Щороку Церква проходить те саме коло свят. Навіщо повторювати одне й те саме? Чи доречно називати Преображення Господнє «Яблучним Спасом»? Хто вирішив, які свята і коли святкувати? І що робити, коли свято припадає на будень?
Ректор Львівської духовної семінарії святого апостола і євангеліста Іоана Богослова ПЦУ о. Петро Бойко розповідає, як церковні свята допомагають людині не лише згадувати минуле, а й внутрішньо преображатися. «Церква — це не лише пам’ять, Церква — це життя», — наголошує священник.
Андрій Толстой: Отче Петре, щоразу Церква проходить річне коло тих самих свят. Щороку ми святкуємо Преображення. Який у цьому сенс?
О. Петро Бойко: Щорічне згадування чи святкування церковних свят допомагає нам не лише зберегти пам’ять про найважливіші події Священної історії, але й вникнути, проникнути в містичне життя Церкви. Тому що Церква — це не лише пам’ять, Церква — це життя. І кожну подію, яку пропонує святкувати Церква, ми повинні не лише відзначити певними зовнішніми обрядами, але й пережити внутрішньо і особисто. Церковні свята нагадують, що прийшов Спаситель світу, щоб спасти людину, і що кожна людина повинна пройти тим же шляхом, що і Він.
Це щось подібне до того, як людина кожен рік святкує свій день народження?
Ні… З днем народження я взагалі б це не пов’язував. Церковне свято — це не лише гарний святковий захід або формальний вихідний день. Кожне церковне свято повинне нам нагадати, заради чого Спаситель прийшов на світ… Цього дня нам потрібно приступити до Таїнства Покаяння – Сповіді, і до Таїнства Причастя, тобто об’єднатися з нашим Спасителем. І тоді свято набуде свого сенсу… Гарним продовженням кожного святкового чи недільного дня будуть добрі справи. Ми до цього покликані щодня, але особливо в день свята. Тому Церква і дає нам оце святкування, оце нагадування про святе. У вирі повсякденного життя те, до чого ми покликані, легко забувається.
Ми живемо в секулярній державі, і дуже часто великі свята, як-от Преображення, Вознесіння, припадають на будній робочий день.
Не лише наша держава секуляризована — весь світ тепер такий… Хоча Господь каже: шість днів працюй, а сьомий віддай Господу Богу. Я вважаю, що в такому випадку людина вранці повинна помолитися, тобто віддати Богові Боже, а для того, щоб добути хліб насущний, вона повинна працювати.
Взагалі кожне церковне свято розпочинається з вечора. «І був вечір, і був ранок: день перший», — каже Святе Письмо (див. Бут. 1). Тому кожне свято розпочинається із всеношного бдіння: з Вечірньої, Утрені… І тому буде добре, якщо є змога напередодні (можливо, після робочого дня) прийти до храму, тому що сама суть свята найбільше розкривається на вечірній і на ранній відправі: співанням стихир, читанням канону. Людина може викроїти собі якийсь час і прийти в храм або вранці прийти помолитися, а потім піти працювати.
Дехто категорично виступає проти того, щоб називати свято Преображення Господнього «Яблучним Спасом». На Вашу думку, чи має право ця назва на існування в народній традиції?
На Преображення будемо освячувати фрукти, овочі, колоски пшениці — будемо дякувати Богові за те, що цьогоріч Він послав нам урожай. Але це лише додаток (до свята). Сам я не використовую назви «Яблучний Спас» і не рекомендую це робити практикуючим християнам. Є ще так званий «Медовий Спас», далі «Яблучний Спас», а там ще якийсь «Спас». Спаситель — один! І Він прийшов не заради того, щоб Його назвали «яблучним».
На Близькому Сході в цей період часу достигав виноград. Ну то що, назвемо його «Виноградним Спасом» або ще якось інакше? Ні, це підміна… Як на мене, це підміна понять: нецерковні люди таким чином хочуть просто підмінити суть свята.
Ми з вами говорили в одному з інтерв’ю про ікону Богородиці. Є багато різних ікон Богородиці, і вони мають свої назви, але на кожній іконі Богородиця одна й та ж сама, і ми звертаємося до Неї. Так і тут. Ми принесли в храм освятити яблуко, щоб подякувати Богові. Дякую Тобі, Боже, що Ти не допускаєш голоду, а даєш нам плоди у свій час. І за це ми кажемо Богові «дякую». Не більше і не менше.
У Старому Завіті те, які свята та ритуали в храмі належить виконувати, Бог вказав і прописав через Мойсея. Але в Євангелії ми читаємо, що Ісус Христос заповів чинити на спомин про Себе лише Таїнство Євхаристії (Лк. 22, 19; 1 Кор. 11, 24–25), а про інші свята чи обряди нічого не згадується.
