«Повернутися з Афона і залишитися тим самим, напевно, не вийде», – переконаний настоятель храму Преображення Господнього Львівської єпархії ПЦУ (що на вул. Ковельській) отець Тарас Бецель.
Свій 50-річний ювілей він ознаменував паломництвом на Святу Гору. Ця подорож, що тривала з 12 по 17 жовтня (п’ять днів та чотири ночі на Афоні), стала несподіваним подарунком від родини, який довелося випробовувати на міцність афонськими зливами та крутими гірськими стежками.
Від прийняття благодаті під проливним дощем до зіткнення з «промосковським духом» і глибокого усвідомлення чернечих послухів: яким був цей Афон і які сенси звідти вдалося привезти для львівських парафіян — читайте в нашій розмові.
«Духовна велич Львова»: Отче Тарасе, чому Ви вирішили поїхати на Афон?
О. Тарас Бецель: Чесно кажучи, я не вирішував цього, це був сюрприз-подарунок моєї сім’ї мені на 50 років. Я скористався тим подарунком аж тепер, бо день народження був ще в березні. Моя дружина знала про моє бажання відвідати Святу Гору Афон і захотіла, щоб те бажання втілилося в життя.
Якою була Ваша реакція на такий подарунок?
Зрадів і злякався.
Злякалися чого саме?
Бо знаю, що відвідання святині зобов’язує до особливої відповідальності. Повернутися з Афона і залишитися таким самим не вийде, треба буде щось змінювати. Але вже в часі поїздки Господь мене заспокоїв. Я відчув, що духовний ріст має бути все ж таки поступовим: наше просвітлення, освячення і спасіння не стаються відразу. Кажу так, бо побачив там, як воно відбувається через подвиги монахів: не відразу, а дуже поступово, але відчутно. Я вірю в те, що Господь допомагає всім тим, хто бажає цього спасіння.
З ким Ви їздили?
Керівником нашої паломницької групи був отець Андрій Лотоцький, якого я вже давно знаю як молитовного священника. А це дуже важливо, бо у паломницькій групі багато що залежить саме від керівника. В дорозі ми молилися, все було органічно, без якогось примусу. Ми всі розуміли, що перебуваємо як подорожуючі в тому житті, а в дорозі без Бога ніяк. Тому все було молитовно. Також із нами були миряни. Вони дізналися про це паломництво з інтернету і долучилися до нього. Було приємно познайомитися також і з ними.
Раніше ви один одного не знали?
Ні, не знали. Можливо, отець Андрій когось знав, але я – ні. Знав тільки одного отця Андрія і ще одного священника, з яким колись навчався в семінарії, отця Миколу Мохнацького, який також був з нами.
Хто складав ваш маршрут?
Складав заздалегідь отець Андрій Лотоцький… Але він відразу сказав: «Повірте, все буде так, як Богородиця захоче». Бо на саму подорож багато що впливає, як то кажуть, багато чинників, наприклад, погода. А вона була така, що ми не очікували: як приїхали, то на Афоні був досить потужний дощ. Це внесло корективи в наш розпорядок.
Афон зустрів нас негодою, але в серці погода була дуже хороша. Не знаю, як, але там я не звертав особливої уваги на якісь незручності: з неба ллє, ми наскрізь мокрі, та сприймаємо це як благодать від Бога. Там починаєш дивитися на світ іншими очима.
Яким було Ваше перше враження, коли Ви побачили Афон, ступили на Святу Гору?
Надзвичайне враження, бо спершу ти розумієш, що йдеш там, де ступала Богородиця. А після Неї впродовж багатьох століть — духовні подвижники благочестя. Афон – це особлива чернеча республіка, там віками зберігається традиція безперервної молитви, богослужіння і монашого подвигу — духовного служіння Богові. Тому зійшов я на Афон зі страхом Божим і трепетом.
Які афонські монастирі Вам вдалося відвідати?
Ми встигли досить багато. Першим нас зустріло місце, де ми ночували. Це був скит, який носить ім’я Юрія Переможця, він належить до монастиря Кутлумуш.
Опісля ми відвідали Іверський монастир. Там поруч – джерело Богородиці: там Діва Марія перший раз ступила на землю Афону, і на тому місці забило джерело – буквально 10 метрів від моря, і досі б’є. Це джерело не морської, а живої прісної води.
Відвідали також монастир Симонопетра, він виглядає вражаюче. Його засновник — преподобний Симеон Мироточивий, а «петрос» — то скеля, бо він на скелі побудований.
Відвідали Ватопедський монастир. Торкнулися до всіх святинь, які є в тих монастирях. Відвідали українську келію Святих Архангелів, скит Святого Пантелеймона, він також належить до монастиря Кутлумуш.
Яка різниця між монастирем і скитом?
Монастир — це велика чернеча громада з розвинутим господарством та активним церковним життям, де живуть від 20 і до необмеженої кількості монахів. Тоді як скит є його невеликою, віддаленою філією або окремим усамітненим поселенням – до 12 монахів. Скит зазвичай орієнтований на більш суворий та закритий спосіб життя, монахи живуть там по келіях, але приходять у храм на спільні молитви. Якраз у храмі святого великомученика Пантелеймона ми служили українську Літургію.
