Нещодавно у Греції завершився показ 21-серійного фільму, присвяченого життю цього святого. Перегляди серіалу побили усі рекорди. Що ж такого було в особі Старця, який зумів захопити серця наших сучасників, а в багатьох із них — відродити віру?
Святий, про якого піде мова, — мабуть, найбільш пізнаваний і шанований поміж сучасних святих у Греції. Він залишив не лише свідчення віри, але й надзвичайну духовну спадщину, пронизану любов’ю до Бога та людей. Цей святий не писав великих і складних богословських трактатів (хоча після нього залишилось кілька томів духовних настанов, записаних з його слів) – про духовне життя він говорив просто і доступно, так, що його міг зрозуміти кожен.
Фільм про нього має назву: «Святий Паїсій. З Фараси до неба».
Його згадують як людину, наповнену Божественним світлом. Він бачив співрозмовника наскрізь. Водночас його життя було сповнене великими випробуваннями від самого дитинства: його сім’я пішла у вигнання з рідної землі, він служив в армії в час війни, пережив складну медичну операцію, після якої в нього залишилася лише четверта частина легень. Проте Старець ніколи не нарікав — більше того, він мав прекрасне почуття гумору.
Відразу зазначу, що я не належу до Православної церкви, а отже, є незацікавленою стороною. Моя мета — не ідеалізувати постать Старця Паїсія, я намагаюсь зрозуміти, як виглядає святість у сучасному світі, й знайти те, чого можуть повчитися у православного праведника люди з інших конфесій.
Дитинство, втрачений дім і Велика Батьківщина
Життєва подорож майбутнього старця Паїсія розпочалася у селі Фараса в Каппадокії.
25 липня 1924 року в родині Євлогії та Продромоса Езнепідісів народився хлопчик. Радість мала гіркуватий присмак: за мирним договором між Грецією й Туреччиною після війни 1919–1921 років Каппадокія переходила Туреччині, і громада жила в тіні страху виселення.
Найшанованішою особою в громаді був отець Арсеній, який ще за життя мав славу святого (згодом прославлений як святий Арсеній Каппадокійський). Саме він, доводячись родичем матері немовляти, хрестив дитину — і сам, усупереч звичаю, дав їй ім’я. Коли це викликало обурення гостей, старець спокійно завершив таїнство, а потім звернувся до матері дитини зі словами: «Невже ти не дозволиш мені залишити після себе бодай одного святого монаха?». Слова старця справдилися.
Невдовзі турецьке військо підійшло до Фараси, і громада мусила шукати нового дому на «Великій Батьківщині» — та зустріла вона переселенців не з відкритими обіймами. Родина Езнепідісів осіла в місті Коніца в Епірі; дітей у сім’ї було дев’ятеро, і Арсеній, як і інші, з малих літ допомагав по господарству.
Малий Арсеній просто любив читати — особливо житія святих, і цього захоплення не поділяв старший брат, тож хлопець тікав читати в ліс. А поряд із цією любов’ю до книг у ньому з раннього дитинства жило й інше, не менш несподіване прагнення — стати монахом. Існує переказ, що підлітком, вражений чужим сумнівом щодо божественності Христа, Арсеній довго молився й плакав у лісі, після чого йому явився Сам Христос зі словами: «Я є Воскресіння і Життя. Хто вірує в Мене, навіть якщо помре — житиме».
На шляху покликання стала обов’язкова служба в грецькій армії — саме тоді в країні палала громадянська війна (1946–1949) між королівськими силами та комуністичними формуваннями, і українському читачеві ці паралелі більш ніж зрозумілі. Арсеній служив радистом і свідомо брав найнебезпечніші завдання, щоб уберегти інших хлопців. Після демобілізації, у віці 29 років, він назавжди залишив світське життя й вирушив на Афон.