У книзі Діянь святих апостолів ми бачимо, що апостоли збиралися в неділю на ламання хліба — це вже суто християнське богослужіння, серцевиною якого було Таїнство Євхаристії (див. Діян. 2:42; 2:46; 20:7, 11). Водночас у певні дні та години апостоли відвідували храм (Діян. 3:1). Новозавітна Церква не відкидала повністю Старий Завіт, а взяла його за основу.
Візьмімо, наприклад, старозавітне свято Кущів (див. Лев. 23:34, 39–43). Наше свято Преображення певною мірою пов’язане з ним. Пам’ятаєте, як на горі Преображення апостол Петро вигукнув до Ісуса: «Коли хочеш, зробимо тут три намети (курені)…» (Мт. 17:4)? Це перекликається зі святом Кущів, коли на згадку про подорож пустелею після виходу з Єгипту ізраїльтяни робили собі з гілок та листя тимчасове житло.
Свято Кущів також має іншу назву — Свято збирання врожаю (Вих. 23:16). Воно відзначалося восени, коли весь урожай з полів, виноградників та садів був зібраний. Це також перегукується з християнською традицією освячення плодів на Преображення.
Хто і коли вирішував, які церковні свята святкувати?
Вирішували місцеві церковні громади під впливом апостольського Передання. З часом те чи те свято органічно приймалося у Вселенській Церкві і було зафіксоване в постановах Соборів. Святі Отці крок за кроком встановлювали річне коло святкувань. Преображення Господнє швидше святкувалося на Сході, а в Західну Церкву воно прийшло пізніше.
Тобто пам’ять про ту чи ту подію Церква зберігала в Переданні, а потім вносила її в богослужбове життя; відповідно, поступово формувалося і богослужіння. На встановлення святкування Різдва Христового значною мірою вплинула потреба в противазі популярному язичницькому святу.
Чому Преображення увійшло до 12-ти найбільших християнських свят?
У свято Преображення відбувається безпосереднє явлення божественної слави Ісуса Христа. На відміну від інших подій (наприклад, Різдва, де народилося Немовля, і не всі одразу бачили в ньому Бога, оскільки Він зростав як звичайна людина), тут явлено божественну славу, яку Спаситель мав від віку. Цю славу Він трохи відслонив перед апостолами незадовго до Голгофи та розп’яття, щоб зміцнити їхню віру в майбутніх випробуваннях і показати, що Він є справді Бог і Спаситель світу. Саме тому ця подія стала одним із найголовніших свят, яке має надихати людину до власного внутрішнього переображення та зміни.
А чому в такому випадку Христос із Собою на гору Преображення взяв лише трьох учнів?
В Євангелії про це прямо не пояснюється. Отці Церкви говорять про це у своїх гоміліях (проповідях) на свято. Ці три апостоли показують певне уособлення: Петро — камінь твердої віри, Іоан Богослов — Божа любов, апостол Яків — надія на Бога, надія на те, що якщо людство буде з Богом, то воно буде у Царстві Божому. І тому не всі могли, мабуть, вмістити ту подію.
Але якщо Ісус Христос хотів у такий особливий спосіб зміцнити віру своїх учнів, то чому лише трьох із 12-ти найближчих? Чому інші не удостоїлися такої честі?
Я вважаю, що інші могли не вмістити цю подію у своїй свідомості. Вони, так би мовити, не були готові. Це як у нашому житті: Бог кожній людині відкривається різною мірою, залежно від її готовності.
У Бога на все свій час, і кожна людина приходить до Бога по-своєму. Хтось — у юності, і він більше пізнає, а хтось навіть на схилі літ — у міру своєї готовності. Природа фаворського світла була божественною, воно — нетварне. Учні, які були разом із Христом, як співається в церковному піснеспіві, побачили славу Господню «скільки їм можна було», тобто скільки змогли вмістити. Тому це свято – хороший привід замислитись, а на якому духовному рівні перебуваю я: в дорозі з Христом – на Фавор, чи під горою – з «родом невірним та розбещеним» (див. Мт. 17: 17).
Дякую за розмову.
Спілкувався Андрій Толстой
Також читайте: О. Петро Бойко: «Не існує правильної чи неправильної сповіді»
О. Петро Бойко: «Я би назвав смерть святих страстотерпців Бориса і Гліба феноменом»
О. Петро Бойко: «Отці Церкви говорили про надзвичайну божественну силу, яку дає ця вода»
Повязані записи
