Хай цей образ славити людська душа не перестане,
Хай зі шаною кожен перед ним стане,
Хай зі серця кожного хвала Божому Милосердю лине
Тепер, і на віки вічні, і щогодини
Щоденник с. Фаустини Ковальської, 1
Неділя Торжества Православ’я наштовхує на роздуми про Образ Ісуса Милосердного, який був об’явлений у 1930-х роках сестрі Фаустині Ковальській самим Господом. Про це, мабуть, мало хто знає, але всесвітньо відомий образ благословляючого Христа з двома променями, які виходять зі серця, з’явився не з ініціативи монахині чи її сповідника, і поширився на весь світ зовсім не випадково. Образ Милосердного Ісуса займає особливе місце в містичному досвіді сестри Фаустини та у посланні світові, яке доручив їй Господь.
Але який тут зв’язок з Неділею Торжества Православ’я? Безпосередній. Справа в тому, що Торжество Православ’я було встановлене в пам’ять про перемогу Церкви над іконоборчою єрессю. Але хіба це так важливо – ікони? Хочеш – вшановуй образи і молися перед ними, а не хочеш — не роби цього. Однак в Отців Церкви була інша думка.
І справа зовсім не в тому, що хтось хотів «запровадити ікони», щоб сподобатися язичникам — на той час християнство було державною релігією Візантії вже п’ять століть, і язичництво не мало жодного вагомого впливу. Якраз навпаки: імператори-іконоборці розпочали жорстоку боротьбу проти ікон, намагаючись сподобатись представникам ісламу та юдаїзму, які звинувачували християн у ідолопоклонстві. Можна сказати, що єресь іконоборства зродилась з екуменічних намірів влади. Щось подібне ми бачимо й сьогодні в Європі, коли окремі представники влади чи духовенства ховають хрест чи знімають ікони, щоб не зачепити почуття іновірців.
Для того, щоб краще зрозуміти зв’язок між Торжеством Православ’я і культом Божого Милосердя в Католицькій церкві, нам треба звернутись до «Щоденника» св. Фаустини Ковальської та постанов VII Вселенського Собору (787 р.).
Ось як монахиня описує свою зустріч з Господом 22 лютого 1931 року:
«Увечері, коли я була в келії, я побачила Господа Ісуса, вбраного в білі шати. Одна рука Його була зведена для благословення, а друга торкалася одягу на грудях. Зі складок одягу на грудях виходили два великі промені, один червоний, а другий білий. Я мовчки дивилася на Господа, в моїй душі одночасно панували і страх, і велика радість. Ісус сказав мені: Намалюй образ згідно з тим, що бачиш, з підписом: Ісусе, довіряю Тобі. Я бажаю, щоб цей образ вшановувано спочатку у вашій каплиці і у цілому світі».
Після цього Господь додав обітницю: «Обіцяю, що душа, яка віддаватиме шану цьому образу, не загине. Обіцяю також вже тут, на землі, перемогу над ворогами, а особливо в годину смерті. Я сам захищатиму її як Свою славу».
Ще одну обітницю Господь дав як доказ того, що об’явлення с. Фаустини автентичні: «Дам пізнати Настоятелькам через ласки, яких уділю через цей образ».
Отже, мова йшла не про якусь уявну ідею милосердя, а про матеріальний образ, намальований фізичними фарбами земною людиною. Коли с. Фаустина хотіла, щоб її сповідник розрішив її від цього зобов’язання, він відмовився це зробити. Своєю чергою Господь постійно спонукав сестру Фаустину намалювати цей образ і, більше того, виставити його для загального вшанування.
«Я бажаю, щоб цей образ був виставлений для огляду в першу неділю після Великодня. Ця неділя є святом Милосердя. Через Втілене Слово даю можливість пізнати безодню Мого Милосердя», — сказав Господь сестрі Фаустині. І в цих словах ми бачимо прямий зв’язок зі Соборними Отцями кінця VIII ст. Як тоді, так і тепер ікона безпосередньо пов’язана з Втіленням Божого Слова. Бо ж саме в цьому і була основна причина захисту іконопочитання — Бог став людиною, тому Його — Бога воплоченого -можна зображати, і треба зображати. Отже, ікони — це не просто спосіб розповісти безграмотним селянам Середньовіччя про Священну історію в «коміксах».
Ікона — це не лише допоміжний засіб для поклоніння Богові, щоб можна було краще зосередитись на молитві. В розумінні Святих Отців, ікона – це більше, ніж знак чи прообраз, це символ Бога, Богородиці або святого, втілений у матерії — це засіб освячення людини і світу — справжня святиня, а не лише мистецька алегорія. Саме тому Собор постановив не просто дивитися на ікони, але «вшановувати їх цілуванням і шанобливим поклонінням (τιμιτικην προσκυνησιν)». Водночас Соборні Отці відзначили, що мова йде не про поклоніння, яким вшановується Бог — у грецькій мові для цього існує інше слово. «Не тим істинним за нашою вірою служінням (λατρειαν – адорацією, поклонінням), яке належить одній тільки Божій природі, але шануванням за тим самим зразком, як воно віддається зображенню чесного і животворного Хреста і святому євангелію та іншим святиням – кадилом, поставленням свічок, як робилось це за благочестивим звичаєм і древніми». І далі: «Бо честь, що віддається образу, сходить до первообразу, і той, хто поклоняється іконі, поклоняється іпостасі зображеного на ній».
Тепер стає зрозуміліше, чому в об’явленні с. Фаустині Ковальській Господь так наполягав на створені Образу Божого Милосердя та його вшануванню. Між іконою і тим, хто зображений на ній, існує безпосередній зв’язок. І хоча ікона – це не сам Господь, а нежива матерія, та через неї людина має стосунки з первообразом, у нашому випадку – це Милосердний Господь.
