Ми живемо у час, коли всі все знають, але мало що розуміють. Особливо це помітно, коли йдеться про Біблію. Знайти фахового священника-бібліїста у наш час теж непросто. Але ми це зробили. Отець Володимир Кусьнеж — викладач біблійних наук, на цей час служить настоятелем у римо-католицькій парафії св. Миколая в м. Миколаїв на Львівщині. Йому 59 років. Він спеціалізується на Старому Завіті.
В нашому інтерв’ю зі священником ви, зокрема, дізнаєтеся: чому Біблія одна, а вір багато? Чим насправді є Святе Письмо? Як читати Біблію, щоб не залізти в хащі? Чому книгу, яка була написана для євреїв, варто читати всім? Кого не можна вважати християнами? Та як так сталося, що в Старому Заповіті Бог «інакший», ніж у Новому?
Андрій Толстой: Отче Володимире, як Ви стали бібліїстом? Ви відчули якесь покликання до цього?
О. Володимир Кусьнеж: Коли я вчився у духовній семінарі, то завжди треба було писати якусь працю, магістерку, дипломну роботу. Для цього треба було шукати якусь тему, і для мене відповідь була зрозумілою: я хочу писати щось зі Святого Письма. Я то любив.
А любов до Біблії у мене була ще з дитинства. У нас люди не привчені читати Біблію, але мій тато читав. Мій стрийко читав. Пригадую, що до нас приходила одна пані, дуже мила, яка була «свідком Єгови». І ось вони сідали і читали з татом Святе Письмо. А я малий, ще пішки під стіл ходив, але то все слухав. Тато з чимось погоджувався, а з чимось – ні, але з часом вони перестали до нас приходити, бо тато сказав, що він католик і своєї віри змінювати не буде. Але традиція читання Святого Письма в моїй родині була.
Чому так сталось, що вивчення Біблії асоціюється у багатьох людей якраз із протестантами чи «свідками Єгови», а не з католиками чи з православними? Бо ж насправді Святе Письмо займає вагоме місце в Церкві і в її віровченні?
Так, ви правильно сказали— «вагоме місце». Для традиційних церков, окрім Біблії, велике значення також має Передання. Протестанти і «свідки Єгови» скажуть, що Біблія займає «виключне місце», тому що вони стверджують, що для них Біблія – це єдине джерело віри. І в цьому є різниця.
Скажу провокативно: Біблія не є джерелом нашої віри. І відразу поясню, точніше запитаю: як ви стали віруючою людиною? Були невіруючим, потім одного дня взяли Біблію в руки і увірували?
У моєму випадку так не було.
І я думаю, що у 99 відсотків людей так не було. Навіть у протестантів так не є. Звідки береться віра? Віра береться з того, що тато, мама чи бабуся беруть малу дитину, показують пальчиком на небо, кажуть – там живе Бог, або дитина бачить образ чи розп’яття Ісуса… Запитує, роздумує. Дитина доростає, їй більше говорять про Бога, вона починає приходити в храм — тобто віра всотується в неї враз із вихованням — береться зі середовища.
Бувають випадки, що хтось взяв Святе Писання і навернувся, але це дуже рідко. Християнська віра зі самої своєї суті – це віра, яка побудована на проповідуванні апостолів. Що казав Ісус Христос? Якщо ви знайомі з Євангелієм, то знаєте. Чи було так, що Він брав книгу Старого Завіту і читав їм? Ні, Він навчав, проповідував, але при цьому постійно покликався на Старий Завіт. І потім казав: ви чули, що сказано древніми, а Я говорю вам таке… І додавав щось нове. Він не був книжником. Опісля апостоли йшли до людей і несли їм живе усне слово — те, що ми називаємо, керигмою: що Ісус — це Месія, наш Спаситель, Божий Син, який народився з Діви Марії, страждав за нас на хресті, помер, був похований, на третій день воскрес, вознісся на небо. Наша віра – це віра, що виходить із традиції тих, які вірили перед нами. Вона побудована на фундаменті віри попередніх поколінь. І в протестантів насправді так само, тільки у них інша традиція. У них так само віра будується на тому, що батьки вчать дітей і передають їм.
Але те, що «Святе Писання не є джерелом віри», з уст священника-бібліїста звучить справді незвично.
