Вітчизну, рід, маєток зоставивши, Варваро, і нечестивого батька зненавидівши, Бога возлюбила ти, якого невістою стала, і була прозвана великою серед купців. Його благай, щоб спаслися душі наші.
Стихира на Вечірні свята
17 грудня спогадують пам’ять святої Варвари – мучениці, особливо шанованої в українському народі, що стала взірцем мудрості чистоти.
Варвара Великомучениця (грец. Αγία Βαρβάρα η Μεγαλομάρτυς) – свята перших століть християнства. Коли виявила свою віру, була передана тортурам за наказом претора Мартініана. Постать цікава тим, що не була офіційно канонізована Церквою; перші згадки про неї є щойно у VII столітті. Аж у IX столітті її легендарний життєпис та мученицька смерть увійшли до збірника візантійського письменника Симеона Метафраста. Цей збірник набув поширення в Європі, після чого ім’я великомучениці увійшло до інших популярних збірників житій мучеників. Вшановується як свята-великомучениця католицькою, православною, коптською і вірменською церквами з IX століття.
А для сучасної культури свята Варвара – це справжня Рапунцель. І це не жарт – казка про царівну, замкнену у високій вежі, народилася саме з життєвої історії Варвари, яку власний батько ховав від чужих очей у хитромудрій споруді на стовпі.
Цікаво також – і не менш актуально – що свята Варвара вважається патроном артилеристів, саперів, військових інженерів, ракетників, ковалів, металургів, гірників, рудокопачів, а також усіх робітників, що працюють з вогнем, вибухівкою або гарматами. До великомучениці звертаються за захистом від грому, вибухів, раптової смерті тощо. Ці вірування пов’язані із епізодом з житія святої — після її трагічної загибелі блискавка уразила її кривдників. У іспанській, італійській та французьких мовах словосполученням «свята Варвара» навіть позначають артилерійський льох фортеці або корабля; це походить від традиції ставити статую святої великомучениці біля льоху або шахти як оберіг від раптового вибуху. Напевне, зараз українці, щоденно досвідчуючи воєнні дії, вибухи та обстріли, особливо переживають потребу в такій заступниці; хоча дотичність до вибухових речовин великомучениці приписують через окремі епізоди її житія, свята Варвара сама є великою і могутньою опікункою молільників через власний духовний подвиг.
Читайте також: Свята Варвара – мужня мучениця Христова
День святої Варвари – свято вельми популярне, зокрема в слов’янських країнах, а ще – в Грузії та на Сході. Чимало народних традицій перегукуються зі звичаями святкування Різдва і Нового року, зокрема колядування, посівання та віншування усяких гараздів. В Україні ж свято Варвари особливо шановане серед жінок. З нею, як і зі святою Катериною, пов’язують опіку над дівочою долею – і це втілюється у ряді схожих ворожінь, як-от гілочка, що має до Різдва вказати заміжжя, заборони на фізичну працю для жінок тощо. І так само свята Варвара – це образ саме цнотливого дівицтва, а не шлюбу, якого прагнула уникнути, духовно заручившись із Женихом Христом. Накладання на цю постать мольби про щасливе заміжжя – це своєрідний парадокс, але він у певний спосіб відображає духовне спрямування народної традиції: про добрий шлюб просять досконалу невісту.
Втім, не можна приписати вірування цього дня лише дохоистиянській традиції. Вшанування святої Варвари було особливо розвинутим в Україні найперше через те, що її мощі були привезені в Київ ще в часи Київської Русі і дотепер перебувають у Свято-Володимирському соборі. Її іменем називали святині. Культ великомучениці породжував численні апокрифічні оповідання. Ікони Варвари образі красивої української дівчини можна було зустріти у сільських хатах, подібно до святої Параскеви. Тож поєднання в її образі певних дохристиянських вірувань із житієм і мучеництвом укріпило вшанування святої як однієї з особливих заступниць України.