Монаша формація
Постриг у рясофор Арсеній прийняв на Афоні в монастирі Есфігмену з ім’ям Аверкій, та невдовзі приєднався до братства Філофей, де монахом був його дядько. У 1956 році старець Симеон постриг його в малу схиму з новим ім’ям Паїсій — на честь митрополита Паїсія II Кесарійського.
Молодий монах ніс усі покладені послухи, а виконавши власні, допомагав братам, невпинно творячи Ісусову молитву. Саме у стінах цієї обителі він пережив одне з найважливіших видінь на своєму монашому шляху: під час проскомидії він побачив, як Агнець на дискосі затремтів, немов живе ягня, — і довго потому не наважувався наближатися до жертовника, настільки реальним виявилося побачене.
Відбудова Стоміона та протидія сектам
У 1958 році Паїсія покликали відновлювати спалений під час війни монастир Різдва Богородиці в Стоміоні. «Я хотів одного, але у Бога був Свій план», — скаже він пізніше. Не маючи ні коштів, ні будівельних матеріалів, він об’їжджав села з мощами святих, збираючи пожертви, а все зібране — навіть тарілку пшениці — віддавав найбіднішим.
Робота мала й іншу мету: у повоєнній бідності серед грецьких сіл активно діяли неправославні місії, пропонуючи інколи допомогу в обмін на зміну віри. Доклавши чимало зусиль, Паїсій зміг утримати багато родин у Церкві, здобувши за чотири роки щиру любов місцевих мешканців.
Пустеля Синаю: усамітнення та дружба з бедуїнами
Коли відбудова завершилася, у душі старця знову прокинулося прагнення усамітнення. У 1962 році він оселився в келії святих Галактіона та Епистими біля монастиря святої Катерини на Синаї. Умови були надзвичайно суворими — спека, скорпіони, брак води, — проте, за власним свідченням, це були чи не найщасливіші роки його життя, сповнені земних поклонів і невпинної молитви.
Саме тут стався один із перших яскравих епізодів духовної боротьби з дияволом, якого старець жартома називав «тангалашкою».
Удень Паїсій різьбив дерев’яні іконки, а виручені гроші майже цілком віддавав місцевим бедуїнам-мусульманам, купуючи їм їжу та ліки. Ця дружба з людьми іншої культури й віри стала для нього ще одним підтвердженням: любов Христова не знає меж.
Духовний наставник — старець Тихон
Через те, що здоров’я Паїсія підірвалося, 1964 року він повернувся на Афон, до Іверського скиту, де подружився з подвижником, ієросхимонахом Тихоном (Голенковим), який на той час прожив на Афоні понад пів століття.
Паїсій обрав отця Тихона своїм духівником. Попри мовний бар’єр, духівник передав йому суть чернечого подвигу, засновану на простій істині — «Бог бажає чистого серця». 11 січня 1966 року Паїсій прийняв з рук свого духівника велику схиму. Їхня дружба тривала до смерті отця Тихона у вересні 1968 року; останні десять днів Паїсій доглядав його, немов рідного батька, і згадував цей час як найбільше благословення свого життя.
Келія Чесного Хреста перейшла йому у спадок, і він прожив у ній ще 11 років, переживаючи тут одкровення та благодатне осяяння нічної молитви — досвід, який традиція називає спогляданням нетварного світла.
Келія Панагуда: духівник, чудотворець, ісихаст
У 1979 році Паїсій перейшов до занедбаного скиту Панагуда при Кутлумуському монастирі. Саме тут розгорнулася та частина служіння, що зробила його одним із найвідоміших старців XX століття: казали, що коли на Афон приходила сотня прочан, дев’яносто з них прямували саме до нього. На стежках з’явилися спеціальні позначки до його келії. Приймав він людей просто неба — освічених і неосвічених, єпископів і атеїстів, науковців і простих селян, — а ночі, як і завжди, присвячував молитві, сплячи не більше двох-трьох годин на добу. За таку відданість та любов до людей Господь нагородив його даром прозорливості.
