Ненавидь ближнього свого, як самого себе?

Доктор Річард Клементс

На жаль, як це не трагічно, у сучасному світі, здається, надто багато ненависті. Звідки ж вона береться?

На думку спадають кілька причин:

  • Інтернет та соціальні мережі неабияк сприяють посиленню та стрімкому поширенню ненависті. Активісти, подкастери, лідери думок та інші особи, які транслюють сильні емоції (зокрема ненависть), зазвичай збирають більше кліків, а їхні палкі, сповнені хейту дописи мають значно вищі шанси на поширення та вірусність, аніж більш раціональні, цивілізовані та зважені міркування на політичні чи культурні теми. Через постійні прояви ненависті в соцмережах здається, ніби в суспільстві загалом вона поширена значно більше, ніж насправді.
  • У наш дедалі більш секулярний час багато людей перетворили політику на свою нову релігію, надаючи їй та політичним питанням абсолютного, а не відносного значення. Коли ж політика стає центром життя людини, цивілізоване та виважене обговорення легко витісняється запеклою, сповненою жовчі ненавистю до будь-кого, хто наважиться висловити бодай найменшу незгоду з її поглядами.
  • Цинічні політики часто розпалюють і підживлюють таку ненависть, розуміючи, що розбурхування сильних емоцій, таких як гнів і ненависть, здатне стимулювати політичну активність і забезпечити підтримку їхнім кандидатурам та політичному курсу.
  • Ми, люди, які мають гріховну природу, схильні заздрити й відчувати неприязнь до тих, чиє життя здається кращим за наше, і часом шукаємо, на кому б відігратися (цапів-відбувайлів), роблячи інших людей чи групи винними у наших власних проблемах та розчаруваннях.

Безперечно, усі ці (та інші) чинники сприяють зростанню рівня ненависті в сучасному суспільстві. Проте одна з найглибших причин посилення ненависті до інших — це зростання ненависті до самих себе.

Блаженний Августин мудро зауважив: «Якщо ти не вмієш любити себе, ти не можеш по-справжньому любити свого ближнього». Здатність щиро любити інших людей вирішальною мірою залежить від вміння любити себе. Якщо ви не маєте до себе здорової любові, вам буде важко, а можливо, й зовсім неможливо по-справжньому любити інших людей.

Саме тому Ісус брав за основу любов до себе, проголошуючи другу найбільшу заповідь («Любитимеш свого ближнього, як самого себе» — Мт. 22:36-40; Мр. 12:28-34; Лк. 10:25-37), і саме тому цей нерозривний зв’язок між здатністю любити себе та здатністю любити інших людей знову й знову підкреслюється у Святому Письмі (Лев. 19:18; Мт. 5:43, 19:19; Рим. 13:9; Гал. 5:14; Як. 2:8). Ісус та Святе Письмо загалом встановлюють любов до себе як мірило будь-якої любові між людьми.

Здавалося б, хіба в сучасному світі бракує любові до себе, коли ми живемо в епоху нестримного егоцентризму і навіть нарцисизму? Але, звісно ж, егоцентризм і нарцисизм не є справжніми чи здоровими формами любові до себе. Навпаки, егоїзм та нарцисизм — це часто лише спроби компенсувати реальну нестачу такої любові. Багато людей відчувають усередині порожнечу, пустку, яку намагаються заповнити через гіпертрофоване почуття власної значущості, задоволення своїх надмірно егоїстичних бажань та намагання переконати інших у своїй величі чи унікальності.

Проте від браку здорової любові до себе страждають не лише егоїсти та нарциси. Сьогодні є багато інших людей, які, хоч і не є егоїстами чи нарцисами, також не здатні розвинути або зберегти здорову любов до себе. Усім цим людям, незалежно від того, егоїсти вони чи ні, зазвичай бракує двох ключових елементів любові: сприйняття того, кого любиш (у цьому випадку — самого себе), як блага, та бажання йому добра.

Щоб мати здатність по-справжньому когось любити, потрібно вміти бачити в цій людині певне добро, як зазначав Йозеф Піпер:

«У кожному мислимому випадку любов означає майже те саме, що й схвалення. Це передусім слід розуміти в буквальному значенні кореня цього слова: любити когось або щось — означає вважати його probus, що латиною означає “добрий”. Це спосіб звернутися до нього і сказати: “Добре, що ти існуєш; добре, що ти є в цьому світі!”».

Щоб мати здатність любити себе здоровою любов’ю, нам потрібно вміти схвалювати себе, бачити в собі певне добро, вміти сказати собі: «Добре, що ти існуєш!». Проте сьогодні багатьом людям важко повірити в це щодо самих себе.