Поясню більше. Наприклад, для мусульман священною книгою є Коран, а для юдеїв — Тора. І перші, і другі вірять, що ці книги були дані Богом безпосередньо: Аллаг (через ангела) говорить — Магомет запам’ятовує і передає, пізніше це дослівно записують. Або ж Господь диктує Мойсеєві, а він записує. Навіть існує таке вірування, що Тора існувала до сотворення світу на небі, і з часом її було передано людям. У християн з Біблією зовсім інакше.
Стає все цікавіше. То чим тоді Біблія є для християн?
Біблія для християн ніколи не була єдиним джерелом одкровення від Бога. Поясню, що таке «одкровення» або «об’явлення». Людина має певну інтелектуальну автономію та може самотужки пізнати багато речей: фізику, хімію… Але є також речі вищого порядку — невидимого, які ми не можемо пізнати самостійно. Це речі Божі, які Бог відкриває нам через пророків, через Ісуса Христа і через Святого Духа, якого Він дав Своїй Церкві. І це об’явлення історичне, воно відбувається поступово — впродовж віків.
У старозавітні часи на кожному етапі ізраїльський народ отримував від Бога щораз більше та краще розуміння того, ким є Бог, яка Його воля. Кульмінацією стало пришестя Божого Сина Ісуса Христа. Ось це об’явлення і є джерелом нашої віри. А Біблія, Святе Писання, є похідним — результатом цього Одкровення. Пророки, як правило, нічого не записували. Вони йшли до людей і говорили. І вже їхні учні кажуть: ой, треба зберегти слова нашого наставника. І так з’являлася книга. Подібно й Ісус Христос — нічого сам не писав.
Бог більше не говорить з людьми, чи ці об’явлення просто перестали записувати? Бо як тоді можна пояснити, що біблійний канон завершується в І ст. н.е.?
Одкровення Боже в певному сенсі не припинилося, але всі об’явлення Старого Завіту вели до Ісуса Христа. Тому в Ісусі Христі повністю реалізується Божий план спасіння людей. Це одиничний момент в історії, він більше не повторюється. Ісус спас нас. Він прийшов і замкнув цей етап, або, використовуючи термінологію святого апостола Матея, «сповнив», «доповнив», виповнив все, що треба (див. Мт. 5, 17). І про все це — Його вчення та про Царство Боже — говорить нам Євангеліє. А послання апостолів вчать нас, яким чином має жити Церква, керована Духом Святим. Остання книга Біблії — Одкровення Йоана Богослова – показує картину Другого Пришестя Ісуса Христа і таким чином логічно завершує це коло. Другого Ісуса Христа не буде. Не буде другого Спасителя. Не буде іншого Євангелія чи іншої Церкви, окрім тієї, яку Він заснував. Все найважливіше в нашій вірі вже сталося. Мусульмани додали своє, у них вершина – це Магомет, тому це вже не християнство, а інша релігія. Християнство зосереджене на Христі.
Але про Христа говорять і «Свідки Єгови», і «мормони» — їхня офіційна назва, до речі – «Церква Ісуса Христа Святих останніх днів».
Вони не є християнами.
Але ж вони вірять у Біблію і в те, що Христос помер за наші гріхи, воскрес та вознісся, і вдруге прийде судити світ.
Існує певна межа, за якою починається інша релігія. Коли хтось дає нам нову святу книгу, як ось, наприклад, Книгу Мормона, чи Коран – це вже не християнство. «Свідки Єгови» сповідують віровчення, яке також докорінно відрізняє їх від традиційних християнських конфесій, в тому числі протестантських.
Божі об’явлення не припинилися, але вони мають інший характер. Церква, наприклад, визнала кілька об’явлень Богородиці, перед цим дослідила їх дуже відповідально та ретельно. Але в цих об’явленнях немає нічого нового, що доповнювало би повноту того одкровення, яке Бог дав людям в Ісусі Христі. Ці нові приватні об’явлення є лише актуалізацією волі Божої для конкретних умов. Людям час від часу потрібен духовний поштовх, якась мобілізація, і ось ці приватні об’явлення їм це дають. Але нічого змістовно нового вони не приносять.
Запитаю і я Вас провокативно: то від Біблії більше користі чи шкоди?
О, це дуже провокативно. Чому ви про це запитали?
Тому що Біблія, з однієї сторони, об’єднує всіх християн — всі вони визнають її авторитет. Але в той же час ніщо так не роз’єднує християн, як ця Книга. Іншими словами, Біблія одна, але через те, що в ній немає чіткої відповіді на багато питань, навколо яких християни дискутують століттями, виникає різне тлумачення Біблії, через що з’являються єресі, розколи і протистояння.
