Уже кілька років поспіль він провадить незвичні Служби Божі у храмі Всіх Святих, що на Вічевій, 2. Літургія тут відбувається жестовою мовою – для особливих парафіян з вадами слуху. Про це інформує сайт “Твоє місто”.
Отець Михайло Фенканін – сотрудник храму Святого Климентія Папи на вулиці Чупринки, 70. Проте вже кілька років поспіль він провадить незвичні Служби Божі у храмі Всіх Святих, що на Вічевій, 2. Літургія тут відбувається жестовою мовою – для особливих парафіян з вадами слуху.
Хоча сьогодні, за офіційною статистикою, у Львові є приблизно 1200 людей з вадами слуху, а в області – близько 2500, на особливі Літургії у Львові приходить лише 1% таких вірян – 40-50 людей, у час карантину – ще менше. Аби змінити ситуацію, отець Михайло Фенканін, який також є керівником Центру душпастирства осіб з вадами слуху «Надія», планує втілити цілу низку програм. Він прагне, щоб до Церкви повернулося якомога більше вірян із вадами слуху.
Отче, що спонукало Вас вивчити жестову мову?
За походженням я поляк, але маю українське коріння – в часі операції «Вісла» родину переселили до Польщі. У 2004 році вирішив вступити до Львівської духовної семінарії. Цікавість до душпастирства для осіб з вадами слуху зародилася, коли на третьому курсі потрапив до англомовного табору при УКУ. Там мене трохи й навчили говорити жестової мови і співати одну пісню. Це була моя перша така зустріч з людьми, які мають вади слуху. Хоч у моїй сім’ї чи навіть у знайомих ніхто не має таких проблем, все одно тема мене «зачепила». Спочатку я написав на цю тему курсову роботу, згодом – магістерську в УКУ про душпастирство для осіб з вадами слуху на території Львівської архиєпархії. У Польщі здобув ліцензію із сурдоперекладу, але знову повернувся в Україну, бо вже знав, що тут дуже мало священників, які б провадили такі Літургії. Вирішив хоч трохи виправити ситуацію і служити для таких людей.
Люди й досі часто дивуються, чому я залишився тут, а не повернувся до Польщі.
Як довго вивчали жестову мову?
Я ще досі її вчу. У Львові жестової мови мене трохи вчили нечуючі віряни. Базу, звісно, здобув у Польщі, а всього решта навчили тут.
Більшість думає, що жестова мова є міжнародна. Але це не так – у кожній країні вона різниться. Звісно, завжди є щось спільне, як от – мама чи тато, але переважно різниця є. Наприклад, слова Святий Дух, Трійця усюди можуть показувати по-різному.
Читайте також: Духівники твого міста. Історія монахині, яка має сміливість кричати до Бога
В Україні «своєї» жестової мови, тобто такої, що була б сформована через відповідні державні комісії, як це є в Польщі, немає. Тут це – суржик. Літургійної жестової мови у Львові мене навчили самі особи з вадами слуху. Не можу сказати, що в мене дуже високий рівень знань, але я вчуся і хочу досягти всього.
Чи відрізняється польська жестова мова від української?
У Польщі я здобув лише перший ступінь, на якому вивчив 700 слів. На другому ступені вчать вже 1800 слів, а на третьому – 3 тисячі слів. Чи є в Україні такі ступені і кваліфікації, навіть не знаю. Українську жестову мову вчити було не важко, бо часто працюю з людьми, які мають вади слуху.
Що вдається передати найважче?
Найскладніше у Службі Божій перекласти на жестову мову проповідь, тобто казання. На це ще не наважуюся. Щоб правильно передати нечуючим його зміст, я ще читаю з листка. Тут важливо передати суть Святого Письма, його зміст, тому дуже переживаю, що не зможу передати всього або ж люди в якийсь моменти мене не зрозуміють. Але я над цим працюю.
В яких храмах Львова можна почути і побачити Служби Божі жестовою мовою?
У львівських храмах УГКЦ жестовою мовою служить лише троє священників – я, отець Олег Плішило та отець Любомир Мостовий. Кожні два тижні ми чергуємося з ними у Церкві Всіх Святих, що на вул. Вічева, 2 при монастирі сестер студиток. Там кожної неділі, об 11.00, відбувається Літургія для осіб з вадами слуху. На великі церковні свята сурдопереклад Богослужіння здійснює отець Олег Плішило у Храмі Святих Володимира і Ольги, що на вул. Симоненка.
У храмі Святого Климентія Папи наразі такої служби немає, але є намір приблизно з літа почати проводити.
За межами Львова Літургій для осіб з вадами слуху теж немає. Лише в одному з храмів Самбора відбувається сурдопереклад. Прямого контакту з вірянами немає.
Чим відрізняється «звичайна» Служба Божа від тієї, що на жестовій мові?
Звісно, на жестовій мові Літургія дещо «розтягнута», бо повільніше робимо виголоси, покази жестом. Також різниця у тому, що перед іконостасом виставляємо престол, щоб мати прямий візуальний контакт з нечуючими. Тобто, священник стоїть обличчям до людей, говорить на вербальній мові, і відразу ж показує на жестовій – невербальній.
Це можна порівняти з месою в римо-католицькій церкві, де священник стоїть обличчям до людей, але ми перед іконостасом. Благословення та дозвіл стояти біля іконостаса нам надав Архиєрей Митрополит Ігор.
Це дуже зближує і відкриває людей.
Як щодо сповіді, причастя. Чи проводите таке?
Звісно. Перед початком кожної такої Служби Божої питаємо, чи хтось бажає приступити до Таїнства сповіді. Воно відбувається таємно – у закритому приміщенні, аби інші не бачили. Причастя проходить, як звично.
У часі Богослужіння люди не мають права перебивати священника, навіть якщо я щось неправильно показав, або вони мене не зрозуміли. Якщо є певні зауваження, то після Літургії можна підійти і все перепитати чи обговорити.
Скільки людей із вадами слуху приходить на Служби Божі?
Не багато – 40-50 людей, інколи менше. Трохи більше йдуть на свята – до 70 вірян. Чимало людей з вадами слуху, на жаль, приходять не до нас, а в спільноту до свідків Єгови, бо там знають жестову мову, пропонують людям різні вигоди – їжу, одяг, дозвілля тощо. У наших священників немає такої можливості для заохочення.
До нас на Богослужіння приїжджають з різних куточків Львова, переважно це люди пенсійного віку. Також приходить молода пара, яка одружилася і має дітей. Звісно, хотілося б, аби молоді було більше.
Розмовляла: Ольга Шведа
Джерело: “Твоє місто”
Повязані записи
