Сьогодні Велика п’ятниця – день згадування смерті Ісуса Христа та виставлення плащаниці. У львівських храмах можна побачити черги: протягом п’ятниці та суботи вірні приходять, аби віддати шану Спасителеві, поцілувати плащаницю і помолитися біля неї.
Лише раз у році
У Велику п’ятницю Церква вшановує смерть і поховання Христа особливими богослужіннями, які відбуваються лише раз у році. В першій половині дня моляться Царські Часи та Вечірню з виставленням плащаниці, а увечері – Єрусалимську Утреню, Чин похорону Спасителя. Під час цих богослужінь храм перетворюється у гріб Ісуса, в якому покладено плащаницю – символ Його тіла, знятого з хреста і похованого.
Як пише у книзі «Пізнай свій обряд» о. Юліан Катрій ЧСВВ, плащаниця стоїть в основі богослужень та обрядів Великої п’ятниці: «Ця свята ікона Христа в гробі стала складовою частиною обрядів вечірні Великої п’ятниці й утрені Великої суботи. Під час тих відправ ми особливо прилюдно вшановуємо святу плащаницю, бо на ній кривавими літерами виписана історія спасення людського роду. Свята плащаниця говорить нам і про строгу Божу справедливість і про безконечну Божу любов і безмежне милосердя до нас, грішних».
Дослідник зазначає, що урочисте почитання плащаниці має лише кількасотлітню традицію, проте за своїм походженням вона сягає самої смерті Христа, адже є у своїй суті похоронним полотном, у яке було загорнене і покладене до гробу Його тіло. Натомість християни єрусалимської Церкви перших століть почитали у Велику п’ятницю хресне дерево, яке на початку IV століття віднайшла свята цариця Олена. Пізніше подібний звичай вшанування хреста перейшов до грецької Церкви, а в середині VII століття поширився і на Західну Церкву.
А от ушанування похоронного полотна Спасителя розвинулося дещо пізніше і пов’язане із воздухом – прямокутним покровом, яким під час Літургії у Східній Церкві священник накриває Чесні Дари. «Святий Герман, царгородський патріярх (713-730) учить, що воздух є символом того каменя, яким Йосиф з Ариматеї прикрив Господній гріб. А за Симеоном Солунським († 1429), воздух — це символ нагого й мертвого Ісуса, якого несуть до гробу. Тому, каже він, на воздусі деколи зображено покладення Христа до гробу. На Великому Вході диякон несе цей воздух перед Чесними Дарами. А потім священик накриває ним чашу і хліб на престолі і при цьому тихо відмовляє тропар “Благообразний Йосиф… ” Цей грецький звичай зображати на воздусі ікону Христа в гробі прийшов до нас у XIV віці разом з єрусалимським уставом. І це він дає початок нашій плащаниці», – зазначає о. Юліан Катрій.
«Благообразний Йосиф»
Тропар «Благообразний Йосиф, з дерева знявши пречисте тіло Твоє, плащаницею чистою обвив, і пахощами в гробі новім, покривши, положив» співають під час богослужінь Великої п’ятниці та Великої суботи, тому, як припускає дослідник, «наші побожні предки, співаючи цю похоронну пісню на честь Спасителя, хотіли не тільки переживати її духом, але й очима бачити його ікону зложення до гробу. Тому за тим тропарем спочатку на утреню Великої суботи, а відтак і на вечірню Великої п’ятниці приходить також через своє символічне значення і воздух, наша перша плащаниця».
Маленька плащаниця – антимінс
Окрім того, ікону покладення Христа до гробу традиційно зображають також на антимінсі – освяченій хустині зі зашитою в ній частинкою мощів святих, яка в Східні Церкві завжди лежить на престолі. Без антимінсу Літургії не служать; на ньому звершується Таїнство Євхаристії. Ще з давньохристиянських часів, коли богослужіння відбувалися на гробах мучеників, існує правило обов’язкової наявності мощів на місці Літургії. Тому антимінси з’явилися тоді, коли виникла потреба молитися Літургію поза храмом. Завдяки тому, що мощі зашиті безпосередньо в ньому, освячений антимінс міг замінити собою престіл в будь-яких умовах. Зображення на антимінсі у кожній Літургії наочно пригадує Хресну Жертву Ісуса.