До речі, ми згадали мормонів – так ось засновник цієї церкви Джозеф Сміт жив у протестантській Америці першої половини XIX ст. Він став свідком безконечних біблійних суперечок, через що був дуже розгубленим: у що ж тоді вірити, запитував він, коли кожен посилається на Біблію, але розуміє її по-своєму? Результатом його духовної кризи якраз і стала поява «мормонської» церкви. Тобто, маючи Біблію та «біблійних християн» навколо себе, той самий Джозеф Сміт зайшов у підлітковому віці в тупик і створив нову релігію, як він запевняв — через пряме об’явлення з неба. То, може, взагалі краще Біблію не читати?
Ні, її обов’язково треба читати.
А як читати так, щоб не повторити шлях Джозефа Сміта, Чарльза Рассела (засновника «Свідків Єгови») чи Мартіна Лютера?
Її треба читати у єдності з Церквою. І ось це важливо. Мартін Лютер вийшов із тезою: «Sola gratia», «Sola Scriptura», «Sola fides». Тобто «лише ласка Божа рятує нас», «лише Святе Писання є джерелом віри, а не Передання Церкви» і «тільки віра (без вчинків) потрібна для спасіння». Спочатку він стверджував, що Святе Письмо настільки повне та зрозуміле, що нема потреби в тому, щоб його хтось тлумачив — сідаєш, читаєш, Дух Святий тебе скеровує, і ти все добре розумієш. Подібно в ентузіазмі говорили й інші реформатори. Але минали роки і почав себе проявляти той феномен, про який ви згадали. З’явилися сотні конфесій, які відрізняються між собою розумінням Святого Писання — часом радикально, а часом дрібними деталями. Виявляється, не достатньо просто сісти, читати, і Святий Дух тебе покерує.
Що означає – читати Біблію у єдності з Церквою?
Святе Писання написане під натхненням Святого Духа. В Церкві теж живе Святий Дух. Оце і є П’ятидесятниця. Ісус каже: Я йду, залишаю вас, але Святий Дух буде вами керувати, Він вам усе пояснить. Водночас дайте Біблію людині, яка ніколи її не читала і не чула про християнську віру. Візьміть з десяток таких людей, дайте їм ті ж самі фрагменти Біблії і потім запитайте, що вони зрозуміли. Будете мати стільки пояснень, скільки людей.
Тому читання Біблії повинно відбуватися синхронно зі засвоєнням того, як упродовж віків, з часів апостольських, її розуміла і застосовувала Церква. Це водночас одне й те ж саме, але трошки по-різному подане. Церква не є над Святим Писанням, але вона і не обмежується ним. Святе Писання – це записана традиція віри людей, правди віри, але і до неї треба додати інтерпретативний, авторитетний чинник, яким є Церква. І тоді все стає на своє місце.
Тоді навіщо читати Біблію, якщо ти як мирянин не маєш влади її тлумачити, а ще й існує цілком імовірна небезпека неправильно зрозуміти Святе Писання та залізти в якісь хащі? Може, варто тоді обмежитись читанням катехизмів, папських енциклік, творінь Отців Церкви, або принаймні проповідями священника на парафії?
Ісус якось відповів: «І те слід робити, і того не слід лишати». Питання трішки не зовсім коректно поставлене. Чи варто читати? Я не згоден з тим, що ми не маємо права інтерпретувати. Писання записане для того, щоб його читати, щоб роздумувати над ним, щоб це було дороговказом на шляху християнина в нашому земному паломництві. Читати потрібно, і ми маємо право інтерпретувати. Проте завжди треба пам’ятати, що це є лише моє індивідуальне розуміння Святого Писання. Але й воно потрібне. Воно дуже потрібне. Отой живий контакт зі Словом Божим.
Одна людина читає притчу про блудного сина і бачить себе блудним сином. Інша дочитує її до кінця і усвідомлює: та це ж я себе поводжу з іншими, як той старший брат, який не хотів прийняти розкаяного грішника. Поліфонія дії Святого Писання в людських серцях також потрібна.
Водночас у Біблії сказано, що Писання «не припускає особистого тлумачення» (див. 2 Пт. 1, 20). Що мається на увазі?
