкві віддавна. Кажуть, що це одна з найбільших частинок мощів цього великого святого. Біля них також можна помолитися. Щоп’ятниці тут служиться Акафіст.
На лівій стіні храму ближче до іконостасу розміщенні мощі святого мученика Меркурія Кесарійського, який жив у III ст. Збірник «Львівська ставропігія» подає, що в 1634 році до Братства вписалося два видатні мужі: воєвода Брацлавський, а потім Київський, Адам Кисіль, а також Брацлавський і Ніжинський староста Павло Тетеря, який і подарував церкві цю реліквію. Наявність в Успенській церкві мощів святого Меркурія підтверджують й акти Папської комісії, яка розслідувала діла Львівської Ставропігії 1738 року. У списках реліквій згадується про частини мощів святого Меркурія на срібній позолоченій блясі.
Особливою святинею Успенського храму є чудотворна ікона Божої Матері Ставропігійної. Ця унікальна ікона впродовж століть пов’язана саме зі Львовом. Те, що молитва перед нею допомагала свідчать вотиви*, залишені вдячними людьми. Цікаво, що у Львові мало хто знає про цю ікону, хоча вона не лише чудотворна, але й просочена нашою історією. В архівних документах XVII ст., які досліджував настоятель храму протоієрей Ігор Бурмило, зазначається, що ця ікона має давнє походження. Яке саме, встановити поки що не вдалося.
Однак відомо, що цей образ був у великій пошані серед віруючого люду Галичини. Під час воєнних лихоліть на початку XVIIІ ст. вірні сховали його в церкві св. Анни на Голоско. І коли віддавали її в Успенську церкву, всі мешканці Голоско плакали за нею, бо багато людей зцілилося від неї. В ті давні часи невідомим автором навіть була створена поетична пісня-кант на прославу цієї святині.
Від давнього іконостаса залишилося два списки ікон про Хресну дорогу Спасителя.
Успенська церква унікальна тим, що в ній можна сповнитися не лише Божим, але й українським духом. Свідченням цього, зокрема є тризуб, який здається пережив більшовицьку окупацію Львова впродовж десятиліть у самому центрі міста. Він розміщений на вітражі храму, на одязі святого князя Володимира — Хрестителя Київської Русі. Як хто не знає, це був його княжий герб.
Також цікавим є образ на північній стіні храму, який відображає Злуку українських земель в одну Соборну Українську державу, яка відбулася 19 січня 1919 року на Софійському майдані в Києві. І зовсім не випадково Захід нашої країни символічно представлений на цьому образі Вежею Корнякта, а Схід – Дзвіницею Софійського Собору.
Запрошуємо вас у подорож в серце Вежі Корнякта. Відразу зазначимо, що прихильникам бодіпозитиву до неї попасти дуже складно.
Вежа Корнякта закрита для відвідування, але львів’яни та гості міста інколи чують голос її давніх дзвонів — особливо найбільшого з них, який має на ім’я Кирило. Колись він бентежив багатьох містян, особливо не руського походження, тому що був найбільш гучним і трохи глушив інших, особливо сусідів-домініканців.
Потім сталася пожежа, дзвін був пошкоджений, однак його переплавили в новий дзвін — Кирило пережив воскресіння, та залишається на своєму місці з кінця XVIII ст. Два метра в радіусі, кілька тон вагою — він справляє враження. Раніше його розхитували балками, які досі залишилися, і він дзвонив рухаючись вповні, тепер – дзвонар вдаряє билом.
Про комплекс Храму Успіння Пресвятої Богородиці у Львові можна розповісти ще багато, ми ж хотіли цього разу звернути вашу увагу на святощі та реліквії, які поміщені в цьому серці Православного Львова. Завітайте та помоліться там. Реліквії, мощі, ікони, освячені молитвою стіни це не магія, це допомога нашій вірі наблизитися до Бога і отримати від Нього чудо. А для цього, за словами Христа, потрібно не так вже і багато — лише «віра, як зерно гірчиці» (див. Мт. 18, 20). Але це має бути живе зерно, справжнє, бо як написав у своєму Посланні Святий Яків: «Як тіло без душі мертве, так само й віра без діл мертва» (Як. 2, 26).
Вид з Вежі Корнякта ще той, колись на ній чатували охоронці Львова.
Ледь не забули про розклад богослужінь:
Дякуємо Андрію Татарському – методисту Львівської духовної семінарії св. ап. Іоана Богослова ПЦУ за допомогу в підготовці матеріалу. До речі, він на фото.
Фото: Андрій Толстой
*вотиви — зроблені зі срібла органи, або частини тіла людей, що уздоровилися, частина з яких висить тепер на іконі.
Також читайте: О. Петро Бойко: Навчатися і служити в православному серці Львова надихає
Митрополит Макарій (Малетич): Мені казали, що я перевертатимусь в труні
Культ Божого Милосердя у Львові: понад 75 років виправданої надії
Повязані записи