Дар прозорливості вражав навіть скептиків: старець зустрічав і називав гостей на ім’я ще до того, як ті встигали представитися, і відповідав на запитання, яких вони ще не встигли сформулювати. Митрополит Лімасольський Афанасій, який відвідував старця десятки разів, свідчив, що до келії приїжджали «люди всіх станів… навіть люди інших віросповідань».
Численні свідчення розповідають про зцілення тяжкохворих, виявлення прихованих гріхів і навіть про духовний зв’язок на відстані — старець казав, що під час молитви Дух Святий переносив його увагу до лікарень і осель тих, хто страждає. «Я нічого не роблю, окрім молитви й запалювання свічок», — пояснював він.
Паїсія просили прийняти духовний сан, однак він свідомо залишився лише простим монахом. Він пояснював, що священник ніколи не може зачинити двері свого дому, тоді як монах може будь-якої миті непомітно, лише самою молитвою, допомагати світові. Водночас старець свідомо уникав публічності й застерігав, що участь у мирському житті шкодить чернечому подвигу.
Кончина і прославлення у лику святих
У 1993 році давня хвороба переросла в рак, і старець востаннє покинув Афон, оселившись у монастирі святого Іоана Богослова в Суроті, заснованому свого часу за його ж підтримки. 11 липня 1994 року він востаннє причастився, а наступного дня тихо відійшов до Господа — так само, як і жив: без нарікань, у мирі й довірі до Божого Промислу. Поховали його, за власним проханням, у Суроті, біля храму преподобного Арсенія Каппадокійського — того самого святого, який колись дав йому своє ім’я.
Потік прочан до могили не припинявся ні на день ще задовго до офіційного прославлення. Наступні два десятиліття Константинопольська патріархія ретельно вивчала життя старця та численні свідчення про чудеса, і 13 січня 2015 року Священний Синод одноголосно ухвалив рішення про його канонізацію. Для церковної традиції, що зазвичай вимагає десятиліть чи століть, це було швидке рішення — лише 21 рік після смерті, — промовисте свідчення того, наскільки живою була народна шана до старця ще за життя. Днем його пам’яті встановлено 12 липня, для нього склали тропар і кондак, які нині співають у храмах по всьому православному світові.
Духовна спадщина і вшанування у світі
Духовна спадщина старця виявилася незрівнянно більшою, ніж можна було очікувати від схимонаха. Записані духовними дітьми бесіди упорядкували в шеститомне зібрання «Слова», перекладене десятками мов, зокрема українською. Людина, яка прочитає хоча б дещо з його повчань, відразу відчує велику благодать Божу у простих словах цього монаха. Окремо він залишив життєпис свого небесного покровителя преподобного Арсенія Каппадокійського та збірку спогадів «Отці-святогорці та святогорські історії».
Шанування старця давно вийшло за межі Греції: щороку 12 липня його могилу в Суроті відвідують тисячі прочан, а культ Паїсія шириться по всьому православному світі — включно з Україною, де його книги й ікони мають все більше шанувальників.
Урок для сучасної України
Дивлячись на його житіє сьогодні з України, важко не побачити знайомі риси: людина, вигнана з рідної землі через чужу агресію, чиї дитинство й молодість пройшли на тлі війни та переміщення. Своїм прикладом він засвідчує, що навіть найтяжчі потрясіння не можуть зламати людину, яка вірить і слідує за Богом.
Замість того щоб озлобитися, ненавидіти й проклинати, він завдяки власній біді навчився глибше співчувати і переживати чужий біль, як власний.
Його вірність відбудові зруйнованого — храму в Стоміоні чи покинутої келії в Панагуді — вчить, що й після найбільших руйнувань варто розпочинати наново, вкладаючи в це не лише працю, а й живу віру.
А його спокійне ставлення до власних страждань нагадує, що сила духу вимірюється не відсутністю випробувань, а тим, як людина проходить крізь них — без зневіри та озлоблення, з упованням на Того, Хто дає силу нести хрест. Бо власних сил часто не вистачає.
P.S.