Це означає, що, прочитавши Писання, я не повинен думати, що пізнав усю правду. «Ось я прочитав, тепер я все знаю». А як почую, що в церкві інакше вчать, то це «вони не розуміють» або «вони перекрутили». Тут потрібна також певна покора перед авторитетом Церкви. Бо авторитет Церкви – то не просто якісь священники щось там понавидумували. Це авторитет Отців Церкви, це авторитет майже двадцяти століть досвіду Церкви. Окрім цього, завжди треба пам’ятати про Святого Духа, який керує Церквою.
Інколи можна почути думку, що Біблія – це книга для євреїв. У ній Бог звертається до єврейського народу і навіть у Новому Завіті говориться, що Ісус прийшов спасти «свій народ від його гріхів» (див. Мт. 1, 21). Христос навіть сам каже, що «Я посланий тільки до загиблих овець з дому Ізраїля», і тоді ж реагує на прохання жінки-ханаанки, кажучи, що «не годиться брати хліб у дітей і кидати щенятам» (Мт. 15, 26).
Іншими словами, Біблія описує внутрішні стосунки євреїв зі своїм (племінним) Богом. Зрештою Бог посилає їм, як каже Коран, одного із пророків — Ісу, якого вони не послухали. Тому виникає запитання: навіщо українцям чи будь-якому іншому народу, окрім єврейського, читати Біблію? Ми ж навіть не семіти, як араби.
Хіба що українці хотіли би сперечатися з Господом Богом. Господь Бог так вирішив.
Він не звертається в Біблії до українців. Там всюди лише євреї, Ізраїль або плем’я Юди…
Так. Бо перша частина історії спасіння – це був вибір одного народу і плекання віри та пізнання Бога в одному народові. З тим, щоб той народ потім ось це, що він здобув, передав іншим. З лона єврейського народу вийшов Ісус Христос, і Писання Старого Завіту ведуть нас до особи Ісуса Христа. Як їх можна ігнорувати? Це якщо дуже коротко.
Проте зараз в Україні серед частини патріотів така ідея популярна. Якщо ще на Заході України багато патріотів, українських націоналістів, є християнами, то на Сході Україні це дуже часто неоязичники, які кажуть, що Україна така нещасна через те, що зрадила рідних богів і почала служити богу чужоземному, єврейському. На підтвердження своїх слів вони кажуть: почитайте Біблію, там все про євреїв, там нема нічого українського.
Чи ви насправді думаєте, що ці люди всерйоз сприймають старих богів?
Вони кажуть, що так.
Я їм не вірю. То така гра в релігію. Для мене то є гра в релігію, від якої віє шовінізмом, мовляв, для нашого народу — власна віра. Тут нуль універсалізму. Хоча навіть Старий Завіт, який справді був значною мірою сконцентрований на єврейському народі, вже відкритий на інші народи. І навіть Ісая говорить про спасіння Єгипту. І про інші народи, які прийдуть до Бога Ізраїля. «Поклоняться Йому, бо він Бог єдиний». Ісус пізніше відкрив широкий горизонт. Він спочатку звертався до дому Ізраїля, а потім сказав апостолам: «Ідіть і навчайте всі народи» (Мт. 28, 19).
«Зробіть учнями всі народи». Універсалізм вписаний в істоту християнства. Власні боги для нас – це дорога в нікуди. В історії це вже пройдено, і вилазило боком. Нацисти в Німеччині також хотіли відкинути Старий Завіт, а зрештою і християнство. І чим це закінчилося?
Ми не зрозуміємо Ісуса, якщо відкинемо Старий Завіт. Він не прийшов нізвідки. Хто Він такий? Месія. А Месія – це де? Це в Старому Завіті. На Його прихід чекали. Новий Завіт залишиться без фундаменту, буде підвішений у повітрі, якщо забрати Старий.
Та все ж існує відчутна різниця між Старим Завітом і Новим у плані сприйняття Бога. В Старому Завіті Бог каже: іди і знищ в Ханаані всі народи, навіть немовлят (Втор. 20,16-17). А в Новому Завіті Христос заповідає: коли тебе вдарили в одну щоку — підстав іншу (див. Мт. 5, 39), любіть ворогів (Мт. 5, 44) і т. д.
