Церква вчить, що людина має завжди приносити Богові подяку. Проте зараз ми переживаємо так багато випробувань і труднощів, що в таких обставинах дякувати Творцеві стає дуже складно. Чи необхідно це? Чи має подяка Богові користь для самої людини? І чи встигаємо ми за труднощами побачити і великі благодаті, які одержуємо від Творця?
Про це пише фейсбук-сторінка Православної церкви України
Насправді у світі все відносне, і кожне життя має свої труднощі, які неможливо порівняти. Але тяжке життя не означає, що за нього не треба приносити подяку Господеві, адже життєві складнощі людини – не Його провина.
«Всі випробування, біди, хвороби, нещастя, та й сама смерть – від гріха і диявола, це наслідок гріхопадіння людини. А воно відбулося не з ініціативи Бога і не з Його примусу, а з ініціативи сатани і через слабкість людини. До того ж, якщо відверто і чесно визнати, то людина сама є причиною більшості своїх бід і труднощів. Бо кожна наша дія в цьому житті, кожна думка, слово, судження, почуття, намір, і навіть бездіяльність – мають свої наслідки», – зауважують в дописі.
Насправді ж ми щомиті користуємося Божими дарами – життям, світлом, диханням, теплом та опікою, але часто сприймаємо це як належне і не усвідомлюємо, як сильно завдячуємо Творцеві. Це також є плодом гордині, самозвеличення, яким людина все добро приписує собі, але в поганому намагається звинуватити когось іншого.
«Кожен удар нашого серця і кожен подих, кожен промінь сонячний, кожен рух, кожна мить – все це не існує саме собою, але пов’язане з Богом, з Творцем і Промислителем всього сущого. Бог нам дає саме життя і все, що його наповнює – довкілля видиме і невидиме, засоби для існування і розвитку, духовність, можливість відчувати цілющі дотики любові, добра й піклування, можливість створювати родини, сім’ї, дарує втіху в дітях, друзях, рідних, коханих», – підкреслюють в ПЦУ. За кожну дрібницю, що приносить нам радість, треба дякувати і кожну мить проживати із користю.
На кожне покоління випадають свої випробування і життя людини на Землі ніколи не було простим. Добрим прикладом стають святі – мученики, апостоли, праведники, які своїми стражданнями передали нам дар віри, не нарікаючи, а дякуючи Богові за все.
А подяка Господеві насправді життєво необхідна не Йому, а нам самим. «Коли ми щиро дякуємо Богові, ми тим самим наближаємося до Нього, ми змінюємося, набуваємо благодатної сили. В той момент, коли людина відчуває щиру вдячність, вона не може бути злою, добро й любов оселяються в її серці, з’являється легкість, почуття цінності і радості життя. Ми помічаємо те, що раніше було прихованим від нашого погляду, ми освітлюємо своє життя, думаємо вже не про те, чого нам не вистачає, а про те, як багато ми мали і маємо. І вчимося це цінувати, берегти», – наголошують у ПЦУ. «Навіть якщо зараз для вас, здавалося б, найскладніший момент життя – знайдіть в собі сили для подячної молитви Богові. Згадайте, скільки добра вже було у вашому минулому, скільки благословенних днів ви вже прожили і скільки дарів отримали – можливо, ви забули за це подякувати? Зробіть це зараз. Щира подяка принесе вам трохи розради і заспокоєння. Слава Богу за все!»
Фото: dc.lviv.ua
Повязані записи
