Джемма Гальгані — перша свята, яка померла і була канонізована в 20-му столітті. Святий Падре Піо якось зізнався, що молився за її заступництвом щодня, навчаючись у неї смирення і здатності приймати страждання. І він був не єдиним святим, хто був зачарований мужнім ставленням до життя і страждань цієї молодої італійської дівчини. Папа Павло VI сказав про неї: «Дочка страстей і воскресіння, улюблена донька Церкви, яку вона сама ніжно любила».
Святий Максиміліан Марія Кольбе обрав її (разом зі святою Терезою з Лізьє) за свою вчительку внутрішнього життя, і це ще до того, як вона була канонізована. У його келії в Кракові стояла фігура Непорочної та фотографії Джемми Гальгані й Терези від Дитятка Ісус. У листі до матері він також писав, що читання книги «Глибини душі» (яку написав духівник Джемми) принесло йому більше користі, ніж серія духовних вправ.
Своєю чергою, святий Іван Павло ІІ вказував на неї монахиням як на приклад для наслідування, кажучи «Свята Джемма Гальгані з особливою інтенсивністю, в малості й укриті, пережила це діяння примирення людини з Богом, взявши участь у страстях Христових: вона спричинилася до цього не тим, що присвятила себе винятковим зовнішнім справам, але тим, що принесла себе в цілковиту жертву. І всім вам, дорогі сестри, присутнім тут, а не тільки монахиням-пасіоністкам, я хочу сьогодні знову вказати на її приклад. Нехай вона надихає вас з неба на ще більшу потребу жертвувати собою заради спасіння людства».
Чим же ця молода італійка заслужила таку увагу? Погляньмо на її коротке, але плідне життя, позначене як стражданнями, так і радістю.
Джемма народилася 12 березня 1878 року в Боргонуово ді Камільяно, містечку в італійській Тоскані. У неї було семеро братів і сестер. Її мати походила з відомої флорентійської родини і була домогосподаркою, а батько був аптекарем.
Після смерті матері, яка хворіла на туберкульоз, її віддали до школи Сестер Облаток Духа Святого, де вона отримала своє Перше Причастя. Джемма залишила інтернат і школу, щоб доглядати за братом Євгеном, який тяжко захворів. Ослаблена постійним чергуванням біля хворого, вона сама захворіла та повністю вже ніколи не одужала. Незабаром у неї розвинулася хвороба ніг, яка вимагала втручання хірурга.
Її батько передчасно помер (у 1897 році), залишивши Джемму та інших дітей без засобів до існування. Джеммі було 19 років, і вона взяла на себе відповідальність за виховання своїх братів і сестер. За цей час вона отримала дві пропозиції одружитися, але відхилила їх, віддавши перевагу розвитку свого духовного життя.
Одного разу, після прийняття Святого Причастя, вона почула, як Ісус сказав їй: «Будь відважна, Джеммо, Я чекаю на тебе на Голгофі». Цією її земною Голгофою стали несподівані хвороби. З-поміж іншого, вона захворіла на невиліковний, болісний туберкульозний спондиліт та впродовж року була прикута до ліжка. Попри це, вона змогла зберегти свою сильну віру і життєрадісність. Джемма сказала: «Коли ми тісно пов’язані з Ісусом, немає ні хреста, ні смутку». У той час вона також мала видіння свого Ангела-Хранителя, який сказав їй: «Якщо Ісус умертвляє твоє тіло, це завжди для того, щоб очистити твою душу. Будь слухняною». І вона була слухняною. До хвороби хребта додалася пухлина головного мозку. Але коли Джемма закінчила дев’ятницю до блаженної Маргарити Марії Алякок, то пережила раптове зцілення – пухлина зникла.
Одного разу під час молитви, коли Джемма просила Бога навчити її любити, з’явився Ісус та показав Своїх п’ять відкритих ран. Він сказав: «Бачиш цей хрест, ці терни, ці цвяхи, ці синці, ці подряпини, ці рани, цю кров? Усе це діло любові, безконечної любові. Бачиш, до якої міри Я тебе полюбив? Хочеш любити Мене по-справжньому? Навчися спочатку страждати. Бо страждання вчить любові».
8 червня 1899 року, напередодні урочистості присвяченій Серцю Ісуса, Джемма отримала стигмати. Вона написала про це: «Був вечір, і мене охопив безмірний жаль за мої гріхи, якого я ніколи раніше не відчувала. Одночасно я усвідомила всі страждання, які перетерпів Господь Ісус заради мого спасіння. І тут я опинилася в присутності Його Матері. По праву руку від Неї стояв Ангел-Хранитель. Любляча Мати звеліла мені збудити в собі сердечний жаль за свої гріхи, а коли я це зробила, звернулася до мене зі словами: “Дочко, в ім’я Ісуса відпускаються тобі твої гріхи. Ісус, мій Син, дуже полюбив тебе і хоче дати тобі доказ Своєї особливої благодаті. Чи хочеш ти довести, що гідна її? Я буду тобі Матір’ю. Чи хочеш ти довести Мені, що ти справжня дочка?”.