Сучасна плащаниця має вигляд великого прямокутного полотна, на якому зображають тіло Христа або саму подію покладення Його до гробу, де присутні Богородиця, Йосиф з Ариматеї та жінки, що брали участь у похороні Спасителя. Обрамовують її зазвичай слова тропаря «Благообразний Йосиф…». Виставляють плащаницю у Велику п’ятницю під час особливої Вечірні. У цьому богослужінні читають Євангеліє про суд над Ісусом, Його страждання і смерть, щоб вірні пригадали собі ці події і духовно пережили їх.
«У нашому народі свята плащаниця користується справді великим почитанням і любов’ю», – пише о. Юліан Катрій. «Загал наших вірних дотримується у Велику п’ятницю повного посту і приступає натще до святої плащаниці, наче до святого причастя. До неї приходять не инакше, як на колінах і то часто аж від вхідних дверей церкви. Коло Божого гробу, зазвичай, стоїть почесна сторожа наших молодіжних і старших організацій, подекуди навіть цілу ніч з Великої п’ятниці на суботу». Ці традиції, хоча й спрощені, зберігаються донині. Подекуди існує також звичай під час нічних чувань при плащаниці розводити надворі багаття, пригадуючи сторожів при гробі Спасителя. Плащаницю урочисто обносять довкола храму, після чого виставляють на тетраподі або спеціальному підвищенні посеред храму і прикрашають квітами, які часто приносять самі вірні. У містах багато людей практикують традицію відвідати не один, а декілька храмів і помолитися при їхніх плащаницях. Все це – своєрідне відлуння народного звичаю ушанування померлих, зокрема молитви в їхніх оселях перед похороном та на могилах після нього.
«Святу плащаницю, буває, виставляють для почитання аж до воскресної утрені. Перед утренею, після відправи надгробного, плащаницю заносять до святилища і кладуть на престол», – зазначає о. Юліан Катрій. «У наших церквах плащаниця лежить на престолі аж до віддання празника Пасхи, тобто 40 днів, на знак Христового 40-денного перебування на землі після свого воскресення», – зазначає дослідник.
Туринська плащаниця у Львові
Однією з найвідоміших у світі є Туринська плащаниця. За переказами, саме вона – те полотно, у яке перед похованням загорнули тіло Ісуса. Протягом багатьох років тривають дослідження походження цієї плащаниці, при чому на користь її автентичності свідчить щораз більше доказів. Плащаниця має своє постійне розташування у лівій каплиці Туринської катедри, але є закритою для відвідувачів і прочан. У світі існує кілька копій Туринської плащаниці, одна з яких перебуває в Архикатедральному Соборі святого Юра у Львові (м. Львів, пл. св. Юра, 5) – тут перед нею можна помолитися не лише у Великодній час, а й протягом цілого року.
Традиція вшанування і цілування плащаниці має і дуже особисте значення. Навіть саме слово «плащаниця» може бути співзвучним зі словом «плач», тому перебування при ній дає можливість пригадати і своїх померлих та помолитися за них. Добрим є звичай не просто прийти до храму, а й провести тут трохи часу в молитві та розважаннях над стражданнями Христа, а також взяти участь у богослужіннях. Зазвичай у останні дні перед Великоднем багато людей присвячують більше часу прибиранню та приготуванню святкового кошика, який вже у суботу понесуть освячувати, аніж молитві Церкви. Але саме богослужіння цих днів дозволяють по-справжньому пережити Христове Воскресення. Тож нехай відвідання плащаниці буде не просто традицією, а моментом особистої зустрічі з Христом.
Також читайте: Цікаві факти про Туринську плащаницю. Як Лик Господній потрапив до наших храмів та що про це кажуть науковці?
Головне фото – Андрій Толстой. Плащаниця XIX століття в храмі Успіння Пресвятої Богородиці ПЦУ (м. Львів, вул. Руська, 5/7)
Повязані записи