Читайте також: Сьогодні вшановуємо пам’ять святої Варвари. 7 цікавих фактів
Життя ж святої Варвари, хоч і оповите ореолом домислів та побожних передань, є свідченням переміни людини, що пізнала Бога, і навернення, яке нічим не можна зруйнувати. Димитрій (Туптало) в житії святої Варвари описує шлях її духовного «пробудження»: замкнена у своїх покоях, дівчина природною мудрістю та розважливістю усвідомлює, що бездушні ідоли, яким поклоняється її батько, не мають влади над долею людини; пізніше за збігом обставин зустрічає ієрея, який відкриває їй таємницю Христової віри; Варвара щиро приймає її, хреститься і починає мужньо проповідувати навіть повсякденними рішеннями (як-от наказ вимурувати споруду з трьома вікнами на знак Пресвятої Тройці); за це сам батько карає її і віддає на муки, із яких її оздоровлює Небесний Жених – Христос; своїми терпіннями Варвара навертає Юліянію та інших очевидців мук – і врешті гине від руки власного батька.
Ця історія, однак, набирає ще одного неочікуваного перегуку, який, імовірно, зробив постать Варвари дуже популярною, зокрема в середньовічі. Йдеться про повість про Варлаама і Йоасафа – середньовічний християнський роман, що описує життя святого пустельника та індійського царевича, який під його впливом пізнав християнську віру і став святим. Давньослов’янські переклади «Повісті» були поширені в Україні. Збереглися численні зображення сюжетів «Повісті» на фресках, іконах, книжкових мініатюрах.
Що найпримітніше в цій історії – царевич Йоасаф зі самого дитинства був обмежений від зовнішнього світу палацом і розкішним, позбавленим будь-яких клопотів, хвороб чи смерті, життям; лише випадково побачивши реальний світ за межами палацу, він починає шукати істини – і врешті зустрічає пустельника Варлаама, через якого пізнає цю Істину – Христа. Надпопулярна розповідь про це прозріння з духовної сліпоти поширилась по всій Європі і внесла Варлаама і Йоасафа до лику святих; а тим часом її фабула майже дослівно перегукується з історією «просвітлення» Сіддгартхи Ґаутами – Будди. І це, як погоджуються дослідники, не випадковий збіг, а пряме спадкоємництво народної інтерпретації, яке, зокрема, дослідив і описав своїй у докторській дисертації «Повість про Варлаама та Іоасафа» (1893) Іван Франко.
Звісно, тут ідеться лише про один подібний епізод із життя великомучениці Варвари, що має ще інше забарвлення: її ізоляція стала шляхом духовного пошуку, а помешкання у вежі – символом сподвижництва стовпників. Мучеництво ж – свідченням здобутої в цьому сподвижництві незламності: «Незважаючи на всі ті муки, що більше від бурі та вітру на храм молодого й тендітного тіла дівочого находили, не похитнулася міцна у вірі мучениця Варвара, адже збудована була на скелі — Христі Господі своєму, про Нього ж і заради Нього той гіркий біль солодко терпіла», – пише святитель Димитрій. Ця скеля, що є постійним символом у церковних текстах, підкріплює образ твердості, притаманної мученикам, особливо в контрасті з постаттю слабосилої дівчини. Знаково, що сам батько, Діоскор, стає її катом; втім усікши голову доньці-мучениці, одразу ж гине від удару блискавки. Глибокий символізм протиставлення «просвітлення» дочки убивчій «сліпоті» батька висвітлює ще один акцент цієї розповіді. Навіть батьківська любов поступається злому переконанню, навіть любов дочки поступається пізнанню і захисту Істини. Це аспект, глибший за традиційний конфлікт «батьків-дітей»; він має навіть певні євангельські риси, про які сам Христос у своєму вченні говорив (Мт. 10:34-39).
Постать святої великомучениці Варвари – багатогранна і цікава. Її житіє можна дослідити з різних сторін, але провідним буде образ мудрої й мужньої чистоти, що зрікається багатства заради єдиного скарбу – спасення. І це зречення Господь винагороджує чудом – як життям мучениці, так і численними благодатями за її заступництвом. Нині, мабуть, як ніколи важливим буде приклад святої Варвари – і могутності Божої, явленої через неї, особливо серед сучасних лихоліть війни.
Підготувала Марія Цьомик
Повязані записи