Після цього Вона відкрила свій плащ і накрила мене ним. У цей момент мені з’явився Господь Ісус. Його рани були всі відкриті, але замість крові з них виходило полум’я. Відразу ж це полум’я торкнулося моїх рук, ніг і серця. У мене було враження, що я вмираю від болю, і якби Божа Мати не підтримала мене, я би впала на землю. Коли я прийшла до тями, то побачила, що стою на колінах на підлозі. У моїх руках, ногах і серці все ще відчувався пронизливий біль. Коли я піднялася, то побачила, що місця, де я відчуваю біль, сильно кровоточать. Я прикрила їх якомога більше і з допомогою Ангела-Хранителя попрямувала до ліжка (…). Болі припинилися лише в п’ятницю о третій годині дня».
Відтепер Джемма брала участь у всіх стражданнях Христа. У неї був помічений кривавий піт, який з’являвся щоразу, коли вона споглядала Страсті Христові. На її тілі були численні глибокі рвані рани – сліди бичування, рана на боці, довжиною шість сантиметрів, і рана на лівому плечі (від того, що Ісус ніс важкий хрест). Криваві сліди від тернового вінця також були помітні на її чолі.
Кожного четверга ввечері дівчина впадала в екстаз, під час якого з’являлися ці стигми, що зберігалися до вечора п’ятниці. У п’ятницю страждання посилювалися. У цей час вона відчувала, що в голову їй впиваються колючки. Вона написала про це: «Шипи впиваються в мозок, а краплі крові стікають на чоло». Потім кровотеча зупинялася і всі рани загоювалися, а на їх місці з’являлися яскраві рубці. Після перших стигм, Джемма приховувала свої рани рукавичками і продовжувала ходити на Месу щодня. Пізніше вона показала стигми одній зі своїх тіток, і та подивилася на них з недовірою….
По якомусь часі один з опікунів Джемми звернувся до лікаря з проханням оглянути стигми. Лікар, однак, вважав їх лише симптомом хвороби і маній цієї надмірно побожної дівчини. Однак стигми продовжували з’являтися. Тоді, за порадою свого сповідника, Джемма попросила Бога, щоб стигми зникли, і вони зникли. Їх не стало за три роки до її смерті, хоча чіткі сліди від них були помітні до кінця її життя.
Не лише лікар, про якого йде мова, але й сім’я Джемми та деякі її друзі вважали, що вона симулює. Вона відчувала відторгнення від найближчих людей, тому була змушена йти з дому. Її брати та сестри вважали її переживання ненормальними. Сповідник допоміг їй знайти нову домівку, і Джемма переїхала до дружелюбної сім’ї Джанніні, де вона провела останні роки свого життя. Джемма охоче допомагала дітям господарів з навчанням і вела досить аскетичний спосіб життя. Вона жертвувала свої страждання за душі, які страждають в Чистилищі.
Джемма мала духовні видіння Ісуса, Марії та Ангела-Хранителя. З останнім вона навіть підтримувала близькі стосунки. І те, що вона говорила в екстазі, досить добре задокументовано, бо знайшлися люди, які це чули і все тишком записали. Серед свідків була сім’я Джанніні та два отці-пасіоністи – монсеньйор Вольпі та отець Джермано.
Джемма (як і Падре Піо) також страждала від фізичних нападів злого духа. Отець Джермано Руопполо, її духовний наставник, а також екзорцист, писав у своїй книзі: «Як тільки Джемма брала ручку, щоб написати мені, він виривав її з рук і рвав папір на дрібні шматочки. Іноді, схопивши її за волосся, він відривав її від столу з такою люттю, що пасма волосся залишалися в його лапах».
Видимим свідченням цих демонічних нападів було вирване волосся, численні синці та сильні болі, які вона відчувала. Іноді свідки цих нападів чули стукіт, що доносився з її кімнати. Вони навіть бачили, як її ліжко рухалося, піднімаючись і різко опускаючись. Ці демонічні напади тривали по кілька годин, а іноді навіть цілу ніч. Сама Джемма писала про ці напади у своїх листах, які збереглися до наших днів.
Попри пережиті страждання і агресію демона, Джемма не була паралізована страхом. Навпаки, вона вважала себе щасливою людиною. Отець Руопполо, який знав її, стверджує, що вона була щасливою, тому що таким чином ставала все більше схожою на стражденного Христа. Вона могла підніматися все вище у чисті світи Божої любові і покутувати за гріхи світу. А це аж ніяк не було метою диявольських нападів.
Про захист від демона, що нападав на неї, вона молилася до свого покійного ровесника, отця Габріеля Поссенті з ордену Пасіоністів. Цей молодий пасіоніст з’являвся їй уві сні, обіцяючи допомогу і захист. Називав її сестрою, і за його заступництвом Джемма зцілилася. Пізніше Джемма намагалася вступити до ордену монахинь пасіоністок, але це прохання було відхилено через її слабке здоров’я.
Оскільки сповідниками і духовними наставниками Джемми були Отці Пасіоністи, на руки одного із них, вона приватно склала чотири обіти, характерні для цього ордену. Таке розв’язання питання щодо богопосвяченого життя порадив їй в одному з духовних видінь Ґабріель Поссенті. (…)
P.S. На початку Страсного тижня здоров’я Джемми різко погіршилось — вона померла у Страсну п’ятницю 11 квітня 1903 року. Їй було 25.
Була канонізована 2 травня 1940 року Папою Пієм XII.
Свята Джемма Гальгані вважається покровителькою студентів і фармацевтів.
Повязані записи