Коли я починав писати цей текст, мені хотілося більше познайомитися з постаттю святого монаха. Цікаво, що першою інформацією, яку я знайшов про св. Паїсія, була його молитва за світ. За змістом вона проста, але скласти подібний текст могла лише людина, чиє серце справді палало любов’ю до Бога та людей, ким би вони не були. Уся життєва історія старця засвідчує: правдива святість можлива у сучасному світі й не обмежується конфесійними, національними чи культурними кордонами.
Можливо, цей текст стане для когось першою зустріччю зі старцем. Те, що я написав — це всього лиш кілька крихт. Та щось глибоко в мені говорить, що в цей сповнений великими бідами та зневірою час святий Паїсій хоче не лише, щоб ми знали про нього — він готовий допомагати стражденним братам і сестрам на українській землі, адже святі — це громадяни Неба, покликання до якого має кожен християнин (Євр. 3:1; 1 Сол. 2:12).
Молитва старця Паїсія за увесь світ
Господи Ісусе Христе:
Не залиш рабів Твоїх, які живуть далеко від Церкви.
Нехай любов Твоя торкнеться їхніх сердець і поверне їх до Тебе.
Господи, помилуй рабів Твоїх, що страждають на рак, на тілесні й духовні немочі.
Господи, помилуй наших керівників і надихни їх управляти з християнською любов’ю.
Господи, помилуй дітей із неблагополучних родин, родини у скруті й тих, хто пережив розлучення.
Господи, помилуй усіх сиріт світу, усіх, хто страждає від болю й несправедливості.
Господи, помилуй усіх ув’язнених, наркозалежних і кривдників — просвіти цих людей і допоможи їм виправити своє життя.
Господи, помилуй усіх, кого змусили покинути батьківщину, і всіх, хто подорожує морем, суходолом і повітрям.
Господи, помилуй нашу Церкву — єпископів, священників і вірних, усі чернечі спільноти й братства Святої Гори Афон.
Господи, помилуй рабів Твоїх, які перебувають серед війни, яких переслідують у горах і на рівнинах, на яких полюють, наче на здобич, яких змусили покинути свої домівки й роботу.
Господи, помилуй бідних, бездомних і вигнанців.
Господи, помилуй народи світу. Тримай їх в обіймах Твоїх і огорни Твоїм святим захистом. Убережи їх від усякого зла й війни.
Тримай нашу улюблену батьківщину у Твоїх захисних обіймах день і ніч.
Господи, помилуй тих, кого покинули і хто зазнав несправедливості.
Помилуй родини, що переживають важкі часи. Вилий на них Твою щедру любов.
Господи, помилуй тих, хто у відчаї, і тих, хто просив нас молитися за них.
Господи, даруй вічний спокій усім, хто відійшов у вічне життя протягом усіх віків.
(Молитва старця Паїсія Святогорця (†1994), написана для однієї жіночої обителі як вечірнє правило)
Автор: Назарій Петрів живе та працює у Львові, греко-католик, випускник УКУ, докторант богослів’я, перекладач, активно працює в соціальних проєктах, періодично дописує на сайті “Духовна велич Львова”.
Також читайте: Єфрем Арізонський: «Моя мати померла у віці 95 років, а я бачу її в Раю тридцятирічною»
Голос із-під руїн: як видіння однієї монахині повернуло світові великого святого
Сказати замість «вірую» — «знаю»: львів’янка Фуля Горак про сопричастя святих
Деякі з дописів та інтервʼю Назарія Петріва:
Назарій Петрів: Свята Джанна Беретта Молла допомагає суспільству і Церкві подорослішати
Назарій Петрів: «Їй приснилися загиблі: близькі, друзі, які просили про справедливість»
«Молитися теж можна розумно»: Назарій Петрів про молитви соціального пробудження
«Плекайте теплі стосунки»: п’ять порад релігійним видавництвам від перекладача зі Львова
Католицька поезія королеви британського детективу. Маловідома спадщина Агати Крісті
Повязані записи
