4 грудня УГКЦ та ПЦУ вшановують пам’ять великомучениці Варвари – здавна глибоко шанованої в Україні святої, яку вважають захисницею від несподіваної смерті та покровителькою жіноцтва. Чим ця свята, що «прийшла» на українські землі у перші століття хрещення Русі, актуальна для нас зараз?
Життєпис святої Варвари реконструюють на основі агіографічних текстів IX–XIII століть, зокрема грецьких переказів Симеона Метафраста, «Дзеркала історії» Вінсента Бовеського або «Золотої легенди» Якова Ворагінського. Проте ці відомості відрізняються залежно від джерела та літературної традиції країни і конфесії.
За переказами, Варвара народилася і жила на сході Римської імперії. Події її життя датують III–IV століттям, з огляду на те, що мученицьку смерть вона прийняла за правління імператора, якого джерела називають Максиміном (лат. Maximinus) або Максиміаном (лат. Maximianus) – цього імператора ототожнюють з Максиміном Фракійцем або з Максиміаном II Дазою. Невідоме й точне місце народження святої – одні ним називають Геліополь (сучасний Ліван), інші — Нікомедію (сучасна Туреччина). Передання каже, що вона була донькою заможного язичника Діоскора; бажаючи захистити доньку від зовнішнього впливу, він збудував вежу, в якій замкнув доньку. Проте серед її служниць були християнки, тому Варвара врешті навернулася до християнської віри і мужньо визнала її перед римським префектом Мартініаном, до якого дівчину власноруч привів розлючений батько. Варвару віддали на жорстокі тортури, а тоді присудили до страти; вирок виконав сам Діоскор, відтявши доньці голову. За це, каже передання, його на шляху додому вдарила блискавка; від грому загинув і Мартініан. У «Золотій легенді» вказано, що це сталося 4 грудня.
Також читайте: На Христовій скелі: день святої Варвари
Разом з Варварою мученицьку смерть прийняла християнка Юліана Іліопольська. Тіла мучениць поховав побожний чоловік Валентин (інший варіант — Галентіан), згодом над ними було споруджено церкву. На могилі Варвари почали відбуватися чудеса — хворі одужували, а паломники отримували допомогу та втіху. Тож пізніше мощі великомучениці перенесли в Константинополь, де у ІХ столітті було зведено церкву на її честь. Цікаво, що свята Варвара ніколи не була офіційно канонізована Церквою, але поступово її ім’я поширилося в різні сторони світу, зокрема і на територію Київської Русі, куди у було привезено частину мощей.
Коли саме це сталося, достеменно невідомо. Існує кілька версій: за однією з них, мощі Києву подарував імператор Василій Македонянин за часів правління князя Аскольда. Інші джерела говорять про час князювання Володимира, перенесення мощей під час завоювання хрестоносцями Константинополя у 1204 році, і навіть період після татарського спустошення Києва. Найвірогіднішою є версія, за якою 1108 року родичка візантійського імператора Олексія Комніна на ім’я Варвара вийшла заміж за київського князя Святополка Ізяславовича й перевезла з собою до Києва частину мощей своєї покровительки, які було передано до Михайлівського Золотоверхого собору. Попри те, що чимало західних літописців згадують про перебування мощей святої у багатьох святинях Європи, саме в Києві, найімовірніше, ще з ХІІ століття зберігається найбільша їхня частина.
Під час монгольської навали 1240 року мощі святої Варвари заховали під сходами одного зі стовпів собору, а коли монастир відновлювали, їх винесли для вшанування. Про це у книзі «Свято-Михайлівський Золотоверхий монастир від заснування до сьогодення» згадує о. Віталій Клос: «Мощі святої великомучениці Варвари одразу ж підняли статус Золотоверхої обителі. Часткові свідчення про ці святі мощі як головну святиню Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря, ідуть від кінця XVI століття. Так Еріх Лясота в 1594 р., під час перебування в Києві, так говорить про них: “…якщо ввійти в церкву через двері, які навпроти головного вівтаря, то ліворуч лежить в дерев’яному гробі тіло святої діви Варвари, дочки одного короля, молодої недорослої дівчини, літ близько 12-ти, як можна заключити з довжини її. Воно ще нетлінне і покрите тонким полотняним покривалом до ніг, котрі не прикриті, я до них доторкнувся і знайшов їх твердими і нетлінними. На голові її дерев’яна визолочена корона”».
За гетьмана Івана Мазепи дерев’яну раку, в якій зберігалися мощі, замінили на срібну. Тут святиню вшановували аж до ХХ століття. У 1922 році більшовики реквізували раку, залишивши мощі у соборі. Згодом, за деякими свідченнями, їх переносили до Києво-Печерської Лаври, тоді знову у Михайлівський монастир, цілий корпус якого носив назву Варваринського, а пізніше – до Андріївської церкви. Святиня пережила і період Світових воєн, і окупацію; в 1960-х її перенесли до Володимирського собору, де мощі великомучениці Варвари спочивають і донині.
Культ святої Варвари в Україні завдяки перебуванню в Києві її мощей поступово розвинувся і набув особливої популярності. Її життєпис відомий серед пам’яток XIV–XV століть, зокрема католицького «Acta Sanctorum» та православних Міней. Староукраїнською книжною мовою розширені редакції житія святої видав Теодосій Софонович («Мученіє святої великомучениці Варвари», «Повість о преславних чудах», 1670) та Димитрій Туптало («Житія святих», 1700). Почитання святої породжувало численні апокрифічні оповідання, а в сільських хатах часто можна було побачити ікони великомучениці в образі красивої української дівчини. Гравюрне зображення святої в бароковий період було популярним у книгодрукуванні. Варвару здавна вважали захисницею від наглої, неочікуваної смерті. Так, зокрема, в 1710 році під час моровиці в Києві недуга оминула Михайлівський монастир, де перебували мощі мучениці. Це вкотре засвідчило вірним силу її заступництва. На честь Варвари зводили храми; водночас у вшануванні святої християнські традиції поєдналися із народними віруваннями. Свято Варвари вважалося «жіночим». День її пам’яті, як і свято великомучениці Катерини, пов’язували із багатьма віруваннями та ворожіннями, зокрема щодо щасливого шлюбу.
Попри те, що в наш час ім’я святої Варвари менш знане й поширене, ця свята, що «прийшла» на українські землі у перші століття хрещення Русі, залишається могутньою заступницею перед Богом у наших потребах. Святу Варвару вшановують як покровительку артилеристів, саперів, військових інженерів, ракетників, ковалів, металургів, гірників, рудокопачів, а також усіх робітників, що працюють з вогнем, вибухівкою або гарматами. Тому в час війни особливо важливо звертатися до неї з молитвою за українських воїнів та всіх, хто перебуває в загрозі несподіваної смерті, та просити про захист і допомогу.
Читайте також: Чого ми можемо навчитися від апостола Андрія Первозванного?
Сказати замість «вірую» — «знаю»: львів’янка Фуля Горак про сопричастя святих
«Від Краматорська до Карпат»: Блаженний Василь Величковський продовжує свою місію
Повязані записи