Відвідали ми Дохіарський монастир, де перебуває чудотворна ікона «Скоропослушниця». Були в Ставронікітському монастирі. А також у братії Нового Есфігмену. Там ми служили Літургію разом з греками.
Як вас приймали афонські монахи?
Про відвідини монастиря повідомляється заздалегідь, зокрема вказується час візиту. Групу зустрічають, відкривають святині, щоб паломники могли їм поклонитися.
Але ми, як я вже сказав, були ведені Богородицею і бувало, що трошки спізнювалися. Тому нас вітали по-різному, спершу так: «Де ви були раніше?». Та потім, коли ми з покорою нікому нічого не говорили, просто очікували, то монах розм’якшувався, підходив до нас і казав: «Ну добре, прикладайтеся».
А коли встигали вчасно, то все було дуже добре, без жодного людського фактора – добродушно і радісно. Правда, на одному скиті, апостола Андрія, ми відчули промосковський дух, бо нас там запитали, хто наш Блаженніший. Ми відповіли, що Епіфаній, а він тоді: «Ні, ні, не прикладайте до святинь своїх ікон». Ми спокійно приклалися самі, а потім стоїмо і чекаємо, він тоді каже: «Ну добре, прикладайте». І ми приклали до всіх святинь свої іконки, які купили, щоб привезти нашим парафіянам, нашим людям, які очікували.
Минув уже місяць, чи ця подорож Вас вже відпустила? Чи виправдалися Ваші очікування від поїздки на Афон?
Гадаю, що повністю виправдалися. Я ще, може, й не усвідомив, настільки мені допомогла ця подорож, бо вона стала такою надихаючою. Впродовж, як ви сказали, майже цілого місяця я стараюсь думками повертатися до цієї поїздки, до тих подвигів, які там несуть монахи, і я вдячний Богові за можливість побувати на тій святій землі, яку православна традиція називає Уділом Пресвятої Богородиці.
Привіз від Неї ікону… копію чудотворної Іверської Вратарниці – для храму, для наших віруючих людей, щоб вони також долучилися до тої святиньки.
Також монахи дали нам пояски з того місця, де зберігається пояс Пресвятої Богородиці, щоб ми роздали їх віруючим. Тому ця поїздка є повчальною не тільки для мене: на кожній проповіді тепер я стараюсь нагадувати про якусь святиню, до якої мені довелося там доторкнутися і якою я хочу поділитися. Бо ця радість переповнює, я не можу її в собі тримати.
Що Ви відчували, коли залишали Афон?
Там час іде якось по-іншому. Ми забули про життєві клопоти і про те, що треба повертатися. Тому нас приводив до тями керівник групи, казав: «Ходімо, нам треба збиратися». А ми ще хотіли хоч трошки там побути, бо не все встигли відвідати: був дощ, болото, не могли всюди дійти, наприклад, до келії Паїсія Святогорця. Тому нас повертали до реалій.
Свята Гора Афон буде для кожного з нас, думаю, не лише спогадом про подорож, але й постійним нагадуванням про наше небесне покликання (пор. Євр. 3: 1; Фил. 3: 14, 20). Ми всі покликані стати учасниками Царства Божого, тільки чомусь не всі обираємо його (див. Мт. 22:14).
Який найважливіший урок, думку, відчуття Ви винесли з цієї поїздки?
Це важко описати словами. Скажу лише, що ми всі тут просто подорожуючі: ми не маємо постійного міста тут, як каже апостол, але шукаємо майбутнього (Євр. 13:14). У тих словах дещо виражено те, що мене так вразило. Монахи не мають наших клопотів: у них є послухи, але вони всі ті послухи роблять ради Бога.
Що таке послухи?
Послух — це конкретне завдання, господарська праця чи обов’язок, які призначає ігумен для ченця чи послушника. Тому вони там не для своєї зручності чи комфорту, чи для якихось інших речей – все для Бога. І нас вони зустрічали ради Бога, проводжали нас ради Бога і благословляли нас. Все ради Бога роблять. І хочеться також, як вони, все робити для Бога і ради Бога.
Плануєте ще поїздки на Афон?
Якщо буде така нагода, звичайно, але треба, щоб бажання співпадало з можливостями.
Ви є духівником Львівської духовної семінарії, можливо, Ви привезли якусь думку з цієї поїздки саме для семінаристів?
Одне велике бажання — щоб всі слухали Богородицю та Її слова, які Вона сказала на першому чуді в Кані Галілейській: «Що Він вам скаже, те зробіть» (Ів. 2:5). Робіть те, що Господь каже, і будете Його дітьми. Бо це головне, до цього веде нас і наша віра, і сама Пресвята Богородиця – все до Христа, все до спасіння і до життя з Ним.
Дякую, отче.
Також читайте: Новий король Великої Британії Чарльз ІІІ: православний англіканин
«Духовне очищення не відбувається знаскоку». О. Тарас Бецель про Різдвяний піст
Богородиця рятує дівчину-сержанта під час аварії вертольота
Повязані записи