Багатьом сьогодні також важко бажати собі добра — або, точніше кажучи, бажати собі справжнього блага, а не того, що вони помилково за нього приймають. Нині багато людей заплуталися в тому, у чому криється їхнє істинне благо, і зрештою шукають наповнення через ті блага, які ніколи не зможуть їх по-справжньому наповнити (гроші, статус, слава, влада тощо), замість більш значущих благ (сповнені любові стосунки з іншими людьми, змістовна праця, відчуття мети в житті) і найвищого блага — Бога.

Отже, питання про те, чому сьогодні багатьом людям важко любити себе здоровою любов’ю, — це частково питання про те, чому такій кількості людей складно розгледіти в собі добро і зрозуміти, у чому криється їхнє істинне благо. Чому ж так відбувається?

Знову ж таки, тут, безперечно, існує чимало потенційних причин, проте дві головні причини браку здорової любові до себе в наш час є водночас причинами багатьох інших наших суспільних проблем: це поширеність розбитих сімей та втрата — або ж відверте відкидання — віри в Бога.

Як правило, саме через батьків ми вперше пізнаємо любов. Ми потребуємо і хочемо, щоб батьки бачили в нас добро і бажали нам справжнього блага. Проте через зростання кількості розбитих сімей дедалі менше з нас отримують таке схвалення та сповнену любові турботу. Нам важко любити себе, коли люди, які мали б любити нас понад усе і чиєї любові ми найбільше потребуємо в дитинстві, здається, не люблять нас по-справжньому.

Крім того, як наголошував Ганс Урс фон Бальтазар, наші батьки є не лише джерелом нашого першого досвіду любові; через них ми також вперше пізнаємо красу, добро та істину світу й самого життя, і, що найважливіше, — вперше пізнаємо Бога, який є любов’ю.

Що підводить нас до іншої фундаментальної причини браку здорової любові до себе: відкидання Бога в нашому дедалі більш секулярному суспільстві. Наше найвище благо як людей — ut in Deo sit, тобто щоб ми були в Бозі. Наше найвище благо полягає в тому, щоб ми стали учасниками Божественного життя та любові (2 Пет. 1:4). Ми жадаємо Божої любові, незалежно від того, чи готовий дехто з нас зізнатися собі в цьому прагненні. Навіть Жан-Полю Сартру, затятому атеїсту, приписують таке зізнання: «Того, що Бога не існує, я не можу заперечувати; але того, що все моє єство волає Бога, я не можу забути».

Найглибшим джерелом справжньої любові до себе є усвідомлення того, що ми улюблені Богом, як пояснює і Бальтазар:

«Я лише тоді сповна осягаю, що Бог є моїм “найвищим благом”, коли пізнаю (у Сині), що і я є для Нього “благом”, що я Ним прийнятий; саме це є запорукою мого буття та моєї свободи. І лише тоді, коли я дізнаюся, що я є для Бога “благом” і Його “ти”, я можу цілковито довіритися отриманому в дар буттю та свободі і, таким чином, будучи прийнятим від вічності й самою вічністю, по-справжньому прийняти й самого себе».

Коли ви ненавидите себе, легко ненавидіти й інших людей. Але коли ви здатні бачити себе добрим і гідним любові в Божих очах, вам легше любити себе, а відтак стає легше любити й інших.

Про автора

Доктор Річард Клементс — католицький письменник та лектор. Він є автором двох книг («Сенс світу — це любов: Вибрані тексти Ганса Урса фон Бальтазара з коментарями» [The Meaning of the World Is Love: Selected Texts from Hans Urs von Balthasar with Commentary] та «Книга любові: Короткі роздуми» [The Book of Love: Brief Meditations]), а його есеї публікувалися в різних виданнях, зокрема Catholic Exchange, Catholic World Report, Crisis, Word on Fire’s Evangelization & Culture Online та Real Clear Religion. Ви можете підписатися на його безкоштовну розсилку «Краса–Добро–Істина» (Beauty-Goodness-Truth) або ознайомитися з іншими його працями на сайті RichardClements.org.

Джерело: wordonfire.org

Також читайте: О. Климентій (Стасів): «Бути ненавистю – душа холоне, бути любов’ю ‒ це небо»

«Учениця, яку любив Ісус». Духовні поради від отця Юрія-Антонія Меуша ЗНІ

О. Дмитро Романко: «Ми вимираємо, тому що забули, що таке любов»