Своїми думками про свято Покрови Пресвятої Богородиці, випробування, які щоденно долають українці, про силу віри, яка протистоїть злу і не дозволяє нашим серцям набратись життєвого лицемірства, навпаки, сповнює їх милосердям, – у ексклюзивному інтерв’ю сайту «Духовна велич Львова» поділився ігумен Маркіан (Каюмов), прес-секретар Львівської єпархії УПЦ.
– Отче Маркіане, чому свято Покрови Пресвятої Богородиці настільки актуальне і важливе для нашого суспільства, втомленого усіма тривожними перипетіями і випробуваннями, насамперед у ці складні часи, коли триває війна?
– У цьому контексті маємо зауважити саму суть свята, яке полягає в тому, що Богом було дане таке явлення, аби люди зрозуміли, як Богородиця молиться за весь людський рід, як Вона просить у свого Сина, щоб Він відгукувався на кожне прохання тих, хто прикликає Її ім’я в молитві; якою дійсно Вона є заступницею роду людського. Тут маємо згадати і саме вчення про Богородицю та Її роль: Вона насправді своїм смиренням і своїм життям прихилила небо до ніг людини, прихилила милосердя Боже до життя людського, до долі людської у цьому світі. Коли ми переживаємо певні випробування у своєму житті – у кожної люди вони свої – ці випробування посилаються нам із різних причин. Комусь вони дані для того, щоб зміцнити свою віру, іншим – аби приблизитись до якихось чеснот правди, милосердя тощо.
Часто саме через певну проблему чи горе ми стаємо більш чутливими, більш розуміючими та люблячими людьми. Це відбувається тоді, коли людина із гідністю проходить свої персональні випробування, достойно проносить плоди своєї віри через всі ці труднощі, а це неможливо зробити без молитви до Богородиці та до Господа, які допомагають, які нас начебто беруть попід руки і ведуть через всі ці життєві бурі.
– Якою має бути спільна молитва українців до Богородиці у ці вирішальні моменти нашої історії?
– Коли тривають якісь загальнолюдські випробування (вони в кожного у серці відгукується по-різному), всі ми повинні дійти до якогось логічного висновку – з цих труднощів маємо винести урок. Ми самі ніколи не зможемо пережити такі складні часи, в цьому нам повинна допомогти Матір Божа. Пам’ятаємо, як Вона молилась та просила за рід людський у Константинополі, коли її побачив святий Андрій, так само і сьогодні ми повинні згадати, що Вона й надалі стоїть перед престолом Господнім на колінах і просить за наc, покриваючи нас святим омофором, оберігаючи нас. Ми не можемо знати, скільки ще продовжаться наші випробування, і скільки нам ще доведеться пережити, – та й ніхто не знає, але мусимо бути впевнені в одному: як тільки українці зможуть зрозуміти і винести якісь плоди з цих випробувань і з своєї віри, лише тоді ми дійсно зрозуміємо, що це припиниться. Тут все залежить навіть не від пострілів гармат і автоматів, не від того, чи відбуваються активні воєнні дії, або ж вони трохи послаблюються. Все залежить від душевного і духовного стану українців. Головне – чи зможемо ми в результаті цих жахливих подій дійсно трохи наблизитись до життя за загальнолюдськими цінностями, чи навчимось співчувати, любити, цінувати одні одних більше, ніж до того.
Лише тоді, коли ми усвідомимо, для чого Бог послав нам ці випробування, щоб зміцнити нашу віру, вони закінчаться: не тоді, коли затихнуть постріли, а від нашого душевного стану залежить закінчення цієї війни та цих складних часів, від того, чи станемо ми більше людьми, аніж були, чи не зачерствіють наші серця, чи не наберемось ненависті та зла… Це справжня насамперед внутрішня боротьба для кожного з нас.
– Якщо вірити – це бачити світ очима Бога, то наскільки важливою є роль Церкви, незалежно від конфесійних приналежностей, щоб допомогти людям побачити цей світ чіткіше, особливо в часі великого свята Покрови Пресвятої Богородиці, Дня захисника України?
– Ми повинні брати приклад з наших попередників, які дуже вшановували свято Покрови Божої Матері, вони вірили у заступництво Божої Матері завжди. Подивіться, яка в нас була важка історія, і мало які народи після того, через що пройшли ми, піднімаються з колін. Напевно, через молитву до Богородиці, через віру наших козаків, які по-особливому шанували це свято, до сьогоднішнього дня ми існуємо як нація, як духовно-культурний народ, який може творити культуру для інших, вірніше – задавати тон культурно-релігійного буття суспільства іншим народам, іншим культурам.
Незважаючи на те, що Церква і релігія відділені від держави, віра не може бути відділена від людей, тому що люди і в суспільстві, і в Церкві – одні й ті ж. І якщо в Церкві люди дійсно вчаться любити, вони не можуть ненавидіти суспільство. Тобто, люди повинні зрозуміти, що все це взаємопов’язно. І приходити до храму треба не лише, щоб заспокоїти свою совість – мовляв, в храміб ув, свічку поставив, Службу замовив. Кожен наш похід до церкви має стимулювати нас до змін на краще, і тут будь-яке церковне свято вчить цих істин. В принципі, так воно і є, тому що кожне свято – чи Богородичне, чи Господське, чи День пам’яті якогось святого, закладають певні моральні підґрунтя у наших душах, які нас стимулюють до того, аби братии це до прикладу собі. Ми повинні зрозуміти, що коли ми святкуємо Дні пам’яті Богородичних свят, слід задумуватись, чому Богородиця – така ж сама людина, змогла так багато привнести для роду людського. Тобто, Вона змогла зберегти себе настільки чистою, щоб через Неї пройшов у світ Господь і врятував весь рід людський. Також кожен із нас може зробити великий внесок у життя суспільства, своїх близьких – через свою чистоту, через своє смирення. Тобто, ті чесноти, які мала Богордиця, ми також повинні успадковувати, аби і наше життя було таким же корисним і важливим для оточуючих, як для нас є важлива Богоматір і Її молитва за нас, про яку нагадує свято Покрову Пресвятої Богородиці.
Розмовляла Лідія Батіг
Фото: архів Львівської єпархії УПЦ, особистий архів ігумена Маркіана (Каюмова)
Повязані записи
