У Львові готують до показу моновиставу, присвячену місії, викликам та сумнівам священнослужителя, що супроводжує військових у пеклі війни. Про те, хто танцює «Танго капелана», розповів «Духовній величі Львова» виконавець вистави Ярослав Нудик – учасник знаної львівської вокальної формації «Піккардійська терція».
Про виставу повідомили на фейсбук-сторінці «Театр Старенький Трамвай».
«Капелан говорить про Бога там, де дуже часто хочеться лише лаятися. Він слухає тих, кому вже все одно. Тих, хто давно не знає, у що вірить. Чужі історії. Чужі нерви. Та власний сумнів, який не приховати. У центрі вистави “Танго капелана” — питання, на яке немає зручної відповіді: чи має капелан право взяти до рук зброю? Біль, напруга, різкість, фронтова іронія та чорний гумор. Іноді смішно стає саме тоді, коли вже дуже страшно», – зазначають у повідомленні.
Проєкт реалізується за підтримки Українського культурного фонду.
Виставу покажуть 21 серпня о 18:00 у Львівському Будинку Офіцерів (м. Львів, вул. Театральна, 22). Організатори повідомили, що збір заявок на перегляд вистави закрито і вільних місць у цей день вже немає, проте надалі заплановані наступні покази. За інформацією можна стежити на facebook та instagram «Театру Старенького Трамваю».
«Духовна велич Львова» поспілкувалася із виконавцем вистави Ярославом Нудиком про особливості цієї вистави і кому варто її побачити.
«Духовна велич Львова»: Пане Ярославе, розкажіть, що таке моновистава – і що це означає в цьому випадку?
Ярослав Нудик: Моновистава — це вистава за участі одного актора. Для мене, як для професійного артиста, але не для професійного актора — це є досить висока планка. Зіграти моновиставу – означає, що одна людина мусить показати величезну кількість емоцій мого героя.
Назва вистави «Танго капелана» досить незвична. Чому обрали саме її?
В основі вистави – зібраний образ кількох реальних людей. Усе, про що у ній говориться, має під собою реальне підґрунтя. Тобто там нічого не вигадано – усе пов’язане з реальними подіями, реальними історіями, реальними трафунками, випадками.
Щодо назви ми трошки нафантазували, вирішили, що назвати виставу «Капелан» буде якось дуже банально. Вся справа в тому, що танго в цьому випадку асоціюється з певними перепадами ритму, темпу і динаміки. Що таке танго? Закрийте очі і уявіть собі, що це таке. Це рух вперед, назад, несподівані нахиляння партнерки чи партнера; це щось, що в певній мірі можна навіть ототожнити з гойдалкою – повільніше, швидше, вище, нижче…
Це можна проасоціювати зі змінами настрою мого героя, який перебуває у дуже і дуже глибоких сумнівах з приводу того, чи можна йому брати до рук зброю. І він цілу годину (вистави) вагається, що йому робити. Довкола стільки страшного, довкола страшний ворог. Довкола дуже багато смертей. І він не знає, де саме перебуває між своєю вірою в Бога, своїми обов’язками капелана, своїм служінням і війною. Певні речі його розривають, наприклад, справедливість і несправедливість церковних канонів. Він постає у нас не як герой, а як людина. Він так і каже: «Я не святий, я просто людина на війні».
В капелана насправді багато різних викликів і труднощів. Чому в центрі вистави питання про зброю в руках капелана? І хто на це має відповісти?
Ми чули про такі сумніви від реальних капеланів – я не буду називати їхніх імен. Тому це все базується на їхніх словах. Ми це розвинули у цілу виставу на годину часу. У ній капелан ділиться із глядачем своїми сумнівами. Знаєте, це можна навіть назвати сповіддю: він просто запитує, він не вимагає відповіді – звертається до Бога, тому що певен: все, що він говорить, Бог чує. З канонами сперечатися важко: якщо капелан бере до рук зброю, виглядає так, що він не вірить у силу Христа. І це вже можна сприйняти як певне блюзнірство – і він того також боїться; принаймні роздумує над цим.
Відкрию вам одну фразу з вистави. Він каже, що священник, капелан на фронті, має не тільки розраджувати, сповідати – він допомагає бійцеві знайти душевну рівновагу у місці, де пекло вже настало. І коли довкола воюють, цей капелан сумнівається у своїй місії. Тому що він щодня проводжає бійців на позиції і благословляє їх на точність пострілів. Але він не може піти з ними, він не може їх підтримати далі.
Він їх налаштовує, освячує їх святим хрестом – але все одно вони не всі повертаються з бою. Він бачить ті смерті – і тут в ньому прокидається уже не духовна особа, а звичайна пересічна людина, яка не має конституції служіння. Ці дві людини у ньому сумніваються і сперечаються. Це і є оте танго – він стає то на один, то на інший бік. І це велика мука. Виходить так, що він наче іноді зневірюється. Це моя думка, я того ніде не прочитав, просто зробив такий висновок, він, зрештою логічний і простий – на поверхні.
Ви згадували, що в основі вистави є реальні історії, але чи залучені до підготовки вистави капелани, можливо, до написання сценарію?
Так, звичайно. У нас були консультанти, тому що ми нічого не хотіли в висмоктувати з пальця. Наприклад, нам допомагав василіянин о. Домінік Налисник.
Це буде одноразовий показ чи ви плануєте повторювати цю виставу?
Одноразовий показ цієї вистави був би неповагою до пам’яті людей, які загинули, і до тих, які служать на фронті – я маю на увазі капеланів. Тому наша команда буде намагатися розширяти географію показу цієї вистави. Не знаю, наскільки нам це вдасться при теперішній кількості всіляких мистецьких подій. Але у нас є дуже велике бажання показувати цю виставу якомога більше і всюди.
Скажу кілька слів про нашу команду. Режисер — Андрій Сніцарчук, заслужений артист України, військовослужбовець, актор театру ім. Марії Заньковецької. Композитор — Тарас Терлецький, музикант. Сценографи у нас подружжя – Сергій та Оксана Радкевичі. І, звичайно, автор п’єси — Роман Онишкевич – відомий львівський політичний блогер і журналіст.
На скількох осіб розрахований показ вистави?
Точної кількості глядачів я не можу сказати; знаю, що зал розрахований в середньому на 300 осіб. Якщо прийдете, вас ніхто не вижене, однак, може, доведеться постояти.
Ця вистава буде йти два рази у Львові ще два рази в тому самому приміщенні 27 вересня. Там вхід уже буде більш контрольований, мабуть, продаватимемо квитки.
Ярослав Нудик — український співак (тенор-універсал). Учасник української акапельної формації «Піккардійська терція». Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка 2008 року. Заслужений артист України.
Також читайте: О. Тарас Михальчук: «Повертатись у пекло військового мотивує любов»
«Вісімдесят років після Хіросіми»: чи виправдовує мета засоби на війні?
О. Юрій Цюпка: «Найдовша сповідь у мене була приблизно чотири години»
Повязані записи