І знову ж таки, є критики, які говорять, що ось, євреї для себе в Старому Завіті написали, що ворогів потрібно знищувати, позичати під відсотки тільки іноплемінникам (Втор. 23,20-21), мертвечину також самим не їсти, а продати чужинцеві (Втор. 14, 21)… А для інших народів вигадали «християнство», яке вчить підставляти щоку, всім прощати і всіх любити.
Так, Старий Завіт справді фокусується на Ізраїлі і підкреслює його вищість як вибраного народу, єдиного народу, який знає справжнього Бога. Але остання думка про те, що юдеї «вигадали» християнство як гірший, сурогатний варіант релігії для неєвреїв – це вже щось із теорії змови… Це дурниці.
Те, що це «притягнута за вуха» теорія змови, погодитись можна, але за змістом Старий і Новий Завіт справді відрізняються.
А тут я з вами абсолютно згоден.
То який тоді Бог справжній? Бог Старого Завіту чи Нового Завіту?
Ви говорите як гностик. Як Маркіон. У перших століттях гностицизм теж відкидав Старий Завіт. Тому що вони були дуалістами і казали: в Старому Завіті Бог злий. А в Новому Завіті Бог — це Отець Ісуса Христа, Він добрий, Він прощає, Він любить, Він милосердний. І вони стверджували, що є зле начало світу, злий Бог, і є добре начало. Так от, добре — це Ісус. Але це говорили гностики. І це – давно пройдений етап.
Я згадав би тут про історію спасіння. Це є процес Божого об’явлення протягом віків. Маємо тут два ключові слова – історія і спасіння. Бог об’являвся людям в історії поступово, іншими словами, люди відкривали для себе Бога поволі. Спочатку євреї відкрили Його як Бога лише для себе, для свого народу. А це означало, що всі ті, хто Йому і нам противляться, мають бути знищені.
Давні уявлення про Бога в Старому Завіті недосконалі, натомість пророки очищували цю віру, доповнювали її новими елементами, а Ісус Христос врешті-решт скаже: Ви чули, що було сказано давнім: Не вбивай… А я кажу вам…хто назве свого брата дурнем, підпаде під вогонь пекельний (див. Мт. 5,21-22). Треба брати до уваги, що у Святому Писанні зафіксовані різні етапи дозрівання людства до віри у Бога. І це відображено в Біблії.
То все ж таки Біблія, особливо Старий Завіт – це Боже Слово чи ні? Бо знову-таки, знаємо, що Бог дає Ізраїлю Тору (Закон) через Мойсея. Але в Новому Завіті ми читаємо, як Христос коментує одну зі заповідей Тори щодо розлучення. Він каже, що це не Бог, а Мойсей дозволив євреям розлучатися через їхнє жорстокосердя. І додає, що початковий задум Бога був інший, а, отже, розлучення неприпустиме. (див. Мк. 10, 1-9).
Нам треба відходити від дослівності.
Чи не вийде тоді так, що ми зможемо дуже вільно тлумачити Старий Завіт: ось це Бог сказав, а це – Мойсей від себе, хоча написано, що це від Бога.
Так чи інакше, усі ці тексти, про які ви говорите — навіть, якщо ці традиції зачіпляються за Мойсея — були відредаговані вже після Вавилонського полону, тобто десь у V ст. до Ісуса Христа. Тобто років 700-800 після Мойсея. Старий Завіт, який ми маємо – це не є документальний переказ.
Тобто це не є початковий текст?
Ні, абсолютно.
Наскільки тоді буде правильно називати його Святим Письмом?
Абсолютно правильно.
Можливо, тоді краще казати, що це є відредаговане Святе Письмо?
Ні, ні, ні. Ви маєте в голові уяву про Святе Письмо як ортодоксійні юдеї чи мусульмани: Бог диктує — людина пише, і це є в чистому вигляді Боже Слово. Але Біблія такою не є. Біблія є Божим словом, але не безпосереднім, а опосередкованим. Безпосереднім Словом було живе Боже мовлення до патріархів та до пророків. Яким чином воно відбувалося? Через дозрівання їх у вірі? Чи через якесь розуміння, якесь натхнення внутрішнє? Ми того не знаємо.
Але вони дозрівали у вірі, збагачували свою віру. Бог штовхав їх до цього. І ось таким чином Ізраїль дозрівав. А потім наступив момент, коли це почали записувати, але вже з перспективи. Тому можна сказати, що Святе Письмо – це певна ретроспекція. Люди живуть в іншій історичній епосі, але описують події давно минулі і роблять це зі своєї точки зору. Ми віримо, що Дух Святий керував цим процесом. Тобто там не записано будь-що. Але ми маємо відійти від концепції дослівності, що це є документальне представлення. Хто був з Богом при створені світу? Хто був з Мойсеєм на горі Синай?