Також Соборні Отці зазначили, що дотримуються «церковного передання, яке було встановлено письмово та без писань». Одне з яких «є зображування іконним живописом, яке згідне із розповіддю про євангельську проповідь, і є таким, що служить нам засвідченням справжнього, а не примарного воплочення Бога-Слова; бо речі, які вказують взаємно одна на одну, без сумніву, роблять зрозумілою одна одну».
Тож цілком природними є вищезгадані слова Ісуса до с. Фаустини, коли Він говорив про необхідність публічного вшанування Його образу: «Я бажаю, щоб цей образ був виставлений для огляду… Через Втілене Слово даю можливість пізнати безодню Мого Милосердя». Не думаю, що с. Фаустина на той час чи будь-коли читала Орос VII Вселенського Собору, але ці слова є його точним змістовним відображенням.
Відповідно, іконоборство – це не просто невинна забавка, але небезпечна єресь, тому що логічним завершенням іконоборства буде заперечення Боговтілення і навіть Святої Трійці, а зрештою – і всього Божого домоврядування спасіння людини. А це означає попасти в полон батька брехні – диявола та розділити його вічну кару.
27 вересня 1937 року сестра Фаустина оглянула великий образ Ісуса Милосердного, який був намальований згідно з її описом. «Коли я подивилась на цей образ, пройняла мене Божа любов така жива, що деякий час я не знала, де знаходжуся». Бачимо зворотній зв’язок — Первообраз не лише приймає честь від людини, але й за посередництвом образу дарує їй благодать. І не тільки у відчуттях.
Одного разу сестра Фаустина дізналася про те, що в сусідній палаті лежить важкохвора єврейка. «Я відчула в душі біль, що незадовго помре, й ласка св. хрещення не обмиє її душі». Сестра хотіла охрестити хвору, однак перешкодою було те, що біля неї постійно були інші євреї, які не допустили б цього. «Однак я відчула в душі натхнення, щоб помолитись перед тим образом, який Ісус казав мені намалювати: маю брошурку, а на її обкладинці поміщена копія образу Божого Милосердя. Я сказала до Господа: Ісусе, Ти сам мені сказав, що через той образ уділятимеш багато ласк, тому прошу тебе про ласку св. хрещення для тієї єврейки. Байдуже, хто її охрестить, головне, аби була охрещена». Чудо сталося — єврейку охрестила санітарка в останню мить її життя. «Раптом я побачила її душу, яка вступала до неба в чудовій красі», — записала с. Фаустина.
Також читайте: «Погляд його скромний і спокійний»: Ангели в житті св. Фаустини (Ковальської)
10 листопада 1937 року сестра Фаустина записала слова Ісуса, звернені до неї: «Вже є багато душ, які привів до Моєї любові цей образ. Моє милосердя завдяки цій справі діє в душах». Завдяки згаданим вище постановам VII Вселенського Собору ми можемо краще зрозуміти, яким чином це відбувається.
Звичайно, не йдеться про те, що християнське життя обмежується лише вшануванням образів, але таке вшанування є невід’ємною його частиною. Нерідко ікона й справді нагадує людині про її обов’язки перед Богом. Про це Господь також вказав с. Фаустині: «Через цей образ уділю багато ласк душам, він повинен нагадувати про вимоги Мого милосердя, бо навіть найсильніша віра нічого не поможе без вчинків». У цьому і полягає відмінність між магічним сприйняттям ікони і належним її вшануванням — в магії людина хоче, щоб Бог виконував її обов’язки, а в християнському поклонінні людина і Бог співдіють — без виконання волі Небесного Отця ніхто не увійде в Боже Царство, навіть якби він пророкував, виганяв демонів і великі чудеса творив Божим Іменем чи за допомогою ікон.
Наприкінці свого Щоденника с. Фаустина пише про сповнення обітниці, яку дав їй Господь щодо Його образу. «Сьогодні я побачила Божу славу, яка пливе з того образу. Багато душ зазнає ласк, хоч про них вголос не кажуть. Хоч різні шляхи до нього, Бог отримує хвалу через нього, і зусилля сатани і злих людей розбиваються і зникають. Незважаючи на злість сатани, Боже милосердя тріумфуватиме на усьому світі і його вшановуватимуть усі душі». Якщо порівняти постанови VII Вселенського Собору щодо іконошанування з цими словами сестри Фаустини, ми побачимо між ними повну гармонію та відповідність їх до святоотцівської церковної традиції. І хто цьому перешкоджає? Той самий Сатана – батько всієї брехні, а отже – всіх єресей.
Тож, як виявляється, перемога над іконоборчою єрессю та Образ Божого Милосердя, який був об’явлений св. сестрі Фаустині Ковальській, мають багато спільного. Через 12 століть після VII Вселенського Собору Господь знову нагадав через незнану сестру-монахиню істину про іконошанування та його плоди в житті людини. Господь знав, що попереду Західну церкву чекають великі зміни та потрясіння. З-поміж іншого, в гонитві за «єдністю християн» католики почнуть відмовлятися від образів та все більше будуть зводити їхню роль до катехитичної. Але завдяки об’явленню с. Фаустини, яке поширилось на весь світ, навіть в «протестантизованих» католицьких храмах з білими стінами можна нерідко побачити Образ Божого Милосердя як Торжество Православ’я над сучасними хворобами Церкви.
Також читайте: Культ Божого Милосердя у Львові: понад 75 років виправданої надії
Про останній рік з життя сповідника св. Фаустини Ковальської — блаж. о. Міхала Сопочка
«Пекло є»: Свята Фаустина Ковальська описала, як там
Свята Фаустина дізналась, що найбільше завдає страждань душам в Чистилищі
Повязані записи