У Вас є улюблена книга Біблії?
Я в захопленні, коли викладаю «Екклезіаста» — Когелета. Хоча це найменш побожна з усіх біблійних книг. Мабуть, мені варто задуматися над собою.
Також це книга Йова. Але це вже глибоко побожна книга на відміну від Когелета. Це книга, яка ставить запитання, але не дає остаточної відповіді.
Якщо взяти зі Старого Завіту, це ще Второзаконня. Щоб відчути її особливість, потрібно прочитати попередні чотири книги — від Буття до Чисел. І тоді у Второзаконня ви входите немов у інший світ. Це книга, в якій слово «любов» зустрічається дуже часто. В ній говориться, як Бог любить свій народ і як народ повинен любити свого Бога. Це вже інша мова. Інший стиль.
Який переклад Біблії українською мовою вам найбільше подобається?
Хоменко. Кажуть, він грішить якимись там галицизмами, що не зовсім правда. Тому що Хоменко сам з Вінниччини. Він не галичанин. Щоправда, були літературні редактори з діаспори і десь таки, напевне, пальці мачали в тому. Але Хоменко є добрий. Його читають в католицькому світі. Старіші переклади — Куліша, наприклад – вони архаїчні.
Гарна українська мова у перекладу Огієнка. Це православний єпископ, який перекладав для протестантського Лондонського біблійного товариства. І він зробив це добре, але там немає всіх біблійних книг, тому його переклад для католика брати за основу не варто. Але сам переклад дуже цікавий, дослівніше передає єврейський текст.
Ви автор книги «Світ Біблії. Подорож батьківщиною Ісуса Христа», також книжечки «Як треба розуміти святість і непомильність Біблії». А кого б Ви ще порадили читати з біблійної тематики?
А є багато книг на біблійну тематику українською мовою, українських авторів?
Я Вас тому й питаю.
От вам і відповідь. Із якісних сучасних авторів-бібліїстів, які видані українською, я знаю отця Бориса Хілька, який перекладає і коментує біблійні тексти. На жаль, про нього мало відомо, хоча він живе і працює в Києві. Але, можливо, я слабо орієнтуюся у цьому питанні і десь з’явилися добрі книги, про які я не знаю.
Сьогодні важко знайти людину в Україні, яка читала би Біблію. Що може повернути інтерес до цієї Книги, враховуючи, що книжкові магазини, навіть у час війни, переповнені книгами. Що може людину стимулювати читати саме Біблію?
Віра. Треба вірити. Треба бути дійсно віруючою, практикуючою людиною, і тоді цей інтерес з’являється. Але можна бути віруючою, практикуючою людиною, не читаючи Біблії.
А в що тоді вірити?
У Символ віри. Є віра, яку прийняв від батьків — яку проголошує Церква. Віра у присутність Євхаристійного Ісуса, який приходить до нас на Службі Божій. Повнота віри, про яку дізнаємось з катехези.
Але воно все буде трохи бідне, якщо там бракуватиме Святого Писання. Колись забороняли Святе Писання. І мало хто вмів читати. Зараз усі вміють читати. І всі досить освічені, щоб розуміти, але відставляють Біблію, тому що знеохочуються труднощами. Бо думають, що можуть самі осягнути Святі Писання, а то неправда.
Треба читати книги на біблійну тематику. Треба ходити на біблійні зустрічі. І ось там багатство Біблії відкривається в контакті з іншими людьми, які читають Святе Письмо, які діляться між собою своїми думками.
Дякую, отче Володимире. Ви згадали про біблійні зустрічі, тож нашим читачам буде цікаво дізнатися, що Ви проводите їх у Львові, раз на місяць (із перервою на літні канукули), в каплиці Розена. Відслідкувати точний час можна фейсбук-сторінці Домініканці у Львові.
Спілкувався Андрій Толстой
Також читайте: «Війна і Біблія»: про причини війни і передумови перемоги та поразки
«Покажи мені, де це є в Біблії?»: Чи можна священника називати «отцем»?
Пастор Герой: «Все, що відбувається в Україні та в світі, є частиною Божого плану»
Повязані записи
